$39.22 €42.36
menu closed
menu open
weather +11 Київ

Однокурсник Путіна, екс-розвідник КДБ Швець: Собчак, Янукович і Азаров – агенти КДБ G

Однокурсник Путіна, екс-розвідник КДБ Швець: Собчак, Янукович і Азаров – агенти КДБ Юрій Швець: Зараз, як ніколи, великі шанси на повернення і Донбасу, і Криму – унаслідок фактичного розвалу Росії, перетворення її в зовсім слабку і залежну державу
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

Чому Крим і Донбас можуть повернутися в Україну саме зараз, хто остаточно розвалить Росію, чи оголосять імпічмент президенту США Дональду Трампу, що зробило російського президента Володимира Путіна ізгоєм на Заході, яким загальним психічним захворюванням страждають президенти Росії та США, коли стали агентами КДБ Віктор Янукович і Микола Азаров і як зірвана угода вартістю $1 млрд коштувала життя Олександрові Литвиненку, а також про те, хто готує в США захоплення влади, розповів у авторській програмі Дмитра Гордона на телеканалі "112 Україна" однокурсник Путіна, екс-розвідник КДБ СРСР Юрій Швець. Видання "ГОРДОН" ексклюзивно публікує текстову версію інтерв'ю.

Яким запам'ятався Путін оточенню під час навчання? Найкраще це характеризує псевдонім, який йому дали, – Недопалок

– Для тих, хто не знає мого співрозмовника (а через його професію знають його не багато), відрекомендую: Юрій Швець – колишній офіцер Першого головного управління КДБ СРСР. Працював під прикриттям кореспондента ТАСС у США, був шпигуном КДБ у вашингтонській резидентурі. Зараз живе в США, займається бізнес-розвідкою.

– Юрію Борисовичу, ви – однокурсник Путіна в Інституті зовнішньої розвідки імені Андропова. Яким Путін запам'ятався тим, хто з ним навчався?

– Відверто кажучи, я його не пам'ятаю. Ця інформація, взагалі-то, оригінально з'явилася на веб-сайті Служби зовнішньої розвідки. Чим вони керувалися, коли опублікували цю інформацію, я не знаю, але я, коли прочитав, намагався згадати його і не згадав. Інститут цей – дуже маленький заклад, де всі один одного знають, викладацький склад компактний. Тому я негайно зателефонував і дізнався всю необхідну інформацію.

Потрібно сказати, що під час навчання (а ми там жили фактично сім днів на тиждень, по двадцять чотири години) стояло два завдання: по-перше, навчити нас шпигунському розвідувальному ремеслу, а по-друге, викладачі повинні були нас вивчити і після цього на кожного з нас написати характеристику з висновком про те, чи можна цю людину використовувати в розвідці, а якщо можна – то де.

Мені доводилося читати характеристики деяких викладачів – це приголомшливо: люди справді, як рентгени, просвічували слухачів! Ось таким чином я, як то кажуть, зняв інформацію про те, яким запам'ятався Путін оточенню. Думаю, найкраще це характеризує псевдонім, який йому дали, – там його називали Недопалок.

– Я чув іще одне його прізвисько...

– Бліда міль. Наскільки я розумію, воно з'явилося на більш пізньому етапі його кар'єри. А у нас він проходив, скромно і зі смаком, як Недопалок.

– Комітет державної безпеки СРСР справді був однією з найсильніших спецслужб у світі? Чи це велике перебільшення?

– Взагалі-то всі розповіді про міць тієї або іншої спецслужби значною мірою не відповідають дійсності. Тут складається така цікава ситуація: зозуля хвалить півня, оскільки хвалить він зозулю... Ви здивуєтеся, але якщо ви будете говорити, що КДБ – нікчемна організація, то ЦРУ на вас дуже образиться...

– ... із ким же тоді боролися, так?

– Ну і, природно, навпаки. Я буду говорити про розвідслужбу, бо КДБ, грубо кажучи, можна розділити на дві частини: одна – зовнішня розвідка (за типом ЦРУ у США), інша – це внутрішня структура (грубо кажучи, вона відповідає американському ФБР). Так от, я працював саме в розвідці – тій, що подібна до ЦРУ. Моє глибоке переконання: розвідка має бути компактною, оскільки вербування агентури, робота з нею – це, як кажуть американці, one man job, – тобто ремесло однієї людини.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Ви працювали у США. Багато завербували американців – особисто ви?

– (Усміхається). Мені подобається це формулювання – "багато". У той час (а це був сплеск холодної війни) – завербувати громадянина США як агента – це було все одно що пілотові "кукурузника" злітати на Місяць і повернутися назад. Тобто теоретично це можливо, практично – ні. Якось у 1985-му році я зі своїм безпосереднім начальником приїхав в резидентуру, і ми намагалися простежити п'ятнадцять років до того. Виявилося: жоден опер із трьох резидентур (вашингтонської, нью-йоркської і сан-франциської) не виконав завдання, яке полягало саме в тому, щоб знайти, розробити та завербувати – точно, як показують у кіно. Не було жодного такого випадку...

Потім, коли Радянський Союз розпався, у нас у розвідці були великі агенти, які самі прийшли, з боку радянського були деякі втікачі, які завалили всю американську агентуру тут. Загалом виявилося, що десь із середини 60-х до кінця 80-х у США працювало близько п'ятнадцяти агентів.

– Усього?

– Причому всі вони прийшли самі, ніхто їх не розробляв і не вербував. Я знав одну людину, яка сама виконала свій професійний обов'язок – знайшла, розробила, завербувала. Це був генерал Калугін, за що він потім і отримав...

– ...який зараз перебуває в США...

– ...так, а я виявився другим. Не тому, що я найгеніальніший, найрозумніший – десь пощастило. Знаєте, це як у ліс виходиш по гриби... Іноді можна ходити все життя – і нічого, а іноді тільки вийшов – ба, а ось і він.

– І гриби, і ягоди...

– Так, ось так у мене сталося.

Путін узагалі не був розвідником. За результатами його навчання в КАІ він був визнаний непридатним для роботи в розвідці

– Я вам поставлю непристойне запитання. Це правда, що радянську резидентуру у США повністю здав американцям Євген Максимович Примаков?

– Ну, запитання дуже глобальне... Не сказати, щоб "усю" – може, частково. (Усміхається).

– Тобто здав частково?

– Я, з вашого дозволу, утримаюся від відповіді на це запитання, оскільки... має пройти якийсь час – скажу так...

– І все ж, це запитання має право бути?

– Цілком можливо. Я вам відповім однією відомою фразою: навіть якщо зібрати дев'ятьох вагітних жінок, за один місяць дитина не народиться.

– Не час?

– Так... Тому що це глобальна історія, ну просто глобальна, яка повинна сколихнути всю Росію, навіть нинішню – вона розкриє ті виразки й вади, про які Росія навіть не підозрює. Вона показує, що зрада, причому найстрашніша – глобальна історична зрада – вона завжди на самому верху. Тобто це не сантехнік Вася Пупкін зрадив і продав резидентурі ЦРУ таємниці свого гайкового ключа – це зовсім інше. (Усміхається).

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Путін був хорошим розвідником?

– Він узагалі не був розвідником. За результатами його навчання в КАІ він був визнаний непридатним для роботи в розвідці, там не працював жодного дня і був відправлений назад – туди, звідки приїхав.

– Чим же він займався в Німеччині?

– Була така програма для працівників територіальних органів КДБ – "утішна" поїздка, найчастіше – до НДР. Мета – подивитися закордон, купити сервіз "Мадонна", цейсівську оптику та повернутися назад до свого територіального органу. Тобто наші представники абсолютно не займалися там ні розвідкою, ні контррозвідкою. Адже "Штазі" – це була найпотужніша розвідувальна організація, і головне там було – не заважати. Тому уявити, що Вова, який там працював директором Будинку дружби: вранці – відчинити двері, ввечері – зачинити... Ось, власне, і вся розвідувальна робота.

– Пишуть, що ви зібрали інформацію про зв'язки Путіна і його найближчого соратника Віктора Іванова з "тамбовського" ОЗУ, про їхню участь у наркоторгівлі з колумбійською мафією. Це дійсно було?

– Так – і це коштувало життя відомій людині на ім'я Олександр Литвиненко.

– Ви були основним свідком у його справі. Наскільки я розумію з моїх розмов із Борисом Абрамовичем Березовським, Литвиненко став жертвою політичної боротьби – тобто про Путіна він знав щось таке, що повинен був оприлюднити, і його прибрали. Прибрав його Луговой, нинішній депутат Державної думи, так?

– Так. Це рішення Лондонського суду, який розглядав справу...

– А насправді що було з Литвиненком?

– Насправді так і було.

– З якої причини?

– Бачите, Борис Абрамович Березовський любив тягнути ковдру на себе: він – політик, і все, що відбувається навколо нього, це – політика. Частково – так, політика, тому що йшлося про велику угоду вартістю понад мільярд доларів, яку повинна була укласти з Росією найбільша іноземна компанія. З російського боку важливою особою, від якої залежало ухвалення рішення щодо цієї угоди, був найближчий помічник Путіна Віктор Іванов. У той час його іноді навіть називали "сірим кардиналом Кремля", тому що він був таємнм кадровиком – підбирав для Путіна людей на найвищі позиції.

І ось ця західна компанія попросила зробити так званий Due Diligence: тобто зібрати інформацію про те, що за люди – ці потенційні партнери, з ким доведеться мати справу... Олександр Литвиненко мав зв'язки з компанією business-security в Лондоні, на адресу якої надійшло це прохання. Він передав його мені, попросив, щоб я зробив цю роботу. Ну, от я її і зробив. У мене була документальна інформація про те, що Путін, будучи помічником Собчаказаймався відмиванням у Пітері грошей колумбійського наркокартелю під назвою "картель Калі".

– Приголомшливо...

– У цьому фігурувала компанія СПАГ, яка була зареєстрована в Ліхтенштейні, з офісами в Німеччині і в Петербурзі. Президентом однієї з дочірніх компаній цього СПАГу був усім відомий Кумарін...

– ...лідер "тамбовського" ОЗУ, який тепер у в'язниці...

– ...так. Він же – Барсуков. Тобто там збиралася тісна компанія – Путін (він був консультантом СПАГу), Кумарін (президент "дочки" СПАГу) і Віктор Іванов. До речі, найсмішніше, що тоді Іванов займався боротьбою з наркотиками в Управлінні ФСБ у Ленінграді. Ну, от він і боровся...

– Тобто ви зірвали угоду на мільярд?

– Так. Коли в цій компанії прочитали довідку на трьох–чотирьох сторінках, яку я написав, вони сказали: "З цими хлопцями ми справи мати не будемо". Ця довідка зірвала угоду на мільярд, із якої, природно, передбачався відкат – не знаю, скільки, але навіть якщо скромно – десять відсотків...

– ...сто мільйонів доларів...

– ...так, і народ ошаленів. Як там опинився Луговой? Особисто я у цій сфері почав працювати ще з кінця дев'яностих – із Бобом Левінсоном, дуже відомим, зокрема і в Україні, інвестігейтером. А для Литвиненка це було щось нове, тому він дав це завдання мені і те ж саме завдання – Луговому, якого знав іще з московських часів...

– ...тобто це був його колега...

– ...так, вони перетиналися в той час. Принесли замовнику мою довідку та довідку Лугового. Він прочитав. "Довідка Лугового, – каже, – йде в кошик. А ця – нормальна, ця підходить". Тоді Саша робить смертельну помилку – він бере мою довідку, дає Луговому і каже: "Ось так треба писати, це проходить". Луговой бере цю довідку і відправляється в Москву, його із цією довідкою беруть в аеропорту Внуково, і через два тижні він повертається вже з полонієм...

– ...для Литвиненка. Коли ви навчалися в Академії Андропова, ви могли уявити собі, що ваш однокурсник Володимир Путін стане президентом Росії?

– (Усміхається). Я запитував людей, які знали його, складали на нього характеристики. Вони сказали: "Якби тоді нам поставили це запитання, це було б навіть не смішно". Російська мова й українська – вони могутні, росіяни та українці сильні тим, що одним словом можуть висловити картину. "Недопалок" – оце, власне кажучи, і все ставлення...

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Чому Путін став президентом? Що це за механізм, що піднімає людину з такого рівня на найвищий?

– На жаль, тієї держави, де я жив і працював, немає – і значною мірою тому, що існувала система, коли наверх спливає зовсім не те, що треба. Тобто замість селекційного відбору, як це роблять у розвинених країнах, спливає дещо...

– Це закономірність?

– Це закономірність тієї бюрократичної системи, у якій ми існували. Вся його кар'єра – те ж саме. У розвідку він не потрапив, у НДР не займався нічим. Потім він стає помічником Собчака. Чому? Тому що Собчак – агент КДБ...

– Собчак – агент КДБ?!

– Природно – професор відомого вузу, викладач ідеологічної дисципліни... У нашому відділі, припустимо, була справа на найближчого помічника Єльцина, який потім керував знесенням відомої статуї Дзержинського...

– Станкевич (Сергій Станкевич – російський політик, входив до найближчого оточення Бориса Єльцина. – "ГОРДОН")?

– (Пауза). Давайте оперувати оперативними іменами. Коли його завербували, йому сказали: "Обирай сам собі оперативний псевдонім". І він обрав – Фелікс. І коли відбувалися всі ці дебати, перебудова, демонстрації, перш ніж вийти на майдан на захист демократії з яскравою, запальною промовою ("Геть комунізм!", "Даєш демократію!"), він зустрічався з опером і обговорював кожну свою тезу. Можу собі уявити, про що думали кадебісти, які сиділи в будівлі на Луб'янці, коли вони спостерігали з вікон...

– ...як їхній агент керував знесенням...

– ...як Фелікс знімав Фелікса. Це фантастика! (Сміється). Тобто Вову відрекомендували як зв'язкового...

– Собчаку?

– Так – щоб він координував із ним подальшу роботу. А подальша робота полягала в тому, щоб освоїти гроші партії і розіпхати їх по всіляких крамницях. Але склалася цікава ситуація – у партії виявилося багато грошей, але партія взагалі нічого не вміла, нічого! Вони могли провести з'їзд КПРС – і все.

– А прилаштувати гроші – ні.

– Ні. Для цього у них був КДБ, який теж не міг прилаштувати, бо ніколи не займався бізнесом. І виявилося, що єдині люди, коли Радянський Союз розпадався, які могли...

– ...колишні цеховики, мабуть...

– ...колишні цеховики і...

– бандити...

– ...і бандити, так... Звідси виник ланцюжок між Ленінградським управлінням КДБ (ФСБ) і "тамбовським" угрупованням. Причому "тамбовське" і "малишевське" між собою воювали, а КДБ, так би мовити, був тим, хто розбороняв.

Змова проти Росії існує, і її очолює Володимир Путін за допомогою вісімдесяти шести відсотків його затятих прихильників

– Один із ваших колег, що має дуже високий чин у КДБ СРСР, говорив мені абсолютно впевнено, що практично всі лідери-демократи, а також націоналістичні лідери Росії й України, були агентами КДБ. Це так?

– Розумієте, "всі" – це дуже об'ємне слово ...

– "Більшість" – можемо сказати?

