Екс-голова пенітенціарної служби Старенький: У Лук'янівському СІЗО правлять блатні та гроші, а злодійський общак становить приблизно $500 тис. G

Після мене за такою самою схемою звільнили Анатолія Макаренка та Костянтина Лікарчука (заступники голови Державної фіскальної служби України, курирували митницю у 2014–2015 роках. – "ГОРДОН"), але вони врахували мій досвід і самі вимагали від Нацагентства з питань держслужби взяти в них пояснення під час перевірки.

– А навіщо в принципі брати пояснення, якщо очевидно, що будь-який чиновник завжди буде себе виправдовувати?

– Ні, я би не виправдовувався. Але одна річ, коли рішення ухвалюють в односторонньому порядку, і зовсім інша – коли вислуховують аргументи протилежної сторони.

– Поговорімо про причини вашого звільнення. 6 липня 2014 року з-під варти втік колишній нардеп від Блоку Юлії Тимошенко, а пізніше Партії регіонів Олександр Шепелев, якого обвинувачували в організації кількох убивств і масштабних фінансових махінаціях. У цивілізованих країнах, коли тікає такий в'язень, голова пенітенціарної служби сам подає у відставку. Ви цього не зробили.

– І не збирався. По-перше, Шепелев був лише одним із майже 80 тис. ув'язнених, яких утримували в колоніях і СІЗО України. По-друге, треба розуміти, чому та як утік Шепелев. Для цього потрібно було провести справжню перевірку. Але її пенітенціарній службі ніхто провести не дав, інакше б постраждали ті, хто, на думку Кабміну, не мав постраждати. Там заплутана історія.

– Розплутаймо її, тільки з іменами.

– Мене звинуватили у втечі з-під варти Шепелева. Хоча висновок службового розслідування свідчить про зворотне: ув'язнений утік через мого першого заступника – Віталія Ошовського. Якби цей висновок було офіційно включено до результатів перевірки, Кабміну довелося б звільняти не мене, а Ошовського. Але цього робити було не можна.

– Чому?

– Тому що Ошовський – людина тодішнього першого віце-прем'єра України та майбутнього генпрокурора Віталія Яреми. Вони знайомі багато років. Свого часу, коли Ярема був начальником міліції Києва, Ошовський довго був його заступником.

Росія була готова віддати екс-нардепа Шепелева, знала, що його повернення до України стане інформаційною бомбою. Знали це і Ярема з Шокіним, тому й не вжили активних дій

– Ви сказали: "Шепелев усього лише один із 80 тис. в'язнів України". Занадто легковажна заява. Ви не можете не знати, хто такий Шепелев і до яких схем був залучений.

– Із формального погляду, він банкір, якого в чомусь обвинуватили. Якщо ви знаєте більше – розкажіть.

– Судячи із журналістських розслідувань, Шепелев багато знав про неофіційні фінансові справи українських політиків, зокрема чинних.

– Шепелев справді небезпечне джерело інформації.

– То кому та навіщо знадобилося витягувати його з української тюрми?

– Думаю, головною метою було, щоб Шепелева в принципі не було в Україні. Реалізацію цієї мети забезпечила Генпрокуратура, якою у 2014-му займався перший віце-прем'єр Ярема. Після втечі Шепелева затримали в Росії. Навіть більше, РФ готова була його екстрадувати, але Генпрокуратурі це було не потрібно.

– За моєю інформацією, Шепелева понад рік протримали в російській в'язниці, де він активно співпрацював із ФСБ і здав офшорні рахунки та фінансові схеми кількох українських топ-політиків.

– Абсолютно правильно. Однак Росія була готова віддати, тому що знала: повернення Шепелева до України стане інформаційною бомбою. Знали це і Ярема з генпрокурором Шокіним, тому й не вжили активних дій.

Звільнення Шепелева з російської тюрми пройшло б непоміченим, якби в серпні 2016-го я не підняв шум у Facebook. Журналісти почали цікавитися, і Генпрокуратурі вже під керівництвом Юрія Луценка довелося пояснювати: мовляв, ми просили про екстрадицію, але нам не дали.

– Навряд чи заяви Шепелева, якби він повернувся до України, стали б інформаційною бомбою. Він уже виклав у YouTube кілька відеозвернень із гучними звинуваченнями. В Україні ні сенсацією, ні топ-темою це не стало.

– Згоден. Але! Шепелев заявив це в Росії. Якби він розказав це в Україні – усе було б по-іншому. Тут інформація розходиться принципово інакше.

В історії з Шепелевим є цікавий момент. Коли він сидів у Лук'янівському СІЗО, його вивозили до лікарні не один раз, а двічі. Уперше ще за генпрокурора Махніцького. Тоді пенітенціарна служба поінформувала Генпрокуратуру, яка одразу ж стала на диби: негайно втрутилася, поїхала перевіряти лікарню, а наступного дня зі скандалом повернула Шепелева до СІЗО. Коли Шепелев повторно вирушив на лікування та ми знову поінформували ГПУ, жодної реакції з боку прокуратури вже не було.

– Чому?

– Тому що незадовго до вдалої втечі Шепелева новим генпрокурором став Ярема.

– У серпні 2016 року, коли Шепелева звільнили з російського СІЗО, на своїй сторінці у Facebook ви написали: "За моєю неофіційною оперативною інформацією, звільнення коштувало Шепелеву $10 млн". Звідки у вас ці дані?

– Від людей, для яких Шепелев спочатку був бізнес-партнером, а потім став ворогом. Вони серйозно відстежували його пересування.

– А скільки коштувала йому втеча з-під варти в Києві?

– Приблизно мільйон доларів. В Україні для банкірів і мільйонерів це звичайна такса. Кому він заплатив – можу лише припускати.

– Припускайте вголос.

– Поки не буду.

