-2 Київ
Не секрет, що одна з фундаментальних проблем сьогоднішньої України – у повній відсутності глобальної стратегії розвитку держави. Так, офіційний Київ уже давно говорить про курс на євроінтеграцію й максимальне зближення із ЄС. Більше того, разом із набуттям чинності безвізового режиму й остаточною ратифікацією Угоди про асоціацію він навіть зробив серйозні кроки в цьому напрямку.
Проте ні у внутрішній, ні в зовнішній політиці абсолютно не відчувається, що українська влада працює за єдиною повісткою, яка має привести до конкретного результату.
Я б хотів сконцентруватися на зовнішній політиці, а конкретно – на відносинах із Росією, що набили всім оскому. Сьогодні вони нагадують поганий анекдот, тому що в них немає жодної логіки.
Узяти, наприклад, відсутність прямого авіасполучення: який узагалі практичний сенс у тому, щоб викреслювати найбезпечніший вид перевезень (а в аеропортах контролюють практично все), якщо залишаються поїзди, автобуси, автомобілі, у випадку з якими детальні перевірки вкрай рідкісні? Таких нелогічностей десятки, якщо не сотні.
У будь-якому разі, не може не вражати, що протягом трьох із лишком років конфлікту з Росією Україна не виробила єдиної лінії щодо найбільш кризового напряму зовнішньої політики. І зараз, коли вкотре стали гучними голоси за введення візового режиму і скасування пасажирського сполучення, це видно ще сильніше.
Поки що складно передбачити, як президент Порошенко і його політична сила реагуватимуть на цей тиск. Але факт у тому, що особливо щодо Росії більшість рішень Києва ухвалюють на емоційному рівні, не беручи до уваги логіки й холодного розрахунку.
Через три із лишком роки Україні нарешті потрібно визначитися, у яку гру вона грає. Інакше офіційний Київ залишиться у вигаданому собою лабіринті, із якого немає виходу. Та якщо Україна вирішить порвати всі зв'язки з Росією й відгородитися від неї своєрідною стіною, то Києву потрібно чітко розуміти дві речі.
Світова історія сотні разів підтверджувала: немає такої стіни, яка здатна повністю розірвати відносини між двома великими країнами, що сусідять одна з одною. І друге: для правової держави мільйони українців, які живуть за кордоном, не менш важливі, ніж патріотично налаштовані люди усередині країни. Інакше ця держава перестає бути правовою.
Джерело: "ГОРДОН"
