-1 Київ
Не встигли українські ЗМІ обговорити медіаініціативу міністра культури Володимира Бородянського, як із табакерки вистрибнула група депутатів від фракції "Слуга народу", серед яких – голова парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Олександр Ткаченко, а також Микита Потураєв, Євгенія Кравчук і Єлизавета Богуцька, із законопроєктом №2693 "Про медіа". Зареєстрованим якраз під Новий рік, 27 грудня.
Прочитати цю значну за вагою та кількістю сторінок книжку не в усіх вистачило сил і натхнення, однак законопроєкт наробив галасу, тому що передбачає низку обмежень і, відповідно, санкцій щодо ЗМІ, які під тиском цих санкцій можуть просто зникнути.
У яких випадках є ризик під них потрапити? Якщо в матеріалах виявлять заклики до насильницького повалення влади та зміни конституційного ладу України, визнання окупації території країни правомірною, заперечення територіальної цілісності України, розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі, заклики до тероризму, заперечення або виправдання комуністичного і нацистського тоталітарних режимів в Україні, формування позитивного образу керівників КПРС і радянських органів держбезпеки, позитивне висвітлення діяльності влади держави-агресора...
Список заборон довгий – пунктів під 40. Повноваження шукати, перевіряти й вирішувати, що не так із тим чи іншим медіа, дістане Нацрада з питань телебачення і радіомовлення.
Що робити і куди бігти тим, кому перекриють кисень, видання "ГОРДОН" обговорило з головою правління Національної асоціації українських медіа Тетяною Котюжинською.
Щоб потрапити під штрафні санкції, вам зовсім не потрібний Путін
– Тетяно, дуже хочу попросити вас зробити медійний такий лікнеп. Перекласти те, що написано в цьому величезному фоліанті...
– ...на 175 сторінках...
– ...так, коротенько із законодавчої мови людською. Поясніть, будь ласка, усім тим, хто ще не читав або не вчитався, у яких випадках ЗМІ (або медіа, як висловлюються автори законопроєкту) можуть потрапити під санкції.
– Та мало не в яких завгодно: наприклад, є список заборон із 38 пунктів. І в кожному "і таке інше", "тощо". Або, наприклад, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення може визнати такою, що не відповідає нормам, фінансову документацію ЗМІ. Повноваження Нацради безмежні: самі можуть написати правила, самі можуть перевірити, самі можуть виписати штраф. Те, як вони вже зараз розуміють чинне законодавство, дає тверду впевненість, що якщо цій організації додати повноважень, то штрафувати й анулювати реєстрацію ЗМІ вони будуть масово.
Наприклад, три тижні тому Нацрада ініціювала перевірку "Прямого" через передачу [ведучого Сергія] Пояркова, у якій він назвав президента [Володимира] Зеленського "маленьким чмом" і про батька його в тому ж дусі висловився. Рішення про перевірку каналу було ухвалено на підставі заяви громадянки, яка не має стосунку до сім'ї Зеленського, що суперечить законодавству! Але особливо мені сподобався один пункт, серед причин. Про те, що програма "виховує неповагу батьків до дітей". Так, Поярков кричав і висловлювався у своєму репертуарі. Але в мене запитання: а хто там діти?
– Здається, була ще "образа окремих етносів" – "криворізький сцикунчик".
– Так. Який, цікаво, етнос було згадано? Криворізький?
Один з авторів законопроєкту "Про медіа", "слуга народу" Олександр Ткаченко, на засіданні комітету з гуманітарної та інформполітики, захищаючи цей проєкт, говорив: "Не шукайте того, чого немає, ми політики нової формації, ми трактуємо статті закону виключно так, як їх написано". Але послухайте, ця норма, про батьків і дітей, у чинному законодавстві поки прописана, щоб з екранів телевізора діти не могли почути: "Ваші батьки дурні, невдахи, не слухайте їх". Це норма для захисту дітей, а діти в нас – до 18 років щонайбільше. До повноліття. Тобто розрахунок на те, що дитина не може сприймати світ так само, як доросла людина, і тому потребує додаткового захисту. Але президент же давно не дитина, щоб захищати його права як неповнолітнього...
Загалом, якщо Нацрада буде тлумачити норми закону в такий спосіб, то питання зовсім не в тому, що в законі написано. Це питання надзвичайних повноважень Нацради й того, що вона може і захоче зробити. Депутати з ОПЗЖ на засіданні комітету опонували авторам законопроєкту і вказали у протоколі свою окрему думку, але більшість ці аргументи не вразили.
Олександр Ткаченко: Ми політики нової формації. Фото: Олександр Ткаченко / Facebook
– Скажімо, ми у стрічці новин цитуємо пресконференцію президента РФ Володимира Путіна, де він вихваляється успіхами Росії. Пов'язаними з окупованим Кримом, наприклад. Може, це бути витлумачено як "формування позитивного образу держави-агресора"?
– Залежить від контексту, але, найімовірніше, так. Хоча для того, щоб потрапити під штрафні санкції, вам зовсім не потрібний Путін. За цим законом, для початку, вашому виданню ще потрібно буде зареєструватися як онлайн-медіа. А щоб зареєструватися, купу фінансової звітності подати, договори з усіма контрагентами. Якщо ви подаєте, це означає, що в когось уже є право перевіряти, чи достовірна ваша інформація. Цим правом наділили Нацраду, причому без будь-яких застережень щодо конфіденційності інформації.
Ви зобов'язані у будь-який час, один раз на рік точно (а в разі їхнього бажання провести перевірку, то скільки завгодно разів на рік, місяць, день – потрібне підкреслити), надавати їм усе, що потрібно. А вони перевірятимуть вашу документацію, звертатимуться в усі банківські установи, ДФС, СБУ, ДБР, НАБУ... Усі зобов'язані допомагати Нацраді й давати всю інформацію, що стосується вас, ваших контрагентів, усього того, про що зазначено і не зазначено у ваших фінансових документах.
Наприклад, написали, що бенефіціар – Олеся Бацман? Отже, за всіма рахунками можна проводити повну перевірку. Річ не в тім, закриють вас чи ні, якщо ви покажете Путіна. Ви можете взагалі ніколи про нього не писати і його не показувати. Але коли вам потрібно буде реєструватися, вас перевірять, скажуть, що подали недостовірну інформацію або невчасно, і вже до лампочки, миготів у вас у стрічці новин Путін чи ні. (Сміється). Не в контенті навіть річ, не у дрібницях. Річ у тім, що до дрібниць і деталей може не дійти взагалі.
Усе вважатимуть медіа, навіть дошку оголошень
– На відміну від Конституції, де йдеться про засоби масової інформації, у законі скрізь вжито термін "медіа", значення якого розмите. Конкретизуйте, будь ласка, що таке медіа в цьому випадку...
– Та все! Навіть дошка оголошень.
– Тобто й акаунти лідерів громадської думки в соцмережах?
– Усе, що поширює масову інформацію, має постійну назву. Наприклад, є в мене сторінка у Facebook – Тетяна Котюжинська. Назва постійна? Так. Пишу там регулярно? Так. Написане – інформація? Мабуть. І є певна кількість підписників. Усе! Теоретично я можу бути медіа! Не можу хіба що з однієї причини: якщо не отримую за поширення інформації грошей. Але як мені це довести і хто це буде встановлювати? Цей хтось має всі мої фінансові документи підняти і подивитися, чи не отримувала я... Кожен із нас опиниться під перевіркою, розумієте?
Можна, звісно, сказати: мовляв, усіх не перевірите, силоньки не вистачить. Але кого передусім будуть...
– ..."перетрахувати", як каже відомий білоруський лідер...
– ...так-так. Того, хто критикує владу. Ми побачили це за доганою військовослужбовцю Романові Ковальову, який щось критичне про президента написав. За тим самим Поярковим.
– Але не побачили стосовно "Горіла хата, палала" на "Плюсах"...
– Стосовно "Горіла хата", я так розумію, заяви громадянки не було. А Ольга Герасим'юк, кандидатка в Нацраду від фракції партії "Слуга народу" і нинішня заступниця голови цієї ради (по суті, керівниця), ініціює ці божевільні рішення про "батьків і дітей"...
