-2 Київ
Яким запам'ятався Путін оточенню під час навчання? Найкраще це характеризує псевдонім, який йому дали, – Недопалок
– Для тих, хто не знає мого співрозмовника (а через його професію знають його не багато), відрекомендую: Юрій Швець – колишній офіцер Першого головного управління КДБ СРСР. Працював під прикриттям кореспондента ТАСС у США, був шпигуном КДБ у вашингтонській резидентурі. Зараз живе в США, займається бізнес-розвідкою.
– Юрію Борисовичу, ви – однокурсник Путіна в Інституті зовнішньої розвідки імені Андропова. Яким Путін запам'ятався тим, хто з ним навчався?
– Відверто кажучи, я його не пам'ятаю. Ця інформація, взагалі-то, оригінально з'явилася на веб-сайті Служби зовнішньої розвідки. Чим вони керувалися, коли опублікували цю інформацію, я не знаю, але я, коли прочитав, намагався згадати його і не згадав. Інститут цей – дуже маленький заклад, де всі один одного знають, викладацький склад компактний. Тому я негайно зателефонував і дізнався всю необхідну інформацію.
Потрібно сказати, що під час навчання (а ми там жили фактично сім днів на тиждень, по двадцять чотири години) стояло два завдання: по-перше, навчити нас шпигунському розвідувальному ремеслу, а по-друге, викладачі повинні були нас вивчити і після цього на кожного з нас написати характеристику з висновком про те, чи можна цю людину використовувати в розвідці, а якщо можна – то де.
Мені доводилося читати характеристики деяких викладачів – це приголомшливо: люди справді, як рентгени, просвічували слухачів! Ось таким чином я, як то кажуть, зняв інформацію про те, яким запам'ятався Путін оточенню. Думаю, найкраще це характеризує псевдонім, який йому дали, – там його називали Недопалок.
– Я чув іще одне його прізвисько...
– Бліда міль. Наскільки я розумію, воно з'явилося на більш пізньому етапі його кар'єри. А у нас він проходив, скромно і зі смаком, як Недопалок.
– Комітет державної безпеки СРСР справді був однією з найсильніших спецслужб у світі? Чи це велике перебільшення?
– Взагалі-то всі розповіді про міць тієї або іншої спецслужби значною мірою не відповідають дійсності. Тут складається така цікава ситуація: зозуля хвалить півня, оскільки хвалить він зозулю... Ви здивуєтеся, але якщо ви будете говорити, що КДБ – нікчемна організація, то ЦРУ на вас дуже образиться...
– ... із ким же тоді боролися, так?
– Ну і, природно, навпаки. Я буду говорити про розвідслужбу, бо КДБ, грубо кажучи, можна розділити на дві частини: одна – зовнішня розвідка (за типом ЦРУ у США), інша – це внутрішня структура (грубо кажучи, вона відповідає американському ФБР). Так от, я працював саме в розвідці – тій, що подібна до ЦРУ. Моє глибоке переконання: розвідка має бути компактною, оскільки вербування агентури, робота з нею – це, як кажуть американці, one man job, – тобто ремесло однієї людини.
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Ви працювали у США. Багато завербували американців – особисто ви?
– (Усміхається). Мені подобається це формулювання – "багато". У той час (а це був сплеск холодної війни) – завербувати громадянина США як агента – це було все одно що пілотові "кукурузника" злітати на Місяць і повернутися назад. Тобто теоретично це можливо, практично – ні. Якось у 1985-му році я зі своїм безпосереднім начальником приїхав в резидентуру, і ми намагалися простежити п'ятнадцять років до того. Виявилося: жоден опер із трьох резидентур (вашингтонської, нью-йоркської і сан-франциської) не виконав завдання, яке полягало саме в тому, щоб знайти, розробити та завербувати – точно, як показують у кіно. Не було жодного такого випадку...
Потім, коли Радянський Союз розпався, у нас у розвідці були великі агенти, які самі прийшли, з боку радянського були деякі втікачі, які завалили всю американську агентуру тут. Загалом виявилося, що десь із середини 60-х до кінця 80-х у США працювало близько п'ятнадцяти агентів.
– Усього?
– Причому всі вони прийшли самі, ніхто їх не розробляв і не вербував. Я знав одну людину, яка сама виконала свій професійний обов'язок – знайшла, розробила, завербувала. Це був генерал Калугін, за що він потім і отримав...
