-1 Київ
Наталія Седлецька, ведуча програми "Схеми" ("Радіо Свобода"):
Схоже, що представники влади винесли тему вбивства Павла за дужки свого публічного порядку денного. Ті, які називали справою честі розкриття цього злочину. І те, що сьогодні навіть не вшанували пам`ять Павла своєю присутністю на акції в центрі Києва – зайвий тому доказ.
Усе вказує на те, що слідство у справі вбивства нашого колеги давно зайшло в глухий кут. Другий рік ми спостерігаємо відсутність будь-якої нової інформації щодо зрушень у цьому розслідуванні. Говорячи з правоохоронцями не під запис на цю тему я часто чую, що вони справді не знають, куди рухатись далі. Говорять про те, що розкриття цього злочину неможливе без аналізу всіх контактів Павла напередодні вбивства, у тому числі на території Російської Федерації.
У мене тоді два запитання – чому ви відмовчуєтесь? Чому не кажете про це відкрито? Вийдіть і скажіть – ми проробили величезну роботу. Ось наш публічний звіт. Але ми вичерпали власні можливості. Нам потрібна допомога.
І друге – ми так і не почули притомної реакції влади щодо знахідок журналістів-розслідувачів, які самотужки встановили декілька недопрацювань офіційного слідства під час аналізу подій тієї ночі, коли була закладена вибухівка. Із чим пов’язане все це суцільне замовчування?
Журналістська спільнота не припинить вимагати від влади відповіді хто вбив нашого колегу.
Джерело: Natalie Sedletska / Facebook
Настя Станко, журналістка "Громадського":
Коли через два роки після вбивства Павла Шеремета не те, що немає жодних результатів, а це коментує лише речник прокуратури... Ось така "справа честі" для перших осіб. Нам навіть не кажуть більше, що намагались зробити, і чи намагались взагалі. І чи якось долучали, розбирались з фактами, наведеними в журналістському розслідуванні.
Залишається самим пам’ятати, самим розслідувати і таки самим вимагати. Ну і, звісно, не йдеться про відчуття безпеки, як і про те, що влада в нашій країні готова відстоювати свободу слова. Аж ніяк не йдеться. За ці два роки так багато всього сталось із цією свободою слова, у сенсі з її потрошки відбиранням. Павло б точно не мовчав.
Джерело: Nastya Stanko / Facebook
Михайло Ткач, журналіст програми "Схеми":
Я не розумію.
Навіщо на прес-конференціях називати Павла Шеремета своїм товаришем і жодного разу не вшанувати пам'ять на місці вбивства?
Навіщо на прес-конференціях казати, що з журналістами "в одному човні", і в той же час нехтувати можливістю своєю появою на річниці вбивства привенрнути увагу до цієї не розслідуваної трагедії?
Навіщо називати розслідування вбивства Павла "справою честі", не маючи сміливості вибачитися перед суспільством за відсутність результатів?
Яким чином ми, журналісти і суспільство, можемо зрозуміти, що в Україні вбивство журналіста – це не лише проблема журналіста і журналістів, а виклик і відповідальність для влади, яка гарантує свободи загалом і свободу слова зокрема?
Ми не забули. А ви?
Джерело: Mykhailo Tkach / Facebook
Валентина Романенко, журналістка "Української правди":
Пост без жодного смайла і без моралі.
Мені доводилося втрачати рідних. Це було дуже боляче. Але, дякувати Богу, вони йшли, проживши повноцінне довге життя.
20 липня 2016 року розділило моє життя на дві половини. Я досі не розумію, як, ковтаючи безперервні сльози, колектив "Української правди" відпрацював тоді повноцінний робочий день. Хоча, можливо, інакше б не вижили...
Не знаю, як пояснити, що можна так побиватися за хоч і близькою, але не діною кровно людиною. Знаю лише, що осягнути, чому можливим є те, що найоптимістичніший усміхнений життєлюб, який ніколи не опускав руки і міг підбадьорити навіть чорта лисого, людина, яка вміла щиро любити, радіти, сумувати, помилятися, визнавати свої помилки, залишатися професіоналом, дарувати натхнення, допомагати, іти далі... Як така людина могла бути того дня раптово висмикнутою з життя, розірваною, стекти кров'ю, померти без близького поруч.
