Клуб читачів
ГОРДОН
 
ПОЛІТИКА ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Кравчук: У нас може початися громадянська війна

Чи може Україна обійтися без Донбасу, за що має бути соромно українському народові, який кінець чекає Путіна та чому влада офіційно не визнає АТО війною, розповів перший президент України Леонід Кравчук в авторській програмі Дмитра Гордона на телеканалі "112 Україна". А також про те, у кого й чому він готовий стріляти зі свого пістолета та чи народилися у нього нещодавно двоє дітей. Видання "ГОРДОН" ексклюзивно публікує текстову версію інтерв'ю.

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Леонід Кравчук: За час новітньої історії Росія воює сто п'ятдесят років, там утворилася еліта війни
Леонід Кравчук: За час новітньої історії Росія воює сто п'ятдесят років, там утворилася еліта війни
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Дмитро ГОРДОН
Засновник проекту
Найбільша помилка Януковича у тому, що він зголосився бути президентом

– Добрий вечір. В ефірі програма "Гордон". Наш гість – перший президент України Леонід Макарович Кравчук. Добрий вечір, Леоніде Макаровичу, я радий вас вітати.

– Добрий вечір.

– Майдану виповнилося три роки. Це плюс для України чи мінус?

– Думаю, таке явище, як Майдан, неможливо однозначно оцінити. Є плюси, є мінуси. Я б сказав так: сьогодні, з погляду реалізації завдань Майдану, більше мінусів, ніж плюсів.

– Вам як першому президентові незалежної України не було соромно за країну, коли президентом обрали двічі засудженого зекая маю на увазі Януковича?

– Думаю, соромно має бути українському народові за те, кого він обирав. Я не голосував за Віктора Федоровича і тому особливого сорому не відчуваю.

– Загалом ваша совість чиста. А яким був Янукович? Адже ви з ним часто спілкувалися...

– Напевно, якби він не став президентом, то для України зробив би багато корисного. Це людина, яку потрібно було щодня контролювати. А ставши президентом, він позбувся контролю і діяв так, як вважав за потрібне, а не так, як вимагали закони Конституції.

– Це правда, що своїх підлеглих він бив?

– Челядь завжди піддавалася батогу, ще з царських часів. Можливо, тут немає винятків і для президента України.

– Коли в Києві вирував Майдан, ви разом з екс-президентами Кучмою та Ющенком збиралися для того, аби щось порадити Януковичу. Що особисто ви йому радили?

– Я особисто радив йому зробити два кроки. Якщо він не хотів широких кроків (це відставка уряду), то хай би зробив хоча б вузький: змістити силові структури – міністра МВС Захарченка і все оточення, безпосередньо причетне до розгону Майдану. Це був би сигнал для українського народу...

– ... що влада його чує.

– Що влада почула і починає реально діяти на користь народу, а не посадових осіб. Віктор Федорович сказав, що своїх не здає. Цим все і закінчилося.


Фото: Ростислав Гордон
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– У чому головна помилка Януковича?

– Найбільша помилка Януковича в тому, що він зголосився бути президентом і добивався цього.

– Нинішні керівники держави кращі, ніж ті, що були за часів Януковича?

– Вони кращі в намірах, кращі у справах, але що стосується свідомості більшості з них, то нікуди не поділися "хвости" старого – більшовицького, тоталітарного.

Я б зробив усе можливе і неможливе, щоб не довести у Криму до "зелених чоловічків". Прогнозувати – це завдання кожного політика

– Днями виповнюється три роки, як Крим перестав бути українським. Як ви вважаєте, Крим здали навмисно?

– Я думаю, Крим був приречений на те, щоб його здали. Росія готувалася до анексії півострова давно – ми знаємо про це з офіційних документів. Утримати Крим тоді, коли в Україні тривали заворушення, були ослаблені позиції в центрі та на місцях, а у Криму й поготів, захистити півострів було неможливо. Інша річ, що потрібно було хоча б спробувати. Ми ж, навпаки, називали героями тих, хто підставляв ліву щоку, коли його били по правій.

– Давайте уявимо, що президентом на той момент були ви. Що б ви робили як президент України, якби "зелені чоловічки" з'явилися на території Криму?

– Я б не допустив, щоб вони там з'явилися. Я б зробив усе можливе і неможливе, наголошую, щоб не довести до "зелених чоловічків". Коли справа доходить не просто до підготовки, а до конкретних дій, зупинити ці дії дуже важко, але передбачити – можливо. Прогнозувати – це завдання кожного політика.