– ...який зараз перебуває в США...
– ...так, а я виявився другим. Не тому, що я найгеніальніший, найрозумніший – десь пощастило. Знаєте, це як у ліс виходиш по гриби... Іноді можна ходити все життя – і нічого, а іноді тільки вийшов – ба, а ось і він.
– І гриби, і ягоди...
– Так, ось так у мене сталося.
Путін узагалі не був розвідником. За результатами його навчання в КАІ він був визнаний непридатним для роботи в розвідці
– Я вам поставлю непристойне запитання. Це правда, що радянську резидентуру у США повністю здав американцям Євген Максимович Примаков?
– Ну, запитання дуже глобальне... Не сказати, щоб "усю" – може, частково. (Усміхається).
– Тобто здав частково?
– Я, з вашого дозволу, утримаюся від відповіді на це запитання, оскільки... має пройти якийсь час – скажу так...
– І все ж, це запитання має право бути?
– Цілком можливо. Я вам відповім однією відомою фразою: навіть якщо зібрати дев'ятьох вагітних жінок, за один місяць дитина не народиться.
– Не час?
– Так... Тому що це глобальна історія, ну просто глобальна, яка повинна сколихнути всю Росію, навіть нинішню – вона розкриє ті виразки й вади, про які Росія навіть не підозрює. Вона показує, що зрада, причому найстрашніша – глобальна історична зрада – вона завжди на самому верху. Тобто це не сантехнік Вася Пупкін зрадив і продав резидентурі ЦРУ таємниці свого гайкового ключа – це зовсім інше. (Усміхається).
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Путін був хорошим розвідником?
– Він узагалі не був розвідником. За результатами його навчання в КАІ він був визнаний непридатним для роботи в розвідці, там не працював жодного дня і був відправлений назад – туди, звідки приїхав.
– Чим же він займався в Німеччині?
– Була така програма для працівників територіальних органів КДБ – "утішна" поїздка, найчастіше – до НДР. Мета – подивитися закордон, купити сервіз "Мадонна", цейсівську оптику та повернутися назад до свого територіального органу. Тобто наші представники абсолютно не займалися там ні розвідкою, ні контррозвідкою. Адже "Штазі" – це була найпотужніша розвідувальна організація, і головне там було – не заважати. Тому уявити, що Вова, який там працював директором Будинку дружби: вранці – відчинити двері, ввечері – зачинити... Ось, власне, і вся розвідувальна робота.
– Пишуть, що ви зібрали інформацію про зв'язки Путіна і його найближчого соратника Віктора Іванова з "тамбовського" ОЗУ, про їхню участь у наркоторгівлі з колумбійською мафією. Це дійсно було?
– Так – і це коштувало життя відомій людині на ім'я Олександр Литвиненко.
– Ви були основним свідком у його справі. Наскільки я розумію з моїх розмов із Борисом Абрамовичем Березовським, Литвиненко став жертвою політичної боротьби – тобто про Путіна він знав щось таке, що повинен був оприлюднити, і його прибрали. Прибрав його Луговой, нинішній депутат Державної думи, так?
– Так. Це рішення Лондонського суду, який розглядав справу...
– А насправді що було з Литвиненком?
– Насправді так і було.
– З якої причини?
– Бачите, Борис Абрамович Березовський любив тягнути ковдру на себе: він – політик, і все, що відбувається навколо нього, це – політика. Частково – так, політика, тому що йшлося про велику угоду вартістю понад мільярд доларів, яку повинна була укласти з Росією найбільша іноземна компанія. З російського боку важливою особою, від якої залежало ухвалення рішення щодо цієї угоди, був найближчий помічник Путіна Віктор Іванов. У той час його іноді навіть називали "сірим кардиналом Кремля", тому що він був таємнм кадровиком – підбирав для Путіна людей на найвищі позиції.
І ось ця західна компанія попросила зробити так званий Due Diligence: тобто зібрати інформацію про те, що за люди – ці потенційні партнери, з ким доведеться мати справу... Олександр Литвиненко мав зв'язки з компанією business-security в Лондоні, на адресу якої надійшло це прохання. Він передав його мені, попросив, щоб я зробив цю роботу. Ну, от я її і зробив. У мене була документальна інформація про те, що Путін, будучи помічником Собчака, займався відмиванням у Пітері грошей колумбійського наркокартелю під назвою "картель Калі".
