-1 Київ
Головні підсумки українських виборів для Росії та Білорусі.
Президентські вибори в Україні, які завершилися, мають, природно, величезне значення для України. І виняткове значення для Росії та Білорусі. Їхні результати дають змогу сформулювати кілька суттєвих спостережень.
1. Як уже було зазначено раніше, [шоумен] Володимир Зеленський на цих виборах розгромив [президента України] Петра Порошенка. Ніколи раніше – під час шести попередніх президентських виборів в Україні – переможець не здобував такого високого результату (73,2% голосів виборців). Ніколи раніше різниця між кількістю голосів, відданих за переможця, і кількістю голосів за того, хто програв, не була такою величезною – майже 49 відсоткових пунктів.
Скріншот: aillarionov.livejournal.com
2. За три тижні між першим і другим турами голосування Зеленський істотно збільшив свій відрив від Порошенка. Якщо Порошенко до своїх 15,95% голосів, одержаних у першому турі, зумів додати лише 8,5 відсоткового пункту й отримав 24,48% голосів (приріст кількості голосів наполовину), то Зеленський до своїх 30,24% додав майже 43 відсоткові пункти й здобув 73,19% голосів виборців (приріст кількості голосів майже у два з половиною рази).
Скріншот: aillarionov.livejournal.com
3. Зеленський переміг у всіх макрорегіонах України – на заході, півдні, сході, у центрі. Тому подавати його перемогу як перемогу однієї частини країни проти іншої, як це було на перших президентських виборах в Україні, неможливо. Водночас виявилося, що найважливішим чинником, який сприяв подоланню традиційного розколу країни та її політичного "зшивання" в єдине ціле, стала – на відміну від виборів 2014 року – не стільки путінська агресія, скільки діяльність президента Порошенка. Неприйняття корупції, брехні, особистої непорядності президента та інших представників влади виявилося наймогутнішим електоральним ресурсом, здатним об'єднати всю країну.
4. З огляду на дані соціологічних опитувань та екзит-полів, за Зеленського голосували виборці всіх вікових категорій. Однак рівень його підтримки підвищується зі зниженням віку виборців. Зеленський є, передусім, президентом молоді.
5. Переможну кампанію Зеленського, безсумнівно, будуть ретельно вивчати з усіх боків. Але вже зараз можна сказати, що вона була не просто нетрадиційною, а однією з найінноваційніших. Досить сказати, що серед усіх українських політиків Зеленський провів найтривалішу передвиборчу кампанію в історії країни – протягом щонайменше чотирьох років. Прем'єра першого сезону телесеріалу "Слуга народу" (слоган серіалу: "Історія наступного президента") відбулася 16 листопада 2015 року, його зйомки вібувалися влітку 2015 року, а початок підготовки сценарію припадає, очевидно, на кінець весни 2015-го.
6. Президентські дебати, проведені на стадіоні "Олімпійський" у Києві 19 квітня, безпрецедентні не тільки в історії України та пострадянських країн, але і, можливо, усього світу. Вони встановлюють нові стандарти політичної боротьби, ігнорувати які в майбутньому буде дуже непросто.
7. Одна з найсильніших заяв, зроблених Зеленським у виборчу ніч, це "Пострадянські країни, подивіться на нас – усе можливо". ("І наостанок. Поки я ще офіційно не президент, я можу сказати як громадянин України – усім країнам пострадянського Союзу: подивіться на нас, усе можливо!"). Ці слова, поряд із низкою інших коментарів (наприклад, багаторазове підтвердження новим президентом європейського вибору України), є досить зрозумілим індикатором як емоційних настроїв, так і політичних намірів Володимира Зеленського та його команди.
8. Неодноразові заяви Зеленського про те, що він збирається обіймати президентську посаду тільки один строк, поряд з аналогічними заявами інших кандидатів у президенти Анатолія Гриценка та Інни Богословської – у разі виконання цієї обіцянки – створюють нову, винятково важливу політичну моду, здатну з часом трансформуватися в найважливіший політичний інститут в Україні та за її межами – обмеження перебування особи на президентській посаді лише одним строком.
9. Серед перших анонсованих законопроектів Зеленського – про імпічмент президента і про зняття депутатської недоторканності – у разі їх ухвалення створять нову політичну ситуацію і в Україні, і як привабливий приклад – в інших країнах пострадянського простору.
10. Сьомі президентські вибори в Україні вкотре продемонстрували, що Україна загалом – це вільна країна. Українське суспільство, звісно, це знало й раніше. Але це нагадування винятково цінне й особливо вагоме для її східно-слов'янських сусідів – Росії та Білорусі. Для кремлівської пропаганди, яка розповсюджує небилиці про "націоналістичну", "нацистську", "антисемітську" Україну, абсолютно нокаутуючим є обрання на посаду президента країни трьома чвертями голосів виборців Володимира Зеленського за чинного прем'єр-міністра Володимира Гройсмана.
