Паламар: Один раз на "Азовсталі" я ридав як мала дитина 

Журналіст запитав, чи страшно військовому було, коли ворог обстрілював з усіх видів зброї "Азовсталь", де оборону тримали українські захисники.

"Моментами – так. Багато в кого виникало, знаєте, таке враження, що хай воно вже все закінчиться. Якось раз – і все закінчилося. Тому що це були жахливі моменти. Я навіть плакав. Я один раз у Маріуполі ридав як мала дитина", – відповів Паламар.

За його словами, це було на "Азовсталі" у шпиталі, який називали "Железяка".

"Щоб ви розуміли, дуже багато поранених різного ступеня. Запах у цьому приміщенні об'єктивно… Розумієте? Бойові дії, порох, піт, кров, тіла, які гниють. Запах медикаментів, відсутність повітря, підвальне приміщення, бинти, які там перуть, тому що з медикаментами було дуже важко. І я помічаю дівчинку. Просто маленьке янголятко. Їй шість, здається, років було", – згадує Паламар.

Він повідомив, що дівчинку звали Аліса.

"Просто бігає там: поміж отих усіх військових. Хтось помирає, хтось каже свої останні слова, хтось кричить від болю, хтось мовчить. І вона там бігає, оце янголятко. Я підійшов до неї, запитався: "Хто твоя мама?" А мама була медсестрою. Їй не було куди йти. Чи був батько, чи не було, я не пам'ятаю, але батька там не було. І вона була зі своєю мамою… Вона в цих умовах. І вона як сонечко просто світила. Я відійшов в іншу сторону, де мене люди не бачили, і в мене просто покотилися сльози. Я думаю: "Господи!" – сказав Паламар.

Герой України зазначив, що тоді він попросив маму дівчинки записати відео з Алісою.

"Я ще знімав це відео й коментував. Вона читала книжечку. І моя задача була тоді номер один – зробити так, щоб вона вижила. Просто щоб вона вижила. Потім, коли була евакуація цивільних, маму забрали в Донецьк, а її забрали на підконтрольну територію України. Слава богу, усе добре. Усе добре. Тоді такі емоції я пережив! У мене ж самого діти. Це важка морально штука", – підкреслив Паламар.