Експрем'єрка Молдови Санду: Донбас, як і Придністров'я, намагаються використовувати для перетворення України та Молдови на держави з обмеженим суверенітетом G

– Що пересічний житель Молдови знає про те, що відбувається в Україні останні шість років?

– У нас дуже мало достовірної інформації про Україну, про війну у вашій країні саме з українських джерел. Багато жителів Молдови дізнається про події в Україні з російських телеканалів. Можете уявити ступінь "достовірності" та якість такої інформації.

Наведу конкретний приклад. Згідно з опитуваннями громадської думки, етнічні українці в Молдові здебільшого не поділяють офіційної позиції Києва про анексію Криму та війну на Донбасі. Це пояснюється саме недостатньою й однобокою поінформованістю про події у вашій країні.

Наше інформаційне поле монополізовано. Раніше це була монополія Плахотнюка: замість новин була чиста пропаганда. ЗМІ не вели серйозної роботи з інформування людей, а просто піарили тих, хто їх фінансово підтримував.

– А зараз, коли Володимир Плахотнюк утік із Молдови?

– Зараз це медіахолдинг Додона. Фактично афільовані із владою молдовські ЗМІ, які займають велику частину ринку, працюють під копірку російських медіа. У нас, звісно, є незалежні медіа, але їх дуже мало. Тож достовірної інформації в Молдові мало, особливо про Україну.

Ексголова Демократичної партії Молдови, колишній депутат і перший віцеспікер парламенту, один із найбагатших людей Молдови Володимир Плахотнюк утік із країни майже рік тому, у червні 2019-го. Саме тоді внаслідок політичних домовленостей було створено коаліцію проєвропейських і проросійських сил, що послабило вплив Плахотнюка і не дало йому змоги сформувати власний уряд. Точне місцеперебування Плахотнюка досі невідоме. У Росії проти нього порушено кримінальні справи за обвинуваченням у контрабанді наркотиків, у США йому та його сім'ї в'їзд заборонено. Фото: Dumitru Doru / ЕРА

– Тобто ні військове вторгнення в Україну, ні анексія-окупація її територій, ні збитий малайзійський Boeing із 298 пасажирами на борту, ні 14 тис. убитих у війні на Донбасі ніяк не змінили ставлення молдовського обивателя до путінської Росії?

– Є частина населення, яка прекрасно все розуміє, але більшість переконана, що війна десь далеко і точно їх не торкнеться. Це дуже небезпечна помилка.

Події останніх шести років в Україні мали реальний вплив на Республіку Молдова. По-перше, ми перебуваємо в одній геополітичній зв'язці. І нас дуже тішить, що Україна визначила для себе мету – зближення з Європейським союзом. Тому що для нас це головний і єдиний шлях. Нам ще багато треба зробити, але разом ми, звісно, сильніші. Нам дуже важливо, що відбувається в Україні. Важливо, щоб у вас усе вийшло, щоб ви не звернули з дороги, яку обрали, інакше це послабить і нас, Молдову.

По-друге, після анексії Криму і початку війни на Донбасі Україна стала по-іншому розуміти й нашу проблему з Придністров'ям і придністровським конфліктом загалом.

– Що означає "по-іншому"?

– Чесно кажучи, до цього Україна не завжди відігравала конструктивну роль. Для деяких людей у регіоні придністровський конфлікт став джерелом збагачення. Але ставлення офіційного Києва змінилося після того, як стало зрозуміло: Донбас, як і Придністров'я, намагаються використовувати для перетворення наших країн на буферну зону між Заходом і Росією. Намагаються використовувати, щоб перетворити Україну та Молдову на держави з обмеженими суверенітетом і зовнішньою політикою.

Коли усвідомлення цього настало – ставлення України до придністровського конфлікту почало змінюватися. І ми дуже сподіваємося на підтримку офіційного Києва, тому що по-іншому розв'язати ситуацію у Придністров'ї не зможемо.

Ще один важливий момент: коли громадяни України 2014 року стали на захист своєї країни, вони захищали і нас, Республіку Молдова. Бо якби так званий проєкт "Новоросія" (що охоплював і Одеську область) відбувся, це дійшло б і до нас. Тож коли ваші воїни гинули, захищаючи Україну, вони захищали й нас. На жаль, не всі в нашій країні це розуміють.

