+7 Київ
За його словами, він, його дружина та дочка прокинулися у себе вдома під Києвом неподалік Василькова від того, що "вікна тряслися, будинок ходив ходором" через бомбардування Василькова.
Вишебаба зазначив, що приблизно пів години сумнівався, чи йти добровольцем.
"Думав: "Треба, війна почалася". І тут ще й міністр оборони чи хтось там (уже не пам'ятаю, хто) сказав: "Друзі, роздаємо зброю, йдіть". Я пішов. Уже ніщо не ходило у Києві, це був ранок 24 лютого – всі ж таки злякалися, громадський транспорт не виїхав. Я пішов пішки кілометрів сім чи вісім до того центру, де видають зброю, простояв там увесь день у черзі, пройшов там якісь навчання попередні (по наданню медичної допомоги, по тактиці ведення бою в місті) – це тим, хто чекав", – пояснив він.
У перший день зброю видавали лише тим, хто мав досвід поводження з нею, розповів нинішній військовий, тому зброю дали його другу Сергію Павуку, який був у зоні АТО (Вишебаба наголосив, що того поранили першого ж дня у боях за Гостомель, дістав 14 куль).
"Сказали таким, як я, [...] чекати три дні. Я подумав, що все-таки донька, дружина [...], які чекали там удома, [...] і вирішив вивезти родину подалі. І по дорозі на Західну Україну приходив у всі військкомати, щоб мене взяли, і з п'ятого разу, у Тернополі, нарешті мене взяли. Всюди, знаєте, казали: "Давайте, залишайте номер, чекайте". Що чекати? Міністр оборони сказав прийти – я прийшов. Чого чекати?" – наголосив Вишебаба.
Він також зазначив, що, з огляду на його бригаду, "головну справу" в українській армії роблять люди віком 35–45 років.
"У нас і комбриг усього на кілька років старший, ніж я", – пояснив Вишебаба.
Війна Росії проти України. Головне (оновлюється)