– У коментарях під постом ви написали, що про вихід із російського СІЗО Шепелев домовлявся з чеченцями. Це перевірена інформація чи чутки?

– Інформація із серйозних джерел. Про звільнення Шепелева домовлялися чеченці, які живуть у Москві. Думаю, потім узяли в заручники та вимагали з нього гроші.

Що стосується начальника конвою Олега Бондаренка, який охороняв Шепелева та втік разом із ним з України, думаю, його давно позбулися. Такий свідок нікому не потрібен, до того ж сам Шепелев після втечі звинуватив Бондаренка: мовляв, це він мене викрав і вивіз до Росії.

Як засвідчила перевірка, Шепелев дуже вільно почувався і в Лук'янівському СІЗО, і в тюремному блоці лікарні швидкої допомоги. Конвой був у нього на дрібній зарплаті: дав $100 – його вивели покурити чи до дружини на побачення. Думаю, у день утечі Шепелев про щось схоже попросив начальника конвою Бондаренка: мовляв, до мене дружина приїхала, дай сумки в неї забрати. Вони вийшли, Бондаренка або силою впихнули в авто, або він сам у нього сів. Де та в якому стані його позбулися – поки не відомо.

Коли Шепелев потрапив до рук ФСБ і відкрив рот, у деяких українських політиків почалась істерика. Нардеп-утікач справді має серйозний компромат про схеми фінансування та виведення коштів на офшори. Плюс за ним тяглися замовні вбивства. Це зараз банки віджимають через НБУ, тоді це робили через кілерів.

Кримінальні авторитети прийшли до Насірова в камеру: мовляв, ми тобі повагу виявляємо, але й ти повинен братві повагу продемонструвати, наприклад, дати $50 тис.

– У березні 2017 року в мережі з'явилося фото відстороненого голови Державної фіскальної служби України Романа Насірова в Лук'янівському СІЗО. Головного податківця країни було зображено в оточенні мальовничої компанії. Безсумнівно, ви в курсі, хто ці нові тюремні друзі Насірова.

– На знімку поруч із Насіровим кримінальні авторитети: Львовський (смотрящий за жіночим корпусом Лук'янівського СІЗО), Алік Хусанулін (смотрящий за всім СІЗО) і Буба (смотрящий за камерами для довічно засуджених). За кадром залишилися Серьога Прокурорський, Паша-юрист і Валера Криворізький.

– Чи правильно я розумію, що смотрящі не просто так зробили з Насіровим фото на пам'ять?

– За оперативною інформацією, Насіров поклав в общак $50 тис.

– Добровільно?

– Не дуже. Кримінальні авторитети прийшли до Насірова в камеру та попросили: мовляв, ми тобі повагу виявляємо, але й ти повинен братві повагу продемонструвати, наприклад, дати $50 тис. Ви бачили Насірова на фото, він там дуже радісний?

– Мені здався цілком задоволеним.

– Насіров наполовину переляканий. Ну уявіть: учора ви були великим чиновником, сьогодні потрапили до Лук'янівського СІЗО, за подіями навколо вас стежить уся країна, раптом двері вашої камери відчиняються і заходять реальні пацани для познайомитися. Сильно ви зрадієте? Факт того, що кримінальні авторитети сфотографувалися з Насіровим і не побоялися злити фото у ЗМІ, свідчить про те, хто насправді керує Лук'янівським СІЗО.

Умови утримання Луценка та Тимошенко в Лук'янівському СІЗО були на контролі, інформацію передавали Клюєву

– Скільки років ви були начальником Лук'янівського СІЗО?

– Півтора року – із березня 2009-го до вересня 2010-го. У Київському слідчому ізоляторі №13, який у народі називають Лук'янівським СІЗО, я працював із 1996 року. Почав контролером (той, хто ключами гримить і камери відкриває, інакше кажучи – наглядач), потім здобув вищу освіту, став опером, заступником начальника та начальником.

– У 2010-му ви несподівано покинули посаду і в 37 років пішли на пенсію. Чому?

– Не я пішов, а мене пішли. У лютому 2010-го президентом став Віктор Янукович. Мене викликали донецькі хлопці, які керували пенітенціарною службою, і сказали: "У нас на твоє місце вже є людина. Вибирай будь-яке інше місце, ми переведемо тебе, але Лук'янівське СІЗО покинь".

Теоретично тоді можна було подати за незаконне звільнення до суду, але я розумів: якщо не погоджуся написати рапорт про звільнення та вихід на пенсію, донецькі почнуть бити не тільки мене, а всю мою команду.

– Бити в прямому сенсі?

– У переносному: перевірки, штрафи тощо. Із приходом Януковича було зрозуміло – почнуться політичні посадки. Владі потрібна була своя людина на посаді начальника Лук'янівського СІЗО, яка би гарантувала, що умовні Луценко та Тимошенко будуть сидіти за ґратами так, як треба Януковичу.

– Одним із перших політичних в'язнів за Януковича став екс-глава митниці Анатолій Макаренко, якого засудили за нібито незаконне розмитнення газу компанії "Росукренерго", що належить олігарху Дмитру Фірташу. В інтерв'ю виданню "ГОРДОН" Макаренко розповідав, що на вас тиснули і з адміністрації Януковича, і з високих кабінетів СБУ з вимогою створити йому нестерпні умови перебування в СІЗО. І нібито ви відмовили.

– Я читав це інтерв'ю та поважаю Анатолія Вікторовича за його принципову позицію. Я прекрасно розумів, що Макаренко ні в чому не винен, а був лише інструментом тиску Януковича на Тимошенко. Я не хотів, щоб із Макаренком у СІЗО щось трапилося. Мені важливо було, щоб він залишився живим і здоровим, тому я ізолював його від решти маси ув'язнених, включно з кримінальниками.

