Кандидатка в нардепи Янченко: Найбільші корупційні потоки сформовано правками до законів. Іноді декілька слів після коми створюють схеми на мільйони гривень G

Галині Янченко 31 рік. Вона народилася й виросла в Житомирі. Закінчила Києво-Могилянську академію за спеціальністю "соціологія". В інтерв'ю кореспонденту видання "ГОРДОН" вона розповіла, що почала займатися громадською діяльністю ще у школі. Із 2013 року співпрацювала із Центром протидії корупції, була депутаткою Київради, заснувала громадську організацію "Антикорупційний штаб", у 2018 році очолила Раду громадського контролю НАБУ, а зараз Янченко під №5 входить до списку партії "Слуга народу".

На її думку, антикорупційні реформи в Україні протягом останніх років не мали великого успіху, оскільки основні зусилля було спрямовано на формування спеціальних органів – НАЗК, НАБУ, САП, – а не на руйнування корупційних потоків. Й оскільки найбільші схеми, що дають мільярдні доходи, сформовано положеннями законів, Податкового і Бюджетного кодексів, то найоб'ємнішою роботою для нового скликання парламенту стане аудит та внесення змін до цих нормативних документів, зазначила Янченко.

– Чому ви для себе обрали діяльність у громадському й політичному секторах, адже це не найбільш вдячна й безпечна справа?

– Знаєте, коли я вирішила стати політикинею? У восьмому класі. У нас була активна класна керівниця. Вона вирішила взяти наш клас на акцію – ми прибирали сміття. Такий досвід справив на мене величезне враження: як можна бути такими безвідповідальними й так смітити? Таке ставлення до навколишнього середовища потрібно було змінювати. І я почала проводити дослідження в екологічній сфері.

У старшій школі виграла стипендію на навчання у США. Ця поїздка мене змінила. Американці – порівняно молода нація. За кілька десятиліть вони перетворили Дикий Захід на центр цивілізації – швидкісні магістралі, бездоганно сплановані міста, облаштовані національні парки та торговельні центри. Якщо вони змогли, то й ми в Україні, маючи фантастичний людський потенціал, мали б жити в такому самому розвиненому суспільстві. Я вирішила свої знання, харизму й енергію спрямувати на те, щоб упровадити зміни у своїй країні.

– Ви протягом півтора року були депутаткою Київради. Багато вдалося змінити?

– Я відгарувала в Київраді протягом півтора року. Більшість змін, які потрібно було запровадити, нашій команді вдалося провести. Ухвалили багато важливих рішень і головне – змінили підхід до голосування в земельній комісії. Внесли низку змін до регламенту й уперше у країні запровадили норму про декларування конфлікту інтересів. Наприклад, розглядають питання виділення землі, чи комунальної власності, чи бюджетних коштів. Якщо в них є зацікавленість когось із депутатів (або його фірм), він зобов'язаний заявити про це. Щоб інших депутатів та виборців, які дивляться трансляцію, було проінформовано. І ця норма добре працювала, щоправда, депутати дуже сердилися. За рік народні депутати внесли таку саму норму до закону про запобігання корупції, і вона запрацювала на національному рівні.

– Ви задоволені своєю роботою в Київраді, але чомусь вирішили не балотуватися туди повторно?

– Я зробила велику частину із запланованого, хотіла рухатися далі й переходити на національний рівень, розвивати свою громадську організацію "Антикорупційний штаб", створювати команду, з якою можна було розглядати похід у велику політику. Так усе і склалося.

Янченко: У нас у країні немов дві паралельні реальності. Є всі громадяни, для яких одні правила, і народні депутати, для яких узагалі жодних правил немає. Це слід змінити. Фото: Галина Янченко / Facebook

– Що ви плануєте робити у великій політиці?

– Продовжу займатися антикорупційною тематикою. Я маю план першочергових змін, які необхідно ухвалити в парламенті, якщо, звісно, українське суспільство виявить нам таку високу довіру.

