З історії жуйки 

Стародавні народи жували листя, стебла і смолу дерев для очищення зубів і ротової порожнини. У племенах індіанців було поширене жування застиглого соку гевеї, у стародавніх греків – смоли хвойних дерев.

"Батьком" жувальної гумки вважають американця Джона Кертіса. Він відкрив фабрику, яка випускала жуйки "Вершки з цукром" і "Біла гора". Випуск у промислових масштабах почали 23 вересня 1848 року. Тоді бізнес Кертіса не задався і виробництво довелося згорнути, але 23 вересня і зараз відзначають як Міжнародний день жуйки.

Першим жувальну гумку запатентував у 1869 році американський стоматолог Вільям Фінлі Семпліз.

Перше покоління жуйок містило доволі велику кількість цукру. У 1928 році громадянин США Волтер Дімер розробив формулу жувальної гумки: 60% цукру, 20% каучуку, 19% цукрового сиропу, 1% ароматизаторів.

У сучасному виробництві дотримуються пропорцій, а от склад жуйки докорінно змінено. Замість каучуку застосовують синтетичну гуму, а замість цукру – його замінники – різні підсолоджувачі.

Після того, як під час експериментів, проведених у 1930 році, було доведено, що жування гумки заспокоює нерви, її внесли в пайок американської армії.

Одна з найстаріших марок жуйки – Wrigley. Її засновник Вільям Ріглі спочатку займався виробництвом мила, а жуйку він дарував як бонус своїм покупцям. Але попит саме на жувальну гумку підштовхнув його до переорієнтації бізнесу.

Жування жуйки в Сінгапурі є караним проступком і загрожує штрафом. В Англії за приліплену у громадському місці жувальну гумку можна потрапити у в'язницю. У Китаї викинута на тротуар жуйка також є причиною стягнення грошового штрафу.