Мене зняли з посади начальника СІЗО саме тому, що на дзвінки згори з вимогою посадити того чи іншого в карцер я завжди питав: "За що?" Ніколи не переступав межі у питаннях законності. Донецькі це знали. Уже після мого звільнення в Лук'янівському СІЗО закрили Луценка та Тимошенко. Умови їхнього утримання були на контролі в першого заступника голови пенітенціарної служби Сергія Сидоренка, який передавав усю інформацію першому віце-прем'єру Андрію Клюєву.

Ми зробили в Лук'янівському СІЗО vip-камери за $300 на місяць. Оплата йшла офіційно. Тепер камери коштують від $500, оплата йде просто в кишеню адміністрації

– Під час процесу над Луценком і Тимошенко не раз з'являлася інформація, що за ними в камері вели приховане відеоспостереження, а саме відео безпосередньо передавали Януковичу в "Межигір'я". Підтверджуєте?

– Відеоспостереження – приховане та неприховане – справді стоїть у СІЗО. Це передбачено законом.

– А приховане відеоспостереження ведуть за всіма чи тільки за окремими, потрібними владі, персонажами?

– За всіма.

– У туалеті та душі теж?

– Усюди. Це дозволено законом.

– Чому ви усміхаєтеся?

– Тому що СІЗО – не санаторій, а режимний об'єкт. Якщо в мене в камері утримують злодія в законі – необхідне приховане відеоспостереження, щоб він не корумпував співробітників і не поповнював общака. Коли я був начальником СІЗО, у мене одночасно по три злодії в законі сиділо. Коли такі люди перебувають у місцях позбавлення волі – це дуже серйозно.

– Здивувала ваша недавня заява про стан справ у Лук'янівському СІЗО. Цитую: "Сьогодні там усе продається. Самогон або ж горілка з коньяком на вибір, усе залежить від платоспроможності арештанта. Усе можна замовити й усе принесуть: і випивку, і наркотики, і телефони. Навіть дівчаток приведуть із жіночого корпусу, які мають більш-менш гарний вигляд". Але ж так у в'язницях та ізоляторах було завжди, зокрема за вас.

– Неправда, раніше співробітники СІЗО боялися щось проносити та продавати ув'язненим, тому що знали: якщо зловлять – звільнять або посадять. А тепер ніхто нічого не боїться. Сьогодні в Лук'янівському СІЗО правлять блатні та гроші.

До 2012 року не міг смотрящий над СІЗО просто так вийти з камери та прогулятися корпусом. Йому доводилося домовлятися мінімум із 10 людьми, аж до начальника ізолятора. Було збудовано адміністративні бар'єри. Теоретично в'язень міг порушувати режим, але на практиці йому це рідко вдавалося. Або мобільні телефони: раніше ув'язнені їх ховали, щоб адміністрація не відібрала, а сьогодні не бояться користуватися навіть удень – телефонують і пишуть у Facebook просто з камери.

– А що сталось у 2012 році, після чого в СІЗО почали "правити блатні та гроші"?

– У 2009-му я прийняв Київське СІЗО в досить жалюгідному стані. Але тодішній голова Держдепартаменту з питань виконання покарань Василь Кощинець дав мені карт-бланш: "Роби, що вважаєш за потрібне, але щоб був порядок". Карт-бланш означає, що я сам вибирав своїх заступників, а не мені насаджували їх згори.

Мені вдалося зібрати справді чудовий колектив. Ми досить швидко навели лад і знайшли можливість офіційно та законно наповнити спецфонд СІЗО. Наприклад, зробили vip-камери, утримання в яких коштувало $300 на місяць. Оплата відбувалась офіційно та тільки через касу. Тепер такі камери коштують від $500, оплата йде не через офіційну касу, а безпосередньо в кишеню адміністрації.

У 2010-му, коли мене пішли, основний кістяк колективу залишався, протримався ще півтора–два роки, а з 2012-го почався повний безлад і беззаконня. Наведу приклад. Коли я став начальником СІЗО, у Лук'янівці закрили кримінального авторитета Андрія Щадила на прізвисько Сирота. Я прекрасно знав, хто це такий, тому його максимально ізолював, щоб за ґратами в нього не було ні доступу до адміністрації, ні авторитету.

За мене Щадило був ніким, після мого звільнення став королем Лук'янівки: сидів у чудовій камері із трьома плазмовими телевізорами, вільно пересувався корпусами, "рішав" питання з адміністрацією. До речі, дружина Щадила, яка чомусь відрекомендовується активісткою Майдану, досі мене брудом поливає: мовляв, чоловік політв'язень, тому що підтримував європротести. Насправді Щадило став одним зі смотрящих і прямо вимагав гроші з ув'язнених, які вперше потрапили до СІЗО.

За моїми підрахунками, на сьогодні общак Лук'янівського СІЗО становить приблизно $500 тис.

– Наскільки мені відомо, нині смотрящим за Лук'янівським СІЗО є кримінальний авторитет Сергій Лисенко, більше відомий як Льора Сумський.

– У вас правильна інформація. Це впливова людина в кримінальному світі, злодій у законі, який тримає "марку" і прихильний старим "традиціям". Він смотрящий не тільки за Київським СІЗО, але за всім регіоном – Київ, Чернігів, Суми тощо. Міг стати смотрящим за усією Україною, але йому не дали.

У Радянському Союзі злодії в законі, за своїми власними поняттями, мали обов'язково сидіти в тюрмі, а не гуляти на волі. Буквально: якщо авторитет загулявся на волі, він спеціально скоював дрібний злочин, вирішував питання, у яку саме зону потрапити, і вже за ґратами розрулював назрілий бандитський конфлікт чи свавілля адміністрації. Тепер, коли у всіх мобільні, злодії в законі не поспішають сідати, керують на відстані.

– Куди котиться світ, якщо навіть такі непорушні традиції ламаються...

