Мер Маріуполя Бойченко: Люди з окупованих районів приїжджають до нас по пенсії, ліки, продукти і бачать, що в нас набагато краще G

Вадим Бойченко став мером Маріуполя наприкінці 2015 року, після того як місто і його околиці багаторазово обстрілювали бойовики. До цього він працював директором із персоналу та соціальних питань Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча.

Бойченко вважає, що Маріуполь може стати "вітриною відновленого Донбасу" та власним прикладом показати людям, які живуть в окупованих районах, яким успішним і комфортним може бути життя в незалежній Україні. Про це чиновник розповів в інтерв'ю виданню "ГОРДОН". За його словами, навіть у нинішніх умовах, коли місцевим бюджетам бракує коштів, можна знайти способи розвивати населені пункти. Бойченко переконаний: якщо створити максимально прозору систему управління, міжнародні іноземні фінансові компанії відкриють доступ до своїх ресурсів і надаватимуть допомогу українським містам і селам.

Саме уряду доведеться міняти країну, економіку, ухвалювати рішення щодо соціальних гарантій, закупівель газу тощо. Від професіоналізму цих людей залежить майбутнє України

– Я не політик, а найнятий менеджер, який ефективно управляє бюджетом міста. Ніколи не прагнув у політику і пишаюся цим, – одразу попередив Бойченко.

– А чому ви не хочете, щоб вас уважали політиком?

– Політики багато говорять і мало роблять. Я – навпаки: намагаюся більше робити. Моя команда працює професійно з погляду управління. Бачу в цьому свою особливу місію. Разом із жителями Маріуполя змінюємо уявлення про місто не тільки для себе, але й для тих, хто перебуває за лінією розмежування на не підконтрольній Україні території. Нові парки, сквери, транспорт, амбітні рішення стали поштовхом до стрімкого розвитку нашого міста. Воно переходить з індустріального в постіндустріальний стан. Скажу, що нам допомогла реформа децентралізації. Це нові можливості для будь-якого мера міста. Маріуполь ефективно ними користується.

– Поясніть тоді, навіщо успішний менеджер, який не хоче бути політиком, пішов на вибори у складі партії "Опозиційний блок"?

– Я залишаюся прихильником цієї позиції. Але є одне але: якщо ти не займешся політикою, вона займеться тобою. Я побачив тривожні тенденції в Маріуполі. Нашу команду, яка прийшла в найскладніший для міста час у 2015 році, тоді підтримала єдина політична сила – "Опозиційний блок". Й одноголосно підтримувала протягом усіх останніх трьох із половиною років рішення, які пропонувала моя команда і виконком. Зміни в Маріуполі стали можливими, зокрема, завдяки цій підтримці. Мені хотілося, щоб зміни тривали. Але я побачив, як політики, які нас зрадили і вийшли із блоку, почали пропагувати цілі, які кардинально відрізняються, і просувати ідеологію "русского мира". Не за це ми боролися всі останні роки.

– Ви говорите про "Опозиційну платформу – За життя"?

– Саме про неї. Я відчув загрозу для Маріуполя і тому вирішив піти на парламентські вибори. Я намагався пояснити жителям регіону, у чому відмінність "Опозиційного блоку" від "Опозиційної платформи – За життя". Особливо мене засмутили кандидати від цієї сили – ексмер Слов'янська і невідомий молодик на прізвище Філімонов із Києва.

Для мене Маріуполь не просто точка на карті, а мій рідний дім. Мені неприємно, коли приїжджають люди, які не мають жодного стосунку до міста, і починають розповідати, як тут погано, хоча ніколи тут не жили. Це образливо. Треба було долучатися і відстоювати свої позиції.

– Однаково Опоблок набрав дуже мало голосів, а ваші опоненти пройшли в парламент.

– Я вдячний жителям Маріуполя, які підтримали двох кандидатів від Опоблоку в мажоритарних округах – Вадима Новинського та Сергія Магеру. Ці політики мені зрозумілі. Я знаю їх і особисто підтримав. Упевнений, вони донесуть проблеми Маріуполя до Верховної Ради, тому що вміють тримати слово.

