+5 Київ
Антиросійський демарш Азербайджану. Або чому це наша війна також. Відразу після першої перемоги Баку в Карабахській війні одна азербайджанська дипломатка мені сказала: "Вы думаете, мы любим русских? Конечно нет, но мы решили их танцевать. И перетанцевали. Мы просто умеем ждать".
Але це було давно. Хоча й про недавні події мало вже хто пам'ятає. Зараз уже більшість забула, що нинішній виток загострення стосунків Москва – Баку розпочався в той момент, коли над Чечнею росіяни збили азербайджанський літак і не дали йому приземлитися в Росії. І навіть не в цьому була проблема. А в тому, що Путін вирішив не вибачатися. Він звик, що перед ним танцюють. А те, що світ змінився, він не помітив.
Точніше, може й помітив, але вибачитися – це означає визнати рівність "кавказьких татар" (так імперія називала азербайджанців) рівними собі. А це неможливо. Неможливо, бо тоді треба визнавати рівність українців, білорусів, казахів, а потім і башкирів, тувинців і чукчів.
Але в Путіна цугцванг. Визнати когось рівним росіянину він не може. Точно так він не може й покарати економічно Баку, бо він аж надто залежний від Анкари.
Але це не найголовніше. Наша війна – це не тільки й не стільки війна за території, скільки за визнання нас іншими. І те, що зараз робить Баку, те, як Пашинян садить вірменського Іванішвілі, – це частинки куди складнішого процесу. Процесу примушування Путіна (колективного Путіна) до визнання того, що українці, казахи, вірмени, азербайджанці, якути, інгуші й росіяни – різні народи.
Ми дуже недооцінюємо саме цей аспект нашої війни. Бо це перш за все війна за ідентичність.
Джерело: Vadym Denysenko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