– Хлопці з наших силових структур, зокрема з "Альфи" і ГРУ, розповідали мені, як вони, коли почалася АТО, заходили на територію Донбасу, і як "радісно" зустрічали їх місцеві жителі. Ви вважаєте, жителі Донбасу і справді так ненавидять Україну і все українське?

– Думаю, не всі, але дуже багато. За часів мого президентства, коли я їздив по Україні, бував і на Донбасі, зустрічався там із людьми на вулицях, на площах. Чого я тільки не наслухався! І те, що я придумав Тараса Шевченка і Лесю Українку, і що української мови не існує, і що України немає – це просто частина Росії. Думаю, ці люди були просто упевнені в тому, що на Західній Україні живуть тільки бандерівці. Коли я запитав: "А хто ви – українці чи ні?" – відповіді не було, як і сьогодні немає відповіді від тих, хто каже: "У нас стріляють, наші будинки руйнують!" Але хто стріляє? Бойовики чи наші війська? Як казали мені мої друзі, які живуть у тих місцях, більшість людей думають, що стріляють українці.

Однозначно говорити, що на Донбасі суцільно противники України, не можна. Але, думаю, що прихильники України звідти уже виїхали – два мільйони їх по країні ходить. Серед тих, хто залишився, є, звичайно, й інваліди, і літні люди. Що з ними робити? Може, їх Путін до себе забере? Паспорти він визнав, а кому ці паспорти потрібні? Той, хто накрав, у кого є гроші, поїде в Росію і купить будиночок на березі моря або в центрі великого міста. А хворі та старі люди залишаться вмирати на Донбасі. І Росія їм не допоможе.

– В одному з інтерв'ю ви якось сказали мені: "Ніколи, ні за яких умов, навіть клаптиком своєї території поступатися не можна. Якщо мені висунуть умову: землю віддати або померти, я виберу останнє". Ви це підтверджуєте?

– Звичайно, я про це не раз говорив: якщо так станеться, що, захищаючи землю, доведеться померти, я до цього готовий.

– З того часу, коли ви працювали в ідеологічному відділі ЦК КПРС України, напевно, пам'ятаєте Олеся Гончара, класика української літератури. На початку 1990-х років він у своєму щоденнику написав: "Донбас – це ракова пухлина. Відріжте його, киньте в пащу імперії, нехай подавиться, інакше метастази задушать усю Україну". Може, визнавши Донбас тимчасово окупованою територією, відгородитися від нього стіною?

– Я б так радикально не чинив.


Фото: Ростислав Гордон
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Ну, а що ж робити зараз із Донбасом?

– Думаю, є єдиний шлях: не сперечатися, чи потрібні санкції або не потрібні, не стежити, чи домовиться Трамп із Путіним, щоб продати Україну чи ні, а об'єднатися із Заходом, із цивілізованим суспільством і діяти так, щоб змусити Росію ухвалити рішення, що відповідає міжнародним правовим нормам, принципам суверенітету, територіальної цілісності та незалежності України.

– Поставлю вам запитання як першому президентові України, який підписував перші укази, і як людині, яка не хоче поступатися жодним шматочком української території. Донбас – такий ворожий до України та всього українського – Україні взагалі потрібен?

– Чи може Україна обійтися без Донбасу? Звичайно, як і без будь-якої іншої її частини. На Землі понад 60 "гарячих" точок, де є претензії однієї держави до іншої: це і Курили, приміром, і Палестина, і багато інших. Але є найважливіший принцип єдності, цілісності та суверенітету, і як тільки ми поставимо його під сумнів, подамо його ревізії, це буде означати, що ми замахнулися на споруду, яка називається "світ". Якщо Україна віддасть Крим чи Донбас, відкриється "ящик Пандори".

Президент України, усі особи вищого рангу так і кажуть: триває війна. Але коли потрібно сісти за стіл і підписати закон про це, вони його не підписують. Я не знаю, чому... Бояться?

– Зараз триває блокада Донбасу. На вашу думку, вона потрібна чи ні?

– Я думаю так: це не можна перетворювати на махновщину. Потрібно прийняти закон, згідно з яким будуватимемо наші відносини з тимчасово окупованими територіями, і відповідно до цього закону діяти. Тоді прокуратура зможе вжити заходів до тих, хто хоче навести порядок на Донбасі самостійно. Навіть якщо їхні дії правильні, але законом не передбачені, – це стихійне лихо для України.

