"Дім – це Україна". Жителька Донецька розповіла свою історію музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова 

Як зазначають у пресрелізі, жінка "тихо божеволіла", намагаючись дізнатися, що з дітьми, адже за перші тижні повномасштабної війни їй надійшло лише два повідомлення: "Ми йдемо із центру, там неможливо" і "Ми живі".

"Невістка та мій молодший син, він тільки закінчував школу, змогли виїхати з того пекла вже після окупації Маріуполя. Дорогою бачили і тіла, і руїни. Коли приїхали, казали, що не пам'ятають смаку хліба. Тобто у ХХІ столітті люди пережили голод", – розповіла Ірина.

Доля її старшого сина Віталія була невідомою – його як співробітника української поліції схопили окупанти. За словами жінки, якось їй зателефонували з незнайомого номера.

"Чоловічий голос сказав, що син в Оленівці. Ми з невісткою знайшли можливість передати туди речі й продукти. Після цього пролунав ще один дзвінок. Цього разу сказали, що Віталія там немає", – додала Ірина.

Вона розповіла, що її старший син "зміг вирватися з полону хитрістю", дійшов до іншого населеного пункту, а там незнайомі люди дали йому поїсти.

"Уже після возз'єднання із сім'єю сину Ірини знадобилося багато часу, щоб відновитися після пережитого бодай фізично", – ідеться у пресрелізі.

Зараз Ірина плете маскувальні сітки й допомагає іншим вимушеним переселенцям адаптуватися на новому місці.

"Україна стоїть, Україна бореться. Для нас дім – це Україна", – наголосила жінка.