Липень 2019 року, Берлін. Канцлерка ФРН Ангела Меркель і прем'єр-міністерка Молдови Мая Санду. Фото: Maia Sandu / Facebook

– Переважна кількість українців дуже мало знає про придністровський конфлікт та Молдову загалом. Сплеск цікавості був на початку 2020 року, коли так званий куратор "українського питання" у Кремлі Владислав Сурков пішов у відставку, а на його місце призначили Дмитра Козака. Тоді українські ЗМІ писали про роль Козака в "залагодженні" придністровського конфлікту ще 2003 року. Як думаєте, у переговорах із Києвом Козак буде так само жорстко протискувати кремлівський сценарій федералізації України?

– Думаю, почерк може змінитися, але кінцева мета контролю над Україною – ні. У Молдові схожі події припали на 2003 рік, тоді у владі була Комуністична партія на чолі з президентом країни Володимиром Вороніним. Із того, що ми знаємо: представники нашої влади запросили Козака, щоб разом шукати розв'язання придністровського конфлікту. Воронін думав, що для закінчення конфлікту достатньо просто домовитися з Росією – і все.

– Здається, нинішня українська влада думає схоже...

– Молдовська влада підписала дуже багато документів – приблизно 300 – щодо розв'язання придністровського конфлікту. Деякі документи досі, за майже 17 років, засекречено. 2003 року між Кишиневом і Москвою було узгоджено систему координат, яка була не дуже гарною для молдовської влади. Думаю, схожу систему Москва сьогодні намагається нав'язати й Києву.

– І головне в цій системі координат?..

– ...Федералізація країни. Пан Козак приїхав 2003 року на запрошення Молдови і разом із нашою владою підготував документ про асиметричну федералізацію. Документ був настільки неприйнятним для Молдови, що в останню хвилину президент Воронін його не підписав, тому що зрозумів, наскільки поганими будуть наслідки для країни.

– Сам зрозумів чи під впливом громадянського суспільства, опозиції, західних партнерів?

– Незрозуміло, усе було закрито й засекречено. Широка громадськість знала лише, що робота над документом триває, але що в ньому – практично ніхто не відав.

Листопад 2001 року, Москва. Президент Росії Володимир Путін і президент Молдови Володимир Воронін під час візиту останнього у Кремль для переговорів про майбутні вибори у Придністров'ї. Фото: Yuri Kochetkov / ЕРА

Деякі деталі документа ми з'ясували після того, як Воронін відмовився його підписувати. З'ясували, що велику роль у непідписанні так званого меморандуму Козака відіграли міжнародні партнери й організації. Вони, по суті, зупинили плани Кремля щодо федералізації Молдови під прикриттям урегулювання придністровського конфлікту.

– Що б ви відповіли тим, хто резонно помітить: багато країн Західної Європи становлять федеративний устрій, так чому для Молдови та України федералізація є настільки неприйнятною й ризикованою?

– Я настійно раджу всім прочитати "меморандум Козака", він у відкритому доступі, щоб усвідомити, наскільки це погано для країни. Погано тому, що фактичною федералізацією Кремль намагався перетворити Молдову на державу з неповним суверенітетом, яку можна було б контролювати через суб'єкти федерації.

У нашому випадку передбачали три суб'єкти федерації: Правобережжя, Гагаузія і Придністров'я. У такій конфігурації всі рішення за нас ухвалювали б у Москві, а не в Кишиневі, оскільки суб'єкти федерації володіють контрольним пакетом акцій, який блокує будь-який геостратегічний рух Молдови.

Треба розуміти: нинішній Кремль не відмовиться від своїх початкових планів. Вони можуть назвати цей документ по-іншому, але мета одна – контролювати Молдову, контролювати Україну, щоб наші країни залишилися в сірій зоні між Європою та Росією, підконтрольній Москві.

Володимир Путін і заступник глави адміністрації президента РФ Дмитро Козак. До кураторства "українським питанням" у Кремлі Козак відповідав за придністровський напрям і розробив 2003-го так званий меморандум Козака – план "асиметричної федерації" Молдови, де Придністров'я та Гагаузія здобули б особливий статус і можливість блокувати законопроєкти, небажані для цих автономій. Молдова зобов'язувалася дотримуватися нейтралітету і демобілізувати армію, а також надати Росії право на розміщення російських військ на території Придністров'я строком на 20 років як гарантів урегулювання конфлікту. Фото: ЕРА

– Ви постійно говорите саме Росія, а не Путін чи путінський режим...

– Я маю на увазі Путіна і Кремль, зрозуміло. Росія – дуже велика країна.

– ...я до того, що багато людей переконано: справа не в Путіні, із ним чи без нього, але Росія ніколи не відмовиться від своїх агресивних псевдоімперських комплексів, особливо щодо слабших країн-сусідів.

