+13 Київ
6 квітня 2022 року, середа
День народження мами. Вона пішла від нас п'ять років тому. Я називав її дівчинкою, що босоніж біжить по засніженому полю. Цьому є пояснення. У 1932 році в південних регіонах України лютував голодомор. Не обійшла стороною ця біда й моїх предків. Багато з них померли. Моя бабуся Катерина мала на руках трьох дітей – Марію 1925 року народження, Людмилу (мою маму) 1927 року і Варвару 1930 року народження. Жили в селі Олівка Миколаївської області.
Бабуся Катерина. Фото із сімейного архіву Петра Клочка
Мати Катерини, а це моя прабабця, була грекинею. Дід привіз її в село після якогось військового походу, бо був військовим. Дружина курила люльку і ні бельмеса не розуміла українською. Вона навчила своїх дочок готувати.
Бабуся Катя була неперевершеною кулінаркою, я ще встиг насолодитися її стравами. Незважаючи на всілякі совєтські заборони, на Різдво й Великдень у бабусі збиралася вся родина. Жила вона з дочкою Варварою і моєю сестрою Євгенією в середмісті Херсона. Це був типовий південний двір із туалетами на вулиці, пічним опаленням, водопровідна вода – у колонці. Усередині двору був дім із галереями, як в одеських розповідях Ісака Бабеля. Це й не дивно, адже Херсон – це найстаріше місто півдня України.
Розповідь про історію мого міста дитинства буде наповнена світлом яскравого сонця, запахами смаженої риби, вечірніми посиденьками на табуретках, родинним теплом. Тут жив інтернаціонал – більшість євреїв, дві українські сім’ї, поляк із дружиною... Але щось я пішов не в той бік.
Пізньої осені, коли випав сніг, на полях не лишилося нічого їстівного, бабуся зрозуміла, що до весни ніхто не виживе, і вирішила податися в Херсон, там знайома пообіцяла знайти роботу. Дітей покинула на старшу сестру, забере, як влаштується і зніме житло. Поцілувала дітей і пішла пішки через засніжене поле на трасу. Але п'ятирічна Людмилка вирвалася з рук тітки й босоніж побігла по полю за матусею. Коли мати побачила, що її дитя в одній сорочечці біжить до неї, серце здригнулася – і вона забрала маму із собою в місто. Облаштувавшись, уся сім'я зібралася разом. Вони вижили. Потім була перша окупація Херсона німецькими фашистами, єврейське гетто поруч із двором, де вони мешкали, із вулиці викрали й відправили в Німеччину 16-річну тітку Марію. Але це зовсім інша історія. Дівчинка, що босоніж біжить по полю. Моя матінка.
Трохи не по темі, вибачте.
Попередній запис у щоденнику – 5 квітня 2022 року.
Більше інформації про автора щоденника в інтерв'ю: Херсонець Клочко про життя в окупації: Передчуття, що росіяни покинуть місто і підуть, не було. Своїми каналами вони говорили, що боротимуться за кожен будинок
