Хто придумав ноти і що означають їхні назви 

Прототипом нотних знаків є символи, які використовували у текстах церковних псалмів – невми. Ці знаки складалися з рисок і крапок. Вони вказували, де потрібно робити наголос під час співу. Псалми супроводжували анотацією до невмів – поясненням, що саме означає кожен символ.

Італійський чернець Гвідо Ареццо, який жив у XI столітті, уперше вирішив уніфікувати символи нот. Він зобразив їх у вигляді зафарбованих квадратів на нотному стані, що складається з паралельних ліній. Саме Ареццо придумав назви нот. Він позначив їх першими складами слів молитви до Іоанна Хрестителя. Цю мелодію в церковному хорі використовували як розспівування. У молитві звучить прохання про збереження сили голосу.

Ut queant laxis resonare fibris, Mira gestorum famuli tuorum, Solve polluti labii reatum, Sancte Ioannes перекладається як "Дай нам чисті уста, Святий Йоане, щоб ми могли усією силою свого голосу свідчити про чудеса твоїх діянь".

Склади ut, re, mi, fa, sol, la стали назвами нот. Назву ноті "сі" дали за першими літерами імені Sancte Ioannes – Святий Іоанн. Оскільки спів частіше починали із приголосних літер, ut пізніше замінили на do. Заголовна нота ряду дістала назву від латинської Dominus – "Бог".