Потяг "Харків – Невідомість". Що розповідає молодь у конкурсі есе музею "Голоси Мирних" Фонду Ахметова

Учні, студенти й викладачі поділилися своїми спогадами й почуттями про те, як вони прожили 1 тис. днів повномасштабної війни. Загалом надійшло понад 4 тис. творчих робіт з усіх куточків України. Імена переможців оголосять 20 грудня 2024 року на сайті музею "Голоси Мирних".

Автори описували в есе біль першого дня війни й покинуті рідні домівки, тугу за минулим і страх майбутнього, а також висловили сподівання на краще й віру в це. 

Обрані цитати з есе розповідають, як автори проходять довгий шлях в 1 тис. днів.

"Я багато думала про те, який же мій найщасливіший день? Можливо, якась подорож або ж свято. Але ні, мій найщасливіший день – 23 лютого 2022 року. Це був мій останній день, коли я не знала, що таке війна" (з есе "Найщасливіший день").

"Тисячі людей на пероні в Харкові, де кожен намагався втиснутися в евакуаційний потяг. Це був потяг вщент переповнений, без освітлення, без води. Усюди, усюди були люди. Назви станцій були заклеєні. Їжі обмаль, питна вода закінчувалася. Але, без сумніву, найстрашнішим було те, що ми дуже поволі пленталися невідомо куди, тобто ніхто не знав напрямку. Це був потяг за напрямком "Харків – Невідомість" (з есе "Потяг "Харків – Невідомість").

"Дистанційне навчання стало новою нормою, хоча й дивною та нелегкою. Коли світ навколо горів, було важко зосередитися на уроках чи завданнях. Інтернет зникав, світло вимикалося, а голова була заповнена зовсім іншими турботами. Хтось міг сказати, що це навчання виживати, але насправді це було навчання жити наперекір усьому" (з есе "Жити наперекір усьому").

"Одним із найбільш вирішальних моментів став день, коли я особисто допомогла волонтерам зібрати речі для постраждалих. Це був момент, коли я відчула, що можу щось змінити, нехай і в маленькому масштабі. Ця допомога стала моєю відповіддю на виклики війни – діяти, не здаватися, допомагати іншим" (з есе "Відповідь на виклики – діяти").

"Віддав би все, щоб більше не бачити маминих сліз, татової тривожності в погляді й щоб у моєї сестрички осінні фотосесії більше не проходили в підвалі садочка. Я б хотів, щоб у ХХІ столітті мама спокійно проводила уроки, а тато знову виготовляв візитки, а не засоби ураження. Інколи хочеться на хвилинку стати Богом і витерти поняття "війна" з людського мозку" (з есе "Стати Богом на хвилину").

"Земле моя! Ти зараз зранена вирвами бомб, скроплена кров'ю наших захисників, ти гірко плачеш за втраченими життями. Але знай! Це все скоро закінчиться. Рани загояться, на місці кровопролитних боїв заквітнуть ромашкові поля" (з есе "Рани загояться").

Автори найкращих есе, які обере журі, отримають подарунки й цінні призи. Конкурсні роботи стануть частиною музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.