Корінь усього цього очевидний: нову владу не влаштовує те, що вони не можуть налагодити комунікацію. Усе вже перепробували: і викручуватися, й уникати відповіді, і вигадувати дивні версії своїх проколів, і відповідати скандалом на скандал... Нічого не залишилося в запасі, окрім як забороняти, блокувати, створювати проблеми ЗМІ, редакторам, блогерам, усім, у кого є аудиторія в соцмережах.
– А що з мовними квотами?
– Ой, це найменше, про що варто хвилюватися. Так, вимоги до мови чітко вказано, медіа будуть українізовувати. Наприклад, якщо ви на сайті, ви маєте робити дві сторінки паралельно, і та, яка державною мовою, має бути стартовою. Це якраз можна здійснити.
Заблокувати сайт, вихід друкованого ЗМІ зможуть протягом двох днів
– Добре. Надумала Нацрада провести перевірку. Що буде, якщо до цієї перевірки її не допустити?
– Адміністративна відповідальність та божевільний штраф.
– "Божевільний" – це скільки?
– Від 5 тис. грн і далі, збільшуючись, до 0,5 млн грн. Для телекомпаній штрафи на порядок вищі. Зазвичай в Україні адмінвідповідальність – це від 80 грн. 150–300. А тут старт із 5 тис. Плюс конфіскація майна.
– Добряче!
– А я про що? Для друкованих видань узагалі смерть. Скажімо, ви газета "Бульвар Гордона". Ви отримали своїх передплатників на рік, і тут Нацрада вирішує, що у вас щось не так із фінансовими документами. Або з контентом. Або і з тим, і з іншим. Вона скасовує вашу реєстрацію, а далі ви можете оскаржити в суді її дії. Причому тільки в одному – Київському окружному адміністративному суді міста Києва.
– А якщо це не столична газета?
– Добре ще, якщо чернігівська чи білоцерківська. А ось із Закарпаття та Луганщини їздити не дуже близько... Тепер дивіться: якщо Нацрада судиться з медіа, справу розглядатимуть у скороченому режимі. Протягом двох днів.
– Отже, заблокувати сайт, вихід друкованого ЗМІ тощо можуть протягом двох днів?
– Правильно. Але якщо йдеться про сайт, вас заблокували (провайдери самі опиняться під санкціями, якщо не зроблять цього) – і ви, зрозуміло, зазнаєте збитків, утратите рекламодавців. Проте за якийсь час організували інший майданчик, кричите про це, перетягує туди своїх читачів, щось знову робите... Ви постраждали, безумовно. Але ви можете швидше встати на ноги. А якщо йдеться про друкований ЗМІ?
Оскарження рішення Нацради – не у скороченому, а в загальному порядку, тобто перше слухання може бути за пів року, рік, два... Увесь цей час виходити ви не можете, оскільки вам загрожують штраф і конфіскація майна. І не виходити не можете, адже це штрафні санкції перед "Укрпоштою", перед передплатниками... Усе, ви опиняєтеся в ситуації, коли видавати друкований ЗМІ неможливо...
– ...одразу простіше закритися...
– ...можна ще сидіти тихо, але й це не гарантія. Ні, ви не ліцензуєтеся, у вас лише реєстрація, але чого їм вартує позбавити вас її? Два дні – і все готово!
Зараз, за нинішніми законами, аби припинився випуск друкованого ЗМІ, має бути кримінальний судовий вирок, і це в якихось виняткових випадках. Або якщо ти зареєструвався, але не випустив першого номера газети. А вони пропонують позбавляти реєстрації в будь-який момент...
– ...помахом Нацради.
– І в цьому величезна різниця. А далі ми вже дивимося, які можуть бути причини. Щось у фінансах не сподобалося – може бути? Може. У контенті? Може, там що завгодно може не сподобатися!
Коли ми стикаємося з політично мотивованими діями Нацради і даємо їй надзвичайно широкі повноваження, виникає питання щодо свавілля
– Наприклад, я візьму інтерв'ю у волонтерки Марусі Звіробій, а вона спересердя скаже: добре б влада помінялася, змінімо, набридла вже. Нам труба?