– (Сміється) Тепер злодії в законі заправляють у колоніях і СІЗО через мобільний: зв'язуються з місцевим блатним комітетом і вирішують питання.

– Зі смотрящих, із якими вам доводилося мати справу, хто викликав хоч якусь повагу?

– (Довга пауза). Вони всі з характером, інакше б не зайняли такого становища в кримінальній ієрархії. Цікаво було змагатися з тими, хто тобі протистояв, буквально: поставиш ти його в рамки чи ні.

Дуже довго смотрящим у СІЗО був злодій у законі Реваз Катамадзе на прізвисько Резо, або Магало. У 2009–2010 роках в Україні було велике засилля грузинських злодіїв у законі, яких Саакашвілі з Грузії вислав. Резо був досить людяним, незважаючи на свій статус у кримінальному світі. Він м'яко розрулював конфлікти, щоб не було важких, жорстких наслідків. Але в нього була одна серйозна проблема: його старший брат, який сидів разом із ним, був важким наркоманом. У грузинів своя традиція, там старший брат – завжди авторитет. Ось Резо і розривався між повагою до брата та своїм статусом злодія в законі.

Коли у 2010-му мене звільняли з посади начальника Київського СІЗО, я викликав Резо до себе на розмову. Попросив його: якщо після мого звільнення почнеться невдоволення у в'язниці, якщо буде змога, гаси всі конфлікти. Це щоб ніхто мене не звинуватив: мовляв, Старенький вирішив помститись і намовив ув'язнених до бунту. Резо мене почув. Він узагалі чув навколишніх, за це я його і поважав. Із ним можна було обговорити проблему та вирішити її правильно.

– Кілька ув'язнених в одній із колоній на сході країни не на диктофон говорили мені, що у в'язницях обсяг незаконного кешу становить 300–500 тис. грн на добу. Ця колонія втричі менша за Лук'янівку. Звідси висновок: у Київському СІЗО кешем ходить мінімум 1–1,5 млн грн на добу.

– Ідеться про розмір общака, а не про незаконний товарообіг на 300 тис. грн. За моїми підрахунками, на сьогодні злодійський общак Лук'янівського СІЗО становить приблизно $500 тис.

– Півмільйона доларів?!

– А скільки ви думали, якщо один Насіров туди поклав $50 тис.? Багато хто чомусь упевнений, що общак – це така каса взаємодопомоги серед ув'язнених: мовляв, якщо щось трапиться – свої підтримають грошима. Це гарний міф, який спеціально поширюють серед ув'язнених, "благородне" пояснення, навіщо всі зобов'язані скидатися на общак. Ну виділять якомусь зовсім пересічному ув'язненому зубну щітку та труси з каси – усе.

Насправді общак потрібен передусім для корумпування та підкупу адміністрації колоній і СІЗО. Окрім того, гроші йдуть на фінансування злочинних бізнесів – наркотики, алкоголь, проституція тощо. Знову наведу приклад Щадила: коли він сидів у СІЗО, був фінансово забезпеченою людиною, бо мав доступ до общака. Коли його звільнили, – почав промишляти крадіжками борсеток, тому що доступ до общака втратив. Тепер узагалі став блогером.

– А скільки з общака отримує начальник СІЗО?

– Мені називали суму $30 тис. на місяць. Скільки з них він віддає нагору керівництву – не знаю.

Колонії та СІЗО нині некеровані. Час згаяно. Знадобляться дуже жорсткі заходи, щоб блатний світ, який заправляє в українських тюрмах, загнати в рамки

– Готуючись до інтерв'ю, прочитала про вас цікаву інформацію. Дружина одного із в'язнів стверджувала, що ви відкрили в Лук'янівському СІЗО стіл замовлень. Нібито ті продукти, які заборонено передавати в офіційному пункті прийому-передачі, легко можна було замовити через ваш магазинчик із відчутною націнкою.

– Якщо відповідати коротко, це неправда.

– А якщо довго?

– Стіл замовлень я організував ще у 2009 році, коли був начальником Київського СІЗО. Тоді в Лук'янівці утримували рекордну кількість ув'язнених не тільки для України, але і для всієї Європи – майже 4 тис. осіб. У камері на чотирьох було по шість–сім ув'язнених, серед них багато з інших міст.

Що таке 4 тис. ув'язнених? Це 4 тис. родичів, які постійно приходять у крихітне приміщення прийому-передачі, щоб принести їжу. Вони стоять у кількагодинних чергах із величезними сумками. Це все перетворилося на постійні тисняву та скандали.

У чому полягала суть мого нововведення? Родичі не тягнуть із собою величезних сумкок і не стоять у диких чергах, а пишуть на папері замовлення: будь ласка, тюремний магазин, дайте моєму родичеві одне, друге, третє. Їм виставляють рахунок і вони відразу, на місці, усе оплачують. Гроші надходять на особовий рахунок засудженого, а з магазину на цю суму йому приносять товар.

Які цілі переслідували? По-перше, це був грамотний менеджерський хід, щоб розрулити величезний потік відвідувачів. По-друге, значно зменшувалась імовірність пронесення в режимний об'єкт заборонених предметів, наприклад, мобільного, алкоголю, наркотиків. По-третє, була комерційна мета: СІЗО заробляло як підприємство. До того в тюремного магазину виторг був 15–20 тис. грн на місяць, після введення столу замовлень став 90–120 тис.

– Куди конкретно надходили гроші?

– На бюджетний рахунок. Усе було офіційно, із чеком, через касу та бухгалтерію. Ми офіційно робили націнку на кожен товар – 20%. Гроші йшли на спецфонд, із якого і ремонтували СІЗО. На жаль, після мого звільнення стіл замовлень перестав працювати, точніше, перестав це робити офіційно – гроші йдуть не через касу в спецфонд, а в кишеню адміністрації.