Звичайно, я засмучений, що партія не дала високого результату. Мені хотілося б більшого, тому що це проукраїнськи налаштована партія, яка має професійних людей, котрі можуть бути опорою. Вони здатні допомогти чинній владі побудувати сильну Україну. Ми так себе й позиціонували. Але це була бліц-компанія, під час якої поширювали багато неправди, і виборці просто заплуталися. Хоча за Опоблоком Маріуполь дав гарний результат. Якби інші міста так голосували, ми пройшли б у парламент. Партії не вистачило лідера, який би вивів на перші позиції. Над цим треба працювати.

– Я можу зрозуміти людей, які не підтримали Опоблок. Занадто одіозні особистості – Новинський, Кернес, Труханов...

– У кожного своє ставлення до тих чи інших людей. Зараз можна розкласти по поличках усіх, хто пройшов до Верховної Ради. Хіба немає питань до "Європейської солідарності", чи Юрія Бойка, чи Віктора Медведчука? Більше ніж достатньо. Ми розуміємо, що в їхньому випадку спрацював бренд партії.

Нам уже час міняти виборчу систему, скасовувати мажоритарку і знижувати прохідний бар'єр до 3%, щоб до парламенту могли проходити молоді партії й нові політики.

– Наразі вже взялися до роботи і президент, і оновлений парламент. Чого ви очікуєте від них?

– Я часто повторюю тезу: одна справа – стати мером, а інша – бути ним, одна справа – стати депутатом чи президентом, а інша – бути ним. Одна справа говорити про відповідальність, а інша – нести відповідальність. Коли є більшість, потрібно ухвалювати серйозні рішення і нести за них відповідальність. Я передусім уболіваю за Україну. І мені хочеться, щоб у цієї команди все вийшло. Якщо не вийде, буде погано для нашої країни.

В управлінні країною мають бути професіонали. Буде чудово, якщо команда, яка прийшла, грамотно сформує майбутній Кабмін. Тому що саме уряду доведеться міняти країну, економіку, ухвалювати рішення щодо соціальних гарантій, закупівель газу тощо. Від кваліфікації цих людей залежить майбутнє України. Сподіваюся, у "Слузі народу" розуміють, наскільки величезні очікування від їхньої роботи в жителів країни, і Маріуполя зокрема. Це велика відповідальність.

Бойченко: Люди хочуть швидких змін, а в бізнесу й міста не завжди є такі ресурси. На все потрібен час. Фото: zi.ua

– Ви вже встигли поспілкуватися із президентом?

– Так, і був приємно здивований. У мене є досвід спілкування із президентами. Але вперше зі мною так розмовляли. Зеленський сказав, що хоче провести якусь частину часу зі мною і запросив у свій автомобіль. І його перше запитання: які проблеми сьогодні є в Маріуполя? Коли я розповідав, Володимир Олександрович усе записував у телефон. Я теж так роблю, коли зустрічаюся з людьми в місті. Мені було приємно, що людина не просто слухає, а записує.

Коли ми вийшли з автомобіля, він сказав, що зрозумів проблеми і "ми будемо їх вирішувати". Одне з таких рішень уже ухвалено, його реалізовують. Я розповів, наскільки велика в нас проблема з автомобільною дорогою Маріуполь – Запоріжжя. Пояснив, що 1,2 млрд грн, виділених Кабміном, недостатньо. Ці кошти неефективно витратили для ремонту траси. Я передав карту, де позначено, як розподілили кошти. Він одразу роздав доручення. На сьогодні трасу дофінансували. Нещодавно я їхав із Запоріжжя з відрядження і можу сказати, що роботи ведуть цілодобово. Президент пообіцяв, що цього року трасу повністю відновлять. Поки що мені подобається те, що я бачу й чую.

Ми очікуємо, що президент Зеленський візьме участь у роботі інвестиційного форуму в Маріуполі в жовтні. Це дуже важлива для нас подія. Це можливість просування міста на міжнародному рівні. Активно працюємо з Офісом президента. І вже підтвердили свою участь усі основні донори, які працюють сьогодні з Україною. Серед них – Європейський банк реконструкції та розвитку, Європейський інвестиційний банк, Міжнародна фінансова корпорація та інші.

– Як місто прийме стільки людей? Трасу ремонтують, аеропорт закрито, на поїзд до Маріуполя квиток купити – серйозна проблема.

– От саме проблеми логістики ми і плануємо обговорювати на форумі. Ремонт автодороги на стадії вирішення. Є труднощі із залізничним сполученням. Як я розумію, "Укрзалізниця" зараз розробляє техніко-економічне обґрунтування (ТЕО), щоб між Запоріжжям і Маріуполем електрифікувати дорогу. Тоді потяги зможуть їхати швидше.

Нічний експрес, який ми запустили в березні, їде до нас із Києва 14,5 години. Він вирушає в рейс через день. А регулярний поїзд іде 18,5 години, що для XXI століття просто непристойно. Проблему потрібно терміново вирішувати. Необхідно зробити чотири основні кроки. Перше – швидко ухвалити пакет рішень, які дадуть змогу скоротити час у дорозі хоча б до 12 годин. Друге – потрібен комфортний графік. Наприклад, о 20.00 поїзд виїжджає з Маріуполя й о 8.00 прибуває до Києва. Третє – зробити так, щоб поїзд ходив щодня, а не через день, як зараз. Для цього необхідний додатковий потяг. І останнє – нам потрібні комфортні вагони не тільки для одного поїзда, а для всіх, які курсують між Маріуполем і Києвом.

Зрозуміло, для цього треба ТЕО і фінансування. Наші європейські партнери готові виділити гроші. І хотілося б якихось гарантій, скажімо, меморандум, підписаний із Європейським інвестиційним банком. Зазвичай, коли є правильна налаштованість у європейських партнерів, усі питання можна швидко розв’язати. Наскільки я знаю таке налаштування, потрібна тверда позиція нашого гаранта, і, я впевнений, у межах форуму ми вже можемо підписати якусь угоду про модернізацію залізничного сполучення Маріуполь – Запоріжжя, щоб знизити час перебування поїзда на шляху.

– А чому запустити аеропорт так складно?

– Технічно це найпростіше рішення. Через суд ми повернули аеропорт у комунальну власність. І з погляду інвестицій тут усе просто. Злітну смугу ми відновили. Вона готова приймати і відправляти борти. Причому злітна смуга досить довга і може приймати такі літаки, як Boeing. Лише потребує уваги сам термінал та обладнання аеропорту, для чого необхідно 150 млн грн.

– Знаєте, де їх узяти?

– У Маріуполі є великий бізнес. Компанія "Метінвест" готова повністю профінансувати цей проєкт.

– Але потрібна ще диспетчерська служба...

– Ми зберегли персонал аеропорту, і люди готові працювати. До того ж я хочу нагадати, що як юридична особа існує Донецький аеропорт імені Сергія Прокоф'єва. Він цілком міг би тимчасово переїхати в Маріуполь. Ми жодних переговорів не проводили на цю тему, але готові імпровізувати. Головне – відкрити небо. А для цього в межах Мінських і Нормандських угод треба розглянути пункт – запуск аеропорту в Маріуполі. Щоб відкрити над містом міжнародний повітряний простір і гарантувати безпеку польотів, під цим документом мають підписатися всі сторони. Відстань від лінії розмежування до аеропорту – 45 км. Цього достатньо, щоб говорити про безпеку.

– А для під’єднання внутрішнього авіасполучення теж потрібен нормандський формат?

– Звичайно, запустити внутрішні рейси набагато простіше, але однаково небо треба відкрити. І тут повинні дати гарантії безпеки польотів Міністерство оборони і СБУ.

Кваліфікованого персоналу не вистачає. Запрошуємо людей, готові знімати їм житло, побудувати гуртожиток, платити щонайменше $500, тільки приїжджайте

– Стосовно соціальної забезпеченості та зарплат що зараз у місті?

– Хотілося б краще, бо що вища зарплата, то більше надходжень до бюджету. Середня зарплата на підприємствах приблизно 14,5 тис. грн. На комунальному підприємстві кваліфіковані робітники з 1 червня 2019 року заробляють у середньому 12 тис. грн. За важку працю вже готові платити більше. Є професії сталевара, машиніста тепловоза, у них зарплати вищі за середню.

– А безробіття?

– Менше ніж 3%.

– У вас дефіцит кадрів?

– Так. Особливо зараз, коли ми створюємо автобусно-тролейбусне депо. Кваліфікованого персоналу не вистачає. Запрошуємо людей, готові знімати їм житло, побудувати гуртожиток, платити щонайменше $500 навіть у комунальній сфері, тільки приїжджайте.

– Складається враження, що у вас об'ємний бюджет...

