+20 Київ
Дві історії про мобілізацію, які вразили останнім часом. Окрім Космача.
Перша така: небідне село на Вінничині. Більшість чоловіків – на фронті. Хтось добровольцем, когось мобілізували. Люди щодня збираються в місцевій школі й готують їжу, яку відправляють на схід. Тушонки, печиво, фрукти, овочі. Рецепти закруток беруть з Instagram. Мій далекий родич, чиї батьки з того села, – випускник польського вишу, вільно володіє кількома мовами, працював в ІТ, з осені проходить підготовку до відправлення на фронт у складі однієї з наших крутих бригад. 25 років ще немає, але він ультрас і серед них косити від служби не модно.
Історія №2: одній з елітних бригад, куди складно потрапити, дали кілька сотень мобілізованих. Кілька десятків із них відповідали високим критеріям бригади, і їх відібрали для проходження служби там. Усі ці чоловіки були мобілізовані одним ТЦК у місті Коломия. Але за дивним збігом обставин жоден із цих мобілізованих не був мешканцем міста. ТЦК мобілізували біженців-чоловіків, які приїхали зі сходу.
Моралі тут немає. Так, згадалося.
У будь-якому разі Україна – дуже велика й різна. Ставлення до війни також дуже різне. Чим більше точок дотику з фронтом, тим більше розуміння, що і навіщо.
Джерело: Тетяна Даниленко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