– Так! Разом із Марусею. Ви ж закликаєте до повалення влади! А раптом ви мали на увазі насильницьке повалення, а це заборонено?
– Або з тим самим Поярковим поговорю...
– І це означає, що ви своєму виданню ворог, тому що з Поярковим вам завідомо труба. Він з екрана поширював нецензурну лексику – такого висновку Нацрада дійшла навіть без лінгвістичної експертизи. Тобто пані Герасим'юк на око визначила: о, це нецензурщина. Ідеться про слово "чмо". Ну ви мене вибачте, це все, що завгодно, але не нецензурна лексика.
– Сленг.
– Ось. Навіть якщо і пролунало щось нецензурне – дайте висновок експертизи, і ми з ним погодимося або позиватимемося з погляду юридичної обґрунтованості ваших дій. Але якщо ви на око визначаєте... А що стосується цих "батьків і дітей"... Це, ви мене вибачте, законодавство раком поставили. Президент уже давно не дитина! Для своїх батьків він може бути дитиною скільки завгодно, але якщо йдеться про юридичну термінологію, дитина – це людина певного віку, Володимир Олександрович давно з нього вийшов! Така мотивація перевірки абсолютно неадекватна. Це приклад того, як Національна рада з питань телебачення і радіомовлення діє ще до набуття надзвичайних повноважень.
І от коли ми стикаємося з політично мотивованими діями Нацради і даємо їй надзвичайно широкі повноваження (і не надаємо медіа жодного захисту від таких дій), виникає питання щодо свавілля...
– ...чи не розпочнеться воно?..
– Слухайте, не те запитання. Те звучить так: а як скоро воно розпочнеться? Я вже не кажу, що цей законопроєкт порушує Конституцію – це формулювання, на жаль, нічого не скаже більшості наших депутатів.
– Та й просто співгромадян, напевно. Тому що "ну, порушує закон Конституцію, і шо?" Немає, на жаль, чітких причинно-наслідкових зв'язків у свідомості людей – між законами, які ми ухвалюємо, і тим, як ми живемо потім...
– А у ст. 85 Конституції України чітко прописано предмет, яким займається Нацрада з питань телебачення і радіомовлення. Це, не повірите, саме телебачення і радіо. Не лідери думок. Не інтернет-ЗМІ. Не друкована преса, про яку, до речі, у нас є окремий закон "Про друк". Як, утім, про все інше. І якщо в державі Україна Конституція поки ще головний закон, то не зайве згадати, що у ст. 92 п. 11 указано: виключно законами України визначено засади утворення і діяльності політичних партій, громадських об'єднань та засобів масової інформації. Але "слуги народу" відмовляються від терміна "засіб масової інформації", намагаючись замінити його терміном "медіа", який має таке широке значення, що охоплює все.
Серед розробників фоліанта "Про медіа" юристи двох телеканалів ("1+1" і "Україна"), чотирьох громадських організацій та Нацради. От вони собі прописали закон, який дозволяє, з одного боку, політичний вплив і монополії, з іншого – дає Нацраді безмежні повноваження. Один з авторів, який цей закон готував, чесно сказав: ми хочемо контролювати всіх. Зареєстрованих, незареєстрованих...
Уже цього року Нацраді знадобиться стільки грошей, скільки МВС
– Це хто такий відвертий?
– Медіаюрист Олександр Бурмагін. Його, до речі, рекомендовано до Нацради, знаєте, ким? Національною спілкою журналістів України, яка, начебто, на публіку, проти всіх законів: і Ткаченка, і Бородянського... Олександр також вважає нормальним, що за пів року після початку дії закону необхідно буде готувати зміни і доповнення до нього, оскільки "ми не розуміємо, як працюють деякі механізми, без практики". Якийсь вічний двигун виходить: пишемо-ухвалюємо-переписуємо-вносимо – не працює...
Занадто широке тлумачення того, що є медіа, дає можливість владі так само широко діяти, десь ходити, когось перевіряти... Плюс дає доступ до бази всіх користувачів. Наприклад, користувачів провайдерів – без обмежень щодо конфіденційності інформації. Будь-яка інформація для Нацради відкрита. Уявіть собі, ви з кимось із провайдерів уклали договір і дивитеся якісь канали. А Нацрада має повний доступ до всієї інформації, що ви дивитеся, де, коли...