Гадаю, риба гниє з голови. Щоб знижувався рівень корупції на місцях, треба подати сигнал із самої верхівки. Тому ми у "Слузі народу" плануємо розпочати з реформи Верховної Ради. У нас є чотири першочергові ініціативи.

Зняття депутатської недоторканності. Це давно назріле питання. Протягом останніх 28 років перед виборами всі кандидати про це говорили, але щойно вони переступали поріг парламенту, як одразу ставалася політична амнезія. Рада, що наша команда не така. Зеленський відразу після обрання звернувся до парламенту із проханням зняти недоторканність. На жаль, ми бачимо саботаж ініціатив президента. Найприкріше те, що парламент не дав ухвалити важливих антикорупційних законів, які сьогодні є такими потрібними. Тому зняття недоторканності стане першою справою вже для нової Верховної Ради.

Запровадження відповідальності за прогули. У нас у країні немов дві паралельні реальності. Є всі громадяни, для яких одні правила, і народні депутати, для яких узагалі жодних правил немає. Прогули – один із таких прикладів. На будь-якому підприємстві, у будь-якій організації або компанії співробітник, який не ходить на роботу, не має жодних шансів зберегти за собою місце. Таку людину відразу звільнять. Але з парламентом цей принцип не працює. Ми, виборці, як працедавці для народних депутатів, не маємо на них жодного впливу, не можемо їх звільнити за те, що вони не виконують своєї роботи. Це слід змінити.

Відповідальність за кнопкодавство. Наскільки відомо, ще у 2008 році було закуплено систему, яка передбачає особисте голосування й унеможливлює кнопкодавство, але чомусь жоден спікер не підписав указу про підключення цієї системи. Ми хочемо розібратися в ситуації та за наявності технічної можливості запровадити зміни. Це буде один із перших указів нового спікера парламенту, якщо це буде спікер від "Слуги народу".

Відкликання народного депутата. Має бути відповідальність політика. Якщо депутат не відвідує засідань комітетів, не приходить на сесійні засідання, не з'являється у своєму окрузі, порушує дисципліну, має бути чіткий і простий механізм таку людину відкликати, щоб на її місце прийшов професіонал, готовий працювати.

– У вас є план Б на випадок, якщо у "Слуги народу" не буде більшості?

– Сьогодні ми бачимо безпрецедентно високий рівень довіри до президента Володимира Зеленського – 68%. Ми побачили нове явище на президентських виборах, коли він переміг у 23 областях і, по суті, об'єднав країну. Такий самий високий рівень ми спостерігаємо і щодо політсили "Слуга народу" – довіра в чотири-п'ять разів вища, ніж до нашого найближчого опонента. Залишається ймовірність, що нам доведеться вступати в коаліцію з іншими партіями, і хотілося б об'єднуватися з тими, хто поділяє наші принципи й підтримує реформування парламенту, розвиток антикорупційної політики.

Мені хочеться в новому парламенті бачити якомога менше представників старої трухлявої політичної системи. У цих людей був шанс показати, на що вони здатні. Вони ним скористалися не дуже ефективно. Тож час дати дорогу новим професіоналам, які розуміють необхідність змін, щоб нарешті відбулися справжні реформи.

– Згідно з рейтингами, відразу за "Слугою народу", нехай і з великим відривом, іде "Опозиційна платформа – За життя". Як гадаєте, чому?

– Вони використовують популярну соціально спрямовану риторику, говорять про тарифи, ціни на хліб, скрутне становище бабусь. Але це банальне політичне лицемірство. Вони приїздять на телеефіри на Lexus, іноді з охороною, і водночас розповідають про вартість буханця хліба. Насправді ці політики взагалі не рахують грошей і навряд чи реально дбатимуть про простих людей. Але частина населення не бачить так глибоко й не розуміє, що це лицемірство. Та саме ці представники старої системи довели країну до жахливої ситуації, коли безліч людей перебуває за межею бідності.