– Я так не думаю. Вважаю, що всі країни мають боротися за демократію і гарний уряд. Переконана: у всіх країн є майбутнє, зокрема в Росії, незважаючи на те, що Кремль протягом останніх 30 років усіляко чинить опір тому, щоб і Молдова, і Україна стали реально незалежними державами.

До речі, на нашій території, як і раніше, розміщено російські війська.

– У вигляді військових баз та складів ще радянських часів і нібито "миротворців" у Придністров'ї?

– Так, звісно.

– Наскільки висока ймовірність прямого військового вторгнення Росії у разі, якщо, наприклад, у Молдові приходять до влади проєвропейські сили?

– По-перше, військові РФ уже тут. Їм навіть вторгатися не потрібно, оскільки оперативна група російських військ нікуди не йшла з Молдови від моменту розвалу СРСР. У цьому сенсі весна 2014 року була для нас дуже тривожною і напруженою: якби Україна не зупинила проєкту "Новоросія" – він би дестабілізував і Молдову.

– Тобто якби надійшов наказ – російські військові, які багато років дислокуються в Молдові, стріляли б без коливань?

– Цей контингент – фактор нестабільності для Молдови, України та Європи. У разі чого його можуть використати за прямим призначенням.

– У гостру фазу війни українська влада закривала в'їзд і виїзд росіянам через Придністров'я. Зараз це на якій стадії, не знаєте?

– Це дійсно було до 2019 року включно. За нас не дозволяли привозити нових людей до оперативної групи російських військ у Придністров'ї. Що відбувається зараз, коли Додон узяв усю владу в Молдові у свої руки, сказати важко, оскільки державні установи підконтрольні Додону, а він цілковито підконтрольний Кремлю.

– Як ви оцінюєте роль західних країн у врегулюванні ситуації з Придністров'ям?

– 2003 року міжнародні партнери допомогли зупинити підписання "меморандуму Козака".

Захід, звісно, хоче допомогти, але безвідповідально чекати, що він вирішить наші проблеми за нас. Особливо в ситуації з Придністров'ям, де конфлікт давно став постійним джерелом доходів для контрабандистів і корумпованих політиків. Це триває вже 30 років. Дуже багато молдовських політиків і чиновників не хотіли розв'язувати питання Придністров'я, оскільки робили там величезні гроші.

За ті п'ять місяців, що ми очолювали уряд, контрабанда відчутно скоротилася, але зараз усе знову повернулося на свої місця. У цьому питанні, звісно, нам дуже важливо працювати разом з українською владою, інакше контрабанду і корупцію не зупинити. Адже в нас 450 км спільного кордону тільки за Придністровським регіоном, загалом у Молдови з Україною більше ніж тисяча кілометрів спільного кордону.

– Чи вводив Захід санкції проти Росії через ситуацію у Придністров'ї?

– Були санкції з боку США та Євросоюзу, але лише стосовно 17 представників Тирасполя. Пізніше ці обмеження було знято.

– А чому санкції виявилися такими нетривалими і слабенькими?

– Я вважаю, що серйозної відповіді не було передусім тому, що політика Кишинева щодо придністровського конфлікту була дуже м'якою. Наша влада буквально дозволила Росії виступати в ролі посередника-"миротворця", а не сторони конфлікту.

У такому розкладі було складно домогтися ефективних рішень, і це незважаючи на те, що було рішення ЄСПЛ, який визнав пряму відповідальність за ситуацію у Придністров'ї. Було й велике дослідження юристів зі США, які визнали за офіційною Москвою контроль над Придністров'ям.

Вересень 2019 року, Вашингтон. Із віцепрезидентом США Майком Пенсом під час офіційного візиту до Сполучених Штатів. Фото: Maia Sandu / Facebook

– Наприкінці червня 2019 року, коли в Україні вже відбулася інавгурація нового президента, у наших ЗМІ проскочила новина, цитую: "Прем'єр-міністерка Молдови звинуватила українську владу під час президентства Порошенка в підтримці корупційних схем у Придністров'ї та підтримці придністровських сепаратистів"...

– Це неправда. Я говорила те, що повторила сьогодні й вам: у різні роки в Кишиневі, Тирасполі та Києві були люди – я не сказала, на якому рівні, але були – які робили гроші на конфлікті у Придністров'ї. Я не говорила ні про пана Порошенка, ні про когось іншого. Але ми знаємо, що контрабанда та корупція на кордоні між Молдовою та Україною за придністровським регіоном є і не зменшується, оскільки в цьому не зацікавлено багато впливових людей.

