+3 Київ
Вихід на Балкани
2010 року Ярослав Стрнад закупив в Албанії китайські боєприпаси. Історія цієї закупівлі – окремий детективний сюжет, що зачіпає кілька країн та велику кількість міжнародних чиновників, бізнесменів та осіб злочинного світу.
15 березня 2008 року в Албанії на армійській базі в селі Гердець під час утилізації арсеналу застарілих боєприпасів, що заповнювали склади ще з часів холодної війни, стався вибух. Снаряди розліталися селом, влучаючи в будинки, а ударна хвиля докотилася до розташованої неподалік столиці країни Тирани. Щонайменше 26 людей загинуло. Албанська влада вирішила терміново позбутися небезпечних боєприпасів комуністичних часів, запропонувавши їх покупцям майже за безцінь. Продажем займалася албанська державна компанія експортно-імпортних постачань озброєння MEICO (Military Export Import Company). Після інциденту в Гердеці керувати MEICO поставили нового директора – Граніта Леку. Він відразу ж дав зрозуміти, що має намір розпродати застарілий вміст албанських військових складів.
Скупити їх погодилися дві чеські компанії: Real Trade Praha і STV Group. Перша належала Ярославу Стрнаду. Друга – Мартіну Дрде. Із 2010-го до 2015 року Real Trade Praha і STV Group уклали з MEICO дев'ять угод і придбали загалом 81 млн патронів різного калібру, переважно китайського виробництва і здебільшого призначених для автоматів та кулеметів радянського зразка. Із цієї кількості фірма Real Trade Praha закупила майже 34 млн патронів різного калібру та 358 мінометних мін.
Конкуренти Стрнада із STV Group вивезли з Албанії 31 млн патронів 7,62×39 мм, які використовують в автоматах Калашникова, та іншу зброю радянського типу, заплативши за них сумарно $920 160, тобто трохи менше, ніж три центи за патрон. Решту, майже 17 млн патронів, MEICO теж продала в Чехію, але хто саме купив їх, незрозуміло. Незрозуміло також, хто саме купив у албанців уже 2010 року 110 (зі 150) тонн вибухівки RDX, складеної окремо. "Я був дуже радий підписати контракти з компаніями з Євросоюзу із сертифікатом кінцевого користувача на руках. Контракти ми підписали не роздумуючи, тому що вони зробили нам дуже вигідну пропозицію... За умовами угод чеські фірми взяли на себе транспортування боєприпасів з Албанії", – повідомляв журналістам Лека.
Застарілі, сумнівної боєздатності китайські патрони, які зберігали на албанських складах, продати на міжнародному ринку було проблематично. Їх не використовували армії країн НАТО, зокрема й чеська. "До таких боєприпасів інтересу ні у військових, ні в поліції [в Європі] не буде. Я такого просто не можу собі уявити", – коментував Пітер Вецеман, старший аналітик Стокгольмського інституту дослідження проблем миру (SIPRI). За його словами, типовими покупцями такого товару, найімовірніше, могли бути "країни, де мало грошей, але терміново потрібні боєприпаси, тому що є збройний конфлікт, та де система закупівель функціонує не найкраще".
Джордж Бергезан, експерт із Групи вивчення даних про питання миру і безпеки (GRIP – the Group for Research and Information on Peace and Security), був переконаний, що "чеські фірми реекспортували китайсько-албанські боєприпаси третім сторонам і в кінцевому підсумку вони потрапили до сирійських повстанців, іракських курдів, сил центрального уряду Іраку або ж до афганських сил безпеки... Ємен чи бідні, охоплені конфліктами африканські країни, як, наприклад, Південний Судан, теж могли бути кінцевими одержувачами боєприпасів", – вважав Бергезан.
Дещо раніше, в липні 2017 року, про те саме писав "Голос Вірменії": згідно з урядовими джерелами, Стрнад взаємодіє з іранськими представниками і курдськими організованими злочинними групами у схемах реекспорту зброї, запасних частин та інших матеріальних засобів для таких країн, як Іран, Ємен, Сирія і Лівія, що перебувають під збройовим ембарго.