– Приголомшливо...
– У цьому фігурувала компанія СПАГ, яка була зареєстрована в Ліхтенштейні, з офісами в Німеччині і в Петербурзі. Президентом однієї з дочірніх компаній цього СПАГу був усім відомий Кумарін...
– ...лідер "тамбовського" ОЗУ, який тепер у в'язниці...
– ...так. Він же – Барсуков. Тобто там збиралася тісна компанія – Путін (він був консультантом СПАГу), Кумарін (президент "дочки" СПАГу) і Віктор Іванов. До речі, найсмішніше, що тоді Іванов займався боротьбою з наркотиками в Управлінні ФСБ у Ленінграді. Ну, от він і боровся...
– Тобто ви зірвали угоду на мільярд?
– Так. Коли в цій компанії прочитали довідку на трьох–чотирьох сторінках, яку я написав, вони сказали: "З цими хлопцями ми справи мати не будемо". Ця довідка зірвала угоду на мільярд, із якої, природно, передбачався відкат – не знаю, скільки, але навіть якщо скромно – десять відсотків...
– ...сто мільйонів доларів...
– ...так, і народ ошаленів. Як там опинився Луговой? Особисто я у цій сфері почав працювати ще з кінця дев'яностих – із Бобом Левінсоном, дуже відомим, зокрема і в Україні, інвестігейтером. А для Литвиненка це було щось нове, тому він дав це завдання мені і те ж саме завдання – Луговому, якого знав іще з московських часів...
– ...тобто це був його колега...
– ...так, вони перетиналися в той час. Принесли замовнику мою довідку та довідку Лугового. Він прочитав. "Довідка Лугового, – каже, – йде в кошик. А ця – нормальна, ця підходить". Тоді Саша робить смертельну помилку – він бере мою довідку, дає Луговому і каже: "Ось так треба писати, це проходить". Луговой бере цю довідку і відправляється в Москву, його із цією довідкою беруть в аеропорту Внуково, і через два тижні він повертається вже з полонієм...
– ...для Литвиненка. Коли ви навчалися в Академії Андропова, ви могли уявити собі, що ваш однокурсник Володимир Путін стане президентом Росії?
– (Усміхається). Я запитував людей, які знали його, складали на нього характеристики. Вони сказали: "Якби тоді нам поставили це запитання, це було б навіть не смішно". Російська мова й українська – вони могутні, росіяни та українці сильні тим, що одним словом можуть висловити картину. "Недопалок" – оце, власне кажучи, і все ставлення...
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Чому Путін став президентом? Що це за механізм, що піднімає людину з такого рівня на найвищий?
– На жаль, тієї держави, де я жив і працював, немає – і значною мірою тому, що існувала система, коли наверх спливає зовсім не те, що треба. Тобто замість селекційного відбору, як це роблять у розвинених країнах, спливає дещо...
– Це закономірність?
– Це закономірність тієї бюрократичної системи, у якій ми існували. Вся його кар'єра – те ж саме. У розвідку він не потрапив, у НДР не займався нічим. Потім він стає помічником Собчака. Чому? Тому що Собчак – агент КДБ...
– Собчак – агент КДБ?!
– Природно – професор відомого вузу, викладач ідеологічної дисципліни... У нашому відділі, припустимо, була справа на найближчого помічника Єльцина, який потім керував знесенням відомої статуї Дзержинського...
– Станкевич (Сергій Станкевич – російський політик, входив до найближчого оточення Бориса Єльцина. – "ГОРДОН")?
– (Пауза). Давайте оперувати оперативними іменами. Коли його завербували, йому сказали: "Обирай сам собі оперативний псевдонім". І він обрав – Фелікс. І коли відбувалися всі ці дебати, перебудова, демонстрації, перш ніж вийти на майдан на захист демократії з яскравою, запальною промовою ("Геть комунізм!", "Даєш демократію!"), він зустрічався з опером і обговорював кожну свою тезу. Можу собі уявити, про що думали кадебісти, які сиділи в будівлі на Луб'янці, коли вони спостерігали з вікон...
– ...як їхній агент керував знесенням...
– ...як Фелікс знімав Фелікса. Це фантастика! (Сміється). Тобто Вову відрекомендували як зв'язкового...