– У скільки оцінюють масштаб цієї контрабанди?

– Точних цифр не можу навести, але, повірте, вони вражають. І сума, й обсяг контрабанди величезні.

– Сума порівнянна, наприклад, із розміром державного бюджету?

– Звісно, особливо з розміром держбюджету Молдови.

– За останній рік, коли в Україні відбулася цілковита зміна влади, обсяг контрабанди збільшився чи зменшився?

– Скажу так: позитивні зміни є. Але вплинула, швидше, ситуація всередині Молдови.

По-перше, раніше всю контрабанду контролювали Плахотнюк і ще один олігарх із Придністров'я, якого звуть Гушан. Після того як Плахотнюк утік, на деякий час контрабанда і корупція зупинилися. По-друге, наразі пан Додон переймає всі ці схеми, причому і на високому, і на низовому рівнях.

Липень 2019 року, Київ. Прем'єр-міністерка Молдови Мая Санду і президент України Володимир Зеленський. Фото: Maia Sandu / Facebook

– За ті п'ять місяців, що ви очолювали уряд Молдови, намагалися побороти ці контрабандні схеми?

– Ми боролися з корупцією в усій країні. Ми повністю зупинили всі контрабандні потоки, які молдовські керівники прокручували через Придністров'я. Але у Придністров'ї для по-справжньому ефективної боротьби з контрабандою потрібен повноцінний контроль на кордоні. Тому під час візиту до Києва 2019 року я просила українського президента і прем'єр-міністра про допомогу в установленні більшої кількості спільних контрольно-пропускних пунктів придністровським сегментом кордону між Молдовою та Україною. Я абсолютно переконана, що контроль над кордоном – єдиний захід, здатний скоротити обсяги контрабанди.

– Що відповіла українська влада на ваше прохання про допомогу у спільному контролі над кордоном?

– Ми досягли цілковитого взаєморозуміння із президентом Зеленським і прем'єром Гройсманом щодо питання спільного контролю над придністровською ділянкою молдовсько-українського кордону. І президент, і прем'єр нам обіцяли допомогу, але, на жаль, оскільки наш уряд не протримався довше ніж п'ять місяців, ми не встигли впровадити ці заходи.

– Як нинішньому президенту Молдови Ігореві Додону вдалося настільки швидко здобути всю владу у країні й відтіснити вас і ваших прихильників?

– Після того як Плахотнюк поїхав із країни, залишилися люди, які на нього працювали. На нього працювало дуже багато людей, він підпорядкував собі переважну кількість інститутів влади, багато організацій. У підсумку всі вони одразу почали працювати на Додона.

Звісно, таке було неможливо, якби Демократична партія Плахотнюка, яка перебуває в парламенті, не підтримала б уряду Додона. Дивно, чому Демократична партія досі вважає себе проєвропейською, якщо підтримала абсолютно проросійський уряд Додона...

– Але рік тому ви самі вступили в коаліцію з Партією соціалістів Додона, до того, що вже тоді ні в кого не було ілюзій: Додон – абсолютно прокремлівський кандидат. Не шкодуєте про свій вчинок?

– Ні. І тоді, у червні 2019-го, і зараз вважаю, що ми вчинили правильно, потрібно було рятувати й очищати країну від Плахотнюка. Він узурпував владу, зруйнував інститути правової держави, створив у Молдові злочинний синдикат, сіру зону беззаконня, корупції та контрабанди. Ситуація була дуже складною.

Так, ми розуміли, що Додон стане наступною серйозною проблемою для країни. Але ми не могли одночасно боротися і з Плахотнюком, і з Додоном. Ось зараз боремося з останнім, тому що він намагається зробити те саме, що і Плахотнюк. Поки в нас є якась свобода, якщо порівнювати з тим, що було рік тому, коли всім у Молдові заправляв Плахотнюк. Утім, основна загроза нікуди не поділася, ми знаємо, що маємо звільнити країну від Додона, який тотально підконтрольний Кремлю.

Червень 2019 року, Кишинів. Президент Молдови Ігор Додон, новообрана голова парламенту Зінаїда Гречана і новообрана прем'єр-міністерка Мая Санду на церемонії інавгурації нового уряду. Фото: ЕРА

– Пояснюючи, чому його політсила не створила коаліції із фракцією Додона, Плахотнюк стверджував, ніби не погодився виконати головну умову Додона – підписати документ про федералізацію Молдови. Тобто прямо натякнув: якщо ви погодилися на коаліцію з Додоном, отже, підписали цей папір.

