Дружина Сущенка: Як Романа затримали? Удень, у центрі Москви, мішок на голову, затягли в авто – і все. Це Росія G

Обвинувачення просило 14 років, російський суд дав 12, виявив "гуманізм"

– Вашого чоловіка затримали в Москві 30 вересня 2016 року. Як ви про це дізналися?

– Від наших консулів. Ми жили в Парижі, Рома поїхав до Москви на кілька днів і раптово припинив відповідати на дзвінки. Три дні був повний інформаційний вакуум, куди подівся чоловік – незрозуміло. Я зателефонувала в українське посольство у Франції: людина не виходить на зв'язок – що робити? Вони дали телефон нашого посольства в Москві, там сказали: "Будемо з'ясовувати". Потім з'явився матеріал одного із членів ГНК (Громадська наглядова комісія у РФ, моніторить дотримання прав людини в місцях примусового утримання. – "ГОРДОН"). Потім мені зателефонували з посольства: "Вашого чоловіка затримали".

– Ви з'ясували обставини затримання?

– Удень, у центрі Москви, просто на вулиці під'їхав мікроавтобус, вийшли мужики, схопили, одягли мішок на голову, затягли в авто – і все. Це Росія. Більше подробиць не знаю, ми із чоловіком не могли про це говорити ні в листах, ні телефоном, ні на побаченні.

– Його катували?

– Каже, що ні. Коли іноземного громадянина затримують на території іноземної держави, обов'язково повинні повідомити консульству. Росіяни цього не зробили. Українського консула протягом 10 днів не допускали до Романа. 10 днів! Хоча ми вже знали, де його утримують.

– 4 червня 2018 року Московський міський суд засудив Романа Сущенка до 12 років колонії суворого режиму. Для вас такий строк став несподіванкою?

– Звісно, ні. Ми були до цього готові, на виправдувальний вирок точно не сподівалися. Це ж російський суд, він ніколи не скаже: мовляв, вибачте, що вас протримали 20 місяців, ви невинуваті. Навпаки, оголошення вироку тривало рівно сім хвилин. Точніше, не всього вироку, його засекречено, а лише резолютивної його частини. Обвинувачення просило 14 років, російський суд дав 12, виявив "гуманізм". Ми сподіваємося, що ще хоча б два роки скостять на етапі апеляції.

– Як діти сприйняли вирок татові?

– Старша донька вже доросла, їй 26 років, вона журналіст, була до такого готова. Молодший син, йому 10 років, дуже болісно сприйняв, засмутився, плакав, ми заспокоювали його, як могли: "Синку, це ж ще не остаточно..." Якщо з донькою ми їздили до Москви на побачення, то син два роки тата не бачив. Узагалі. Жодного разу. До в'язниці дітей не пускають, та й дорога в Москву через Мінськ вимотує.

– Хто в Росії, окрім українських консулів та адвоката Сущенка Марка Фейгіна, вам допомагає?

– Є люди, які носять чоловікові передачі в тюрму. Не хочу називати їхні імена з метою безпеки. Ми звідси переказуємо гроші, вони закуповують продукти, речі, вітаміни.

Чоловік коли на побаченні почав розповідати: "От у мене сусід..." – його одразу ж перебив наглядач: "Про це не говоримо". Якщо не послухається – побачення закінчено

– Чоловік не розповідав про умови утримання, чим їх годують у в'язниці?

– Якісь каші та супи з курячими шкурками. Чоловік намагається не їсти того, що там дають, ми передаємо йому фрукти, овочі, зелень, цибулю, часник. Їжу домашнього приготування передавати не можна: ні салатів, ні консервації – нічого. Усе має бути магазинне, запечатане у вакуумну упаковку і з датою виготовлення.

Минулого разу він був застуджений, просив привезти малинове варення. У скляних банках нічого передавати не можна. Ми придбали малиновий джем у м'якій упаковці. У СІЗО не взяли, бо "ув′язнені варять самогон". У мене був шок, адже там лише 100 грамів варення було. Рома дуже любить фініки, ми намагалися передати йому фініки у вакуумній упаковці. Знову не взяли, "бо там усередині кісточки".