– Антитерористична операція може тривати кілька днів, нехай навіть кілька місяців, але в Україні вона триває вже майже три роки. І що з нею робити?

– Це не АТО, це – війна. Президент України та всі особи вищого рангу так і кажуть: триває війна. Але коли потрібно сісти за стіл і підписати закон про це, вони його не підписують. Я не знаю, чому... Бояться?

– А ви підписали б?

– Звичайно, іншого виходу немає. Кажуть, якщо ми підпишемо, почнеться агресія Росії. Та ж вона вже почалася!

– І давно.

– А якщо говорити про культурно-духовну війну, то вона триває з часів Переяславської ради, через яку ми, власне, втратили й українську церкву, й українську державу. Потрібно знати історію, адже вона триває і сьогодні. Але ті, хто стоять біля керма, історію, на жаль, не читають. Культурно-духовна війна з Росією не припиняється і триватиме ще довго.

– Як ви вважаєте, мінський формат переговорів – він взагалі живий чи мертвий?

– В одного хлопчика запитали: "Скажи, будь ласка, Москва далеко?" А він не знає, далеко чи ні, і каже: "І далеко, і близько". Так от я скажу: і так, і так. Мінський формат був потрібен із самого початку, щоб виграти час, зібратися з силами, отямитися після нападу. А сьогодні потрібно шукати інший формат. Тому що мінський формат не вирішить основного питання – територіальної цілісності України. Та це питання там серйозно ніколи і не порушували.

– Зараз висувають багато різних ініціатив – Пінчук, Артеменко... Як ви до цього ставитеся?

– Я думаю, Крилов має рацію: швець повинен шити чоботи, а хліб пекти – пекар. Нехай кожен займається своєю справою. Я взагалі не розумію, як можна передати Крим в оренду на сто років?

– З населенням разом...

– З населенням. Я не розумію, як можна "забути" про НАТО? Це означає відчинити двері. Агресор вранці прокинувся: о, треба піти в Україну! А двері-то відчинені – заходь. Ці люди беруться не за свою справу. Політика – це мистецтво, а політика вищого ґатунку й поготів. У тому, що стосується територіальної цілісності, діяти треба вкрай обережно. Це можуть робити лише ті, хто не служать більше ніяким іншим цілям. Я хочу попросити усіх бути дуже обережними в цьому питанні, якщо ми дійсно любимо Україну.

– Учора Надія Савченко побувала в Донецьку, відвідала наших військовополонених. У неї теж багато різних ініціатив. Як ви ставитеся до неї і до того, що вона пропонує?

– Савченко – це феномен для України. Ми її звільнили юридично, її зустрічав президент, присвоїв їй звання Героя України, Європа вимагала її звільнення, а потім святкувала його. Я підтримую ті кроки Савченко, які не акцентовані на повалення влади. Ми пережили дві революції, у нас стільки загиблих, а простір української культури та інформації весь час наповнюється негативом і серйозним протистоянням. Ми двадцять п'ять років воюємо – у середині країни, а тепер уже і ззовні. Непродумані дії або заклики не потрібні українському суспільству. Сьогодні потреба в України одна: зійтися, обговорити й ухвалити спільне рішення. Якщо цього не буде, Україну можемо втратити. Скажу непопулярну фразу: може початися громадянська війна, якщо ми не зупинимося. Або ж ті, хто може зупинити, будуть легковажно ставитися до ситуації в Україні. Я от не можу зрозуміти, як можна зупинити війну за два тижні?! Адже таке звучало. І багато ще чого непродуманого, що зараз не вкладається в поняття політичної влади.

– Я спілкуюся не тільки з політиками, але і з простими людьми, і вони кажуть: "От якби Кравчук свого часу не віддав ядерну зброю, ми б зараз Росії дали! Росія взагалі не пішла б на Україну, якби була ядерна зброя". Ви не шкодуєте про те, що віддали її? Може, дарма?

– А ви уявіть, що наша ядерна зброя діє, от ми її тут зробили, повинні тут відновити, є все, щоб виробляти ядерну зброю і ставити на носії. Ядерну зброю виготовили на території Росії, біля Арзамаса. Всі боєголовки, 165 – стратегічні, а кожна несла 5 зарядів, це 700, всі спрямовані на США, та термін їх дії закінчується 1997 року. Треба було зняти боєголовки і куди віддати? У Росію. Ми ж не могли їх розібрати і винести з них позитивну речовину – стронцій.