Невідомо, що покупці з Чехії зробили з придбаним товаром, але одне зрозуміло: вони не перепродували його чеській армії. Представник чеського міноборони заявив у зв'язку з цим, що війська Чехії повністю орієнтовані на стандарти НАТО і не використовують китайської зброї або боєприпасів. Водночас посадові особи компаній, які належали Стрнаду, підтвердили, що купували "надлишки боєприпасів, зброї, військової техніки і запасних частин у різних країнах Європи, зокрема в Албанії", і що в Албанії, зокрема, закуповували боєприпаси "китайського і російського виробництва", причому "значну їх частину було продано клієнтам у Євросоюзі".
"[Ця] відповідь звучить неправдоподібно. Коло покупців [боєприпасів] у приватному секторі на території ЄС досить обмежене. І я не можу собі уявити, щоб силові структури якої-небудь європейської країни використовували такі застарілі боєприпаси радянського зразка... Я впевнений, що [значна частина] цієї партії у непридатному стані, що пояснює таку низьку ціну", – коментував Бергезан.
Інше джерело інформації, ознайомлене з початковою угодою 2010 року компанії Real Trade Praha, вважало, що боєприпаси призначалися для перепродажу в зони конфліктів: "Боєприпаси, про які ви запитуєте... самі подумайте: хто таке купить? Жодна регулярна армія, ні американці, ні росіяни... Зі 100 патронів у коробці не вистрілить, напевно, 30 або 10 – хто це знає, коли йдеться про такий непотріб. Але яким-небудь напіввійськовим формуванням або бандитським угрупованням в Африці байдуже – у них попит не такий суворий".
Пітер Вецеман теж припустив, що може йтися лише про Африку або Азію: "Африка, можливо, окремі близькосхідні країни, такі як Ірак або Афганістан". Вецеман зазначив, що за наявності дозволу чеського уряду у чеських експортерів боєприпасів не мали виникнути проблеми під час відправлення вантажів у більшість країн і більшості збройних угруповань. "Я думаю, шанси дістати дозвіл на експорт були дуже високими, адже можна на пальцях перерахувати місця, куди їм формально заборонено ввозити боєприпаси", – пояснив Вецеман і згадав країни, що перебувають під ембарго Євросоюзу або ООН: Південний Судан, Судан та Іран. На думку Вецемана, Чехія дійсно переправляла великі партії зброї в такі країни, як Ірак, Саудівська Аравія і Нігерія.
У травні 2018 року цивільний підрядник, який працював на Південне командування США (SOCOM), на умовах анонімності повідомив, що ЧСГ є однією з принаймні двох компаній із виробництва озброєнь, яка постачає російську і китайську зброю групам клієнтів у США і таким державам, як Сирія, Афганістан, аж до відремонтованих танків Т-72 для нігерійських військових.
Фірми Стрнада шукали можливість придбати боєприпаси в різних країнах. Стрнад особисто стежив за всіма нюансами цього бізнесу. Намагаючись максимально "гладко" провести одну з поставок, Real Trade Praha звернулася по допомогу до сербського бізнесмена Петара Црногораца, власника сербської збройової фірми CPR Impex. У березні 2010 року в електронному листі македонському бізнес-партнеру один із директорів Real Trade Praha Петро Русек повідомляє (із копією Стрнаду і ще одному директорові компанії), що шукає можливість придбати інші боєприпаси різноманітного калібру, бажано не китайського виробництва ("no China"). В іншому електронному листі Русек просить якогось серба, до якого звертається "г-н Трнинич", допомогти забезпечити надійний транзит вантажівки з боєприпасами через Сербію, зазначаючи, що вже досягнуто домовленості про проходження машини через Македонію та Угорщину (ішлося про боєприпаси, закуплені в Албанії у MEICO).