Я не знаю, чим пояснюється, що мені так боляче. Але мені правда дуже боляче. Я не прошу мене підтримувати. Не прошу зрозуміти. Не прошу уявити, що таке – читати відповіді на запити з формулюваннями "згідно статті... Кримінального кодексу України, слідство не має права розголошувати", "слідство не володіє доказовою базою", "підозру не оголошено".
Я навіть не розумію, навіщо я це пишу. Просто бажаю ніколи в житті не отримувати повідомлення на кшталт трьох найжахливіших речень у моєму житті: "Ребята, сегодня будет сложный день. Подорвали машину Алены. Павел погиб".
Джерело: Валентина Романенко / Facebook
Анна Бабінець, журналістка "Слідства.Інфо":
Сьогодні день, коли я думаю: "Що ж я скажу?" Два роки тому вбили журналіста Павла Шеремета і тоді ми з колегами взялися за незалежне журналістське розслідування. Ми працювали кілька місяців та опублікували фільм-розслідування "Убивство Павла", у якому викрили нові обставини злочину.
Після фільму журналісти та активісти почали атакувати правоохоронні органи зі справедливими запитаннями: "Чому ви цього не помітили?", "Чому ви не знайшли цих людей?" Відповідей досі немає. Та все частіше колеги питають мене: "А у вас що?", "Коли вже опублікуєте продовження?"
У ці дні, коли минає два роки без Павла, я чую ці запитання весь час. Мені навіть здається, що від нас, журналістів, очікують більше, ніж від поліції. Це лякає. Бо це – чіткий сигнал, що на правоохоронців ніхто особливо не розраховує. Тому я і думаю: "Що ж я скажу?" – щоби не поглибити недовіру до поліції, щоби не дати зайвих сподівань близьким, щоби не розкрити конфіденційних речей. І найважливіше – щоби залишатися чесними перед собою.
Я точно знаю, чого я не скажу. Не скажу, що розкриття вбивства Шеремета – це справа честі для нас. Не скажу, що ми знаємо більше, ніж поліція і от-от назвемо імена вбивць. Це не так.
Через два роки після вбивства ми продовжуємо розслідувати цей злочин і, гадаю, так буде завжди – доки його не буде розкрито. Працювати все важче, бо нову інформацію здобути майже неможливо. Глибше опрацьовуємо те, що маємо – відео, факти, перечитуємо інтерв’ю дворічної давнини. Спілкуємося з людьми, шукаємо нових – кого не знайшли раніше. Шукаємо (і знаходимо) нові технічні способи обробки матеріалів.
Ми не можемо нічого обіцяти. Бо з такими категоріями гратися не можна. Точно можу сказати – усе, що ми вже знайшли і ще знайдемо, те, що буде мати суттєвий вплив на рух справи щодо вбивства Шеремета, а не просто створить сенсацію на два дні, команда "Слідства.Інфо" опублікує як тільки це буде можливо.
Мені хочеться вірити поліції, мені хочеться вірити тим посадовцям, які обіцяли знайти вбивць Павла. Але чомусь нікого з них не було сьогодні на перехресті, де два роки тому вбили Павла Шеремета. Тому й спитати у них: "А що у вас?", "Коли вже опублікуєте?", не вийшло.
Джерело: Anna Babinets / Facebook
Сергій Томіленко, голова Національної спілки журналістів України:
На превеликий жаль, убивство Павла Шеремета, розслідування якого високопосадовці публічно називали "справою честі", досі залишається нерозкритим. Це завдає болю не лише рідним і близьким Павла, його друзям і колегам. Відсутність прогресу в цій резонансній справі – це тривожний сигнал для всієї журналістської спільноти, для суспільства в цілому: безкарність за злочини проти медійників породжує нові злочини.
Торік президент Порошенко вимагав провести публічний звіт про результати розслідування. Цей звіт так і не відбувся. Спілка й далі вимагає його проведення. Журналісти і суспільство мають право знати, що слідство зробило, щоби знайти й покарати вбивць нашого колеги. Поки що журналістське рослідування вбивства Павла Шеремета (фільм "Убивство Павла") відкрило набагато більше інформації, ніж офіційне розслідування МВС. А рекомендації авторитетного американського Комітету захисту журналістів, викладені у спеціальному звіті "Відмова від правосуддя", лишаються проігнорованими. На жаль, у цій справі, як і в десятках інших злочинах проти журналістів, нам немає чим утішатися.