– Адже це була химера...

– Химера. Надумана, і зараз цим спекулюють. Був єдиний вихід – віддати ядерну зброю і припинити виробляти її.

А зараз Україні треба відновлювати свою ядерну зброю?

– По-перше, не треба, по-друге, неможливо.

Я ставлю запитання нашим теоретикам, що пропонують різні варіанти повернення Криму: "А ви радилися з Путіним? Він готовий до таких переговорів?"

– Росія піде, зрештою, з Криму та Донбасу?

– Думаю, спочатку треба її попросити з Донбасу. Вона швидше піде з Донбасу, ніж із Криму, тому що вона не хоче звалити на свої плечі Донбас, на який витрачає величезні гроші. На Донбасі анексії немає. Що ж стосується Криму, то Росія вже ввела його до складу своєї федеративної системи. Путін офіційно заявив: "Крим – наш, і ми не збираємося це обговорювати". Я ставлю запитання нашим теоретикам, що пропонують різні варіанти повернення Криму: "А ви радилися з кимось у російській столиці або з Путіним? Він готовий до таких переговорів?"

– Ви багато чого побачили на своєму віку і теж не могли припустити, що Радянський Союз може розвалитися. А ви взяли і зруйнували його... Тож, можливо, і Росія піде з Криму.

– Можливо. Якщо мислити великими історичними категоріями і великими цифрами, можливо все. Головне, щоб ми не говорили поспішно, непродумано, як діти в дитячому садку, не обіцяли, що зробимо через тиждень. Потрібно готуватися до великої роботи, до культурно-духовної війни, переконувати, піднімати наших істориків, вчених і говорити про те, як починалися наші відносини з Росією, де було Хрещення, де була Київська Русь. Я не історик, але я переглядаю книжки – у цих документах із Росією назва "Русь" трапляється лише один-два рази. Замість цього вживали слово "Московія".

– Ви писали і підписували, історичні вже, Біловезькі угоди. Ви розуміли, який робите крок, розуміли, що руйнуєте цю імперію зла – Радянський Союз. Якщо чисто теоретично, то СРСР може відродитися сьогодні?

– Ніколи і ніяким способом. Якщо, припустимо, навіть за допомогою війни відновити територію, то і на цій території Радянського Союзу вже не буде.

– Президент США Рональд Рейган називав СРСР "імперією зла". Ваш грузинський колега, президент Грузії Едуард Шеварнадзе, який тоді був міністром закордонних справ СРСР, розповідав мені, що, коли він вперше зустрівся з Рейганом, той так і сказав: "Ви – представник імперії зла". Сьогодні Росія, по-вашому, імперія зла?

– Я б не хотів навішувати ярлики. Якщо б ви запитали, чи можна назвати президента Росії уособленням агресії і зла, я б сказав "так". А Росія для мене – це велика країна, 140 мільйонів людей...

Якби не "Боярышник", було б більше...

– Там є різні люди, які по-різному дивляться на Україну, хоча їх дурять і обманюють, як тільки можна. Тож я не хотів би всю Росію називати "імперією зла", хоча імперіалізм там сидить дуже глибоко. За час новітньої історії Росія воює сто п'ятдесят років, і там утворилася еліта війни.

Менталітет у росіян загалом рабський?

– Безперечно, як і в українців, до речі. Але український – менше. По-перше, у нас було дві революції, по-друге, на нашу свідомість впливає близькість до Заходу. Якось під час виборів я запитав у жінок, які сиділи поруч, за кого будете голосувати? "Так скажуть же за кого", – відповіли вони. Ось це і є рабство.

– Ви багато спілкувалися з Єльциним, підписували з ним Біловезьку угоду. Єльцин міг піти війною на Україну?

– Розумієте, у таких країнах, де при владі військово-політична еліта, це можливо. Особисто Єльцин не пішов би. Якщо він і не був глибоким демократом, то грав у демократію дуже майстерно.


Фото: Ростислав Гордон
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Що ви думаєте про Путіна?

– Путін хоче відродити царську імперію – територіально, ментально, а потім очолити її. У нього амбіції вищі за його можливості.

- Як Путін закінчить, на вашу думку?

– Якщо не зрозуміє, що з мирними сусідами потрібно вже якщо не дружити, то хоча б поважати їх, а не підпорядковувати силою, закінчить погано.

– Фізично погано?

– Фізично – це якщо тільки хвороба або за допомогою снайпера.

– Ну, є ж приклади в історіїСталін, Берія...

– Думаю, все можливо в наш час. Але не хотілося б. Я негативно ставлюся до Путіна, але смерті не бажаю нікому.

Якщо б навіть не Трамп, а хтось інший прийшов із намірами домовитися з Путіним, Америка йому б цього не дозволила

– Путін і Трамп можуть домовитися так, щоб Україна "пішла" в Росію, у сферу її інтересів, а Сирія, наприклад, у сферу інтересів США?

– Ні за що. Трамп під час виборів допускав свободу в тлумаченні, в оцінках, але, ставши президентом, почав думати і діяти інакше. Він чітко висловлює своє ставлення до Росії і до Путіна. Якщо б навіть не Трамп, а хтось інший, наприклад, прийшов із намірами домовитися з Путіним, Америка йому цього не дозволила б. Демократична держава має інститути такої сили, що баланс інтересів не дозволить цього зробити.

– У серпні 1991 року, коли провалився путч ДКНС, голову КДБ СРСР Крючкова, разом зі всіма керівниками путчу, відправили в "Лефортово". На місце Крючкова, щоб очолити КДБ СРСР, у Москву терміново повинен був виїхати керівник українського КДБ Микола Голушко. Чи правда, що уночі, перед виїздом до Москви, він прийшов до вас як до керівника України і сказав: "У мене є списки радянської КДБшної агентури, які я повинен вам передати". У цих списках ніби були майже всі керівники України, зокрема майже всі керівники "Руху"?

– Думаю, це перебільшення. Так, таке було: прийшов до мене Голушко, сказав, що їде в Москву, що у нього є списки агентів КДБ. Там були і керівники "Руху", але далеко не всі, та інші люди з керівництва України, але тільки не партійні керівники – їх агенти КДБ не брали.

– Коли ви подивилися прізвища, для вас це була новина?

– Я не дивився.

– Невже?

– Я сказав: "Ви цим брудом займаєтеся – займайтеся і далі. Я в цей бруд не полізу". Я не хотів, щоб у моїй голові були ці прізвища. Що ж я буду сидіти у кріслі голови Верховної Ради УРСР, дивитися в зал і розуміти: цей агент, і цей агент, і цей. Тоді який я вже голова Верховної Ради?

– Голушко ці списки й особисті справи забрав до Москви?

– Думаю, що забрав. Навіщо йому було б їх залишати в Україні? Принаймні ми їх не знайшли.

– Я хотів запитати вас про корупцію, яка в Україні зараз повсюди ще більша, ніж за часів Януковича, я вважаю. Взяти хоча б бурштин... Ви народилися у Рівненській області, а там, виявляється, багато бурштину. А ви про це нічого не знали. Інакше, може, займалися б бурштином?

– Я не знав, що там, де я пас корову, під землею лежить бурштин. Ну а якщо серйозно... Є в Україні такі речі, як кордон, бурштин, корупція і багато інших, зупинити які в широкому масштабі нам начебто заважає Росія. Але ми самі цього не хочемо. Або не зацікавлені в цьому. Озброєні люди стріляють, а наші стоять і кажуть: "Ми не можемо їх зупинити".

– Махновщина...

– Гірше! У законі написано, що якщо людина незаконно взяла зброю, її треба покласти на землю, зброю відібрати, а людину відправити за ґрати. Якщо дії нашої влади і надалі будуть такими "активними", то нехай вони не скаржаться, що в Київ прийдуть і скажуть: "Вибачте, ваш час вичерпаний". Не можна цього робити. Потрібно стримувати тих, хто порушує закон і вбиває людей.

– Як ви – людина, яка з олівцем у руках перечитала всього Леніна, колишній головний ідеолог Компартії України, ставитеся до процесу декомунізації?

– Ставився і ставлюся до цього позитивно. Тільки за однієї умови: до всього треба ставитися конкретно. У кожної людини – своя історія, своя історична відповідальність, яку потрібно спочатку оцінити, а вже після цього вирішувати, чи поширюється на неї декомунізація, чи ні. Як і люстрація, до речі. Є декомунізація, а є – декваліфікація. Це коли ми мислимо загальними категоріями.

– У Києві, на бульварі Шевченка, стоїть дуже гарний пам'ятник червоному командирові Щорсу. Я знаю, що Щорса ліпили з вас – ви були молодим, красивим... Тепер пам'ятник Щорсу хочуть знести. Вам його не шкода?

– Абсолютно ні. Це ж Щорс, а не Кравчук. Якби там було написано "Кравчук", може, мені було б прикро.

- Як ви ставитеся до такої історичної постаті, як Бандера?

– Я до нього ставлюся конкретно. Я пережив три окупації: польську, німецьку, радянську, зараз – російську, уже четверту. Крим, Донбас – це вже початок окупації. Бандерівці діяли під час двох окупацій – німецької та радянської. Тоді зробили багато помилок. Але попри весь негативах, який про них кажуть, вони билися за Україну. На відміну, скажімо, від власівців у Росії. Власівців було в десятки разів більше, ніж бандерівців...

– Два мільйони, якщо не більше...

– Так, це описано у Суворова. Зараз власівців у Росії "обілюють" і тихенько про них мовчать, бо їм про це говорити не вигідно. А ми, як завжди, самі себе з'їдаємо – і за бандерівців, і не тільки.

– Проспект Бандери в Києві потрібен?

– Думаю, так, але не зараз. Поки суспільство бурлить, варто відкласти якісь речі, щоб уникнути збурень. Але стояти на тому, щоб зберегти старі комуністичні назви, не потрібно.

Якщо до мене на поріг прийде ворог, я не буду запитувати, з якою метою він прийшов. Я буду стріляти до тих пір, поки мене не знешкодять

– Переходимо до бліц-питань. Яка мова має бути державною в Україні?

– Українська.

– Ваш пістолет досі лежить у тумбочці?

– Уже – на тумбочці.

– Ви могли б ним скористатися – теоретично?

– Не тільки теоретично, але і практично. Я вже говорив і повторюю: якщо до мене на поріг прийде ворог, я не буду запитувати, з якою метою він прийшов. Я буду стріляти до тих пір, поки мене не знешкодять.

– Вам 83 роки. Кажуть, що нещодавно у вас з'явилося двоє маленьких дітей...

– Журналісти багато чого говорять. Я, звичайно, пишаюся тим, що в такі роки, крім дорослих дітей, онуків і правнуків, у мене є ще двоє маленьких дітей. Та ще хлопчик і дівчинка – це взагалі ідеально. Телеведуча Катя Осадча ставила мені таке запитання. А нещодавно, слава Богу, і сама народила хлопчика, і я від усієї душі її вітаю.

– Та все жнародилися у вас маленькі діти?

– Народилися, тільки не мої. Це українські діти. Я буду щасливий, якщо вони виростуть здоровими, сильними і розумними, будуть захищати Україну, боротись за неї і будувати нову Україну.


Фото: Ростислав Гордон
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Ви анекдот про "мiж крапельками" про себе пам'ятаєте?

– Звичайно. Я вийшов з автомобіля, накрапає дощик, охорона бере парасольку і прикриває мене. А я кажу: "Не треба, я між крапельками".

– Україні зараз, може, теж краще "мiж крапельками"?

– В якихось випадках – так. Але сьогодні потрібно більше послідовності, системності та конкретних дій, не посилаючись на труднощі, на Росію, на відсутність законів. Про четверте не кажу, але розумію: відсутність розуму.

– Ми вже говорили про пам'ятник Щорсу... А пам'ятник першому президентові України Леоніду Кравчуку в Україні коли-небудь буде?

– Я до цього ставлюся по-філософськи. Буде чи ні – я цього не побачу (Сміється). Але це вже не моя – це справа людей, які будуть оцінювати мою роль в історії.

ВІДЕО

Записала Тетяна ОРЕЛ

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Шановні читачі! На нашому сайті заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства. Коментарі, що порушують ці правила, ми будемо видаляти, а їх авторам закривати доступ до обговорення. Редакція не вступає у листування з коментаторами щодо блокування, без серйозних причин доступ до коментування модератори не закривають.
 
Залишилось символів: 1000
 
ОСТАННІ НОВИНИ
Сьогодні 00.10  
Учора 23.49
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 
 
Більше матеріалів
 

Публікації

 
усі публікації