Ми вважаємо, у питанні боротьби з бідністю треба передусім сприяти розвитку економіки. Тоді й буханець хліба, і тарифи на комуналку автоматично стануть доступнішими. Треба зробити так, щоб правоохоронні органи перестали тиснути на бізнес. Щоб приватні підприємства могли зосередитися на розвитку, на створенні нових робочих місць і виплаті співробітникам гідної заробітної плати та гарного соціального пакета. Щоб підприємства могли чесно платити податки, які наповнять бюджет і забезпечать захист тих самих пенсіонерів.

– Тоді у вас попереду величезна робота, адже людям потрібно навчитися вимагати не маленькі тарифи, а велику зарплату, не низькі ціни, а гідний соцзахист, не безкоштовну медицину, а гарне медстрахування. Протягом 28 років ми стверджуємо, що живемо в капіталізмі, але мислимо по-радянськи: держава має все дати, причому швидко й безкоштовно.

– Мені здається, у цьому питанні люди часто орієнтуються на риторику політиків. А вони вчили бути фаталістами й постійно згадувати про ковбасу по 2,20. Але політична система й підходи змінюються, українці розумнішають. Ситуація, яку ми спостерігали цієї весни на президентських виборах, свідчить, що злам у свідомості відбувся. Люди вже почали думати інакше, почали ставити інші запитання. Нові ідеї, нові підходи, щирість приваблюють виборців.

– Ви багато їздите регіонами, де побували, що побачили й почули?

– У Чернігівській, Хмельницькій, Тернопільській, Волинській, Івано-Франківській та Рівненській областях ми часто чули слова підтримки: "Ви молодці", "Ви класні та молоді", "Ми голосували за Зеленського й вас підтримаємо". Таке надихає.

– Це якісь спеціально відібрані й організовані шанувальники?

– У нас були різні формати, зокрема й організовані зустрічі. Але більшу частину часу ми проводили на вулиці, спілкувалися з усіма, кого зустрічали на шляху, коли гуляли вулицями чи парками. Ми намагалися ефективно використовувати можливість поговорити з максимальною кількістю людей, і навіть тими, хто нас не підтримує.

Позитивне враження справила поїздка на підприємства, розташовані в маленьких містах і селах. Там є успішні компанії, які за кілька років змогли на порожньому місці створити інноваційні виробництва з новими технологіями, великою кількістю працівників. Важливо, щоб таких підприємств ставало все більше. А для цього треба зменшити тиск правоохоронних і контрольних органів, зменшити кількість дозволів.

Ненормально, коли бізнесмен витрачає три місяці на під'єднання електроенергії, – це три місяці простою виробництва. Ще життєво важливим є доступ до швидких і гнучких коштів. Ми бачили, що для якнайшвидшого розвитку бізнесу бракує внутрішніх і зовнішніх інвестицій. Кредити дорогі. Можна було б залучити внутрішніх інвесторів, але для цього потрібна впевненість, що завтра до них ніхто не прийде й не намалює на серветочці відсотка, який слід переписати. Тобто не має бути політичної корупції.

Політична корупція вже встигла стати частиною української політичної культури.

– Але культура змінюється. Приходять принципово інші люди, які не мають негативного політичного досвіду (як тиснути, створювати схеми, корумпувати урядовців тощо). Я в цьому плані оптимістка. Сподіваюся, фракція "Слуги народу" буде найбільшою в парламенті й нам вдасться нові цінності та підходи впровадити як на національному рівні, так і на місцях.

Янченко: Протягом останніх років я працювала в експертному середовищі, вела аналітику, напрацьовувала законопроєкти. На підготовку концепцій, проєктів, матеріалів витрачала 10% свого часу, а 90% доводилося витрачати на те, щоб переконати старих політиків у необхідності й неминучості змін. Фото: Галина Янченко / Facebook

– Як колишня голова Ради громадського контролю НАБУ, спробуйте проаналізувати, що в антикорупційній сфері протягом останніх п'яти років змінилося?

– Я позитивно оцінюю саму спробу створити нові антикорупційні органи. Але це лише частина справи. Для якісних, грамотних реформ треба починати від самого початку, а це, передусім, руйнувати схеми, на яких підгодовують політиків та правоохоронні органи. У цьому напрямі досягнень дуже мало, відразу перейшли до наступного етапу – створення антикорупційних органів – НАЗК, НАБУ, САП. Фактично вийшла реформа задом наперед. Нам доведеться виправляти й докладати багато зусиль, щоб зруйнувати схеми.