– Ще три роки тому бюджету взагалі не існувало. Були власні доходи в розмірі $50 млн. Це половина того, що Маріуполь завжди мав. Із такими цифрами про розвиток не йшлося. Тому поставили перед собою завдання: повернути колишні позиції – $100 млн.

Розуміли, що потрібно створювати ринок праці. Одразу почали реанімувати комунальний сектор. Із нуля сформували комунальне підприємство "Маріупольавтодор", оновили підприємство з вивезення сміття. Коли став мером, передусім на нього поїхав. Побачив 96 повністю розвалених сміттєвозів із коефіцієнтом виходу 50%. Мені одразу стало зрозуміло, чому в місті так брудно.

Незабаром закупили 30 нових імпортних машин. Усі сміттєвози пофарбовано в білий колір. Перед тим, як заїзджати на парковку, їх ретельно миють. Старі контейнери замінили на нові, пластикові. Стиснули операційний бюджет, що дало підприємству змогу стати ефективним. Сьогодні в Маріуполі найнижчі тарифи в Україні зі збирання сміття. Підприємство прибуткове. У його працівників досить висока зарплата – 12 тис. грн. Люди працюють у гарних умовах. Отже, ми створили конкуренцію на ринку праці, і бізнес за нами потягнувся – почав збільшувати зарплати. Бюджет почав наповнюватися.

Окрім того, ми вчимо людей думати і розділяти відповідальність із владою – це важливий компонент. У Маріуполі практично 50% житлового фонду – ОСББ. Це 740 будинків. Намагаюся особисто укладати з кожним із них меморандум. Отже, даю гарантію, що протягом п'яти років об'єднання можуть реалізувати два мініпроєкти, відремонтувати два конструктиви і зробити "Затишний двір" (дитячий майданчик). Ми розділили відповідальність із мешканцями будинків і дістали чудовий результат. Соціологія засвідчує: проблеми ЖКГ уже не на перших позиціях.

– Коли в казні є гроші, усі хочуть запустити в неї руки...

– Щоб захистити бюджет, Маріуполь став одним із найпрозоріших міст України, згідно з рейтингом Transparency International. Хоча ще у 2017-му ми посідали 57-му сходинку.

Бачимо чіткий напрям розвитку міста і навіть розробили свою стратегію до 2021 року. Вона змушує бути відповідальним перед громадою, допомагає ефективно управляти бюджетом. Її реалізація дає нам можливість співпрацювати з іноземними партнерами.

– Багато коштів удалося залучити?

– За три роки – €114 млн. Це рекордна сума. Раніше взагалі не бачили зовнішніх інвестицій.

– І куди ви спрямували інвестиції?

– Стратегія передбачає розвиток двох важливих напрямів – комунальні послуги та муніципальні послуги. Кошти йдуть на реалізацію стратегії сталого зеленого розвитку, яку ми створюємо із Європейським банком реконструкції та розвитку. Про досягнення Маріуполя у цьому напрямі я вже розповідав у Відні, Стамбулі, Ізмірі, Лондоні.

Працюємо над зниженням викидів СО₂ і підвищуємо частку електротранспорту. Спільно з Міжнародною фінансовою корпорацією придбаємо 64 автобуси, а разом із Європейським банком реконструкції та розвитку закупимо 72 тролейбуси та реконструюємо депо. Одержимо транспортну модель, яка допоможе ефективно і правильно рухатися пасажирському транспорту. Уже зараз у Маріуполі працює єдина диспетчерська, є павільйони з електронними табло, як у європейських містах. Три роки тому про таке можна було тільки мріяти.

Покращуємо якість питної води. Адже це маркер гідних умов життя людей. Я хочу, щоб маріупольці могли пити воду з-під крана, як у Європі. Місто отримує воду із Сіверського Дінця, це 240 км труб. У нинішній реальності – довге і витратне плече. Постійні втрати, висока жорсткість води та її вартість.

Розв’язуємо цю проблему завдяки нашим міжнародним партнерам. Кажу про експосолку Франції в Україні пані Ізабель Дюмон. Коли ти ефективно і прозоро керуєш бюджетом, тобі відчиняють двері. У цьому випадку двері відчинило міністерство фінансів Франції. Вони виділяють Маріуполю €64 млн у межах меморандуму про пряме децентралізоване партнерство між Францією та Україною. Маріуполь дістав можливість забезпечити себе якісною водою. Французи дають гроші та технології. Дякуємо нашому уряду, що проєкт закону швидко ухвалили.