Чеський бізнесмен Ярослав Стрнад. Фото: czechoslovakgroup.cz
Русек повідомляв Трнинича, що його рекомендував Петар Црногорац. Црногорацу, однак, неодноразово закидали порушення закону. 2014 року Црногораца заарештували в Сербії за обвинуваченням в отриманні інсайдерської інформації про тендери з продажу надлишкового військового спорядження. Пізніше обвинувачення з нього зняли. У 2015 році комісія ООН перевіряла один із підрозділів CPR Impex у зв'язку з обвинуваченнями у продажу зброї ісламістам у Лівії.
Одного разу, пробравшись на Балкани, Стрнад звідти вже не пішов. Він придбав дві збанкрутілі фабрики в колишній Югославії, які раніше належали державі. Обидві вони були пов'язані з військово-промисловим комплексом. У 2010 році Стрнад купив завод з виробництва боєприпасів Suvenir у македонському селі Самоков. При заводі був великий склад. Ця купівля, за яку Стрнад заплатив трохи більше ніж мільйон євро, забезпечила Стрнаду стратегічну, хоч і неабияк ослаблу, позицію колись успішному ВПК колишньої Югославії. Підприємство комуністичної епохи було розташоване в особливо бідному сільському регіоні Македонії. Будівлі було розміщено між лісистих пагорбів за іржавою огорожею із дротяної сітки. До найближчого міста Македонський Брод було приблизно 30 хвилин їзди.
Чеського підприємця, найімовірніше, цікавило не виробництво, а отримання експортної ліцензії, яка була у фабрики. Саме так вважав один з учасників угоди: "Чехам потрібна була лише македонська ліцензія", – сказав він. І дійсно, з огляду на розповіді співробітників та митні дані за перші п'ять років під чеським керівництвом, до 2016 року, завод працював на малих потужностях і виробляв лише невелику кількість боєприпасів калібру 9 мм. Співробітники, які за умовами угоди мали зберегти свої місця, працювали за змінним графіком і займалися, зокрема, перемаркуванням ящиків: "Ми часто щось перепаковували. Нам привозили, наприклад, великі коробки, але ми їх не відкривали. Просто змінювали маркування... Не можу сказати вам, що там було і що саме ми там робили".
Представник Стрнада заявляв, що завод було придбано "не тільки для торгівлі, а й для виробництва", хоча і зазначав, що Real Trade Praha використовує македонські ліцензії на експорт для продажу вироблених на заводі стрілецьких боєприпасів, які "переважно експортують до США". Інакше кажучи, могло виявитися, що складські приміщення македонської фабрики використовували для перемаркування і транзиту вироблених Стрнадом на інших підприємствах боєприпасів та озброєнь.
Керувала македонським заводом компанія Sumbro Trade, яка належала, відповідно, чеській підставній фірмі. Але на сайті компанії Стрнада Excalibur Army завод із виробництва боєприпасів Sumbro було вказано як один з активів. У документах за 2016-й і 2017 роки ішлося, що боєприпаси відправляли у Словаччину, Чехію та Україну. У документах 2012 року вказано, що компанія експортувала в Чехію санітарно-технічне та водопровідне обладнання, хоча завод в Самокові такого обладнання не виробляв. (Документацію за інші роки журналістам отримати не вдалося).
Для ведення справ у Македонії Стрнад заручився підтримкою Воїслава Спаравало – бізнесмена з Монако, тісно пов'язаного з колишньою керівною верхівкою Македонії. Спаравало вкладав кошти в чеську нерухомість разом зі Сашо Миялковим – скандально відомим ексглавою управління безпеки і контррозвідки Македонії (UMK). Миялков був двоюрідним братом колишнього прем'єр-міністра Македонії Ніколи Груєвського та одним із головних людей впливового угруповання, яке ціле десятиліття утримувало владу в цій балканській країні. За Груєвського брата Миялкова Володимира призначили радником голови митної служби. У 2017 році після затяжної політичної кризи партія Груєвського VMRO-DPMNE втратила владу, а колишнього прем'єра стали судити за корупцію. Сам Миялков також перебував під слідством за обвинуваченнями в незаконному прослуховуванні, шахрайстві на виборах і тортурах.
Спаравало прийшов на допомогу Стрнаду у 2015 році, коли через нездатність заводу виконати вимоги із залучення інвестицій і набору співробітників у чеського підприємця виникли проблеми з опікунською радою, і її володіння заводом опинилося під загрозою. Як випливає з внутрішнього листування македонського МЗС, 2 жовтня 2015 року Стрнад разом зі Спаравалом і ще одним членом керівництва, Вітом Паулічеком, приїхав у посольство Македонії в Празі, щоб добитися продовження своїх прав власності на завод. У підсумку завод залишили за Стрнадом. Водночас у складеній пізніше службовій записці міністерства імені Спаравала згадано не було, а на запити журналістів і Спаравало, і представник Стрнада відповідали, що той не був присутнім на зустрічі, і стверджували, що зв'язку між Миялковим і діяльністю чеських компаній у Македонії немає.
Стрнаду також удалося заручитися підтримкою канцелярії чеського президента Земана: питання про завод внесли до порядку денного зустрічі президента Чехії з його македонським колегою Георге Івановим, яка відбулася в лютому 2016 року у Празі. Схоже однак, що цю тему потім було викреслено з порядку денного, а офіційний представник Земана Іржі Овчачек відмовився прокоментувати подію, сказавши лише, що "президент давно надає підтримку підприємцям-господарникам із найрізноманітніших галузей".
Стрнад отримав допомогу ще одного члена угруповання Миялкова, призначеного Груєвським радником при міністерстві оборони, – Кіро Шошева. У 2010 році, коли компанія Стрнада Real Trade Praha почала свою діяльність у Македонії, Шошев саме обіймав цю посаду. У квітні 2010 року Петер Русек зв'язався електронною поштою з уповноваженим щодо закупівель македонського міноборони, щоб організувати відвідини македонської авіабази для ремонту навчального літака Zlin-242 чехословацького виробництва. Візит цей організовував Шошев. За словами тодішнього заступника міністра оборони Еміла Димитрієва, знайомство з Шошевим виявилося корисним, оскільки "він був чимось на зразок сірого кардинала". Однак на запитання про літак Zlin-242 представник компаній Стрнада відповів: "Наскільки мені відомо, [компанії] пана Шошева не знають, і ми ніколи не проводили ремонту літаків у Скоп'є".
У 2017 році сербська дочірня компанія "Чехословацької групи" SCMG 14. Oktobar придбала збанкрутілий державний завод важкої промисловості 14. Oktobar, розташований у сербському місті Крушевац, який випускає запчастини для військової техніки. Урочиста церемонія передання заводу, на якій була присутня сербська прем'єр-міністерка Ана Брнабич, відбулася 14 жовтня 2017 року – у річницю визволення міста від нацистської окупації 1944 року. Фірма Стрнада купила завод за суму, трохи меншу ніж $4,5 млн, що становило 10% від його оцінної вартості. У тендері брала участь тільки компанія Стрнада. За шість тижнів Спаравало придбав у фірми Стрнада 15-відсоткову частку в заводі за $12 000 замість $675 000 (15% від $4,5 млн).
Можливо, саме у зв'язку з цим хорватська редакція новин порталу Deutsche Welle у грудні 2017 року повідомляла, що стосовно SCMG 14. Oktobar у Македонії проводять розслідування за підозрою в участі у недобросовісних торгових угодах і відмиванні грошей, до чого були причетні деякі колишні високопосадовці македонського режиму, пов'язані з експрем'єром Ніколою Груєвським.
Розширення бізнесу в Чехії, експорт озброєнь
Важливою покупкою Стрнада стала фірма VOP Šternberk – ремонтний завод військової техніки у Штернберку, придбаний за 125 млн крон. 2013 року його виставило на ринок міністерство оборони Чехії. Фірма в той час спеціалізувалася на виробництві і ремонті моторів для танків і була одним із найбільших постачальників списаної військової техніки для компанії Стрнада Excalibur Army. Претендентами на купівлю VOP Šternberk були кілька збройових компаній. Потім залишилися дві. "Зрештою виграла фірма Excalibur Army, яка вже мала в Штернберку орендовані цехи і тісно співпрацювала з державною компанією", – пояснював продаж прессекретар міністерства оборони Ян Пейшек.
Після "Татри" VOP Šternberk стала для Стрнада другим за важливістю збройовим заводом. Він зумів отримати від американського власника австрійської фірми Steyr виняткову ліцензію на виробництво і ремонт бронетранспортерів "Пандур", які постачали в Центральну та Східну Європу і деякі країни Азії, що ввело Excalibur Army у вищу збройову лігу Чехії. Дивним у цьому було те, що з 2010 року з дозволу американців "Пандури" ремонтувала для чеської армії інша фірма, яка належала міністерству оборони Чехії – VOP Nový Jičín. Можна було припустити, що ліцензію купить Чеська держава. Але держава цією ліцензією не зацікавилася.
Продаж Стрнаду Штернберкського заводу викликав у той момент особливе здивування: незадовго до продажу заводу держава інвестувала в його реконструкцію велику суму грошей. "Він створив мережу з дуже корисних людей, яких вчасно використовував або які самі пропонували йому свої послуги. Штернберкський завод він купив за дійсно вигідну ціну і зі всією виробничою документацією", – повідомило про методи Стрнада одне з джерел тижневику Euro.
Угода викликала багато запитань, і поліція Чехії почала перевірку Стрнада у зв'язку з купівлею ним у державних структур за заниженою ціною "непотрібної військової техніки". У 2015 році однією з угод зацікавилася поліція. Ішлося про небувало вигідний продаж списаної військової техніки. У цій справі обвинуватили колишніх високопосадовців міністерства оборони та армії Чехії: Адольфа Вержмиржовськи, Йозефа Лахмана, Романа Павлика і генерала Володимира Халенка – у зв'язку з порушеннями під час розпорядження чужим майном і зловживанням владою. Простіше кажучи – у шахрайстві під час продажу списаного військового обладнання фірми VOP Šternberk (коли та ще належала міністерству оборони) компанії Стрнада Excalibur Army.
На думку слідства, державна фірма VOP Šternberk продавала мотори танків Стрнаду за заниженою ціною. ÚOOZ (Група з розслідування організованої злочинності) провела в офісі самого Стрнада і в офісах VOP Šternberk та деяких інших фірм Стрнада обшуки і висунула обвинувачення трьом чиновникам з міністерства оборони та чинному бригадному генералу Володимирові Халенку. Але врешті-решт нікого не засудили, а двоє з обвинувачених військових менеджерів, серед них і Адольф Вержмиржовськи, перейшли на роботу до Стрнада.
Продукція компанії VOP Šternberk. Фото: VOP CZ / Facebook
У 2015 році ЧСГ продала в Ірак 250 бронемашин БМП-1. Спочатку вони належали НДР, і їх успадкував Бундесвер. 1994 року майже 400 машин перекупила Швеція. Потім Швеція передала їх на модернізацію в Чехію. Контракт на 30 млн євро підписали з державною чеською компанією VOP-026 Šternberk, але виконувала роботи компанія Стрнада Excalibur Army. Згодом шведське управління матеріально-технічного забезпечення (FMV) продало 350 БМП-1 компанії VOP-026 Šternberk, а та, за попередньою домовленістю, перепродала їх Excalibur Army. Річ у тому, що Швеція не мала права продавати військову техніку приватній (а не державній) компанії і тому погодилася на таку складну схему. 2015 року виявилося, що Excalibur Army, зі свого боку, перепродала 250 цих машин в Ірак. Шведські закони забороняли продаж зброї країнам, які воюють. Спалахнув грандіозний скандал.