– Як оцінюєте роботу цих органів?

– Діяльність НАЗК – украй негативно. Перезапуск агентства стане однією з перших наших ініціатив. НАЗК провалило абсолютно всі доручені йому напрями. Гучне електронне декларування було в усіх вимогах Євросоюзу і МВФ щодо надання макрофінансової допомоги. Навіть більше, вимога щодо автоматичної верифікації декларацій. Її все ще не впроваджено, хоча 10 місяців тому міжнародні організації передали НАЗК програмне забезпечення.

Ми розуміємо, чому це відбувається. Ми чули розповіді, як адміністрація колишнього президента Петра Порошенка ламає через коліно й ганяє на Банкову членів агентства для надання вказівок щодо перевірок. Скандал усіх вразив, але нічого не змінилося. Жодної людини не звільнено. Порошенко, як мені здається, був політично відповідальним зокрема й за те, що "прогинав" під себе антикорупційні органи.

– А НАБУ взагалі працює?

– Було багато запитань: де саджання? Ми в раді порушували те саме питання й вирішили копнути дещо глибше, розібратися. Півтора року тому почали моніторинг судових засідань. Ходили, дивилися й формували статистику. І хочу вам сказати, що більшість справ у судах і зависає. Дослідження довело: приблизно 60% засідань у справах НАБУ й САП не проводять. Десь саботаж, десь випадковість. Наприклад, був випадок, коли підслідний оголосив, що в нього 20 захисників і всі мають брати участь у засіданнях. Якщо хтось із його адвокатів не з'являвся, справи не розглядали.

– Це ж знущання, із суду зокрема.

– Згадаймо ще хрестоматійний приклад з ексголовою фіскальної служби Романом Насіровим, коли судді дозволили зачитувати весь обвинувальний акт на 700 сторінок у засіданні. Його зачитують досі. Ураховуючи, що засідання призначають раз на два місяці, вони лише читатимуть кілька років.

Водночас, коли суди хочуть, вони працюють дуже швидко. Наприклад, різко активізували суд у справі мера Одеси Геннадія Труханова. Засідання проводили щодня, усі учасники вчасно приходили, дуже намагалися встигнути до того, як запрацює антикорупційний суд. Ось так раптом створили умови для інтенсивного розгляду цілої низки справ.

– Але тут не можна відкидати, що за суддями і далі стоять ляльководи, які залишаються в тіні. 

– Це комплексна історія. З одного боку, суди дійсно перевантажені. Справи топкорупціонерів очікують на розгляд у загальній черзі. Але ми розуміємо: коли розглядають справи заможних і впливових людей цієї країни, без певного корупційного складника могли й не обійтися. Я покладаю великі надії на Вищий антикорупційний суд. Із вересня він має розпочати розгляд справ. Але водночас ми маємо пам'ятати про основу антикорупційних реформ – починати слід із руйнування самих схем.

– А як це робити, якщо схеми будували роками й багато з них закріплено в законах країни?

– Дійсно, найбільші корупційні схеми сформовано правками до законів. Іноді кілька слів після коми створює схеми на мільйони гривень. Можна подивитися, наприклад, історію "Роттердам плюс" – усього одна пропозиція в законопроєкті про формування тарифу. Згадаймо, хто в сільському господарстві є єдиним отримувачем найбільших дотацій. Це питання трьох слів в одному реченні законопроєкту. І бізнесмен, котрий купує яхти, літає приватними чартерами по світу, як найнужденніший отримує з бюджету країни мільярди. Безліч аналогічних схем приховано в податковому законодавстві, бюджетному, у регуляторних актах тощо.