Спочатку ми думали опріснювати морську, але це дорого. Друга ідея – шукати воду в надрах, але її якість мало відрізняється від морської. Французькі експерти приїжджали в місто, вивчали наші можливості. Вони розробляють детальний план забезпечення водою міста, складають технічне рішення. Уже 2020 року розпочнемо будівництво системи або заводу з очищення води. А наступним викликом стане створення системи біологічного очищення стоків.

Бойченко: У Маріуполя своя місія – стати вітриною відродженого українського Донбасу. Фото: mrpl.city

Французька компанія Beten розробляє для нас програму з управління твердими побутовими відходами. Європейський банк реконструкції та розвитку виділив нам грант на цей проєкт у розмірі €6,3 млн. У 2020 році розпочнемо його реалізацію. Вивчивши досвід, бачимо, що вигідніше сортувати сміття на два кошики – органічні та неорганічні відходи.

Також фахівці із Франції (місто Ля Рошель) приїдуть до нас вивчати зміни ерозії берегової лінії, напрямок вітру, рух пісків. Потім розроблять проєкт. Він допоможе зробити сучасну набережну. Це швидко не станеться, але ми зможемо розуміти, як діяти грамотно.

Спільно з Європейським інвестиційним банком ми реалізуємо проєкт із заміни мереж. Інженерні мережі, якими йде вода, у жахливому стані. Три роки тому щодня ставалося 72 аварії на трубопроводі. Сьогодні ця цифра скоротилася до 5–10 поривів, тому що за цей час у Маріуполі замінили 200 км труб. Метал практично не використовуємо, тільки пластик або металокераміку.

Незабаром відкриємо новий парк, у нас з'явиться ще одна площа. Фонтан як у місті Ліма Перу. Реалізуємо ще один проєкт із Європейським інвестиційним банком – замінимо вуличне освітлення на LED, збільшимо кількість світлових точок.

– Така ідеальна картинка вимальовується. Але у вас у місті діють великі старі підприємства, які сильно забруднюють повітря. Це добре – пити чисту воду і гуляти в парках, а чим дихати?

– Дихати важко. Це правда. Проблема існує, відколи комбінати. "Азовсталь" побудували "совєти" 80 років тому, а комбінат Ілліча – французи і бельгійці 120 років тому, коли слова "екологія" ще не було в ужитку. Сьогодні сильно шкодить екології міста Агломераційна фабрика. Вона найбільша у Європі, обслуговує одразу два комбінати. Відповідно, найбрудніша, тому що збудована дуже давно.

Перше, що бачиш, заїжджаючи в Маріуполь, – чорний смог. Сьогодні цю проблему ми намагаємося розв’язати.

Підписано угоду між містом і бізнесом. Є план інвестицій. Сьогодні триває реалізація наймасштабнішого з погляду інвестицій проєкту в Маріуполі – реконструкція аглофабрики. Вартість проєкту – понад $200 млн. Уже одна труба з п'яти не димить. І ми націлені, щоб до 2022 року всі труби припинили диміти.

– Тобто в екологічній сфері конфлікту з бізнесом немає?

– Конфлікт завжди є. Тому що люди хочуть швидких змін, а в бізнесу й міста не завжди є такі ресурси. На все потрібен час. Тільки минулого року в екологію інвестували 1,4 млрд грн. У нас є контакт із бізнесом і громадськістю.

Неправильно говорити, що ніхто нічого не робить. Димить – це правда. Ми всі хочемо нормально дихати. Тільки треба зрозуміти, що такі великі проєкти неможливо реалізувати за один день чи навіть рік. Такі масштабні проєкти реконструкції на підприємствах, як от комбінат Ілліча, в Європі тривають по 30 років із підтримкою держави, але ми намагатимемося зробити це швидше.

– Практично вся високотехнологічна медична база Донецької області – профільні лікарні, дослідницькі та наукові установи, освітні центри – залишилися на окупованій частині. Як ви розв′язуєте питання надання медичної допомоги населенню в таких умовах?

– Коли хтось говорить, що переселенці – це погано, я дивуюся. Ми підійшли до цього інакше і зробили все можливе, щоб три головні виші з Донецька влаштувалися в Маріуполі та розвивали наше місто – це медичний, юридичний та університет управління, який готує муніципальних чиновників.