– Якби вам запропонували знову очолити Лук'янівське СІЗО, погодилися б?

– Ні, звичайно.

– Чому "звичайно"?

– По-перше, СІЗО для мене – пройдений етап. По-друге, сьогодні я навряд чи погодився б і на посаду голови пенітенціарної служби, навіть маючи карт-бланш від перших осіб держави. Розумію, із якими процесами доведеться зіткнутися. Усвідомлюю, наскільки колонії та СІЗО нині некеровані: простими розмовами й адмініструванням навіть елементарного правопорядку там навести не вийде. Час згаяно. На жаль, знадобляться дуже жорсткі заходи, щоб блатний світ, який нині заправляє в українських тюрмах, загнати в рамки.

– А якщо залишити все як є?

– Україна перетвориться на Колумбію, де система виправних закладів виглядає так: є в'язниця з високим парканом, на якому стоять автоматники та без попередження стріляють на ураження в будь-кого, хто посміє навіть підійти до огорожі.

– Не нагнітаймо та не розганяймо зайвий раз "зраду".

– Абсолютно серйозно вам відповідаю: в Україні жодна адміністрація колоній чи СІЗО ними не керує, усе під тотальним контролем блатного світу.

За п'ять місяців 2017 року в СІЗО померло 64 ув'язнені, у колоніях – 83. Підозрюю, що цифри занижено вдвічі

– Ще інформація про вас. У "Вікіпедії" зазначено, що в березні 2016 року Українська Гельсінська спілка з прав людини у своєму щорічному звіті вказала, що "Старенький відомий своїми репресивними поглядами на ув'язнених та нехтуванням міжнародних стандартів". Зокрема, вас звинуватили в тому, що ви спеціально затягували видавання дозволу на лікування ув'язненого Лук'янівського СІЗО Тамаза Кардава, що врешті призвело до його смерті.

– Так, ця інформація з'явилася в українській "Вікіпедії" якраз тоді, коли я виграв перші суди та стало зрозуміло, що мене поновлять на посаді голови пенітенціарної служби. Тобто інформація чомусь з'явилася не у 2009–2010-му, коли відбувалися події навколо Кардави, а зовсім нещодавно. Я зробив офіційний запит у Гельсінську спілку, вони, по суті, підтвердили, що дані у "Вікіпедії" не відповідають дійсності.

У цій інформаційній атаці на мене є одна дуже правильна фраза: я справді відрізняюся принциповим і жорстким підходом до ув'язнених. Але це стосується тільки ув'язнених негативної спрямованості.

– Що значить "негативної спрямованості"?

– Злодії в законі, смотрящі, кримінальні авторитети. Вони повинні сидіти та знати своє місце. Без розмов. Крапка.

Що стосується звіту Гельсінської спілки, думаю, їх по-темному використовував адвокат Кардави Олег Веремієнко. Він тоді був на зарплаті у блат-комітету, ще у 2010-му намагався організувати проти мене інформаційну кампанію. Із Тамазом Кардавою взагалі історія складна та водночас проста. Європейський суд із прав людини постановив перевести його до лікарні, де він через кілька днів помер. Але помер не тому, що йому не надавали медичної допомоги чи затягували з госпіталізацією. У Кардави було смертельне захворювання, якого ніде у світі поки не лікують.

Якби в історії з Кардавою була хоч частина моєї провини чи провини лікарів, Європейський суд із прав людини обов'язково б указав на це у своєму рішенні. Але не зробив цього, тому що адміністрація СІЗО діяла правильно та за законом. Навіть більше, із Тамазом у мене були досить дружні, довірливі стосунки.

– В одному з інтерв'ю ви сказали, що протягом семи місяців 2014 року в українських в'язницях померло 512 ув'язнених, за той самий період 2015 року – 547 ув'язнених, до того ж 25% із них померли від СНІДу. Яка нині статистика смертності в колоніях і СІЗО?

– Уточнення: у 2014-му померло 512 осіб зі 110 тис. ув'язнених. У 2015-му померло 547 уже із 70 тис. ув'язнених (тоді пройшла масштабна амністія, на волю вийшло 18 тис.). І це дуже сумні цифри.

За п'ять місяців 2017 року в СІЗО померло 64 ув'язнені, у колоніях – 83. У мене підозра, що ці цифри занижено вдвічі. У відкритих джерелах ви статистики смертності в колоніях і СІЗО не знайдете. Це до питання про прозорість і відкритість реформ Мін'юсту під керівництвом Павла Петренка. Раніше пенітенціарна служба публікувала статистику смертності ув'язнених на офіційному сайті. Тепер Мін'юст закрив інформацію, тому що статистика працює проти керівництва міністерства.

Міністр юстиції Петренко недооцінив серйозності пенітенціарної служби, а коли зрозумів, які гроші там крутяться, увімкнув протидію

– 12 березня 2014 року, після перемоги Євромайдану, вас призначили головою пенітенціарної служби України. Хто лобіював ваше призначення?

– Мій добрий друг, який із принципових міркувань у політиці не бере участі, але знайомий із багатьма впливовими людьми. Цей друг і запропонував мене главі Мін'юсту Павлу Петренкові. Перед призначенням я приїхав до міністра на співбесіду. Петренко мені тоді прямо сказав: "Сергію, у мене нікого немає на пенітенціарну службу, я взагалі не знаю, що це таке. Якщо ти знаєш і можеш щось зробити – давай". Я погодився.

Думаю, на той момент міністр Петренко недооцінив серйозності мого відомства, для нього важливими були виконавчі служби, а пенітенціарка йшла за залишковим принципом. Коли Петренко глибше занурився в роботу та зрозумів, які гроші крутяться в пенітенціарній службі, – переглянув своє рішення. Плюс дуже активно включився перший віце-прем'єр Ярема, який у Кабміні курирував силовий блок. Він уважав, що сам має розставляти керівні кадри, зокрема в пенітенціарній службі.

