0 Київ
Частина друга: Перечитуючи Пушкіна.
Чому сьогоднішня Росія так і не "піднялася"
Через короткий відрізок часу після відомих подій у сирійському Алеппо на тому ж каналі "Россия 1", але тепер уже у програмі не менш одіозного телепропагандиста Володимира Соловйова зібралася група представників російського політикуму – люди не тільки на високих посадах, а й із науковими званнями! Це аж ніяк не завадило їм цілісінькі дві години, немов печерним канібалам, обговорювати, як "краще й ефективніше" військовою авіацією "зачистити" міста України за прикладом "зачистки" сирійського міста Алеппо... "Ученых много – умных мало..." – неначе доноситься подумки сумна пушкінська ремарка з його історичного далека...
Трохи пізніше з тією ж темою, проте вже індивідуально мовив на всю країну представлений як "військовий експерт" професор МДІМВ Михайло Александров. Цей ще один путінкантроп із докторським ступенем істерично закликав російську владу готуватися до військового удару по території України з використанням авіації, крилатих ракет і потужних наступальних систем. До того ж теж посилався на "вже напрацьований досвід в Алеппо"...
А незабаром із тією ж імперсько-шовіністською параноєю в голові вже намалювався на "Первом канале" чорносотенний письменник Олександр Проханов. І теж закликав завдати масованих ракетних ударів по Україні. Його гучно підтримали інші "учасники дискусії", відмінність позиції яких полягала лише в тому, як саме ці удари завдавати... У цій компанії прорізався лише один тверезий вдумливий голос. Політолог Сергій Кургінян спробував аргументовано пояснити, чому подальша ескалація Росією конфлікту із Заходом неминуче та швидко завершиться ганебною поразкою та капітуляцією Росії, проте голос його потонув у хорі дикого вереску... Для повного завершення картини не вистачало лише художника, який наносив би на носи й обличчя цих людей червоні бойові тотемні знаки, як це робилося колись у диких племен... Художник, певно, мав умочувати свій пензлик у банку зі справжньою людською кров'ю...
Чи можливі такі програми на телеканалах будь-якої цивілізованої держави? Звичайно ж ні!
30 березня 2017 року всі московські телеканали транслювали виступ Путіна в Архангельську, де проходив Арктичний форум. Звідти майже відкритим текстом ця (згадаймо слова Меркель!) "відірвана від реальності людина" загрозливо витійствувала, що, мовляв, підтримка України країнами західної демократії... "загрожує глобальним конфліктом". Ось як прокоментував його виступ відомий опозиційний російський політолог Андрій Піонтковський: "Ці заяви – примітивний шантаж. Усі три роки війни проти України Путін займається шантажем, зокрема ядерним. Нині він у відчайдушному становищі, діставши два серйозні удари. Перший – провал операції "трампнаш" (усупереч райдужним очікуванням Москви, нова адміністрація США не лише не скасувала санкцій проти Росії, а й увела нові: цього разу проти восьми найбільших підприємств російського військово-промислового комплексу. – А.Р.). А другий – протестні виступи в Росії 26 березня, які показали, що імперські понти та "кримнаш" не змінили головного внутрішньополітичного порядку денного. І немає жодних ходів. Нічого у внутрішній політиці Путін змінити не може – така собівартість збереження злодійської системи... Його заява в Архангельську абсолютно істерична. Риторика в дусі злочинця: "Не чіпайте мене, я припадочний, можу чи бритвою по очах, чи скаженою слиною плюнути"... Але з цього навряд чи будуть дивіденди. Захід уже зрозумів, із ким має справу, і поступово стискає кільце ізоляції Росії", – сумно підсумував Піонтковський.
У дні підготовки Арктичного форуму стався досить кумедний епізод, який дуже виразно нагадав про вияви в сьогоднішньому російському житті деяких особливостей далекої кріпосницької епохи. На цей курйозний випадок я натрапив тому, що до новин з Архангельська в мене особливий інтерес. У цьому місті я колись провів свої два роки армійської служби як військовий журналіст. Працював у редакції газети "Советский воин", майже в самому центрі, на проспекті Павліна Виноградова. Це зовсім поруч із тим місцем, про яке зараз піде мова.