– У камері є можливість щось самому собі приготувати?

– Я його питала: "Чим ви нарізаєте овочі? Адже ніж заборонено?" Він відповів, що просять ніж у наглядача, при ньому нарізують і повертають.

– Він у камері не сам?

– У нього постійно є співкамерник, вони періодично змінюються, зараз шостий чи сьомий за рахунком.

– Який камера має вигляд, чоловік не описував? Наприклад, у київському Лук'янівському СІЗО є абсолютно жахливі, обшарпані приміщення, а є VIP-камери, але за окрему плату.

– Чоловік знає, що дитина читатиме, тому пише в листах: "Мій люкс у п'ятизірковому готелі..." Рома – узагалі людина з гумором, завжди любив усіх підколювати. Знаю, що в камері є холодильник, телевізор, стіл, два ліжка, умивальник і туалет.

– Туалет чи, вибачте, "параша"?

– Думаю, дірка в підлозі й невідгорожене приміщення для справляння природних потреб. Як сказав адвокат: "На дворі XXI століття, а в камерах "Лефортово" немає гарячої води". Ув′язнених раз на тиждень водять на 20 хвилин у душ із гарячою водою.

– Прогулянки дозволено?

– У внутрішньому дворику розміром чотири на чотири квадратні метри, нагорі решітка, ходять по колу – от і вся прогулянка. У камері маленька кватирка, якщо сусід палить – важко, Рома не палить.

Чоловік казав, що для нього кожен виїзд на суд, як вихід у світ. Дуже радіє будь-якій можливості вийти з камери, побачити людей. Казав, що потім тиждень згадує кожну деталь, кожну дрібницю. 24 години на добу перебуває в камері із чужою людиною, і так протягом майже двох років... Складно, звісно.

– Конфлікти зі співкамерниками були?

– Каже, що не було. Детальніше не знаю, не можна говорити. Він коли на побаченні почав розповідати: "От у мене сусід..." – його одразу ж перебив наглядач: "Про це не говоримо". Якщо не послухається – побачення закінчено.

– 8 лютого цього року вашому чоловікові виповнилося 49 років. Не знаєте, як у в'язницях святкують день народження?

– Він розповідав, що одержав передачу – печиво, вафельний торт і сік. Пригостив сусіда по камері. Як у дитячому садку провів ранок. (Усміхається). Було б смішно, якби не було так сумно.

Я телефонувала московським родичам одразу після зникнення Романа. Вони казали, що нічого не знають. Думаю, коли чоловіка взяли, ФСБ одразу до них прийшла

– Ви казали, що чоловік одержує інформацію від консулів та адвоката. А ще як?

– Спочатку була повна інформаційна ізоляція: ні листів, ні телефона, ні газет. Йому постійно твердили: "Україна про тебе забула, ніхто про тебе не згадує, не сподівайся". Потім перевели в камеру з телевізором, але там усього два канали – "Первый" і "Россия". Чоловік розповідав, що останній співкамерник дивився телеящик удень і вночі, на всю гучність. Рома мало не збожеволів від того, що 24 години на добу кричав телевізор із російськими новинами.

Коли Марка Фейгіна позбавили адвокатського статусу, Романа чомусь одразу ж перевели в одиночну камеру, він три дні там пробув. Наше посольство надіслало ноту протесту в російське МЗС, запитували: "На якій підставі?" Там відповіли, що чоловік "становить небезпеку для російської держави". Тобто людина протягом півтора року сиділа із сусідами в камері, не становила небезпеки, а потім різко все змінилося? Думаю, це було психологічним тиском, щоб Рома відмовився від Фейгіна.

– Хіба не краще сидіти в одиночній камері, тим паче, що черговий співкамерник може не тільки 24 години на добу дивитися телевізор, але і виявитися "підсадною качкою" ФСБ?