– Це, безумовно, брехня з боку Плахотнюка. По-перше, від самого початку ми чітко заявили, що проти федералізації. По-друге, є відео, де Плахотнюк і Додон за кілька днів до того, як було створено наш уряд, домовлялися про новий спільний уряд. На відео вони обидва говорили про федералізацію.

Плахотнюк намагався використати Додона у своїх переговорах із Заходом: мовляв, якщо не я, до влади прийде цей прокремлівський політик, і тоді нікому буде зупинити російські танки на підході до Молдови. На жаль, це була лише гра, щоб заручитися підтримкою Заходу. Усі знають, що і Додон, і Плахотнюк здатні на все, зокрема продати й віддати країну, аби утриматися у владі. Власне, так вони і вчинили.

– Чому за стільки років незалежності Молдови не з'явилося альтернативних потужних проєвропейських кандидатів, чому виборець знову і знову змушений обирати між відвертим корупціонером і черговою прокремлівською маріонеткою?

– Я б не була такою категоричною. 10 років тому, після восьмирічного комуністичного режиму, громадяни Молдови проголосували за проєвропейські сили та європейський курс. Але, на жаль, політичні партії, які декларували себе як європейські та яких підтримувала Європа, почали красти. Може, ви чули про банківську крадіжку в розмірі $1 млрд? Це майже 12% нашого ВВП!

Довідка "ГОРДОН". 2014 року в Молдові вибухнув банківський скандал, коли з'ясували, що за три місцеві банки (зокрема один із найбільших, де третина акцій належала державі) через офшорні компанії із країни було виведено $1 млрд. Виявилося, що протягом двох років нацбанк Молдови виділяв цим трьом банкам дотації під гарантії держави. Сума виділеної допомоги становила станом на 2015 рік майже 15% ВВП країни.

Скандал спричинив масові протести у країні, оскільки серед головних фігурантів справи були відомі політики та бізнесмени, зокрема Влад Філат, колишній прем'єр-міністр Молдови і засновник проєвропейської Ліберал-демократичної партії Молдови. 2016-го його засудили до дев'яти років в'язниці за обвинуваченням у корупції. Також у цій справі затримали тодішнього голову адмінради одного з банків, мера міста Оргєєва і чоловіка російської співачки Жасмін Ілана Шора. Його засудили до семи з половиною років ув'язнення за "завдання матеріальних збитків в особливо великих розмірах шляхом обману та зловживання довірою".

Шахрайство на $1 млрд скомпрометувало проєвропейський уряд і сприяло зниженню популярності ідеї про вступ до ЄС серед молдован.

Загалом, народ був дуже розчарованим. Не додали оптимізму й наступні уряди, які 10 років поспіль назвали себе проєвропейськими, але крали іноді більше, ніж комуністи. Звичайні молдовани були дезорієнтовані, не розуміли, кому й чому вірити. І зараз наше головне завдання – донести до людей, що по-справжньому європейська модель розвитку не має нічого спільного з тими політиками, які лише декларували європейський курс, а на ділі серйозно підкосили країну.

Ми починаємо із самого початку, це дуже складно, тому що в чесних політиків на зразок нас немає грошей і немає доступу до телебачення. Плюс атмосфера в Молдові не цілком демократична: люди бояться, хоч і менше, ніж за влади Плахотнюка. Дуже багато людей виїхало за кордон. Протягом останніх 10 років відбувся серйозний відтік кваліфікованої та інтелектуальної робочої сили. Люди, які їдуть, не бачать перспектив, адже здебільшого це люди, які вірять у демократію, свободу, гідність...

– Чи правильно стверджувати, що зміна влади в Молдові 2019-го якоюсь мірою була спецоперацією Росії: спочатку Кремль, використавши вас наосліп, прибрав Плахотнюка, а потім руками Додона вже усунув вас і вашу команду?

– Занадто багато конспірології, усе набагато простіше. Корупція та корумповані політики настільки руйнують державу зсередини, що відбувається часткова втрата суверенітету і країну починають контролювати ззовні треті країни. Через це ми й боролися з Плахотнюком і здобули підтримку Заходу.

У наших міжнародних партнерів не було ілюзій щодо Додона, вони розуміли, хто це такий, усвідомлювали ризики. Але Молдові необхідно було обов'язково позбутися Плахотнюка. З іншого боку, ми знали, що покладатися на Додона не можна, проте іншого шляху в нас тоді не було.

