Історія свята Першого травня почалася у 1886 році, коли цього у Чикаго робітники вийшли на страйк із вимогою нормованого робочого дня.
Протести тривали кілька днів.
Тоді демонстрація закінчилася сутичками з поліцією і кровопролиттям: під час розгону демонстрації 4 травня загинуло шість осіб.
Це спричинило нову хвилю демонстрацій. Обурені діями поліції люди вийшли проти жорстокого поводження правоохоронців. Під час заворушень невідомі кинули бомбу, від вибуху якої загинуло вісім поліцейських і було поранено 50. Тоді у злочині звинуватили вісьмох робочих і засудили їх до повішення.
Паризький конгрес II Інтернаціоналу 14 липня 1889 року оголосив 1 травня Днем солідарності робітників усього світу.
Спочатку цей день святкували страйками з вимогами поліпшити умови праці.
У СРСР 1 травня традиційно влаштовували парад, на який громадяни виходили із червоними прапорами.
У західних країнах День солідарності робітників поступово перетворився на карнавальний хід.
Саме день 1 травня був святом і в язичницьких культурах різних народів. Так, стародавні латиняни поклонялися цього дня язичницькій богині родючості та землі Майї, кельти святкували початок літа Белтейн.
Германомовні народи ніч на 1 травня називали Вальпургієвою. Вважали, що цього дня нечисть збирається на шабаш. Щоб її відігнати, люди збиралися біля багаття та співали пісень.