– За кордоном, де за вербування можуть узяти за одне місце, і після цього до кінця своїх днів ти будеш гнити у в'язниці, мало хто хотів так ризикувати. А в Радянському Союзі можна було підійти до професора та сказати: "А ваші погляди збігаються з поглядами Комуністичної партії? До речі, ви за кордон на симпозіум збираєтеся чи ні?". Те ж саме й зі студентами... тобто всередині Радянського Союзу, всередині країни вербували все, що ворушилося. (Сміється)

У зовнішній розвідці одного разу теж виник такий казус. У 80-ті роки перед нами стояло основне завдання – боротьба з головними супротивниками (Сполучені Штати Америки, НАТО та Китай). Усе інше було потрібно або не потрібно, залежно від того, сприяло це чи заважало виконанню головного завдання. А всередині країни вербуй – скільки хочеш. Але деякі намагалися... Я вам пояснив, як складно було завербувати американця, але про щось треба було звітувати керівництву, ЦК КПРС. Тому замість американців порожні місця, прогалини у вербувальній роботі заповнювали палестинцями, які воліли, щоб їх вербували цілими сім'ями, разом із дітьми. (Сміється)

– А лідер нинішньої Палестинської автономії Махмуд Аббас – агент КДБ?

– Безумовно. Він разом зі мною в університеті вчився... Афганські товариші дуже любили, щоб їх вербували, коли там були радянські війська, оскільки вважали: раптом що, то...

– ...товариші допоможуть...

– ...так, товариші допоможуть. Це була жорстока помилка з їхнього боку, тому що, коли все там уже сипалося, я пам'ятаю, наш заступник резидента особисто звертався до начальника розвідки на прохання одного з його агентів – високопоставленого співробітника афганської контррозвідки (там уже всі тікали тоді) з тим, щоб забрали до Москви його та його дітей. Відповідь була такою: "Ми вербуємо агентів не для того, щоб вони в Москві розкошували...".

– Нещодавно ви сказали, ніби іноді вам здається, що Путін – агент ЦРУ...

– Не ЦРУ, ні, ні. Моя думка така: є люди, які вірять у Всесвітній уряд, у Більдербергський клуб...

– ...а його немає?

– Він є, але він ніякий, на мій погляд... Вірять у якісь там страшні сили, які смикають за всі нитки... Я в це не вірю і можу пояснити чому – я знаю, як система працює. Але якщо уявити, що є така страшна сила у світі, Путін має бути її найціннішим агентом. І якщо ця сила хоче знищити Росію, він – суперагент, тому що те, що він робить, не зробили би жодне ЦРУ разом із МІ-6, Моссадом і китайським міністерством держбезпеки.

– Путін руйнує Росію, на ваш погляд?

– Безумовно – причому методично, тонко, під бурхливі оплески вісімдесяти шести відсотків росіян. Тобто змова проти Росії існує, і її очолює Володимир Путін за допомогою вісімдесяти шести відсотків його затятих прихильників. (Сміється).

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Свого часу у США ви брали участь у справі нашого екс-прем'єр-міністра Павла Івановича Лазаренка. Що вас найбільше вразило у цій справі?

– У цій справі мене найбільше вразило те, що Україною – найбільшою за територією країною Європи – керував тракторист. Я розумію: якщо одягнути його у Brioni, набріолінити... на трибуну ... надути щоки ... сказати дзвінку фразу – усе, начебто, нормально. Але коли він опинився на суді і йому ставлять елементарні запитання, а він не може сказати два слова, – це шок. Суддя у нього запитує: "Пане Лазаренко, вас обвинувачують у тому, що ви вкрали в Україні сто вісімдесят (по-моєму, сто вісімдесят) мільйонів. Ви визнаєте себе винним чи ні?" Будь-який нормальний американець говорить "так" або "ні". Відповідь колишнього прем'єр-міністра України: "А Кучма двісті вісімдесят украв". Суддя дивиться на нього здивовано та каже: "Я ще раз повторюю запитання – визнаєте чи ні?" І знову відповідь: "А Кучма двісті вісімдесят украв". І так далі. (Сміється).

Під час перерви дружина Лазаренка вишикувала його адвокатів (їх у нього було кілька), ходить уздовж них, як есесівський фельдфебель перед екзекуцією, і каже: "Я дуже не задоволена вашою роботою. Що це взагалі таке? Ви чуєте, які нісенітниці мій дурень верзе?" (Сміється). Вони кажуть: "Вибачте, мадам...

– ... це ж ваш дурень, так?

– ... йому запитання ставлять, він має відповідати, ми ж не можемо...". – "Я все одно не задоволена"...

– Юрію Борисовичу, ви – єдина людина у світі, хто має абсолютно всі записи майора Мельниченка.

– Ну, скажімо так, це не записи майора Мельниченка. Вони отримали розголос, як записи...

– Зрозуміло. І ви єдиний, хто їх слухав усі, у повному обсязі, так?

– Так. Віртуально я провів у тому кабінеті не менше п'ятисот годин.

– Перед вашими очима пройшло все керівництво України того часу. А що вас найбільше вразило, коли ви слухали керівників пятдесятидвохмілльонної країни?

– (Зітхає). Це був шок. Я виріс в Україні та прожив тут до 22 років. Мій батько – військовий лікар, служив у ВПС, моя мати – хірург першої категорії. У них були друзі, ми зустрічалися, я бачив цих людей... Але, коли я чув ось цих, які там, у кабінеті, мені здавалося, що це люди з іншої планети. Я не бачив таких за всі попередні двадцять два роки в Україні. І я не пам'ятаю, щоб за п'ятсот годин у цьому кабінеті обговорювали якесь серйозне державне питання, якусь реформу, щоб там ухвалювали якесь серйозне державне рішення. Усе мало такий вигляд: ось сидить людина, до нього приходять, швиденько, протягом п'яти хвилин, скоромовкою, кажуть, що у них все нормально, і потім починають лити воду то на того, то на іншого...

– На кого лили найбільше?

– Мадам Тимошенко – вона фігурувала в кожній розмові. Ті епітети...

– Ну, які, наприклад?

– (Сміється). Друге, що мене вразило, – це абсолютне невміння висловлювати свої думки. Пам'ятаю, ще батько мені говорив: "Якщо ти не можеш правильно висловити свої думки, значить, у тебе їх немає". І ось там були люди... Колишній голова СБУ, наприклад, – його взагалі неможливо було зрозуміти, він говорив якимись вигуками.

– Може, спеціально?

– Можливо. Я знаю, що за часів сталінізму це був спосіб спілкування чиновників один з одним. Якщо скажуть: "Ти те-то говорив" – Він одразу: "Як? Де?!".

–  У 2014-му, коли в Україні закінчився Майдан, Росія анексувала Крим. Чому Путін пішов на цей крок, на ваш погляд?

– Деякі західні аналітики так звані намагаються вкласти в голову Путіна якісь стратегічні задуми – це велика помилка. Вова – та людина, в якої під час ухвалення рішення спочатку працює підсвідоме, емоція, і тільки потім він починає міркувати. Я думаю, він пішов на це, страшно образившись на Україну за те, що вона його ось так...

– ... двічі...

– ...У свого ставленика, "двічі несудимого "проффесора", він вклав масу грошей, а тут його виганяють. Та ще й демонстрації, та ще й сміються, та ще різні пісеньки співають... тобто його прорвало – він не міг бачити свято вільного народу.

– Янукович і Азаров, колиші керівники України, були агентами КДБ?

– Звичайно. Янукович, "двічі несудимий", там був завербований, тому що незабаром після того, як відсидів, він, як відомо, виїжджав у Монако. Після того, як відсидів, після двох ходок!..

– Був директором великого автопідприємства та членом КПРС...