11. Найважливішою передумовою нового успіху України стала якість українських державних політичних інститутів, яка помітно зросла за останні роки. Серед них слід виокремити наступні:
- відносно вільні, чесні, конкурентні вибори, із мінімальними (за пострадянськими мірками) масштабами фальсифікацій;
- формування за результатами парламентських виборів реальної парламентської коаліції;
- формування уряду переважно парламентською коаліцією;
- децентралізація підпорядкування силових структур, непокора МВС президенту;
- вільні політичні дебати;
- наявність головного політичного інституту вільного суспільства – регулярного приходу опозиції до влади. В Україні це відбувалося вже чотири рази: двічі – мирно (1994-й, 2010 роки), двічі – в умовах революцій, причому один раз на умовах оксамитової (мирної, безкровної революції (у 2004 році), другий раз – в умовах революції з жертвами (у 2014 році). Наразі Україна передає вищу державну владу опозиційному політику вп'яте (у Росії цього не було жодного разу).
12. Головним політико-силовим чинником, який створив умови для забезпечення якісного проведення обох турів президентських виборів та вільного волевиявлення на них громадян, стала підкреслена нейтральна позиція, зайнята міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим. Удруге в історії України (уперше – під час Помаранчевої революції 2004 року) децентралізація підпорядкування ударних силових органів (відповідно СБУ і МВС – президентові та парламенту) відіграла найважливішу роль у збереженні основ демократичної політичної системи, у забезпеченні порядку і незастосуванні насильства під час президентських виборів.
13. Однією з найважливіших умов, що забезпечують вільний розвиток країни, є децентралізація власності на найважливіші ЗМІ, вільна конкуренція між ними. Сьогодні в Україні діють вісім великих телеканалів, більша частина яких належить групам великого бізнесу, які часто називають олігархами. Без розподіленої власності на ЗМІ, зокрема найбільші телеканали, не змогли б відбутися ні перемога Помаранчевої революції у 2004 році, ні перемога Революції гідності у 2014 році, ні перемога Зеленського на президентських виборах 2019 року.
14. Для довгострокового успіху у створенні політичної системи вільного суспільства важливу роль відіграють особливості соціальної структури посткомуністичного суспільства. Найсерйозніші перешкоди створенню політичної системи вільного суспільства становлять успадковані від комуністичного режиму нереформовані державні та силові структури, особливості спецслужби і політична поліція, а також олігархічні структури, які з'являються в багатьох посткомуністичних країнах із переходом їх до ринкової економіки. Найсприятливіші умови для формування політичних інститутів вільного суспільства складаються в суспільствах, де ліквідовано колишні комуністичні спецслужби і не з'явилася нова олігархія. У таких країнах уже створено стійкі політичні інститути вільного суспільства (країни Балтії).
Найгірші умови складаються в суспільствах, у яких успадкованим від тоталітарного режиму спецслужбам вдається не допустити появи (або ж придушити діяльність тих, що з'явилися) нових олігархічних структур (Росія, Білорусь, Азербайджан, Казахстан, Середня Азія). У таких країнах зміцнилися жорсткі авторитарні режими. Проміжне положення займають суспільства, у яких на тлі ослаблених (ліквідованих) спецслужб значну роль відіграють нові олігархічні структури (Україна, Молдова, Грузія). Водночас умови для розвитку демократії виявляються більш сприятливими у країнах зі значною кількістю конкурентних олігархічних груп (Україна) і менш сприятливими – у країнах з однією великою олігархічною групою, яка монополізувала головні позиції в економіці, ЗМІ, громадських інститутах (Молдова, Грузія).
15. Шостий шанс, наданий 21 квітня українськими виборцями новому президенту та його команді (п'ять попередніх – у 1991-му, 1994-му, 2004-му, 2010-му, 2014 році), не гарантує їм автоматично успіху. У разі невдачі Зеленського та його команди українці, можна не сумніватися, замінять її на наступних президентських виборах (або ж через процедуру імпічменту, або ж через процедуру Майдану) і нададуть владні повноваження іншій команді. Так працює демократія. Принципова відмінність авторитарних режимів Росії та Білорусі від вільної України полягає в тому, що російським громадянам такого роду можливість обрання шляху розвитку власної країни було надано лише одного разу (у 1991 році), а білоруським громадянам – тільки двічі (у 1991-му та 1994 роках), за відсутності в них будь-яких робочих механізмів (вибори, імпічмент, Майдан) щодо заміни у владі президента та його команди, які не впоралися.
16. Нинішня виборча кампанія була позначена (і – незважаючи на її завершення – поствиборчий час, який настав, продовжує позначатися) підвищеною активністю так званих порохоботів із їхніми традиційними лайкою/образами ("кіт у мішку", "клоун", "ватник", "малорос", "наркоман", "ширма", "обгортка", "ставленик олігархів", "маріонетка Кремля і [бізнесмена Ігоря] Коломойського", "здасть [президенту РФ Володимирові] Путіну", "образив Україну" тощо) як на адресу Зеленського, так і на адресу учасників дискусії, відданих правилам поведінки в цьому блозі, за тотальної (принаймні, у цьому ЖЖ) відсутності будь-якої помітної активності, так би мовити, "зеленоботів".
Цей факт дуже показовий із погляду застосовуваних командами опонентів драматично різних інформаційних технологій. Відсутність, принаймні, на цей момент зеленоботів уявляється вельми обнадійливою. Оскільки в пам'яті автора цих рядків зберігаються спогади про аналогічну активність у попередні роки янукоботів, тимошеботів і, природно, порохоботів, то можна висунути наступний критерій того, коли щойно обраний президент України вступить (якщо вступить) на ту саму слизьку й політично суїцидальну доріжку. Такий момент настане, очевидно, тоді, коли у соціальних мережах з'явиться (якщо з'явиться) клас зеленоботів.
