0 Київ
Дві, здавалося б, не пов'язані події, але вони змушують серйозно задуматися про політику владної команди стосовно Донбасу і долю мінської говорильні.
По-перше, призначення Сивоха у РНБО. Не хотів коментувати цей факт, щоб не образити людини, але після його заяви про бажання "закінчити цю війну, зокрема в головах", бачу проблему не просто в особі, а в кадровій політиці "Кварталу 95" узагалі. Для мене останнім часом вирази типу "зупинити війну", "припинити стрілянину", "закінчити війну" стали критерієм професійності чиновників в умовах війни. Тому що в наших "мироточивих", але малодосвідчених керівників, по-моєму, сталося зміщення ціннісних орієнтирів.
Не можна закінчити, зупинити і припинити війну однобічно. Тому що це в будь-якому разі призведе до поразки. Метою має бути перемога. Зокрема й у "війні в головах". Перемога, а не сповільнення чи зупинення процесу! Інакше це все одно, що зупинити бульдозер, який сповзає на ваш будинок із гори, і радіти цьому, не розуміючи, що небезпеку усунуто до першого дощу або бзику бульдозериста. Через цю заміну цілей ми втрачаємо час і життя. Замість того, щоб щодня, планомірно і систематично послаблювати агресора усіма можливими методами, ми намагаємося з ним домовитися, "зупинити" його.
А друга подія – це новина про засудження [журналіста] Стаса Асєєва на 15 років "за шпигунство" якимось "верховним судом" якоїсь "ДНР". По-перше, ніяких "ДНР" і "ЛНР" немає в Мінських угодах, про дотримання яких так піклуються Москва і капці Путіна в Донецьку і Луганську. Там є "окремі райони Донецької та Луганської областей України"! Тому позбавлення волі громадян України якимись "прокуратурами" і "судами" якихось "ДНР" і "ЛНР" ми маємо розглядати не як привід для переговорів із ними, а як кримінальний злочин, який має нести за собою не тільки негайне засудження "суддів", "прокурорів" і ватажків угруповань "ДНР" і "ЛНР", але й вимогу усунути злочинців із мінської переговорної групи. Інакше Україна фактично заохочує терористів до чергових захоплень наших людей на окупованій території.
І зверніть увагу: вирок Асєєву було винесено ще в серпні. Після трьох років утримання не в СІЗО, а "на підвалі"! Тобто Москва явно готувалася до торгів за нього в процесі обміну, приуроченого до нормандської зустрічі, і тому легалізувала його статус арештанта. А коли стало зрозуміло, що Зеленський не зможе задовольнити побажання Путіна, Пєсков заявив про припинення підготовки до нормандського саміту. І як сигнал того, що ми втрачаємо через нашу незговірливість, нам показали вирок Асєєву, дали сигнал, що в такому разі обмін не відбудеться. Тобто Москва, по суті, торгує нашими людьми. Робить їх платою за лояльність Києва до її вимог. А ми заохочуємо її в цьому.
Тільки цього року і лише у "ДНР" за шпигунство було засуджено 11 осіб. І це тільки офіційно засуджених. А скільки їх сидить у підвалах – ми навіть не знаємо! Особливо активно процес винесення таких "вироків" розпочався якраз після останньої, вересневої, угоди Путіна із Зеленським. Тобто, обмінявши одних, ми стимулювали захоплення і засудження інших, які перебувають на окупованій території. Кремлю ж потрібно змусити Київ піти на прямі переговори з Донецьком і Луганськом – це його постійна вимога до України. Ось терористи й активізувалися в наповненні "обмінного фонду".
Це не означає, що не потрібно було міняти (якщо була така можливість, гріх було нею не скористатися), але це й не означає, що потрібно робити такі обміни політикою зі звільнення наших людей. Тому що, звільняючи одних, ми прирікаємо на несвободу інших.
Україна повинна не міняти, а не допускати самого факту захоплень. Київ повинен жорстко реагувати на такі вироки. Будь-якими методами! Якщо "ДНР" і "ЛНР" не існує юридично, а ОРДЛО – це райони України, то хто і кого від Донецька й Луганська представляє в Мінську? Хто їх уповноважував? Від імені кого вони там говорять і чому ОБСЄ фактично зробила їх стороною переговорів?
Ми повинні або вимагати чітко визначити сторони переговорів і припинити легалізацію "Мінськом" терористичних угруповань, або припинити свою участь у цьому переговорному процесі, поки не визначаться сторони конфлікту. Наша делегація не може сидіти за одним столом із терористами, які захоплюють і "засуджують" наших людей на десятки років позбавлення волі – це якийсь театр абсурду!
На кожен такий вирок ми повинні відповідати силою нашої дипломатії, наших спецслужб і навіть нашої зброї. Усі методи підходять, щоб не "зупинити", а перемогти у війні й не обміняти, а звільнити наших людей! І якщо ми досі (чомусь за п'ять років війни!) слабкі у військовому плані, то єдиною нашою силою є наші принципи й наша незламність. Противник повинен знати, що йому доведеться зважати на нас або вбити нас. Але вбити нас не так просто.
Тому досить "домовлятися". Досить торгувати людьми. Якщо бульдозер, що рухається на наш будинок, не можна підірвати, то можна викопати йому яму. Але для цього потрібно насамперед усвідомити масштаб небезпеки й почати боротися з нею, а для цього потрібні не гумористи, а професіонали. Щоб "закінчити війну в головах", потрібно спочатку розібратися зі своєю головою, у якій явний дисонанс: ми хочемо миру чи перемоги? Ми хочемо свободи чи ситої неволі? Ми хочемо йти у Європу чи дружити з імперською Росією? Ми хочемо вбити Мінотавра, але водночас справно приносимо йому в жертву наших дітей, щоб заспокоїти його? Якого миру ми хочемо? Даймо спочатку відповідь на це запитання, а потім почнемо боротися за мир.
Джерело: Сергій Гармаш / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