Тепер треба брати всі ці закони, розбирати їх рядок за рядком і змінювати. У нас немає іншого вибору. У нашій команді є експерти, які протягом багатьох років досліджують законопроєкти, не раз писали до них зміни, щоб прибрати такі спеціальні правки у сфері енергетики, тарифів, нарахування податків. Але реалізувати зміни було складно, тому що пропозиції потрапляли до Верховної Ради, де ці корупційні схеми створювали. Воно і зрозуміло: хто ж погодиться пиляти гілку, на якій сидить?

– Ви давно займаєтеся антикорупційною політикою, як часто вам доводилося чути від чоловіків класичне "Місце жінки – на кухні"?

– У нас не соромляться дискримінаційних висловлювань. Їх, до речі, можна почути й від жінок. Тому тих, хто припускається таких зворотів, треба ідентифікувати не як чоловіків або жінок, а як представників старої трухлявої системи, які не поважають людей у принципі. Незалежно від статі і віку. Це загальний рівень виховання. Сподіваюся, після виборів їх стане менше у Верховній Раді й українській політиці.

– Усе одно, дивлячись на списки партій, ми бачимо значне переважання чоловіків. Подивіться на наш парламент. Як для європейської країни там дуже мало жінок.

– Мені здається, у дев'ятому скликанні буде більше. Дочекаймося виборів.

У нашій політиці не так багато жінок із кількох причин. По-перше, через виховання – яку роль їм відводили в батьківській сім'ї, таку вони виконують у житті. Іноді навіть не замислюючись, що може бути інакше.

По-друге, через сприйняття стосунків із чоловіком. Наприклад, мені пощастило знайти чоловіка, який поважав мене, підтримував і сприяв моєму розвитку. Декретна відпустка, яка зазвичай призводить до того, що жінки випадають із соціального життя, у мене пройшла інакше. Коли ми запланували нашу першу дитину, я працювала у великій іноземній корпорації, мала високу зарплатню й чудовий соцпакет із медстрахуванням для всієї сім'ї. Чоловік тоді писав кандидатську. Й оскільки в нас партнерські, рівноправні стосунки, ми вирішили, що для сім'ї буде вигідніше, якщо я повернуся на роботу. Моя декретна відпустка фактично тривала два місяці. Потім я працювала. Удень чоловік доглядав дитину, а я – увечері, поки він писав кандидатську. Саме така підтримка дала мені можливість розвиватися як громадському та політичному діячеві.

Значний вплив також має професійне середовище. Якщо в політичній силі жінок сприймають як рівних, вони зможуть себе виявити. Але, імовірно, таких можливостей раніше було недостатньо.

Протягом останніх років я працювала в експертному середовищі, вела аналітику, напрацьовувала законопроєкти. На підготовку концепцій, проєктів, матеріалів витрачала 10% свого часу, а 90% доводилося витрачати на те, щоб переконати старих політиків у необхідності й неминучості змін.

У "Слузі народу" я відчула відкритість до професіоналів. Мені вже не потрібно марно працювати й витрачати час на порожні дискусії. Я відчуваю значну підтримку. Тут паритетні відносини. У нас у команді є сильні жінки-експерти, із якими я працюю протягом чотирьох місяців пліч-о-пліч. Мені тут комфортно.

Галина Янченко із чоловіком, виконавчим директором Українського інституту майбутнього Віктором Андрусівом, і дітьми. Фото: Victor Andrusiv / Facebook

– Ваша сім'я вас підтримує?

– Підтримує, хоча їм не завжди просто. Багато свого часу я витрачаю на політичну та професійну діяльність. Але вони розуміють, що це можливість. Моя мотивація в політиці – змінити щось у суспільстві. Я це роблю зокрема і для своїх дітей. Сім'я все бачить. Із великим розумінням ставляться і чоловік, і діти. Я це ціную.

– У вас із чоловіком однакові політичні погляди?

– Оскільки ми експерти в політиці та громадській діяльності, є питання, де наші позиції не збігаються. Спочатку ми сперечалися, а потім вирішили, що в цьому немає сенсу. У кожного своя думка. Тепер ми обговорюємо книги, роботи соціологів, філософів. На політичні теми розмовляємо, тільки коли можемо зійтися в думці. Ми ухвалили таке мудре рішення.