– Як нам пояснив адвокат, краще сидіти не в одиночній камері, інакше не буде свідків, і хто завгодно може зайти і зробити що завгодно. І все, ніхто нічого не чув, не знає. Ми дуже боялися і досі боїмося, щоб із ним нічого не сталося у в'язниці.

– Наскільки я знаю, ваш чоловік передплачує російську "Новую газету", більш-менш опозиційну до путінського режиму.

– Так, читає. Раніше, аж до 2017-го, навіть на українські газети можна було зробити передплату, чоловік читав "Дзеркало тижня". Але з минулого року передплату скасували, нібито "труднощі з доставкою".

– Пробачте, якщо моє запитання видасться грубим, але щиро не розумію: навіщо треба було їхати до Москви, тим паче у 2016-му – на третій рік війни з Росією, коли вже були десятки українських політв'язнів Кремля?

– У людини там живе двоюрідний брат, який хворів. Роман повіз йому гроші на лікування, і до цього кілька разів їздив.

– Невже чоловік не зважував перед поїздкою можливі ризики?

– Ні, узагалі не було підозр. Чоловік летів із Парижа, у нього була посвідка на проживання у Франції. Як вони це все викрутили, незрозуміло.

– До того Роман ні стеження за собою, ні ще чогось такого не помічав?

– У Парижі нічого такого не було. Коли живеш у вільній європейській країні, на всі боки не озираєшся. Знаєте, це зараз, заднім розумом, ми такі розумні. А тоді навіть на думку такого не спадало. Ну за що заарештовувати? За те, що журналіст і працюєш у Парижі шість років? Він до цього літав у багато країн – і все нормально. Їздив по всьому світу. Вільна людина.

– Світ – це одне, Росія – зовсім інше.

– Чоловік неодноразово їздив у Москву, і все було нормально.

– Що тепер говорить двоюрідний брат, до якого у вересні 2016-го Роман вилетів із Парижа?

– Я телефонувала московським родичам відразу після зникнення Романа. Вони казали, що нічого не знають. "Як, ви не знаєте? Він ночував удома чи ні?" – питаю. "Ні, не ночував, але де він, ми не знаємо". Думаю, коли чоловіка взяли, ФСБ відразу до них прийшла, узяла з них підписку про нерозголошення. Я з цими родичами більше не спілкуюся.

Кремль не шкодує грошей на пропаганду у Франції, постійно запускає фільми про "громадянську війну в Україні"

– Знаєте, я була впевнена, що ви досі живете у Франції, із подивом дізналася, що ви в Києві.

– Ми повернулися з Парижа рік тому.

– Чому, якщо не секрет?

– Ну як, "чому"? А на що там існувати? Я не працювала, заробляв чоловік. На Заході дорого знімати квартиру і навчати дитину. Та й узагалі жити там дорого.

– Скільки ви прожили у Франції?

– Шість років. Син навчався у французькій і в суботній українській школах. Плюс ми з ним удома додатково займалися. Зараз він навчається в українській школі в Києві, подобається, хоча все абсолютно інше, різний підхід до системи освіти. Там дитина приходить додому – і жодних домашніх завдань уже робити не треба, вони все роблять у школі.

– А що сина здивувало в київській школі?

– Що треба тягати із собою підручники. Ми щодня носимо рюкзак вагою шість кілограмів. У Франції всі підручники залишаються у школі, де в дітей спеціальна шафка для речей.

Ще син кілька місяців звикав, наприклад, до оформлення в зошитах: кількість клітинок має бути такою, відступ такий-то. Дивувався, чому вчитель креслить все червоним, у Франції у школі всі пишуть олівчиком, якщо неправильно – витирають, тобто немає стресу, коли червоним усе перекреслено.

– За вашими відчуттями, пересічні французи розуміють, що в Україні п'ятий рік іде війна і що напала саме Росія?

– Ні, вони завжди були налаштовані позитивно до Росії. Там же кілька хвиль російських емігрантів було. Кремль не шкодує грошей на пропаганду у Франції, постійно запускає фільми про "громадянську війну в Україні", що РФ узагалі не має жодного стосунку до подій останніх років. Росія настільки цинічно й агресивно просуває свій інформаційний порядок денний на Заході – починаючи від культури, закінчуючи політикою, – що голоси українців тонуть.