– Собчаку?
– Так – щоб він координував із ним подальшу роботу. А подальша робота полягала в тому, щоб освоїти гроші партії і розіпхати їх по всіляких крамницях. Але склалася цікава ситуація – у партії виявилося багато грошей, але партія взагалі нічого не вміла, нічого! Вони могли провести з'їзд КПРС – і все.
– А прилаштувати гроші – ні.
– Ні. Для цього у них був КДБ, який теж не міг прилаштувати, бо ніколи не займався бізнесом. І виявилося, що єдині люди, коли Радянський Союз розпадався, які могли...
– ...колишні цеховики, мабуть...
– ...колишні цеховики і...
– бандити...
– ...і бандити, так... Звідси виник ланцюжок між Ленінградським управлінням КДБ (ФСБ) і "тамбовським" угрупованням. Причому "тамбовське" і "малишевське" між собою воювали, а КДБ, так би мовити, був тим, хто розбороняв.
Змова проти Росії існує, і її очолює Володимир Путін за допомогою вісімдесяти шести відсотків його затятих прихильників
– Один із ваших колег, що має дуже високий чин у КДБ СРСР, говорив мені абсолютно впевнено, що практично всі лідери-демократи, а також націоналістичні лідери Росії й України, були агентами КДБ. Це так?
– Розумієте, "всі" – це дуже об'ємне слово ...
– "Більшість" – можемо сказати?
– За кордоном, де за вербування можуть узяти за одне місце, і після цього до кінця своїх днів ти будеш гнити у в'язниці, мало хто хотів так ризикувати. А в Радянському Союзі можна було підійти до професора та сказати: "А ваші погляди збігаються з поглядами Комуністичної партії? До речі, ви за кордон на симпозіум збираєтеся чи ні?". Те ж саме й зі студентами... тобто всередині Радянського Союзу, всередині країни вербували все, що ворушилося. (Сміється)
У зовнішній розвідці одного разу теж виник такий казус. У 80-ті роки перед нами стояло основне завдання – боротьба з головними супротивниками (Сполучені Штати Америки, НАТО та Китай). Усе інше було потрібно або не потрібно, залежно від того, сприяло це чи заважало виконанню головного завдання. А всередині країни вербуй – скільки хочеш. Але деякі намагалися... Я вам пояснив, як складно було завербувати американця, але про щось треба було звітувати керівництву, ЦК КПРС. Тому замість американців порожні місця, прогалини у вербувальній роботі заповнювали палестинцями, які воліли, щоб їх вербували цілими сім'ями, разом із дітьми. (Сміється)
– А лідер нинішньої Палестинської автономії Махмуд Аббас – агент КДБ?
– Безумовно. Він разом зі мною в університеті вчився... Афганські товариші дуже любили, щоб їх вербували, коли там були радянські війська, оскільки вважали: раптом що, то...
– ...товариші допоможуть...
– ...так, товариші допоможуть. Це була жорстока помилка з їхнього боку, тому що, коли все там уже сипалося, я пам'ятаю, наш заступник резидента особисто звертався до начальника розвідки на прохання одного з його агентів – високопоставленого співробітника афганської контррозвідки (там уже всі тікали тоді) з тим, щоб забрали до Москви його та його дітей. Відповідь була такою: "Ми вербуємо агентів не для того, щоб вони в Москві розкошували...".
– Нещодавно ви сказали, ніби іноді вам здається, що Путін – агент ЦРУ...
– Не ЦРУ, ні, ні. Моя думка така: є люди, які вірять у Всесвітній уряд, у Більдербергський клуб...
– ...а його немає?
– Він є, але він ніякий, на мій погляд... Вірять у якісь там страшні сили, які смикають за всі нитки... Я в це не вірю і можу пояснити чому – я знаю, як система працює. Але якщо уявити, що є така страшна сила у світі, Путін має бути її найціннішим агентом. І якщо ця сила хоче знищити Росію, він – суперагент, тому що те, що він робить, не зробили би жодне ЦРУ разом із МІ-6, Моссадом і китайським міністерством держбезпеки.
– Путін руйнує Росію, на ваш погляд?
