+15 Київ
100 років тому була Українська держава, а потім її не стало. Наші діди й прадіди її не втримали. Невивчені уроки повторюються.
Історики висунули чимало пояснень, чому так сталося. Прочитавши різні версії, я дійшов висновку, що основних причин три.
Коли кажуть, що країна була переважно селянська, що еліти були нечисленні – це не причина. Усі колонії, що звільнилися, і всі метрополії, що стали на шлях модернізації, на старті були такими. Не в тому справа.
Отже, три:
- Внутрішні чвари. Нездатність еліт порозумітися задля порятунку країни, нездатність суспільства до внутрішнього діалогу. Незрілість еліт, відсутність відчуття власної країни як цінності, яку важко здобути й легко втратити.
- Хвороба лівизни. Природна проблема бідних країн із великим незадоволеним запитом на справедливість і низькою правовою культурою. Наслідки – розкол у суспільстві, потрапляння в пастку ворожої пропаганди, незацікавленість середнього класу в перемозі.
- Відсутність західної підтримки. Захід ніколи не розумів, що відбувається на теренах Російської імперії, для нього це були дикі землі, на яких може зберегти лад тільки Москва, і хай воно так і буде. Додайте тимчасовий союз із німцями – і ось уже Україна є частиною осі зла.
Якщо ви уважно подивитеся, то побачите нині майже те саме. Трохи краще. Але лише трохи.
- Нашої згуртованості як на рівні суспільства, так і на рівні еліт вистачило на рік, 2022-й. Нам знову потрібен пакт про єдність. І це суспільний договір двосторонній: влада не робить дурних речей і розмовляє із суспільством як із дорослим, а суспільство не атакує владу й одне одного.
- Ми дуже бідна країна, і ще більше збідніли від війни. Нам потрібно відпустити економіку й приборкати корупцію (не лише саджати, а різати схеми), інакше загроза соціального конфлікту висітиме над нами руйнівним вироком. Додайте неповернення тимчасових емігрантів. Ліва загроза фундаментальна.
- Усі сили треба кинути на дипломатію: кадрову, парламентську, мистецьку, громадську, підприємницьку, наукову тощо. Нас не розуміють ні Захід, ні Схід, ні Південь. Додайте зусилля Росії, щоб нас вважали злом. Додайте байдужість, утому, купу власних викликів у всіх, і ви побачите, що нас вважають головною проблемою, яку варто прибрати.
Переважна частина українського суспільства, у тому числі політики, вірять: Україна така міцна, що з нею нічого не станеться за будь-яких умов. Часом це звучить красиво: усе одно віримо в нашу перемогу! Із цього випливає хибне уявлення про низьку ціну помилки: можна робити що завгодно, це не страшно, бо нічого катастрофічного не станеться.
Насправді ціна помилок дуже висока, і треба щодня боятися зробити руйнівну помилку, після якої вже нічого не можна виправити. Лише при такому ставленні до України можна її зберегти. Україна – досить міцна річ, але і в неї є межа міцності. Щоденні тренування можуть подвоїти вагу, яку ти піднімаєш. Але збільшення ваги у 100 разів просто розчавить навіть чемпіона.
Ми знаємо, що стало наслідками поразки 100 років тому. У нас більше нема права на помилки.
Джерело: Валерій Пекар / Facebook
