+6 Київ
Атака на газову інфраструктуру Ірану змінює логіку війни. І може вплинути на наші переговори.
Судячи з усього, прихованою ціллю цієї атаки є спроба змусити монархії Перськоі затоки хоч у якійсь формі взяти участь у наземній операції. Поки це все одно виглядає малоймовірно.
1. Я вже писав, що, на перший погляд, нелогічні іранські удари по нафтогазовій інфраструктурі сусідів мали ціллю змусити цих сусідів максимально тиснути на США, щоб закінчувати війну максимально швидко й без наземної операції. Але Ізраїль і США, схоже, пробують іти шляхом ескалації заради деескалації. Проте без повномасштабної наземної операції ця стратегія є доволі ризикованою. Удари по головному родовищу Ірану за логікою спровокують удари у відповідь по інфраструктурі країн Перської затоки і, очевидно, як вважають у Тель-Авіві й Вашингтоні, можуть підштовхнути монархії до активніших дій. Проте поки вони проявляють чудеса гандізму.
2. При цьому США (Трамп) поки не готові оголосити підготовку до широкої наземної операції, а все ще працюють у режимі розробки серії локальних операцій, які можуть спрацювати, а можуть і захлинутися.
3. Удар по найбільшому у світі родовищу газу, схоже, призведе до масованих блекаутів в Ірані, але вірогідність того, що це стане причиною розколу військових в Ірані, поки відносно мала. Стратегія знищення елітаріїв заради заміщення їх новими гравцями, серед яких може з'явитися зрадник, може спрацювати, а може й ні. Щодо блекаутів, то тут гра виключно на народні бунти, очолювані середнім класом, який втрачає бізнес. Але ця стратегія також має шанси 50 на 50. Точніше, самі бунти можливі, але без "зрадників в армії" результативність такого сценарію мінімальна. Тут, схоже, американці й ізраїльтяни йдуть за принципом: створимо проблеми, а рішення підкаже життя. І це, між іншим, дієва логіка.
4. Формула будь-якої революції, як на мене, наступна: "лідер, ідея (ідеологія), структура, час, гроші, міжнародна підтримка (мовчання), наявність впливових зрадників у владі, які готові до співпраці з протилежною стороною". Наразі Пехлеві є лідером, хоч і доволі умовним, ідея існує, структури, готові протистояти режиму, є, хоч і доволі розрізнені й не орієнтовані на Пехлеві, час, гроші й міжнародна підтримка є. Але при відносно сильному ідеологічному і структурованому центрі відсутність вагомих зрадників є чи не визначальною частиною цієї формули в цьому конкретному прикладі.
5. Протягом наступних тижнів Трамп прийме рішення: він іде в обмежену наземну операцію чи не йде. Іти – значить дуже ризикувати. Не йти – визнати поразку. Навіть якщо буде оголошена перемога.
6. Гра росіян проста: максимальне затягування війни. Вони вважають, що довга війна не лише ослабить Трампа, але й змусить європейців переглянути санкційну політику щодо енергоносіїв (перш за все газу). Паралельно їм украй важливо, щоб показав зуби режим на Кубі. Це все відволікає США від Росії і тримає ціну на енергоносії на комфортному для РФ рівні. Я думаю, росіяни зараз шукають іще одну точку напруги десь у світі.
7. Як це все вплине на нас?
- Почати треба з того, що ніякого виходу Трампа з переговорів не буде.
- Трамп, може, й хотів би підіграти Росії, але ситуація така, що без підтримки Конгресу й Сенату це неможливо (підтримки нема). Плюс є доволі чітка позиція Німеччини, яка буде локомотивом протесту в ЄС; між іншим, на цьому фоні вибори в Угорщині стають ще більш важливими для РФ.
- Нам потрібно слідкувати за заявами Стубба, який наполегливо просуватиме ідею "де-факто втрачених територій". Він, схоже, буде публічним виразником того, про що домовляються в кулуарах.
- Реальний переговорний процес розпочнеться не раніше кінця квітня – початку травня.
Джерело: Vadym Denysenko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
