Це ключова помилка, яку знову і знову допускають США й Ізраїль

На ефірі з литовським журналістом мене запитали: як так вийшло, що, не закінчивши одну війну (Росії з Україною), США вступили в нову війну, з якої вийти просто так не здається можливим.

Тут багато пояснень. Одне з них полягає в тому, що Трамп увірував у свою щасливу зірку після "успішної" операції у Венесуелі.

Але Іран – не Венесуела. І так просто вимкнути війну на Близькому Сході не вийде. Узагалі, розв'язати війну простіше, ніж її зупинити. А історія близькосхідних конфліктів тягнеться навіть не роками, а десятиліттями. Це не просто токсична, а дуже небезпечна тема.

З Афганістану американці просто втекли. І ця історія їх чомусь нічому не навчила. Бо планування як такого просто не було. Було бажання й відсутність стратегічних вигід. Хотіли контролювати 20% світового ринку нафти? І що тепер? Борються вже навіть не за цю ідею, а як збалансувати ринок, щоб це не било по цінах на бензин уже на внутрішньому ринку. Бо ж вибори…

Але тут маємо і стратегічний прорахунок щодо Ірану. Журналіст Андрій Остальський у колонці для "Радіо Свобода" описує тривожний перелом: після ліквідації секретаря Вищої ради нацбезпеки Алі Ларіджані режим Ірану не ослаб, а ще більше радикалізувався. Замість відносно прагматичного гравця з'явився Саїд Джалілі – політик, для якого не існує поняття компроміс.

І це ключова помилка, яку знову і знову допускають США й Ізраїль. Удари, що мали б послабити режим, часто роблять його ще більш жорсткішим. Усунення тих, із ким можна було говорити, відкриває дорогу тим, хто говорити у принципі не збирається.

Заява Трампа про те, що з Іраном виходять на переговори, виглядає як заспокоєння для ринків. Але ця історія вже не розсмокчеться. На наших очах цей конфлікт просто трансформується. Іран за ці три тижні децентралізував свою армію. І ще стає ще більш небезпечним гравцем у регіоні, ніж ще три тижні тому.

І все зараз рухається, навпаки, у бік загострення, а не заспокоєння. Усередині країни посилилися репресії й робиться ставка на "економіку спротиву". Тому з боку Ірану – ще жорсткіша риторика і ще менше простору для переговорів.

У такій ситуації будь-яка спроба "швидкого миру" виглядає як ілюзія. Бо мирна угода потребує не лише тиску, а й наявності тих, хто готовий домовлятися. А якщо таких людей у системі більше немає, закінчення війни відкладається. І в мене є великі сумніви, що це станеться за "два-три тижні", як обіцяє Білий дім.

Джерело: Viktor Shlinchak / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора