Жижченко: У мене дитинство було повне любові. Я дуже очікувана дитина. І незважаючи на те, що в мене не було супертравм, я все життя борюся з депресією G

"Узагалі дитинство моє було... Зараз дуже модно згадувати, що дитинство дуже травматичне, що травми від батьків – і ми їх маємо виробляти, переживати, перепроживати і перепрошивати. Про себе скажу, що в мене дитинство було повне любові. Я дуже очікувана дитина, – розповіла вона. – Так, я не єдина дитина в сім'ї. По радянських мірках, досить пізня. Але глобально я настільки була сповита в любові! Я її відчуваю, я її пам'ятаю. І незважаючи на те, що в мене не було таких супертравм і я взагалі їх не пам'ятаю, я все життя борюся з депресією. Тому є, дійсно, такі стигми. І взагалі не обов'язково мати травматичне дитинство, щоб потім боротися з якимись кейсами".

За словами співачки, однією з причин депресії є її спадковість по батьківській лінії.

"Він також усе життя мав ці стани. Глобально це явище недовивчене. Особливо в Радянському Союзі, тому що в нас не було депресій у людства, не було бебі-блюзу, не було постпологової депресії. Це ж усе взагалі замовчувалося й не існувало типу. Інвалідів не було. Треба зараз говорити не "інвалід", а по-іншому все називати. Але я прочитала дуже таку цікаву думку: що є генетична пам'ять. І ми, [народжені] 80–90-ті роки, – це люди, у яких накопичена генетична пам'ять після Другої світової війни, після Голодоморів. Це все накопичується і вилазить у цих поколіннях. Мені здається, що в цьому є сенс", – зізналася співачка.