– Безумовно – причому методично, тонко, під бурхливі оплески вісімдесяти шести відсотків росіян. Тобто змова проти Росії існує, і її очолює Володимир Путін за допомогою вісімдесяти шести відсотків його затятих прихильників. (Сміється).
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Свого часу у США ви брали участь у справі нашого екс-прем'єр-міністра Павла Івановича Лазаренка. Що вас найбільше вразило у цій справі?
– У цій справі мене найбільше вразило те, що Україною – найбільшою за територією країною Європи – керував тракторист. Я розумію: якщо одягнути його у Brioni, набріолінити... на трибуну ... надути щоки ... сказати дзвінку фразу – усе, начебто, нормально. Але коли він опинився на суді і йому ставлять елементарні запитання, а він не може сказати два слова, – це шок. Суддя у нього запитує: "Пане Лазаренко, вас обвинувачують у тому, що ви вкрали в Україні сто вісімдесят (по-моєму, сто вісімдесят) мільйонів. Ви визнаєте себе винним чи ні?" Будь-який нормальний американець говорить "так" або "ні". Відповідь колишнього прем'єр-міністра України: "А Кучма двісті вісімдесят украв". Суддя дивиться на нього здивовано та каже: "Я ще раз повторюю запитання – визнаєте чи ні?" І знову відповідь: "А Кучма двісті вісімдесят украв". І так далі. (Сміється).
Під час перерви дружина Лазаренка вишикувала його адвокатів (їх у нього було кілька), ходить уздовж них, як есесівський фельдфебель перед екзекуцією, і каже: "Я дуже не задоволена вашою роботою. Що це взагалі таке? Ви чуєте, які нісенітниці мій дурень верзе?" (Сміється). Вони кажуть: "Вибачте, мадам...
– ... це ж ваш дурень, так?
– ... йому запитання ставлять, він має відповідати, ми ж не можемо...". – "Я все одно не задоволена"...
– Юрію Борисовичу, ви – єдина людина у світі, хто має абсолютно всі записи майора Мельниченка.
– Ну, скажімо так, це не записи майора Мельниченка. Вони отримали розголос, як записи...
– Зрозуміло. І ви єдиний, хто їх слухав усі, у повному обсязі, так?
– Так. Віртуально я провів у тому кабінеті не менше п'ятисот годин.
– Перед вашими очима пройшло все керівництво України того часу. А що вас найбільше вразило, коли ви слухали керівників пятдесятидвохмілльонної країни?
– (Зітхає). Це був шок. Я виріс в Україні та прожив тут до 22 років. Мій батько – військовий лікар, служив у ВПС, моя мати – хірург першої категорії. У них були друзі, ми зустрічалися, я бачив цих людей... Але, коли я чув ось цих, які там, у кабінеті, мені здавалося, що це люди з іншої планети. Я не бачив таких за всі попередні двадцять два роки в Україні. І я не пам'ятаю, щоб за п'ятсот годин у цьому кабінеті обговорювали якесь серйозне державне питання, якусь реформу, щоб там ухвалювали якесь серйозне державне рішення. Усе мало такий вигляд: ось сидить людина, до нього приходять, швиденько, протягом п'яти хвилин, скоромовкою, кажуть, що у них все нормально, і потім починають лити воду то на того, то на іншого...
– На кого лили найбільше?
– Мадам Тимошенко – вона фігурувала в кожній розмові. Ті епітети...
– Ну, які, наприклад?
– (Сміється). Друге, що мене вразило, – це абсолютне невміння висловлювати свої думки. Пам'ятаю, ще батько мені говорив: "Якщо ти не можеш правильно висловити свої думки, значить, у тебе їх немає". І ось там були люди... Колишній голова СБУ, наприклад, – його взагалі неможливо було зрозуміти, він говорив якимись вигуками.
– Може, спеціально?
– Можливо. Я знаю, що за часів сталінізму це був спосіб спілкування чиновників один з одним. Якщо скажуть: "Ти те-то говорив" – Він одразу: "Як? Де?!".
– У 2014-му, коли в Україні закінчився Майдан, Росія анексувала Крим. Чому Путін пішов на цей крок, на ваш погляд?
– Деякі західні аналітики так звані намагаються вкласти в голову Путіна якісь стратегічні задуми – це велика помилка. Вова – та людина, в якої під час ухвалення рішення спочатку працює підсвідоме, емоція, і тільки потім він починає міркувати. Я думаю, він пішов на це, страшно образившись на Україну за те, що вона його ось так...