А тепер інший аспект, окрім усього цього жаху, пов'язаного з тотальним контролем. Давайте спробуємо уявити, скільки потрібно грошей, щоб утримувати такий апарат, як Національна рада нової формації?
– Бюджетних?
– Ну а чиїх? "1+1" чи "України"? Цей закон значно збільшує зарплати членів Нацради й усього апарату. А головне, значно збільшує кількість народу в цьому самому апараті. І до всього того написано, що додаткових коштів із бюджету не потрібно.
– То звідки ж?
– Саме так! І щоразу виникатиме це вічне запитання: якщо ви хочете, щоб ми виконали функції, заявлені в законі, дайте нам більше коштів. Я думаю, уже цього року Нацраді знадобиться стільки грошей, скільки МВС. От що МВС з усім своїм розшуковим апаратом, що Нацрада – не менше. По-іншому здійснювати ці повноваження неможливо.
Коли на "Прямому" ми обговорювали законопроєкт "Про медіа", долучився один з авторів, медіаюрист Ігор Розкладай. От у його промові мені дуже сподобалася фраза: "Не хвилюйтеся, цей закон розробляють патріоти". Я вітаю почуття патріотизму в людей, але послухайте, закони мають розробляти, насамперед, професіонали...
І ще звідти ж, із рубрики "Дивовижне поруч": виявляється, одна з причин, із якої державі потрібно регулювати блогерів, – це... Шарій! От, мовляв, є такий Анатолій Шарій, у якого два мільйони чи то підписників, чи то переглядів за один раз, він десь там сидить, шкодить Україні, ми нічого з ним зробити не можемо, тому давайте ухвалимо закон, який дасть можливість його заборонити. Я в шоці! Законопроєкт на 175 сторінок і головний біль для всіх – заради Шарія?!
– Так він не просто блогер, він партію спокійно створив, ледь у парламент не пройшов...
– І тут ось шанс для патріотів урятувати Україну: щоб Шарій не з'явився більше, треба всіх у країні змусити реєструватися і перереєстровуватися. Це не патріотизм – це знущання!
Якщо візьмете інтерв'ю в Юлії Кузьменко, тобто "особи, щодо якої розпочато кримінальне провадження", дістанете штраф і ануляцію ліцензії
– До речі, а що буде, якщо взяти у Шарія інтерв'ю чи коментар? Згідно з новим законом?
– Якщо його вказано у списку осіб, які шкодять національним інтересам і нашому медіапростору, дістанете штраф і анулюють реєстрацію, щонайменше. Але те ж саме буде, якщо ви візьмете інтерв'ю, наприклад, у Юлії Кузьменко, тобто "особи, щодо якої розпочато кримінальне провадження". Зараз про це дико навіть подумати, але це може стати реальністю!
– А хто буде складати список?
– Нацрада, зрозуміло. Самостійно і незалежно від списків СБУ, наприклад.
– Зрозуміло. Тоді таке запитання: припустімо, у нас на сайті або на одному з YouTube Дмитра Гордона викладено програму, гостем якої був російський актор Михайло Пореченков. Зараз, як ми знаємо, в'їзд на територію України йому заборонено. Знято програму, зрозуміло, задовго до війни, цікава розмова про фільми і про життя, про Україну жодного поганого слова...
– ...якщо герой у списку небажаних, доведеться прибрати. У законі немає застережень, що закон регулює тільки той контент, який створювали з певного часу. Але заздалегідь метушитися не обов'язково, адже Нацрада може цю людину у свій список і не внести.
От ви розумієте, наскільки це корупційна історія? Нам потрібен серіал "Свати" – отже, актора Добронравова не буде у списку. Нам потрібно заборонити серіал "Свати" – отже, актор Добронравов буде у списку. Інше не має значення.
– Якщо людина потрапила в цей список, то що?
