+11 Київ
Переворот.
Із того, що нам залишається тепер, ще є можливість назвати речі своїми іменами. І тут, здається, настав час обійтися без метафор: у Росії відбувся переворот. Скориставшись параноєю свого ставленика і його страхом навіть перед тінню реального народовладдя, група силовиків здобула, нарешті, довгоочікуваний карт-бланш на відкрите поліцейське насильство. Поліцейщина повністю витіснила з московських вулиць конституцію РФ.
Незаконно заарештовано всіх лідерів опозиції; розгорнуто полювання на звичайних людей, які насмілилися вийти на вулицю на знак протесту. Для затримання вже не потрібні гасло або пікет: злочинцями оголошено всіх вільних людей, на вибір поліцая. Адвокатів не пускають до заарештованих, побиття в автозаках і відділках поліції стали нормою.
За підсумками путінського 20-річчя (ласкаво просимо відсвяткувати цей бандитський ювілей найближчої п'ятниці) в країні немає парламенту, немає суду і ЗМІ немає – є лише відповідні підрозділи путінської хунти, які обслуговують її інтереси і забезпечують її збереженість. Усередині цієї хунти тривають типові розбірки, але це не має ніякого значення для інших росіян, що потрапили в глибокий політичний зіндан. Такий загальний погляд на пейзаж. Тепер – погляд на окремі предмети.
Глава Московського державного інституту культури [Валентин] Горбунов – шахрай, відповідальний за створення політичної кризи на рівному місці. [Мер Москви Сергій] Собянін, [глава МВС РФ Володимир] Колокольцев, [глава Росгвардії Віктор] Золотов і [глава Слідчого комітету Росії Олександр] Бастрикін, прямо відповідальні за насильство над москвичами, які намагалися в межах закону протестувати проти фальсифікацій, – злочинці та співучасники перевороту. Прокурор [Юрій] Чайка, який не поклав край ескалації беззаконня, – співучасник перевороту.
Усі судді, які ухвалювали в ці дні неправосудні вироки, як і мовчазний голова верховного суду РФ [В’ячеслав] Лебєдєв – співучасники перевороту. Голова конституційного суду [Валерій] Зорькін, який "не помітив" скасування конституції, – співучасник перевороту. Усі депутати і сенатори, від яких ми так і не дочекалися цими днями слів протесту чи захисту – усі, кожен на ім’я, – співучасники перевороту. Журналісти, які брехали чи просто мовчали цими днями, – співучасники перевороту.
Усі ці довірені й наближені особи та діячі культури, усі ці гергієви, шахназарови та ернсти, усі небожителі й творці, які не підвищили голосу проти прямого та неприкритого поліцейського насильства проти росіян, – співучасники перевороту, на повний зріст, хай би що вони про себе думали і якими б міркуваннями виправдовували свою поведінку.
Що тепер робити нам, тим, хто не хоче їхати з Росії, але й не готовий доживати свої дні тут у наморднику? Не дуже уявляю, зізнаюся (ніколи не жив у поліцейській державі). Але в будь-якому разі почати варто з того, щоб назвати речі своїми іменами.
Джерело: Виктор Шендерович / Facebook
