+5 Київ
Донбас.
Перший мій пост від початку Facebook, який я писав кілька тижнів. Закреслював, виправляв і знову писав.
Скажу непопулярний, особисто мій умовивід, що базується на багатьох розмовах із луганчанами і донеччанами, які виїхали в Україну і які залишилися там. Думаю, це вибірка осіб зі 100 (по 50 із кожного боку приблизно) і по кілька розмов із кожним. За п'ять років.
Усе дуже серйозно.
Реальність така: хто міг і хотів – поїхав, хто не міг і не хотів – залишився. Причин багато, вони різні. Як для тих, хто поїхав, так і для тих, хто залишився. Їх аналізувати немає сенсу.
Там усе розграбовано (промисловість і підприємства), люди зневірені, їм мізки промивали російські канали 24/7 і п'ять років. Діти, які були у 7-му класі 12-річними, зараз закінчили школу 17-річними. Усі з посилом – Україна ворог і агресор, Росія – друг. Вони живуть у Задзеркаллі. У страху.
Росію і Донбас під керівництвом Росії чекають, на мою думку, найближчим часом деспотизм і тиранія. "Путінщина", така сама, як "Сталінщина".
Це їхній вибір. Не нам вирішувати.
Донбас окупувала іноземна держава. Та частина українського населення, яка залишилася, – лояльна до РФ. Війну силою ми не можемо виграти. У нас немає кількох авіаносців, полку F-15 і крилатих ракет. Мирна інтеграція на умовах України неможлива.
Я думаю, що зараз потрібна нова межа на лінії розмежування вогню із блакитними шоломами на цій межі, і на найближчі 10 років забути. І найголовніше – будувати потужну економіку в Україні, підвищувати рівень життя людей, робити їх багатшими, доруйнувати совок, провести реальні реформи, вбити корупцію, вибудувати справедливі силові структури й суди.
Росія хоче іншого – повернути їх Україні як автономні. Зберегти політичний вплив, змусивши Україну фінансувати сепаратистські анклави.
Вибачте, я не сепаратист, я реаліст, я так думаю. Так, це Придністров'я. Але це і не варіант Хорватії з Боснією та Албанією. Можливо, я помиляюся.
Джерело: Sapronov Yuri / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