– ... двічі...
– ...У свого ставленика, "двічі несудимого "проффесора", він вклав масу грошей, а тут його виганяють. Та ще й демонстрації, та ще й сміються, та ще різні пісеньки співають... тобто його прорвало – він не міг бачити свято вільного народу.
– Янукович і Азаров, колиші керівники України, були агентами КДБ?
– Звичайно. Янукович, "двічі несудимий", там був завербований, тому що незабаром після того, як відсидів, він, як відомо, виїжджав у Монако. Після того, як відсидів, після двох ходок!..
– Був директором великого автопідприємства та членом КПРС...
– Після двох ходок на зону не те що в Монако – цей вертеп солодкого життя капіталізму – у Монголію виїхати було би неможливо. Азаров? Так, і Азаров теж був завербований іще у студентські роки.
Трамп дуже схожий на Вову Путіна. Він страждає на психічне захворювання – таке саме, як Путін. Це злоякісний комплекс неповноцінності, придушений нарцисизм
– Що Україні сьогодні робити з Донбасом? Ваш рецепт?
– Це дуже складне запитання. Кращі уми над цим б'ються, і так одразу дати блискучий рецепт... Ситуація така, що брати його не можна зараз. Це все одно що взяти ракову пухлину та пересадити собі. Ракова пухлина ця давно, ще з дев'яностих років, коли це перетворилося на те, що американці називали "Gangstа's Paradise". Іще тоді це була кримінальна область, і наразі вона стала абсолютно непридатною. Це територія, скажімо так, де немає цивілізованих способів життя...
– Так що, відгородитися парканом поки?
– Заморозити. У мене інший погляд, більш загальний, на цю справу. Я вважаю, що рішення набагато ближче, ніж багато хто думає, – це пов'язано із процесами, які проходять у США... Ну, хто в Радянському Союзі міг подумати, що колись стануть незалежними Естонія, Латвія і Литва? Нікому би й на думку це не спало. Вони стали вільними через розвал Радянського Союзу. Я вважаю, що зараз, як ніколи, великі шанси на повернення і Донбасу, і Криму – завдяки фактичному розвалу, перетворенню Росії на зовсім слабку та залежну державу.
– Ви – громадянин США, давно вже живете там. Що ви скажете про Трампа?
– Трамп дуже схожий на Вову Путіна – особистісно, так би мовити. Він страждає на психічне захворювання – таке саме, як Путін. Це злоякісний комплекс неповноцінності, придушений нарцисизмом. У мене є знайома, у якої PhD у галузі дитячої психології – вона на нього подивилась і сказала, що він ображається, як десятирічна дитина. А він ображається на всіх, хто його критикує.
Робочий день у нього розпочинається так: він устає, випиває каву, вмикає телеканали, які він не любить, чує нехороші речі про себе, сідає та починає огризатись у Twitter. Ця людина, я вважаю, не придатна для виконання функцій президента Сполучених Штатів Америки.
– Він може дістати імпічмент?
– Так. Усе питання – коли. Узагалі, за ідеєю, два роки він мав би просидіти, але він унікальний у тому плані, тим, що він...
– непосидючий...
– ...він щодня витворяє таке, що іншому й на думку би не спало... тобто, він кожного дня копає собі яму.
– Чи справді Путін вплинув на вибори у США?
– Путін вплинув, але таким чином, що ці вибори його й уб'ють. В одному з інтерв'ю вашому ж виданню я говорив, що якщо проводити розвідувальну операцію із втручання у виборчий процес США, то вона має бути на сто відсотків конспіративною, або її взагалі не треба проводити. Те, що зробив Вова, було вершиною ідіотизму. Там, у втручанні в цю кампанію, стирчали вуха російських спецслужб. По-перше, зламали хакери, по-друге, відомі люди, які отримали цю інформацію та передали у WikiLeaks. WikiLeaks – це не просто рупор, це – організація, яка пов'язана з російськими спецслужбами в оперативних справах, у гострих оперативних операціях (за висновком Сноудена, до речі, у Радянський Союз). Ну, і потім ось та сама рука WikiLeaks-ФСБ це все викидає.
