-1 Київ
Кінець епохи: про зупинку транзиту російського газу через Україну. Зупинка транзиту російського газу через Україну й поступове скорочення постачань до Європи є реально історичною подією, яка завершує багаторічну епоху енергетичної залежності Європи від Росії.
Історія питання
Постачати газ до Європи СРСР почав у другій половині 60-х. Спочатку в Чехословаччину й Австрію. А 1970 року було укладено перший договір із ФРН. Світова нафтова криза 1973 року (наслідок суб'єктивізації монархій Близького Сходу) масштабувала запит на диверсифікацію каналів постачань нафти й газу в Європу.
СРСР на всіх перемовинах був доволі поступливим, бо виживання режиму надто залежало від нафти й газу. Тому 1981 року почали будувати "Уренгой – Помари – Ужгород", а 1984-го – "Ямал – Європа" (він запрацює з 1996-го).
Тут слід зазначити, що Європа і СРСР дотримувалися чітких правил гри, а енергетичне партнерство залишалося стабільним навіть у часи політичної напруги. 1985 року газ став ключовим джерелом валютних надходжень для СРСР.
1991-го Росія успадковує основну частину газової інфраструктури. Хоча 90-ті пройшли в боротьбі за контроль над українською трубою, бо гроші всім треба: газ залишався питанням грошей і майже виключно грошей.
Домінування і крах
Усе змінилося у 2000-х. По-перше, катастрофічний хаос на Близькому Сході після терактів 11 вересня. По-друге, вправність Путіна і Ко, які зуміли зробити європейському й українському бізнесу та частині політикуму вигідні корупціогенні пропозиції. Газ став політичним інструментом і політичною ж зброєю.
2001 року почалося будівництво "Північного потоку – 1", 2006–2009-го Росія активно воювала з Україною за контроль над ГТС, а на початку 2010-х з метою подальшої "диверсифікації" почали планувати й інші маршрути. На момент анексії Криму залежність Європи від російського газу виглядала дуже монолітною.
Власне, після Криму вона встояла. Хоча ЄС активізує диверсифікацію постачань енергоносіїв, зокрема через LNG (зріджений газ), але лише незначною мірою. Скоріше за все, так би воно й працювало, якби не стався 2022 рік. І справа не стільки у вторгненні, а в тому, що ми вистояли.
Закриття більшості європейських контрактів із "Газпромом" і зупинка транзиту фіксують завершення ери енергетичного домінування Росії в Європі.
Азія як альтернатива
Азія як ринок ніколи повноцінно не замінить Європу. Азійський ринок завжди буде гіршим, бо навіть зараз він виконує роль "гіршої заміни". Причин кілька.
- Логістика. Більшість газопроводів історично орієнтовані на Європу. І загалом – постачання газу до Європи значно дешевше й швидше, ніж до Азії.
- Ціноутворення. Ринок Європи пропонує вищі ціни за газ, оскільки конкуренція й залежність від екологічних стандартів робили імпорт із РФ вигідним для окремих країн.
- Росія сама собі звузила поле для маневру. Бо втратила репутацію надійного постачальника через політичні маніпуляції й війну. Це ускладнює перспективи довгострокових контрактів як з Європою, так і з Азією.
В Азії більше доступних альтернатив і коротше плече доставки. Китай, основний потенційний споживач російського газу, має широкий доступ до альтернативних джерел енергії (Катар, Туркменістан, Іран, Південно-Східна Азія, Африка). Це довгострокова політична й економічна поразка путінської Росії. Чому?
- Фінансові втрати. Втрата європейського ринку призведе до скорочення валютних надходжень і посилення бюджетного дефіциту.
- Втрата важеля. Росія позбавлена одного з основних інструментів впливу (переважно корупційного) на європейську політику. Фіцо й Орбан не дарма так ниють.
- Фактична неможливість повернення ринку. Європа активно шукає альтернативи (LNG зі США, Норвегія, Алжир), що робить повернення РФ на цей ринок малоймовірним навіть після завершення війни.
Так, це черговий приклад того, як інструмент, який створювався як довгострокова гарантія економічної стабільності спочатку СРСР, потім Росії, був спалений Путіним заради своїх короткострокових безумних політичних і військових авантюр. Молодець, звісно. Найтупіший правитель в історії Росії з часів Миколи ІІ.
Джерело: Юрій Богданов / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