Французи – узагалі дуже закритий народ, живуть своєю країною, тим, що відбувається у світі, особливо не цікавляться. У будь-якому разі мені так здалося. Багато хто взагалі вважає Україну частиною Росії. Вони дуже мало про нас знають, деякі взагалі питають: "Україна? А де це?"

Син дуже-дуже чекає, постійно каже: "Якщо тато приїде, я його нікуди не відпущу, більше він нікуди без мене не піде"

– Як думаєте, чому Кремль так учепився саме за вашого чоловіка?

– Не знаю, чому вибір припав на нашу сім'ю. Дуже складно сказати. Суд проходив у закритому режимі, вони вважають, що там "держтаємниця". Які докази надали, яке "шпигунство", у чому конкретно це полягало? Ніхто досі нічого не знає.

– У травні минулого року ви написали лист першій леді Франції із проханням сприяти звільненню чоловіка. Що вам відповіла Бріджит Макрон?

– Місяці за три надіслала лист у відповідь зі словами підтримки, написала, що вони в курсі нашої ситуації та робитимуть усе можливе для звільнення мого чоловіка.

– І?

– Як бачите, поки нічого в долі чоловіка не змінилося.

– Хто на Заході вас підтримує і системно моніторить, зокрема, ситуацію навколо Романа Сущенка?

– На жаль, ніхто. Ми були в Amnesty International, щойно Романа заарештували, там висловили – ну як сказати? – заклопотаність.

– Глибоку?

– (Усміхається). Дуже.

– А політики?

– (Хитає головою). Ну про що ви кажете?.. Нас дуже підтримує агентство "Укрінформ", де Роман пропрацював 12 років. Ми з ними координуємо всі акції на підтримку чоловіка.

– Ви зустрічалися із президентом України Петром Порошенком?

– Двічі, спочатку, після повернення з Парижа, і нещодавно – коли він збирав родичів українських політв'язнів Кремля. Він нам розповідав, які кроки роблять для звільнення, слухав наші пропозиції.

– Ви так зітхаєте...

– На зустрічі послухала історії рідних інших політв'язнів... Болить, звісно, бо все це складно, довго, вимотує. Дівчата розповідали, як понад чотири роки чоловіків намагаються витягнути, яких узяли в полон і відвезли в Донецьк. Кримські татарки були, розповідали, як їхні багатодітні сім'ї без батьків залишилися. Я дивилася на них, слухала їхні історії й розуміла: усе затягнеться на роки.

Україна ж постійно пропонує на обмін затриманих у нас громадян РФ. Але цю людину у Кремлі власні громадяни не цікавлять. Що має статися, щоб на Путіна зійшло просвітлення і він нарешті відпустив заручників, сказати складно.

– Думали, як проведете із чоловіком перший день його звільнення?

– Ой, я б його обняла, притиснулася до нього міцно-міцно і просто мовчала. Ми чекаємо його щодня, дуже сумуємо.

Знаєте, коли чоловіка заарештували, я впродовж місяця не наважувалася сказати про це синові. Казала: "Тато поїхав у відрядження, поки ти був у школі, тато телефонував і передавав, що дуже-дуже тебе любить". Удень плакала, потім умивалася, забирала сина зі школи і весь вечір робила вигляд, що мені добре, весело, що в нас нічого не сталося.

Але відразу після арешту чоловіка мені постійно телефонували друзі, знайомі. Син чув уривки розмов... А потім випадково на комп'ютері побачив фото чоловіка в суді. "Це ж тато! Що з ним?" Син так розхвилювався, його почало трусити. Довелося розповісти. Він, бідний, так злякався. А зараз син пише листи татові, малює для нього. І дуже-дуже чекає, постійно каже: "Якщо тато приїде, я його нікуди не відпущу, завжди буду з ним, він більше нікуди без мене не піде".