0 Київ
Уперше до Замглая, що в 35 км від кордону з Білоруссю, російські військові прийшли 28 лютого. Тоді група місцевих разом із Красківським зустріла їх на в'їзді в населений пункт. Розмову з представником армії РФ він зафільмував на телефон:
– Нас туда вы не хотите пускать?
– Нет, мы ляжем под танки.
– Да мы не будем вас танками… Позиция такая: вы нам ходу не даете?
– Нет.
– Я вас услышал. Я разворачиваюсь и ухожу, чтобы доложить командованию.
Тоді військові не повернулися. Місцеві ж забарикадували село: повалили дерева, поклали шини, бетонні блоки та понад 20 тонн піску на всі дороги, що ведуть до Замглая. У центрі села встановили дзвін. Домовилися, якщо він звучить, зустрічаються в центрі та йдуть живим щитом, щоб не пропустити російську армію.
23 березня окупаційні війська підійшли до села з важкою технікою і почали розбирати барикади. Місцеві діяли за планом.
"Більшість жителів зібралася і пішла їм назустріч. Я йшов попереду, за мною чоловіки, за ними – жінки. Усі зупинилися перед головною барикадою, а я пішов на перемовини. Я намагався їм пояснити, що їх тут ніхто не хоче бачити, що у нас багато стареньких людей, будинок-інтернат. Тоді ж мене і забрали", – розповідає Красківський.
Російські військові завели чоловіка за машину, силою вклали на землю, одягнули мішок на голову і зав'язали очі скотчем, руки стягнули стяжкою з пластику. За його словами, його повезли до села Вишневе, де росіяни розгорнули комендатуру. Чоловік каже, що його завели до приміщення школи: тільки там є такі підвали, де його пізніше утримували.
Старосту одразу почали допитувати. На першому допиті його били ногами по нирках, печінці та обличчі, погрожували відрубати пальці й убити.
"Хотіли дізнатися, які підрозділи ЗСУ стоять у нас у тилу. Одна група вийшла, потім друга заходить. Відчуття, ніби вони один одного контролюють. Я думаю, одні були ФСБ, а інші з ГРУ", – каже він.
Красківський у минулому військовий, служив у прикордонному загоні та брав участь у бойових діях в Афганістані. Говорить, його допитували професіонали: били так, щоб він не помер, але страждав.
"Я все не розумів, навіщо вони набивають мені ноги. Я сиджу, а він ноги чоботями мені б'є. Я це зрозумів через пів години, коли ноги так набрякли, що я не міг ані встати, ані йти. Я був нерухомим", – згадує чоловік.
Фото: suspilne.media
Після допиту Красківського відвели до маленької холодної кімнати в підвалі. На земляній підлозі лежала лише фуфайка. Пізніше принесли пляшку води. Він чув, що в сусідній кімнаті є ще один полонений, але з ним не розмовляв.
Під час другого допиту його били по вухах так, що з лівого пішла кров – змушували написати списки проукраїнських активістів. У кімнаті для допитів на трубах під стелею він помітив мотузку. Припустив, що був у цій кімнаті не першим і не останнім, когось із бранців могли підвішувати за руки чи ноги.
"Я, чесно кажучи, дивився на свої кросівки і думав: ще кілька таких допитів, і краще повіситися на шнурках, щоб інформацію якусь не видати. Коли вже забирали з полону, мене практично несли на руках. Сам іти не міг", – каже він.
У полоні чоловік провів півтора дня. Жодного разу його не годували. 25 березня його знову посадили в автомобіль і повезли. Передали до рук представників місцевого самоврядування. Під час полону Красківський не бачив нікого з тих, хто його примусово утримував: усі були в балаклавах. Дорогою до залізничного мосту, де старосту мали забрати, він мав єдину можливість поспілкуватися з російським військовим про мету перебування в Україні.
"Він мені сказав: "Ви не хвилюйтеся, будете жити, як жили. Ваша республіка залишиться під вашим прапором і з тризубом, ми тільки змінимо керівництво, змінимо цих бандерівців", – сказав йому один з окупантів.
Станом на 3 квітня російські військові покинули територію Ріпкинського району.
Війна Росії проти України. Головне (оновлюється)