– Отже, у нас у країні є особи, яких заборонено показувати, і це пряма цензура. Наприклад, потрапити на цей олівець Нацради можна лише на тій підставі, що щодо тебе відкрили кримінальну справу. Щоб справу відкрили, достатньо заяви, поданої у правоохоронні органи. Але приберуть людину із цього списку, лише коли буде виправдувальний вирок суду.
– Тобто, може, і за два роки?
– А якщо виправдувального вироку не буде взагалі? Почали справу, закрили справу, а виправдувального вироку немає?
Спогадів про Щербицького, наприклад, краще не писати. А якщо вам хтось добре про нього скаже, тобто в позитивному ключі, то точно не можна
– Ще один важливий момент стосується радянського минулого. Про першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького, наприклад, спогади можна буде писати?
– Краще не треба. А якщо вам хтось добре про нього скаже, тобто в позитивному ключі, то точно не можна.
– Зрозуміло. Отже, така телепрограма, як "Намедни" (якби з'явився в Україні її аналог, припустімо, про життя нашої країни у ХХ столітті), не могла б в українському ефірі існувати?
– Де гарантія, що якийсь громадянин, подивившись її, не напише в Нацраду, що ви виправдовуєте радянський тоталітарний режим або, навпаки, нацистську окупацію України? Адже після цього почнуться перевірки, які призведуть до нечуваних штрафів...
– Тобто фактично новий законопроєкт – це заборона на журналістську професію?
– Цензура – не тільки чиясь заборона на вашу професію, збоку чи зверху. Насамперед, це самоцензура, тобто ти маєш дуже добре подумати, перш ніж у принципі поширювати інформацію. А це тягне за собою цензуру на її одержання, що, зі свого боку, означає менше громадських дискусій, менше плюралізму, менше демократії... Той самий Європейський суд неодноразово заявляв, що всі мають право на одержання інформації. Держава може обмежувати поширення інформації, яка становить неймовірну суспільну небезпеку, таку, яку неможливо усунути за допомогою громадської дискусії. Наприклад, якщо в переповненому театрі хтось закричить "Пожежа!", моментально почнеться паніка. Не буде часу розбиратися, горить чи ні, люди побіжать до виходу і перечавлять одне одного. Ось причина обмежувати поширення інформації, розумієте?
А у випадку із законопроєктом, який ми обговорюємо, включається безпосередньо цензура з боку держави. Перший її етап: тебе можуть не зареєструвати. Подав не всі документи, не встиг подати, ще щось трапилося... Або все надіслав, але перевірили і сказали: "Нє-а. Не віримо". Другий етап: написав чи зняв щось не те, і скасували реєстрацію. Третій: ти все-таки виходиш без реєстрації, і до тебе претензії. А на яких, мовляв, підставах ти поширюєш щось?
На мою думку, неозброєним оком видно: закон спрямовано на створення цензури. Потішила реакція блогера і депутата від "Слуги народу" Олександра Дубінського, який написав, що ні за закон Ткаченка, ні за закон Бородянського голосувати не буде.
– Відчуває, що не Шарієм єдиним?
– Не можу знати, що він відчуває, але я теж за таке не голосувала. Висновок ГНЕУ – Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради – чітко дає зрозуміти, чого вартий цей законопроєкт...
Виживуть тільки олігархічні ЗМІ. На думку авторів закону, трьох(!) телекомпаній нам буде достатньо
– І який же висновок?
– Надіслати авторам на доопрацювання. Цей закон суперечить Конституції, порушує примат міжнародного права перед національним, верховенство права, презумпцію невинуватості, те, що тільки суд, а ніяк не Нацрада, може вирішувати, кого і за що притягувати до відповідальності...
І ви уявляєте, що потрібно буде робити засобу масової інформації, щоб виконувати цей закон?
– Думаю, штат роздути до неймовірних розмірів...