– Після двох ходок на зону не те що в Монако – цей вертеп солодкого життя капіталізму – у Монголію виїхати було би неможливо. Азаров? Так, і Азаров теж був завербований іще у студентські роки.

Трамп дуже схожий на Вову Путіна. Він страждає на психічне захворювання – таке саме, як Путін. Це злоякісний комплекс неповноцінності, придушений нарцисизм

– Що Україні сьогодні робити з Донбасом? Ваш рецепт?

– Це дуже складне запитання. Кращі уми над цим б'ються, і так одразу дати блискучий рецепт... Ситуація така, що брати його не можна зараз. Це все одно що взяти ракову пухлину та пересадити собі. Ракова пухлина ця давно, ще з дев'яностих років, коли це перетворилося на те, що американці називали "Gangstа's Paradise". Іще тоді це була кримінальна область, і наразі вона стала абсолютно непридатною. Це територія, скажімо так, де немає цивілізованих способів життя...

– Так що, відгородитися парканом поки?

– Заморозити. У мене інший погляд, більш загальний, на цю справу. Я вважаю, що рішення набагато ближче, ніж багато хто думає, – це пов'язано із процесами, які проходять у США... Ну, хто в Радянському Союзі міг подумати, що колись стануть незалежними Естонія, Латвія і Литва? Нікому би й на думку це не спало. Вони стали вільними через розвал Радянського Союзу. Я вважаю, що зараз, як ніколи, великі шанси на повернення і Донбасу, і Криму – завдяки фактичному розвалу, перетворенню Росії на зовсім слабку та залежну державу.

– Ви – громадянин США, давно вже живете там. Що ви скажете про Трампа?

– Трамп дуже схожий на Вову Путіна – особистісно, так би мовити. Він страждає на психічне захворювання – таке саме, як Путін. Це злоякісний комплекс неповноцінності, придушений нарцисизмом. У мене є знайома, у якої PhD у галузі дитячої психології – вона на нього подивилась і сказала, що він ображається, як десятирічна дитина. А він ображається на всіх, хто його критикує.

Робочий день у нього розпочинається так: він устає, випиває каву, вмикає телеканали, які він не любить, чує нехороші речі про себе, сідає та починає огризатись у Twitter. Ця людина, я вважаю, не придатна для виконання функцій президента Сполучених Штатів Америки.

– Він може дістати імпічмент?

– Так. Усе питання – коли. Узагалі, за ідеєю, два роки він мав би просидіти, але він унікальний у тому плані, тим, що він...

– непосидючий...

– ...він щодня витворяє таке, що іншому й на думку би не спало... тобто, він кожного дня копає собі яму.

– Чи справді Путін вплинув на вибори у США?

– Путін вплинув, але таким чином, що ці вибори його й уб'ють. В одному з інтерв'ю вашому ж виданню я говорив, що якщо проводити розвідувальну операцію із втручання у виборчий процес США, то вона має бути на сто відсотків конспіративною, або її взагалі не треба проводити. Те, що зробив Вова, було вершиною ідіотизму. Там, у втручанні в цю кампанію, стирчали вуха російських спецслужб. По-перше, зламали хакери, по-друге, відомі люди, які отримали цю інформацію та передали у WikiLeaks. WikiLeaks – це не просто рупор, це – організація, яка пов'язана з російськими спецслужбами в оперативних справах, у гострих оперативних операціях (за висновком Сноудена, до речі, у Радянський Союз). Ну, і потім ось та сама рука WikiLeaks-ФСБ це все викидає.

Але навіть на цьому етапі можна було б зупинитись і сказати: "Ну, розумієте, якісь недоумки, самі по собі... заарештували двох полковників... З’їхали з глузду і вирішили бабки наліво заробити, і самі по собі взяли і провернули цю операцію". Ще можна було так сказати. Але в цей час абсолютно ідіотичні вигуки російського телебачення, підпорядкованого Кремлю, славлять Трампа, оспівують Трампа-президента...