Майданчиком для публічного звіту влади і силовиків про результати розслідування вбивства Павла Шеремета та інших злочинів, скоєних проти журналістів, могли б стати парламентські слухання з питань свободи слова та безпеки роботи журналістів в Україні. [...] Днями голова Верховної Ради України Андрій Парубій заявив про підтримку проведення слухань і пообіцяв, що восени ініціюватиме відповідну постанову. [...]
Ми впевнені, що якщо журналісти в Україні почуватимуться більш захищеними, а нападники на них відчуватимуть невідворотність покарання, рівень свободи слова зростатиме, а вільний обмін думками та ідеями збільшуватиме прозорість дій влади і підзвітність політиків виборцям. Ми не бачимо альтернативи свободі слова і плюралізму думок як інструментам демократичного розвитку суспільства.
Пам'ять Георгія Гонгадзе, Ігоря Александрова, В'ячеслава Веремія, Павла Шеремета та інших журналістів, які загинули, виконуючи свої професійні обов'язки, спонукає нас до солідарності – убивці й замовники мають бути покарані.
Саме тому НСЖУ вимагає:
- якнайшвидшого розслідування вбивства Павла Шеремета і публічного звіту слідства про його результати;
- проведення восени 2018 року парламентських слухань із питань свободи слова та безпеки роботи журналістів в Україні.
Джерело: Національна спілка журналістів України
Матвій Ганапольський, журналіст телеканала "Прямий":
Мені нескінченно шкода, що Павла немає. Він був чудовим професійним журналістом, і, звичайно, його лиходійське вбивство мене вразило.
Чи хочу я, щоби винних було покарано? А як же.
Чи вірю я слідству, яке чесно зізнавалося, що у нього немає версій? Вірю.
Справа в тому, що я багато разів спілкувався з важливими персонами в слідчих органах України і достатньо добре знаю ситуацію. Так, буває так, що версій немає.
Мені багато разів ставили запитання – за що Пашу могли вбити? Можу вам сказати, що і у мене версій немає. Тому що це була абсолютно нешкідлива людина. У нього не було особистих ворогів. Він давно не жив у Росії, тому версія про "російський слід" для мене не актуальна. Він давно не жив у Білорусі, тому версію про "білоруський слід" я теж відкидаю. В Україні його вбивати... Я не бачу суб'єктів, які бажають відігратися на Павлі Шереметі.
Тому я припускаю, що у випадку Павла Шеремета це було, власне, не вбивство, а такий терористичний акт. Тут доречно пригадати історію з Аркадієм Бабченком, який спочатку помер, а потім воскрес. Є такий вид убивств, коли популярну особу вбивають не тому, що він у чомусь винен, а для того, щоби дестабілізувати ситуацію в країні. Тому що, дивіться, пройшло два роки, і в певних колах суспільства існує думка про те, що Шеремета вбила українська влада. Ось тому, мовляв, вона і не хоче розслідувати це вбивство і всіляко його покриває (я особисто вважаю це повним абсурдом).
Ось для цього і проводять убивства як терористичні акти: вони не несуть якогось раціонального підґрунтя для знищення конкретного ворога конкретної країни. Ні – це таке гібридне вбивство, сенс якого – посіяти розбрат у країні. І метою вбивства Павла міг бути як раз підрив довіри до української влади.
За цим терористичним актом могли стояти як російські спецслужби, так і певні українські кола, вороги нинішньої влади, які хотіли саме того ж розбрату в Україні, якого хоче і російська влада.
Тому я все більше і більше схиляюся до цієї версії вбивства Шеремета – що це був терористичний акт. І це саме те, що збиралися зробити з Бабченком. Це таке "безглузде вбивство" – убити людину, яку ніби і нема за що вбивати, щоби складніше було знайти вбивць і люди ще довго гадали, хто це зробив.
Але, знаєте, усе з часом випливає на поверхню, тому і я сподіваюся, що колись таємниця вбивства Павла Шеремета стане відомою
Джерело: "Страна"
Олександр Швець, головний редактор газети "Факты":
Підсумок дворічного розслідування вбивства Павла Шеремета: певну особу встановили, але не ідентифікували. Хтось щось зрозумів?!.. Але "робота йде". Це, звичайно, заспокоює.
Джерело: Александр Швец / Facebook