– ...абсолютно вірно. Найняти аудитора або укласти договір з аудиторською компанією. Окрім того, що ви подаєте податкову звітність і зобов'язані вести бухгалтерську, ви повинні будете всю цю інформацію надавати ще й у Нацраду, а на це теж потрібні люди. До того ж ви повинні мати юриста, який займався б фінансовими справами плюс господарськими справами, плюс взаємодією з Нацрадою, юриста, який буде вичитувати контент і відстоювати право на нього... Щонайменше, троє юристів у штаті у вас мають бути, а то й четверо. Думаю, не варто особливо розписувати, як це вплине на економічний розвиток ЗМІ. Зокрема маленьких місцевих газет, незалежних видань. Виживуть тільки олігархічні. Монопольне обмеження цей законопроєкт установлює в розмірі 35% на ринку, тобто, на думку авторів, трьох (!) телекомпаній нам буде достатньо. Для прикладу, у США монопольне обмеження – 5%.
Припинять своє існування комунальні ТРК. Чому? У законі намагаються прописати, що повністю все утримання: оплату праці, оновлення техніки – все-все має фінансувати місцева рада. І я не уявляю, як ці люди скажуть на сесії: ми виділимо мільйон, сто, сімсот (а це величезні суми будуть) на утримання місцевої телекомпанії, яка транслюватиме наші засідання, але в нас немає коштів для садочків, шкіл, лікарень... Іншого шляху, окрім як ліквідувати ТРК, просто не буде. А їх, на хвилиночку, зараз приблизно 700 суб'єктів.
Із газетами теж буде сумна пісня. Друкований ЗМІ, який хоче перереєструватися за новим законом, має подати заявку про це не пізніше, ніж за пів року після початку дії закону. І зробити це через електронний кабінет у Нацраді. А електронні кабінети Нацрада має створити аж за рік після початку дії закону...
– ...абсурд якийсь.
– ...а якщо друкований ЗМІ не перереєстровується протягом року після початку дії закону, його свідоцтво буде анульовано. Це все, що вам треба знати про якість законопроєкту "Про медіа" та його авторів. І про те, як "довго та наполегливо" цей законопроєкт обговорювали з усіма індустріями, як стверджують автори Ткаченко і Потураєв. І про те, як усі індустрії погодилися із законом і сказали, що його легко можна доопрацювати між першим і другим читаннями. Тобто треба лише розставити коми і виправити помилки...
Ви от знаєте, як проводили обговорення?
– На жаль, ні.
– Приходимо на засідання комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики жвавою юрбою, на комітеті закон не розглядають, а потім голова комітету Олександр Ткаченко каже: прошу всіх вийти, залишаються тільки ті, кого ми запросили на обговорення. Осіб 10, може, десятка півтора. Я була свідком цього двічі.
– Доводилося чути й таку думку: медійна ініціатива Бородянського, яку "засвітили" і якою всіх шокували, лише прикриття для цього закону. Згодом її відкинуть, його ухвалять.
– А я не думаю, що вони суперечать одне одному. Це гілки одного дерева. Закон Ткаченка все, що ворушиться, зводить до медіа, а пропонований Бородянським регулює роботу журналістів. Можуть ухвалити і те, й інше.
Хоча я бачу лише один юридично правильний вихід: виконати рішення Головного науково-експертного управління. Розпочати підготовку законів про працю ЗМІ з нуля, відкликавши законопроєкт "Про медіа". ГНЕУ ж чітко висловилося: потрібно переробити структуру і зміст. Ну а що ще є в законі?
Треба або спростити вже наявні профільні закони, або відкликати цей і розпочати його підготовку саме зі структури законопроєкту. І, звісно ж, важлива мета. На мою думку, метою нового закону "Про медіа" або "Про ЗМІ" (як у РФ, до речі, там теж в одному законі про всіх) мають бути спрощення процедури реєстрації та чітко прописані норми щодо обмеження діяльності журналістів і ЗМІ. Якщо вже хочеться створити єдиний закон, у ньому також має бути положення про громадського мовника (зараз це окремий закон, у який вносять зміни), про іномовлення (також окремий закон, у який теж зміни вносять), про державну підтримку ЗМІ, про обов'язки чиновників негайно відповідати на запит журналіста про коментар чи надання інформації. Друковані ЗМІ мають побачити норми про безперешкодне розповсюдження газет та обов'язки державної пошти.
Один з авторів законопроєкту "Про медіа" Микита Потураєв сказав, що в цьому проєкті мінімум держави. Ідея правильна – давайте її реалізуємо. Поки законопроєкт про прямо протилежне...