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Угода Путіна та Трампа, зокрема щодо України, можлива? Путіну віддають Україну та пострадянський простір, Трампу – Сирію і так далі...

– Я думаю, що зараз уже жодна угода Трампа з Росією, з жодного питання, практично не можлива.

– Аргументи проти Росії у США є? Потужні, вагомі аргументи?

– У США чи у Трампа?

– У США.

– Завдяки останній виборчій кампанії у США, Вова Путін в Америці, та й узагалі в західному світі, перетворився не просто на вигнанця – на пекельне кодло. Це як у серії про Джеймса Бонда – Містер Універсальне Зло. Тепер сама постановка запитання – домовлятися про щось із Путіним – просто не доречна.

– Чи багато політиків підкуплені росіянами в Європі й у Сполучених Штатах Америки?

– Щодо Європи сказати не можу, а щодо Сполучених Штатів, не думаю, що хтось із політиків (я не маю на увазі нову плеяду, яка прийшла разом із Трампом)... Росіяни купують там лобістські структури й окремих пропагандистів, які там працюють. Когось я знаю поіменно, дехто з них були виведені ще в сімдесяті-вісімдесяті роки туди як емігранти, довго сиділи...

– ...замороженими...

– ... так, і ось час настав. Але зараз утворилася настільки гостра антипутінська реакція, що навіть вони мовчать.

– Генрі Кіссінджер був агентом КДБ?

– Це окрема історія, яка гідна пера великого майстра. Ситуація була така. Генрі Кіссінджер, відомий у нас в американському відділі як "Кіса", зустрічався з нашим оперпрацівником Борею Сєдовим. Що таке взагалі агент? Агент КДБ – це іноземець, який свідомо співпрацює з Комітетом держбезпеки та добровільно виконує його завдання. І ось пан Сєдов зустрічається із професором Кіссінджером, надсилає депеші до Москви, у центр, із яких вимальовується, що так воно і є – він агент.

– ... завербував Кіссінджера...

– (Сміється). Так, буквально за два тижні до того, як Ніксон стає президентом, а Кіссінджер – помічником із Національної безпеки (він потім став Держсекретарем США), Перший відділ пише рапорт на ім'я начальника розвідки, де викладає суть справи, об'єкту ставить завдання...

– Кіса – наша людина...

– ..."Просимо, з урахуванням викладеного, включити до агентурного апарату КДБ  як агента". Йде це нагору, доходить до генерала Кирпиченка, заступника, досвідченого майстра (він усе життя там сидів, знав все і вся)... Він почухав голову та каже: "Товариші, ну, ви уявляєте, зараз ми це підпишемо та доповімо Брежнєву, а його призначають помічником, а Брежнєв потім телефонує та каже: "Слухайте, скажіть своєму агентові, щоб Америка перестала шури-мури з Китаєм крутити. Мені це не подобається. Дайте йому завдання!". І що ми зробимо? Дамо, а він, природно, цього не зробить. І потім нам дадуть по шапці". Коротше кажучи, його рука, яка вже була занесена для того, щоб поставити підпис, зупинилася. І слава Богу, тому що через два тижні "Кіса" стає помічником. Так і не встигли включити його до агентурного апарату.

У США наразі склалася безпрецедентна ситуація: група американських громадян увійшла в змову зі спецслужбами ворожої держави (маємо на увазі Росію) з метою захоплення влади у Сполучених Штатах Америки, з подальшим знищенням основ держави. І нині щодо цього лише в Конгресі проводять сім розслідувань, мінімум два розслідування – у спецслужбах США.

– Загалом, буде цікаво. Останнє запитання: чи багато зараз в Україні, у керівництві агентів КДБ СРСР та ФСБ Росії?

– (Збентежений). Ну, ви мені так прямо відразу... Треба посидіти, подумати, позгадувати. Але вони є.

– Юрію Борисовичу, дякуємо вам за інтерв'ю.

– Радий був поспілкуватися.

Записала Тетяна ОРЕЛ