І ось чергова новина з міста моєї армійської служби... Через заплановану участь Путіна та Медведєва в Арктичному форумі місцева влада підметушилися, щоб просто поверх снігу та бруду вистелити... паркет від Морського вокзалу до будівлі Північного (Арктичного) федерального університету, де мав відбутися форум. Річ у тім, що біля причалів Морського вокзалу пришвартувався корабель-криголам, переобладнаний на тимчасовий готель для прибулих із Москви чиновників. Скільки ж добротного матеріалу, праці та грошей викинули на цю "одноразову паркетну дорогу" замість того, щоб, наприклад, поремонтувати підлогу в кількох найбільш облуплених школах і лікарнях міста! Фото цієї запаморочливої раболіпної мішури сколихнуло соцмережі. Один з архангельців опублікував такий коментар: "Ці панове здатні не те що паркетом, а хоч і живими тілами сучасних кріпаків дорогу собі по снігу та бруду вистелити!"
Пам'ятаю цей пішохідний шлях засніженою набережною Північної Двіни, де я колись любив прогулюватися вечорами. Пам'ятаю милих архангельців, із якими познайомився та заприятелював у роки моєї військової служби. Чудові, добрі, інтелігентні люди. Ні, Архангельськ – аж ніяк не той Глупів, про який ми знаємо із сатиричного роману "Історія одного міста" відомого російського класика. Але біда Архангельська в тому, що вся країна керується путінською "вертикаллю влади" саме так, ніби вся країна і є те салтиков-щедрінське місто Глупів...
Минув усього тиждень після Арктичного форуму в холодному Архангельську, як стало доволі спекотно кремлівським ляльківникам диктаторського режиму в Сирії. США оперативно та жорстко відреагували на застосування Асадом проти свого народу хімічної зброї, забороненої міжнародними конвенціями. Але чому Асад так безтурботно йшов на черговий злочин? А тому, що був він необачно впевнений у надійності свого кремлівського прикриття. У Сирії ще з радянських часів базується велика середземноморська військово-морська база в місті Тартусі. А вже пізніше в центральній частині країни було створено ще й велику російську авіаційну базу. Окрім того, російські літаки стоять на деяких сирійських базах. Усією країною розтикані комплекси С-300 і С-400.
У жовтні 2016 року московські інформаційні агентства поширили всім світом бравурну офіційну заяву МЗС Росії, що ось, мовляв, уся територія Сирії тепер "надійно захищена від американських крилатих ракет". Російські радники-генерали запевняли Асада, що через сирійський кордон "і муха не пролетить". А коли Асад застосував заборонену хімічну зброю та це відразу ж стало темою обговорення на Раді Безпеки ООН, Росія вкотре зловжила своїм правом вето, аби заблокувати резолюцію, що засуджує цей злочин. Відчувши безкарність, Асад іще раз організував хімічну атаку проти незадоволеного його режимом населення. Але цього разу дістав гідну відповідь.
Оскільки хімічну атаку здійснювали бомбардувальники з авіабази Аль-Шайрат, то в ніч на 7 квітня крилаті ракети, випущені з двох американських кораблів, які підійшли до берегів Сирії, наче насміхаючись, пролетіли над усіма згаданими військовими базами, над російськими комплексами С-300 і С-400 і повністю знищили Аль-Шайрат з усіма літаками, що там стояли. Адже в тій позиції, яку зайняла в ООН Росія, яка "кришує" режим Асада, іншого рішення просто не залишалося. Тепер же злочин покарано. Асад і весь світ разом із ним побачив, що насправді "криша" безпорадна та дірява...