– А коли міністр зрозумів, "які гроші крутяться в пенітенціарній службі"?

– На початку літа 2014 року, за місяць до втечі Шепелева. Насправді втечу було використано як формальний привід для мого звільнення. Весну 2014 року українська влада витратила на розподіл фігур на політичній шахівниці, потім зайнялася фінансовими питаннями та питаннями виконання бюджету.

До початку літа в мене вже були серйозні напрацювання щодо концептуального реформування пенітенціарної служби. Справжнього реформування, а не ширми. Але як тільки я запропонував стратегію реформування, Петренко миттєво ввімкнув протидію та виставив блоки. Я зрозумів: міністр у зміні пенітенціарної служби не зацікавлений.

– Викликали Петренка на відверту розмову: мовляв, Павле Дмитровичу, пам'ятаєш, що обіцяв мені під час призначення?

– Із ним неможливо відверто очі в очі. Чесного підходу чи прямої розмови міністр Петренко уникав. Розповім один характерний випадок. Напередодні звільнення я приїхав до Петренка та сказав: "Павле Дмитровичу, не хочете зі мною працювати – я за крісло чіплятися не буду, розумію: нічого не зможу, якщо міністр проти. Але якщо хочете свою людину призначити на моє місце – скажіть просто, я сам напишу заяву та піду".

Він мені у відповідь: "Сергію, усе буде добре, ну оголосимо ми тобі догану за Шепелева, а ти працюй собі далі. Усе буде добре, обіцяю". Наступного дня мене зняли з посади. Уже пізніше я дізнався, що поки я з ним говорив, кабінетами вже водили нового кандидата на посаду голови пенітенціарної служби Володимира Палагнюка.

– Судячи з ваших численних критичних висловлювань і записів у Facebook, із заступником міністра юстиції Денисом Чернишовим у вас теж стосунки не склалися.

– Якщо ви помітили, останнім часом я перестав його тролити в соцмережах, зрозумів, що перегнув палицю. Моя критика була спрямована не стільки проти особисто Чернишова, хоча він наробив багато дурниць, а проти Мін'юсту як такого. Петренко та Чернишов стали для мене викривленим обличчям нібито "реформованого" Мін'юсту, який убиває пенітенціарну службу.

– А ви випадково самі не мітите на посаду міністра юстиції?

– У цьому уряді точно ні. Ті, хто сьогодні працює в Кабміні, ще довго будуть відмиватися і за імітацію реформ, і за консервацію корупційної системи. Чесно зізнаюся: я б міг зробити прорив на посаді міністра юстиції, але точно не за цієї влади.

Колонії та СІЗО штучно заганяють у борги. Навіщо? Щоб заявити: ось, бюджет України стільки місць позбавлення волі не тягне, треба продавати землі та будівлі

– Ви сказали, що в пенітенціарній службі крутяться великі гроші. Озвучте суму.

– У 2016-му на пенітенціарну службу було передбачено 3,3 млрд грн із держбюджету. Це на все: зарплати, харчування, утримання, комунальні платежі. Але ці кошти закривали максимум 40% потреб колоній і СІЗО.

У травні 2016 року пенітенціарну службу України було ліквідовано – увага! – "з метою оптимізації й економії державних коштів". Функції служби поклали на Мін'юст, для чого у 2017-му міністерству виділили вже 4 млрд грн. Тобто пенітенціарну службу ліквідували з метою економії, а бюджет зріс із 3,3 до 4 млрд грн. Круто, так?

– Ну так інфляція, тарифи на комуналку підскочили.

– Це взагалі окрема історія. Грошей на комуналку ні колоніям, ні СІЗО нині не виділяють. Заборгованість перед енергогенераційними компаніями майже в кожній колонії становить приблизно мільйон гривень. У в'язницях уже почали відмикати світло за борги.

– Знову нагнітаєте?

– Дніпропетровське СІЗО три доби сиділо без світла, тільки на генераторах.

– Ну та ввімкнули ж.

– Як вони вирішили питання – не знаю, але факт залишається фактом: СІЗО три доби було без світла. У Лук'янівського СІЗО вже четвертий місяць заблоковано рахунки через заборгованість за комунальні платежі.

Пам'ятаєте, як Національна комісія, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, різко підняла тарифи на електрику для населення та для підприємств? Як, на вашу думку, колонія має платити за світло – за тарифами для населення чи для підприємств?

– Чесно кажучи, ніколи про це не замислювалася.

– Уявіть, сидить тисяча засуджених у колонії. Колонію розділено на дві зони: в одній – маленький цех чи завод, в іншій – житлова зона. Із тисячі ув'язнених працює максимум 10–15%, решта просто живе в умовах обмеження свободи пересування. Тобто працює 100–150 засуджених, решта 850–900 – ні.

До 2015 року частина зони, де було виробництво, платила за регульованим тарифом для підприємств, а житлова зона – за тарифом для населення. Потім зробили так, що вся колонія платить за комунальними тарифами як для підприємства, тобто за завищеними тарифами. Колонії та СІЗО штучно заганяють у борги, роблять їх збитковими. Навіщо? Щоб заявити: ось, бюджет України стільки місць позбавлення волі не тягне, треба продавати землі та будівлі. Плюс із казни виділяють кошти на оплату електроенергії, і ці гроші надходять в обленерго, наприклад, Ахметова.

За "закон Савченко" комусь нагорі серйозно занесли. Підкуп був від впливового ОЗУ. Найвпливовіші злодії в законі сидять у Росії, їх контролює ФСБ. Мета – посіяти в Україні кримінальний хаос

– Скільки всього пенітенціарних установ у країні?