Але навіть на цьому етапі можна було б зупинитись і сказати: "Ну, розумієте, якісь недоумки, самі по собі... заарештували двох полковників... З’їхали з глузду і вирішили бабки наліво заробити, і самі по собі взяли і провернули цю операцію". Ще можна було так сказати. Але в цей час абсолютно ідіотичні вигуки російського телебачення, підпорядкованого Кремлю, славлять Трампа, оспівують Трампа-президента...
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Угода Путіна та Трампа, зокрема щодо України, можлива? Путіну віддають Україну та пострадянський простір, Трампу – Сирію і так далі...
– Я думаю, що зараз уже жодна угода Трампа з Росією, з жодного питання, практично не можлива.
– Аргументи проти Росії у США є? Потужні, вагомі аргументи?
– У США чи у Трампа?
– У США.
– Завдяки останній виборчій кампанії у США, Вова Путін в Америці, та й узагалі в західному світі, перетворився не просто на вигнанця – на пекельне кодло. Це як у серії про Джеймса Бонда – Містер Універсальне Зло. Тепер сама постановка запитання – домовлятися про щось із Путіним – просто не доречна.
– Чи багато політиків підкуплені росіянами в Європі й у Сполучених Штатах Америки?
– Щодо Європи сказати не можу, а щодо Сполучених Штатів, не думаю, що хтось із політиків (я не маю на увазі нову плеяду, яка прийшла разом із Трампом)... Росіяни купують там лобістські структури й окремих пропагандистів, які там працюють. Когось я знаю поіменно, дехто з них були виведені ще в сімдесяті-вісімдесяті роки туди як емігранти, довго сиділи...
– ...замороженими...
– ... так, і ось час настав. Але зараз утворилася настільки гостра антипутінська реакція, що навіть вони мовчать.
– Генрі Кіссінджер був агентом КДБ?
– Це окрема історія, яка гідна пера великого майстра. Ситуація була така. Генрі Кіссінджер, відомий у нас в американському відділі як "Кіса", зустрічався з нашим оперпрацівником Борею Сєдовим. Що таке взагалі агент? Агент КДБ – це іноземець, який свідомо співпрацює з Комітетом держбезпеки та добровільно виконує його завдання. І ось пан Сєдов зустрічається із професором Кіссінджером, надсилає депеші до Москви, у центр, із яких вимальовується, що так воно і є – він агент.
– ... завербував Кіссінджера...
– (Сміється). Так, буквально за два тижні до того, як Ніксон стає президентом, а Кіссінджер – помічником із Національної безпеки (він потім став Держсекретарем США), Перший відділ пише рапорт на ім'я начальника розвідки, де викладає суть справи, об'єкту ставить завдання...
– Кіса – наша людина...
– ..."Просимо, з урахуванням викладеного, включити до агентурного апарату КДБ як агента". Йде це нагору, доходить до генерала Кирпиченка, заступника, досвідченого майстра (він усе життя там сидів, знав все і вся)... Він почухав голову та каже: "Товариші, ну, ви уявляєте, зараз ми це підпишемо та доповімо Брежнєву, а його призначають помічником, а Брежнєв потім телефонує та каже: "Слухайте, скажіть своєму агентові, щоб Америка перестала шури-мури з Китаєм крутити. Мені це не подобається. Дайте йому завдання!". І що ми зробимо? Дамо, а він, природно, цього не зробить. І потім нам дадуть по шапці". Коротше кажучи, його рука, яка вже була занесена для того, щоб поставити підпис, зупинилася. І слава Богу, тому що через два тижні "Кіса" стає помічником. Так і не встигли включити його до агентурного апарату.
У США наразі склалася безпрецедентна ситуація: група американських громадян увійшла в змову зі спецслужбами ворожої держави (маємо на увазі Росію) з метою захоплення влади у Сполучених Штатах Америки, з подальшим знищенням основ держави. І нині щодо цього лише в Конгресі проводять сім розслідувань, мінімум два розслідування – у спецслужбах США.
– Загалом, буде цікаво. Останнє запитання: чи багато зараз в Україні, у керівництві агентів КДБ СРСР та ФСБ Росії?
– (Збентежений). Ну, ви мені так прямо відразу... Треба посидіти, подумати, позгадувати. Але вони є.
– Юрію Борисовичу, дякуємо вам за інтерв'ю.
– Радий був поспілкуватися.
Записала Тетяна ОРЕЛ