Але як пояснити російському народу такий дзвінкий ляпас кремлівському очільнику? "Свет мой, зеркальце, скажи, да всю правду доложи: я ль на свете всех милее, всех румяней и белее?"... Теледзеркальце "Россия 1" тут же своєму господареві у відповідь: "Ты прекрасна, спору нет"... На екрані з'являється якийсь загадковий чоловік, представлений як "військовий експерт". І відповідає на просте запитання: "То чому ж американських "Томагавків" не перехопили російські сили ППО, що базуються в Сирії, і всі розхвалені С-300 укупі із С-400?". Закрутисто відповідаючи, "військовий експерт" забрів у хащі високих космічних наук і фізики викривлення планет, аби викласти теорію, ніби перехопленню "Томагавків" завадило ... "викривлення Землі". Ось воно що! А чому ж "викривлення Землі" аж ніяк не завадило американцям ракетними ударами з двох кораблів, які стояли в Середземному морі, рознести геть-чисто велику сирійську авіабазу в центрі країни? Чи американці про "викривлення Землі" уявлення не мають? Ось які нетями неосвічені...
Удар по сирійській авіабазі публічно підтримали лідери більшості держав світу. Зокрема керівники всіх арабських країн. А президент Туреччини Ердоган, який уже має досвід збивання російського важкого бомбардувальника, щодо американського удару ніби оцінювально висловився: "Захід правильний, але недостатній...". І тут же заявив про можливе перекриття для російських кораблів проток Босфор та Дарданелли...
Новий, уже "трампівський", держсекретар США Тіллерсон увічливо, проте недвозначно нагадав Москві, що США й надалі мають намір "зупиняти тих, хто переходить межу"... Недавня московська ейфорія "трампнаш" розвіялася остаточно... А тут і від самого Трампа ще одна зовсім уже гірка пігулка. "Путін підтримує насправді злу людину. Це дуже погано для Росії. І навіть для людства. Використовувати отруйний газ або бочкові бомби проти мирного населення, а потім дивитися на дітей без рук, без ніг, без обличчя... Та це ж тварина! Якби Росія не підтримувала цю тварину – не було би там нині біди...", – публічно поділився Трамп своїми думками про деякі явища у сфері політичної зоології...
За даними ООН, за роки війни в Сирії загинуло 300 тисяч осіб, два мільйони дістали різного ступеня травми та поранення, мільйони стали біженцями. До всіх цих бід злочинний путінський режим має такий же безпосередній сосунок, як і до схожих бід на Донбасі. Це добре розуміє демократична інтелігенція Росії та пов'язує ці біди воєдино. Наприклад, Григорій Явлінський підкреслює, що ці події "тягнуть Росію до ганебної ями" та свідчать про те, що "подальша участь у сирійській війні на боці жорстокого диктатора Асада, як і криваві авантюри в Україні, морально неприйнятні й абсолютно безперспективні політично"... Можна до цього додати, що й економічно теж...
Але поки путінський режим переживає гірке розчарування, що Трамп виявився "не тим", на честь кого Жириновський іще не так давно розливав шампанське, розпочинаючи свій знаменитий фуршет у Держдумі, цирк триває. "У лукоморья дуб зеленый; Златая цепь на дубе том"... Ні, це я не про Жириновського... І не про згаданих вище московських "котів учених", яких теж на "золотому ланцюгу" утримують. І кожен із яких, як і той із пушкінської поеми, "идет направо – песнь заводит" (про Путіна!), "налево – сказку говорит" (про Україну!)... Так от і снують туди-сюди між московськими телеканалами... "Там чудеса, там леший бродит"... Це, напевно, про телеведучого... Але зараз я не про окремих потішних персонажів навколокремлівського лукомор'я. Я про все це величезне, на всю країну, шапіто та його головних клоунів...
Ось винайшов якось Путін таке чудове визначення: "керована демократія". Дуже зручний термін. У ньому є все, що кому подобається. Для керівної верхівки, звичайно ж, слово "керована" – ключове... А щоб інтенсивно народу замилювати очі, слово "демократія" добре підходить... Але подивімося, у чому ж головна відмінність нинішнього основоположного російського принципу "керованої демократії" від, наприклад, настільки ж основоположного в Північній Кореї принципу "ідей Чучхе". І ми побачимо, що тут основна відмінність не у стратегії, а лише в тактиці.