– Треба розділяти СІЗО та колонії. У кожному обласному центрі є щонайменше одне СІЗО. У Донецькій і Луганській областях по два: у Донецьку та Маріуполі, Луганську та Старобільську. У Київській області лише одне СІЗО – Лук'янівське. Я завжди наполягав, що має бути два – безпосередньо у столиці й окремо в області.

Колоній до анексії Криму та бойових дій на Донбасі у нас було 176 штук.

– Вони теж перенаселені, як і Лук'янівка?

– А Лук'янівське СІЗО не перенаселене, там узагалі цікава ситуація. У СІЗО утримують в'язнів, яких ще не засуджено. За нормативами, у слідчому ізоляторі повинно бути 2,5 м² на ув'язненого. У колоніях, де сидять уже засуджені, має бути по 4 м² на людину. Після того, як у Лук'янівці добудували жіночий корпус на 200 осіб, у цьому СІЗО може одночасно перебувати 3200 ув'язнених.

– А чому для утримуваних у СІЗО площі має бути менше, ніж у колонії?

– Щоб заявляти: мовляв, он у нас СІЗО заповнені наполовину, продаваймо їх. Якщо перерахувати площу за нормами 4 м² на людину, то СІЗО не будуть напівпорожніми, і штовхнути ідею з продажем будівель і земель уже не вийде.

– Ви як ніхто інший знаєте про умови в СІЗО, про те, що там роками утримують людей, чиєї провини в судах не доведено. Однак виступили проти "закону Савченко". Чому?

– Тому що знав: "закон Савченко" призведе до прямо протилежних результатів. Ув'язнені не поспішають виходити із СІЗО, тому що розуміють: у разі обвинувального вироку один день у СІЗО зараховуватимуть за два, тобто він пробуде за ґратами лише половину терміну, навіть якщо отримає обвинувальний вирок.

– З іншого боку, "закон Савченко" підстьобував прокуратуру, змушуючи сторону обвинувачення швидше працювати, а не розтягувати на роки збирання доказів і їх подання в суди.

– Неправда. Хоч один прокурор в Україні поніс відповідальність за сфабриковану справу чи затягування процесу? На прокурорів "закон Савченко" взагалі не вплинув. Cui prodest – шукай, кому вигідно. А вигідний "закон Савченко" тим, хто був засуджений за тяжкі й особливо тяжкі злочини. Вони й вийшли раніше за всіх. З усією відповідальністю стверджую: "закон Савченко" активно лобіював саме злочинний світ України.

– Маніпуляція. Або ви всерйоз упевнені, що ті, хто вийшов за "законом Савченко" та знову загримів до в'язниці, не скоїли б повторно злочину, якби вийшли на кілька років пізніше?

– Ви маєте рацію. Але! По-перше, за "законом Савченко" одночасно вийшло багато рецидивістів, що відбилося на криміногенній ситуації у країні. По-друге, раніше до звільнення засуджених готувалися. Наприклад, ми знаємо, що такий-то вийде з в'язниці через півроку. А значить, інформували поліцію, та й сам засуджений устигав підготуватися до свободи: знайти роботу, житло тощо. А за "законом Савченко" – раз! – і раптом одночасно багатьох звільнили. Ні поліція не встигла підготуватися, ні самі засуджені.

Передбачали, що "закон Савченко" вирішить дві серйозні проблеми – нелюдські умови утримання в СІЗО (не змінив – які були, такими й залишилися) і строки утримання. Але для вирішення цих проблем не потрібен був новий закон, достатньо було внести дві зміни до чинного. Правка перша – змінити норми на людину в СІЗО з 2,5 м² до 4 м². Це б автоматично змусило поліпшити побутові умови в ізоляторах.

Друга правка – жорстко обмежити розгляд справ у суді. Буквально за рік не довели провини у тяжкому злочині або за півроку не довели провини у злочині середньої тяжкості – негайно відпускайте людину із СІЗО під домашній арешт або під підписку про невиїзд. Проблема вирішується просто, якщо дійсно хотіти її вирішити. А із "законом Савченко" не хотіли вирішити проблему, а масово звільнити велику кількість ув'язнених.

– Навіщо?

– Комусь нагорі серйозно занесли. До того ж підкуп був від впливового ОЗУ, яке лобіює свої інтереси при владі. Інститут злодіїв у законі – дуже жорстка та багата вертикальна структура. Найбільш авторитетні й упливові злодії в законі сидять у Росії, їх контролює ФСБ. Мета – посіяти в Україні кримінальний хаос. Може, я вас лякаю, але в мене професійний цинізм.

На Донбасі були випадки, коли снаряд влучив у в'язницю, ув'язнені розбігалися, а потім самі поверталися, бо колонії були найбезпечнішим місцем

– Правда, що під час анексії Криму та на початку війни на Донбасі був, вибачте, сходняк українських кримінальних авторитетів, на якому постановили: бунтів у тюрмах не піднімати, на бік проросійських бойовиків не переходити?

– Неправильно, не романтизируйте злодійського світу. Сходняка не було, інакше я б про це знав за оперативною інформацією. Але страх "що ж буде далі" в ув'язнених у Криму та на Донбасі був. Вони дуже сподівалися, що їх усіх евакуюють.

Ситуація з колоніями та СІЗО на сході була моїм основним головним болем перші місяці роботи на посаді голови пенітенціарної служби. І в'язні, й адміністрація в'язниць опинилися між двох вогнів. Спробую без пафосу, але колонії та СІЗО на Донбасі стали єдиними державними структурами, які останніми опустили український прапор. Міліція, СБУ, прокуратура, пожежники та МНС відразу чи трохи пізніше перейшли на бік "ЛДНР".

Із початком війни мені постійно телефонували співробітники в'язниць на Донбасі: "Що робити? У нас тут української влади вже немає". Доводилося гасити пожежу в ручному режимі. Ми вибрали переговорну позицію, пояснювали бойовикам: ми поза політикою, і для нас головне, щоб з адміністрацією й ув'язненими все було нормально, щоб вони були живі, щоб було забезпечено харчування, медицину тощо.

