+21 Київ
12 листопада 2022 року, субота
Поїхали із дружиною до облдержадміністрації з надією зв'язатися з дітьми. На будинках уже багато наших прапорів. На площі Свободи розгорнутий пункт із прийому інтернету через Starlink, хоча потужності його не вистачає для всіх охочих.
Площа заповнена людьми, настрій піднесений. Бачу, що стоять машини з гуманітаркою. Роздають безкоштовно хліб та засоби гігієни. У середмісті пробивається наш зв'язок, зокрема "Київстар". Знаходимо із дружиною точку, дзвонимо дітям!
Зустрів свого робітника, його мама працює в котельні обласної лікарні. Каже, що приїхав головний лікар і привіз два потужні генератори. Тепер можна надавати медичну допомогу людям.
Води та світла в усьому місті немає, при відступі рашисти зруйнували інфраструктуру. Але це не головне. Головне, що ми вільні! Ви не уявляєте, яке щастя ходити по рідному місту без остраху бути затриманим за символіку, за репліку, за погляди, за лайк чи коментар у соцмережах. Свобода дорого коштує, і я щасливий, що весь мій народ піднявся на захист нашого майбутнього.
Післямова
Трохи історії. Місто Херсон, скільки я себе пам'ятаю, був в основному російськомовним. Це була політика комуністичних вождів, коли ретельно знищувалася українська ідентичність. Викладання у школах, середніх і вищих закладах освіти велося виключно російською. Усе діловодство на підприємствах й установах – також російською. На все місто була одна українська школа. І так тривало більше ніж 70 років. Три покоління! Говорити українською вважалося немодним, розмовляєш рідною мовою – значить, селюк. Мої бабусі, дід розмовляли українською, батьки – суржиком, ми вже – російською, хоча рідну мову, на щастя, не забули й зараз активно користуємося. Хтось із великих казав, що нація, у якої забрали мову, перестає існувати.
За роки незалежності, незважаючи на проникнення російської пропаганди в усі сфери життя (через недолугу й корумповану владу), сформувалося нове суспільство. Два Майдани довели, що історична пам'ять, дух свободи та глибоке коріння ідентичності не знищені, а навпаки, укріпилися й проросли у потужний спротив навалі агресивних сусідів.
Мабуть, на це не розраховували нові російські фюрери, коли почали криваву війну проти українського народу.
Коли агресор окупував моє рідне місто, я з подивом побачив, який шалений спротив чинили херсонці. З українською символікою, голіруч тисячі людей виходили на мітинги проти озброєних до зубів військових Росії. Так, свобода дуже дорого коштує. Тисячі наших синів і дочок віддають життя за наше майбутнє. Поки буду жити, ніколи не пробачу сволоту, нелюдей, які зруйнували наше життя.
Кілька особистих думок.
Окупація міста стала для мене шоком. Влада області, силовики ганебно втекли. Місто кинуте напризволяще. База даних по воїнах АТО, тероборонцях, активістах опинилася в руках окупантів. Ніяких спроб організації "зелених коридорів" для евакуації населення. Повна незахищеність людей. Закони не працюють. Тебе можуть убити на вулиці, пограбувати, кинути на підвал, зайняти твою оселю, вивезти майно.
Убиває вакуум. Коли "освободители" припинили українське теле- та радіомовлення, інтернет, а замість цього почали транслювати свої гімноканали, мені стало лячно. А якщо це надовго? А де взяти правдиву інформацію? На мій погляд, для окупованих територій ті, хто відповідає за інформаційну політику в Україні, не зробили нічого! Миколаїв у 60 кілометрах – невже не можна було транслювати хоча б невеликі блоки новин для Херсона? Запитань багато, емоцій теж. Можна продовжувати, але не на часі. Відповіді надіюся отримати після перемоги.
Щодо мого щоденника. Вів його тезами, регулярно, за виключенням післяопераційних періодів. Після деокупації Херсона розширив, додав. Не було ціллю заробити славу чи гроші. Хотів лишити по собі пам'ять дітям, майбутнім онукам. Може, когось зацікавить наше життя в окупації. Я ніякий не герой. Були в місті справжні герої, бо хтось розклеював листівки, розвішував синьо-жовті стрічки, купляв квитки до пекла колаборантам. Це нас дуже надихало.
Мене не уразив стокгольмський синдром. Я люто ненавиджу сволоту, яка топтала чоботами мою землю. Я не отримував їхніх подачок у вигляді вонючої гуманітарки. Ми із дружиною принципово не взяли участі у псевдореферендумі. Як міг, за всебічного сприяння засновника і генерального директора нашої компанії Дмитрієва Юрія Миколайовича, фінансово підтримував персонал фірми, доки була можливість карткового обігу. Рятували майно нашого підприємства. Нам удалося зберегти основні фонди та сировину. Сподіваюся, що після нашої перемоги буде зроблений усебічний аналіз прорахунків початку війни. Винні будуть знайдені, їхня провина буде доведена в суді й вони понесуть суворе покарання.
Я народився у Херсоні та прожив у ньому все життя. Виняток – це чотири місяці у студентському будівельному загоні в Сибіру та півтора року служби в армії.
Люблю Херсон, щиро вірю у його післявоєнний розквіт і відновлення.
Попередній запис у щоденнику – 11 листопада 2022 року.
