+12 Київ
Реалізація корейського сценарію.
Ініціатива сьогодні в Путіна по всіх фронтах, тому корейський сценарій може стати реальним тільки після краху його планів.
Станом на зараз у нього є розвилка з двох підходів.
1. Продовжити повзучу окупацію, яка триває вже. Колосальні втрати за останні пів року, а вони дійсно найбільші з початку вторгнення, особливо в техніці, все-таки приносять якісь плоди.
Так, просування мізерне, але воно є. Авдіївка коштувала дорого, але взята. Свого часу я писав про нову "м'ясну" стратегію Путіна, і він явно думає про її реалізацію.
Однак не тільки умовні успіхи на фронті схиляють Путіна на користь цього підходу.
По-перше, походу російський Генштаб дійсно вірить, що наші ЗСУ на межі. І скоро станеться ось-ось таке омріяне "обрушение фронта".
Такі їхні міркування мають свої аргументи: проблеми з мобілізацією у нас, проблеми із забезпеченням снарядами, проблеми з американською допомогою, внутрішні політичні проблеми...
Тому логіка їхніх дій полягає в тому, що продовжити тримати темп своїх "м'ясних" штурмів, скільки можливо. Єдиний недолік цього підходу в тому, що він не дасть можливості реалізувати другий.
2. Новий великий наступ на умовний Харків. Хоча Путін і його "м'ясні" генерали ніколи не відчувають меж своїх можливостей, закони фізики їх у цьому обмежують. Тому тягнути постійні штурми і готувати 200 тис. людей на новий наступ – явно не по силах. Тут або-або.
Другий підхід має свої переваги. По-перше, масштабний новий наступ є великим доказом того, що Путін перемагає і що вся стратегія Заходу по допомозі Україні провалилася.
Це особливо сильний аргумент напередодні американських виборів. І не тільки американських, бо це найбільший рік виборів в історії.
По-друге, захопити велике місто, "першу столицю" – це про військовий успіх і реабілітацію за ганебний провал вторгнення. А Путін – емоційна тварина, хоч і з холодним розрахунком, поквитатися для нього важливо, як і для його стада. По-третє, наступ на Харків відсуває можливість бомбити Бєлгород з РСЗВ.
Останні сигнали вказують на те, що окупанти визначаються на користь першого підходу. На фронті пішов у хід російський оперативний резерв, і все частіше попадаються окупанти із незавершеною підготовкою. Втім, ще рано судити.
Незалежно від того, який підхід вибере Путін, станом на листопад – грудень його збройні сили будуть виснажені й змушені перейти в оборону.
Я поки не бачу перспектив для великих успіхів його кампанії, можливо, ще кілька Авдіївок, більше навряд чи. Якщо не станеться чогось екстрапровального з нашого боку.
Але результатом цієї кампанії буде те, що і ми будемо надзвичайно виснажені. І дуже сумнівно, щоб якась зі сторін отримала можливість накопичити сили для нового потужного контрнаступу.
Саме так і наступив цей сценарій у Кореї. Після колосальних втрат з обох боків і нескінченних контрнаступів, внаслідок яких тільки Сеул чотири рази переходив із рук у руки, війна втратила смисл з точки зору продовження.
Був, правда, важливий факт – смерть Сталіна, але в останній рік війни особливих змін по лінії фронту майже не було. Усі виснажилися, переможця не було, переводити ескалацію на рівень ядерної війни ніхто не хотів. З обох сторін, за різними даними, було втрачено від 2 млн до 4 млн людей, включно із цивільним населенням.
Важлива деталь, мирний договір по сьогоднішній день не підписаний, а перемир'я від імені Південної Кореї ніхто не підписав, від сил ООН підписав генерал Марк Вейн Кларк. Дуже схожа перспектива для нас, коли навряд чи якийсь політик дозволить собі підписати перемир'я з Путіним.
Далі про шанси й можливості уникнути корейського сценарію. Хоча вони вже виглядають фантастичними.
Джерело: Політика Андрусіва / Telegram
Опубліковано з особистого дозволу автора