Були випадки, коли снаряд влучав у в'язницю, ув'язнені розбігалися, а потім самі поверталися, бо колонії були найбезпечнішим місцем у воєнному осередку. Були напади на колонії, щоб забрати зброю.

На початку липня 2014-го ми почали евакуювати колонії, але через кілька днів мене відсторонили від посади, а в серпні звільнили. Якраз тоді почався Іловайський котел. Начальники колоній не знали, до кого в Києві тепер звертатися. Я встиг евакуювати тільки Червонопартизанську виправну колонію №68 для жінок. Після мого звільнення все стихло. По суті, Україна викреслила колонії та СІЗО, які залишилися на окупованій території Донбасу.

Нинішня пенітенціарна система – це піраміда з викачування бабла з ув'язнених і їхніх родичів, а також із держбюджету

– Що за реформи пенітенціарної служби ви запропонували міністру Петренкові, від яких, за вашими словами, він відмовився?

– Нинішня пенітенціарна система – це піраміда з викачування бабла з ув'язнених і їхніх родичів, а також із державного бюджету. Нікого нічого більше не цікавить, тим паче реформи, тільки б нагору відкати йшли – і все. На процеси всередині колоній і СІЗО адміністрація теж упливати не хоче, тільки б авторитети абонплату вносили, а далі робіть на зоні що хочете, тільки по-тихому.

Я пропонував зробити чотири кроки з реформування служби, боротися не із симптомами, а з першопричиною дикої корупції у в'язницях.

1) Чому медицина в колоніях і СІЗО жахлива? Тому що вона відомча, тому що самі лікарі – службовці колоній. Як це змінити? Зробити медицину позавідомчою, тобто лікарів спрямовує Міністерство охорони здоров'я, і вони лікують за затвердженими в усій Україні протоколами. І відразу підвищиться ефективність лікування, буде економія бюджету пенітенціарної служби, плюс виводиться корупційна складова. Тобто приходить лікар зі сторони, фіксує стан ув'язненого. Нині ж тюремні медики за певну мзду закривають очі на побої, випадки вживання наркотиків тощо.

2) Із їжею те саме. Чому тюремною їжею неможливо харчуватися? Тому що її готують самі ув'язнені (їх називають "козлами"), а не професійні кухарі, на утримання яких у бюджеті колоній немає грошей. Систему харчування у в'язницях та ізоляторах треба перевести на аутсорсинг. Укладають договір із фірмою, яка буде постачати їжу для ув'язнених. Якість їжі зросте, автоматично відпаде потреба в тюремних цехах і складах, де жахлива антисанітарія.

– Не зрозуміла, якщо на утримання тюремних кухарів немає грошей, звідки ж вони візьмуться, якщо будуть укладати договори на постачання готової їжі від приватних фірм?

– Колонії самі себе можуть прогодувати, навіть більше, можуть стати прибутковими держпідприємствами. Це крок №3. 100 тисяч ув'язнених ніяк не компенсують збитків, завданих державі. Не компенсують тому, що не працюють (або не хочуть працювати) під час відсидки. Та й можливості такої немає, хоча майже на всіх колоніях є виробнича база для, наприклад, пошиття спецодягу чи виготовлення сміттєвих баків.

Щоб колонії стали прибутковими, має бути держзамовлення. Тобто держава на законодавчому рівні сама повинна замовляти колоніям виготовлення тих чи інших речей. Коли я про це розповів міністру Петренкові, в нього очі загорілися. Але швидко згасли, коли він зрозумів: ця реформа позбавить дуже багатьох вигідних тендерів. Тобто міністерство не зможе проводити тендерних закупівель, точніше – отримувати відкати від приватників, а змушене буде робити держзамовлення в колоніях.

– Секундочку. Зек і так відбуває покарання, а ви хочете ще й зобов'язати його працювати?

– Це не додаткове покарання. Зобов'язати можна по-різному, наприклад: "Не хочеш працювати? Будь ласка. Ось тобі ліжко та душ. Хочеш додаткові блага, наприклад, дивитися телевізор? Плати з грошей, які заробив у колонії згідно з трудовим законодавством".

Завдяки цьому вирішують ще одну серйозну проблему: ув'язненим прищеплюють соціальну навичку заробляти гроші чесною працею. Плюс частина зарплати у вигляді компенсації державі надходить до спецфонду колонії, коштом якого можна робити ремонти, оплачувати комуналку тощо. Ця схема не просто виведе колонії з боргів, а зробить їх прибутковими.

– Наведіть приклад країни пострадянського простору, де ця бізнес-схема спрацювала.

– Росія.

– Чути про неї не хочу, дайте інший приклад.

– На жаль, в України та Росії дуже схожі пенітенціарні системи. Але в них цю реформу було запроваджено ще у 2008-му. Уряд РФ буквально затвердив список товарів для потреб держави, які замовляють тільки й винятково на підприємствах у колоніях. Унаслідок цього російські колонії стали величезним прибутковим бізнесом, плюс зникли крадіжки та відкати на закупівлях у комерсантів.

Останній, четвертий крок стосується додаткових благ для ув'язнених. Я про них уже згадав у попередньому пункті. Можеш хоч щодня замовляти трюфелі в ресторані, але купуй їх не коштом родичів і друзів, а на власні зароблені в колонії гроші.

До речі, для впровадження цих чотирьох кроків не потрібно проштовхувати нові закони через Верховну Раду. Це можна зробити на рівні внутрішніх наказів у відомстві.

– Звучить заманливо, але за якого міністра юстиції ми максимально наблизимося до цієї вигідної і державі, й ув'язненим бізнес-схеми?

– (Сміється). За міністра Старенького.

– Навіть не сумнівалася. Дякую за інтерв'ю.