У Північній Кореї все дуже просто: ось править довічно й безроздільно вже третє покоління Кімів – ну й нехай собі править на здоров'я! Навіщо якісь новації? А от Путін прямує до свого довічного терміну іншим шляхом! За такого ж, як і в Північній Кореї, потужного використання в усій країні "адміністративного ресурсу" для зміцнення особистої влади якісь прояви новацій усе ж трапляються. Ось, наприклад, як це було на двох останніх президентських виборах у Росії. На політичну арену країни, немов пігмеї на арену цирку, вискакують два відомі чоловічки і, вказуючи один на одного, заявляють своєму народу: "Оскільки в нас "керована демократія", тепер він буде у вас замість мене президентом, а я замість нього прем'єр-міністром стану!" І так уже двічі тасуються під бурхливі оплески "електорату", який так інтенсивно задурює московський зомбоящик. А тепер і до наступних виборів іще якусь хохмочку вже готують...
Трішки своїх веселощів до цього й без того надвеселого шапіто додала новий депутат Держдуми від Криму Наталія Поклонська. "Наша Няша" (я її і далі називаю нашою, оскільки світ не визнав законними кримський референдум і російську анексію Криму!) тепер забавляє Москву та всю Росію карколомними подробицями про те, як раптом незрозуміло з якого переляку "замироточив" у Сімферополі бюст Миколи Другого.
А тим часом у храмах російської "глибинки" дисципліновані підлеглі пана Гундяєва – патріарха Кирила, за сумісництвом начальника путінського церковного агітпропу, – усе частіше повертають людей до звичаїв їхніх кріпосних предків. Багато парафіян тепер замість ікон екзальтовано "лобзают" (так, напевно, сказав би Пушкін?) по-шулерськи підсунуті їм церковними батюшками портрети нинішнього кремлівського недоцарка. Ця нова мода, народившись у "глибинці", поступово рухається, старанно підштовхувана паном Гундяєвим, усе ближче до столиці, де нинішній "избранник Божий" уже готовий хоч сьогодні живим "замироточить", аби тільки план організації наступних президентських виборів удався не гірше, ніж два попередні...
А в цей же час на телеекрані перед мільйонами глядачів вальяжно сидить "стомлений сонцем" студійних юпітерів Микита Михалков і вірнопіддано філософствує про те, що... "кріпосне право в Росії було узаконеним патріотизмом... (!). Селяни були прив'язані до своєї землі та працювали на благо Росії"... Це я вже не Пушкіна, а самого Михалкова цитую. Пушкін навіть у своєму кріпосницькому часі до такого не додумувався. Зрозуміло, такого "узаконеного патріотизму" щодо себе наш знаменитий "вусатий джміль" і в думках не допускає. Пан усе ж таки... Із дворян... Хоча з тих, крилате визначення яким дав колись Мольєр назвою своєї знаменитої п'єси... Гідний син відомого автора згаданого вище тексту з кремлівського гімну, звичайно ж, уважає, що не панська, а холопська це справа – "узаконеними патріотами" бути. І на кого пани вкажуть – за того й голосувати.
До речі, ну просто приголомшливий збіг цифр! 85% кріпаків у населенні країни часів Пушкіна та 84% підтримки сьогодні Путіна... За 200 років лише 1% населення здобув відпускну?! Як же повільно Росія просувається до свободи... Або до справжнього почуття гідності, а не п'яної манії "величі" якоїсь іще однієї Верхньої Вольти, проте з ракетами... "А що вдієш? – сумно коментує число "84" російський журналіст Олександр Невзоров. – Що вдієш, якщо народ століттями звикав до того, що його виховують батогом і чоботом?"... Не менш образно висловився Григорій Явлінський: "Прийшов колись Горбачов, відкрив клітку, у якій усі ми сиділи, і сказав: "Виходьте!"... "А можна?" – запитали недовірливо. "Можна!".... "А нам за це нічого не буде?"... "Не буде"... Хтось вийшов. Хтось залишився. Хтось назад зайшов. Так і живемо...".
Далі буде...
Джерело: "ГОРДОН"