Росії вигідно мати підконтрольних політиків у Молдові, але водночас Кремль зацікавлений у тому, щоб офіційний Кишинів і далі отримував гроші з Євросоюзу. Це знімає фінансове навантаження з Росії, вона сама не готова виділяти кошти на Молдову. Зараз наше завдання – зупинити Додона, щоб він остаточно не перетворився на російську версію Плахотнюка. І зупинити тих, хто хоче контролювати нашу країну ззовні.

Вересень 2019 року, Кишинів. Дмитро Козак і президент Молдови Ігор Додон. Фото: Dumitru Doru / ЕРА

– Наскільки життєздатною й перспективною є ідея Додона надати автономію – читай, особливий статус – Придністров'ю нібито для остаточного повернення регіону в суверенне тіло Молдови? Які тут плюси й мінуси для Молдови загалом?

– По-перше, у Додона немає жодних власних ідей, це ідеї Росії. Наприклад, він змінив переговірників щодо Придністров'я, оскільки минула команда дуже серйозно відстоювала інтерес молдовської сторони і не подобалася Кремлю. Додон завжди робить тільки те, що йому наказують із Москви.

По-друге, щоб зрозуміти план Додона щодо врегулювання придністровського конфлікту, потрібно відкрити сайт Соціалістичної партії і прочитати документ 2015 року з назвою "Молдовська федерація". Усім рекомендую з ним ознайомитися, оскільки це має прямий стосунок і до України.

Ідея Додона – у створенні якогось великого пакета, який передбачає так званий міжнародно-гарантований нейтралітет країни. Іншими словами, він хоче, щоб великі міжнародні гравці підписали документ про гарантований нейтралітет Молдови і в такий спосіб обмежили б зовнішньополітичний суверенітет країни. Іншими словами, це означає гарантовану відмову від вступу в ЄС і НАТО. Думаю, те саме Росія прагне зробити й з Україною.

– Якими, на вашу думку, можуть бути взаємини між Зеленським і Додоном? Як Москва може використати останнього в переговорах з українським президентом і чого нам варто побоюватися?

– Додон досі не спростував своїх слів, що Крим – це "російська земля". Я не розумію, що держава Україна може обговорювати з таким політиком, особливо на найвищому рівні. Не думаю, що Додон може стати серйозним партнером для президента України.

Чого варто побоюватися Україні? Слідкуйте за спробами Кремля використати Додона для реалізації сценарію федералізації Молдови. Навіщо це потрібно? Зокрема щоб подати молдовський кейс як успішний сценарій і для окупованих територій України.

– Що має статися всередині Молдови, щоб Росія назавжди відчепилася від вашої країни, а до влади прийшли некорумповані чесні політики?

– Ми маємо створити нормальну державу: подолати корупцію, створити нормальну юстицію, установити верховенство права. Думаю, ви й так розумієте, тому що теж проходите через ці реформи. Ми їх розпочали минулого року, але після нашого звільнення їх зупинили.

Хоч як банально б звучало, але потрібно створити державу, у яку люди вірять, із якої не їдуть. На жаль, наше суспільство зараз розділене: одні вірять у свободу і демократію, інші переконані, що причиною бідності, корупції та еміграції нібито стала демократія. Думаю, уся річ у недостатній інформованості населення та відсутності елементарного критичного мислення.

Нам потрібно працювати, бути ефективнішими. Необхідно прийти до влади, щоб реалізувати всі наші плани і не дати громадянам остаточно розчаруватися у своїй державі. А ще нам з Україною потрібно обов'язково працювати разом, оскільки в сьогоднішній дуже складній геополітичній ситуації ми можемо розв'язувати ці питання тільки разом.

Я оптимістка від природи. Була оптимісткою і рік, і два тому, коли ситуація в нас була набагато складнішою. Тоді дуже багато людей взагалі не вірило, що варто боротися, вони просто їхали із країни. Але якісь зміни видно вже й зараз.

Знаю, що у вас у країні теж є втома і розчарування. Розумію, що й реформи у вас ідуть не так, як хотілося б. Але зміни однаково є, нехай невеликий, але є рух уперед. Тому хочу сказати і своїм співгромадянам, і українцям: якщо вірити, працювати, бути чесними і прагнути до своєї мети – усе завжди вийде. І у громадян, і у країни загалом.

Мая Санду: "Хоч як банально б звучало, але потрібно створити державу, у яку люди вірять, із якої не їдуть". Фото: Maia Sandu / Facebook