Ще 2015 року ми досліджували потреби міста з погляду захворюваності та визначили вісім базових напрямів: кардіологія, урологія, травма, інфекція, дихання, дитинство, гінекологія та реабілітація. Оскільки у нас працює Донецький національний медичний університет, то кожен напрям закріпили за кафедрами. І в ці відділення приїжджають фахівці з Донецька.

Передусім створили кардіологічний центр. Побудували і запустили його наприкінці вересня 2018 року. Купили сучасне обладнання, зробили ремонт і вже зберегли понад 150 життів містян. Наші лікарі навіть змогли врятувати чоловіка, у якого шість разів зупинялося серце. Раніше таке було неможливо. Транспортування хворого до найближчого центру тривало дуже багато часу. Люди часто гинули дорогою або ставали інвалідами. Наразі такої проблеми немає. Буквально кілька тижнів тому ми отримали за державною програмою 380 стентів для проведення невідкладних операцій. Ми розвиваємо цю кафедру і плануємо, що до кінця року вона перетвориться на повноцінний кардіо-судинний центр.

Також у нас є окрема програма щодо дитинства. Навесні відкрили дитячий діагностичний центр, куди доправили сучасне обладнання і створили всі необхідні умови для дітей. Наша ідеологія полягала в тому, щоб уникнути звичного лікарняного антуражу. Медцентр зараз скоріше нагадує дитсадок або школу, і діти не бояться туди приходити. Це сучасна європейська установа.

Ми підтримали медичну реформу і трансформували первинну ланку. Можна записатися до лікаря онлайн, застосовується електронний протокол, за яким просто відстежити пацієнта в динаміці, видно всі призначення лікаря. Звичайно, це потребує ширшої кваліфікації лікарів – адже тепер їм потрібно не тільки лікувати, але й опанувати комп'ютер. На жаль, 50% персоналу – люди віком більше ніж 60 років. Це загальнонаціональна проблема, спричинена виключно рівнем зарплати.

Єдина проблема, яка залишається, – організація вторинної медичної допомоги, куди реформа ще не дійшла. Не знаю, через які причини Кабмін пригальмував цю реформу. Якщо у первинній ланці сімейні лікарі вже заробляють приблизно 18 тис. грн, то зарплата кваліфікованого лікаря вторинної ланки – 4 тис. грн. Це катастрофічно мало, адже у приватній клініці такий фахівець заробить 25 тис. І як утримати лікаря? Як попередити побутову корупцію? Люди йдуть.

Щоб поліпшити соціальні умови, разом із Міністерством із тимчасово окупованих територій ми запустили програму придбання та виділення службового житла для переселенців. Уже понад 200 квартир надали фахівцям, які виїхали з окупованих районів. Так ми закріплюємо людей у місті. Вони бачать, що до них особлива увага, їх цінують, і тому приїжджають.

Я вважаю, що саме так треба воювати за серця й уми людей у Донецьку, Горлівці, інших окупованих містах. Вони приїжджають до нас по пенсії, медичні послуги, ліки, продукти і бачать зміни, які відбуваються в Маріуполі. Бачать наш реконструйований центр міста, транспорт, дороги, школи та лікарні. І розуміють, що в українському Маріуполі набагато краще.

У мене в адміністрації багато співробітників серед переселенців. Їхні родичі, коли бувають тут, розповідають, що стежать за розвитком міста. Тобто в Маріуполя своя місія – стати вітриною відродженого українського Донбасу. Для цього ми розвиваємо місто, покращуємо якість життя людей, створюємо сучасні школи, оснащуємо лікарні новим обладнанням, будуємо дороги і розвиваємо громадський транспорт. Це боротьба без вогню та вибухів. Наша зброя – високі стандарти життя.

Бачу ще одне завдання, із яким можемо впоратися: Маріуполь готовий стати місцем, де почнеться справжній діалог про реінтеграцію Донбасу. Хочу запропонувати створення асоціації міст Донбасу. До неї мають увійти не чиновники, а люди з різних міст, без поділу на "своїх" і "чужих", особи, яким довіряють громади. І за круглим столом вони разом зможуть вирішувати, як повернути звичне життя в міста і села нашого регіону. Можна використовувати готові кейси Маріуполя. Нам є чим поділитися, і ми із задоволенням це зробимо.