-1 Київ
Мобілізована нація.
Книга оксфордського історика Ніколаса Старгардта – одне з найбільш вражаючих, що доводилося читати останнім часом. Книга написана на основі листів і щоденників німців і показує, як мінялося їхнє сприйняття Другої світової війни впродовж усього періоду. І книга викликає шок, оскільки показує, наскільки ми маємо справу з чимось схожим сьогодні. Дуже шкодую, що її не вдалося прочитати до війни, – багато речей можна було б передбачити й навіть вплинути.
Переконаний, що колись у Путіна знайдуть багато нацистських елементів. Занадто вже багато аналогій між війною, яку оголосив бункерний дід, і війною Гітлера. А книга показує, що російська пропаганда експлуатувала ті самі міфи, що й німецька.
Один з важливих уроків, який дає книга, полягає в тому, що пропаганда нічого особливого не вигадує. Вона бере те, що вже живе в людях, і розганяє на все суспільство. Перед війною німці жили з ресентиментом поразки в Першій світовій, однак не сприймали це як поразку. Для них нова війна була бажана й очікувана з двох аргументів. Перший – наші батьки й діди були героями, яких знеславила поразка через революцію. Другий – ми мусимо воювати, щоб не довелося нашим дітям. Тому початок війни в дуже багатьох викликав ейфорію. Автор наводить листи, у яких молоді німці переживають, що не встигнуть потрапити на фронт до перемоги.
Другий важливий урок: пропаганда аргументує бажання суспільства, а не створює їх. Німці хотіли війни, але вона мала бути справедливою. Тому їм пояснили, що війна превентивна. Один лист солдата до матері особливо вразив. Він пише їй, що в польському будинку жінка відстрілювалася до останнього, і вони просто спалили будинок із нею. "Який же мудрий наш фюрер, що ми першими напали, інакше на місці цієї жінки могла бути ти", – писав він матері. Аргументація вторгнення в Радянський Союз узагалі схожа на аргументацію СВО – ціллю було повалити єврейсько-більшовицький режим і звільнити народи.
Третій, можливо, найважливіший урок. Усвідомлення вчиненого зла не призводить до зміни поведінки в правильному напрямку. У 1943 році німці почали усвідомлювати масштаб зла, який вони вчинили з євреями й іншими народами. Якщо раніше вони писали у своїх щоденниках, що розповіді про знищення євреїв є вигадкою англо-саксонської пропаганди, то з 1943 року вони почали писати, що бомбардування союзників є карою за це. Але замість того, щоб зупинитися, або перестати підтримувати нацистів, чи бути більш готовими до бунтів і революцій, їхня свідомість відреагувала зовсім іншим чином: ми маємо воювати до кінця, інакше з нами зроблять те саме, що ми зробили з євреями. Тому вони ще більше мобілізувалися на війну. І цей урок має застерігати нас. Від того, що росіяни дізнаються правду про Бучу, – ситуація може стати навіть ще гіршою для нас з точки зору їхньої готовності воювати до кінця.
Четвертий важливий урок: після війни німці не прийняли вчинені ними злочини. Хоча суспільство масово захоплювалося Гітлером і підтримувало війну, після війни німці зайняли позицію, що всі злочини вчинили нацисти, а народ не має нести за це відповідальності.
У книзі можна знайти безліч аналогій на сьогоднішні дні. Так, уже на початку 1945 року було зрозуміло, що німці програють війну. Але тут з'явився новий аргумент – треба битися, бо скоро коаліція союзників розпадеться. Нічого не нагадує? Типу давайте почекаємо на обрання Трампа.
Книга дає розуміння того, що як і тоді, так і сьогодні ми маємо справу з певною свідомістю народу, а не режимом. Рашизм, як і фашизм, є всього лише дзеркалом цієї свідомості. І перемогти свідомість значно важче, чим танки й літаки.
Джерело: Політика Андрусіва / Telegram
Опубліковано з особистого дозволу автора