Експорт озброєнь за кордон становив усе більшу частку у продажах зброї "Чехословацькою групою". ЧСГ створила навіть окрему компанію – Excalibur International, представлену в різних країнах світу, дає фінансування для великих проєктів і виконує роль експортера на міжнародних ринках. Для цих міжнародних поставок Стрнад і Бєляєв придбали власний аеропорт, щоб не залежати від влади Чехії або Словаччини. Аеропорт купили 2017 року у словацькому місті Острава разом із Mošnov Job Air Technic – найбільшою в Чехії і Словаччині компанією з ремонту літаків, розташованою на аеродромі Мошни. Фірма ремонтувала літаки низки компаній, зокрема російських.
Стрнад оголосив, що бере на себе повне управління аеродромом Мошни. Проти цього виступив міський уряд: "Коли торговець зброєю контролює аеродром, це завжди несе великі ризики. Якщо він збирається вчинити незаконну оборудку, то на власному аеродромі у нього є для цього всі необхідні умови, особливо якщо цей хтось пов'язаний із Земаном і Бєляєвим".
Місцева влада, як виявилося, мала слушність, коли не бажала передавати контроль над Міжнародним аеропортом "Острава-Мошни" Стрнаду і Бєляєву. Але протистояти ЧСГ їй було не під силу.
Азербайджанський скандал
Восени 2017 року азербайджанське телебачення показало репортаж про військовий парад у Баку, в якому після п'ятиденних бойових навчань брали участь новенькі гаубиці Dana-M1 виробництва ЧСГ і ракетні пускові установки RM-70 Vampir на транспортних засобах "Татри", які ЧСГ постачає в Азербайджан, як з'ясувалося пізніше, із грудня 2016 року. У вересні повідомленнями про це вже кишіла чеська преса. Вважали, що Чехія оголосила ембарго на постачання зброї у Вірменію та Азербайджан. Але, як виявилося, чеська влада і чеські спецслужби займалися постачанням на Кавказ зброї. Азербайджан і Вірменія, починаючи з 1990-х років, перебували у фактичному стані війни через територіальний спір у Нагірному Карабаху, і між країнами НАТО та Європейського союзу було розуміння, що жодній зі сторін цього конфлікту не мали постачати важке озброєння. Експорт ЧСГ цілком очевидно порушив ембарго ЄС, НАТО та Чехії на продаж зброї.
ЧСГ спростувала інформацію про продаж; чеські офіційні особи надали документи, які вказували, що відповідні системи озброєнь було призначено для постачання ізраїльській компанії Elbit Systems в Ізраїль, а Вірменія заявила, що вважає ЧСГ основним постачальником зброї азербайджанській армії... Скандал набув серйозного міжнародного характеру.
У березні 2017 року, до того як ЗМІ оприлюднили інформацію про експорт зброї в Азербайджан, один із високопоставлених чеських дипломатів повідомляв: "З'являється все більше свідчень того, що самохідні гаубиці Dana-M1 і ракетні пускові установки РМ-70, продемонстровані під час військового параду в Баку, експортували в Азербайджан через Словаччину. "Чехословацька група" Стрнада дістала дозвіл на експорт цієї зброї в розібраному вигляді в Словаччину, звідки її мали переправити в Ізраїль. Цікаво, що компоненти для обох систем виробляли і виробляють компанії, які зараз контролює "Чехословацька група" у Чеській Республіці та Словаччині та які належать Стрнаду і Бєляєву".
Інакше кажучи, ЧСГ спочатку отримала дозвіл чеського уряду на відправлення зброї у власний філіал у Словаччині для подальшого переправлення в Ізраїль, а потім, відправивши зброю через Словаччину в Ізраїль, переправила його в Азербайджан, не маючи на те дозволу чеського уряду, що, формально кажучи, і не потрібно, оскільки постачання тепер уже йшли зі Словаччини, а не з Чехії.
Міністерство закордонних справ Чехії у зв'язку з цим заявило, що ходові частини відправили на законних підставах, а компоненти зброї відправили зі Словаччини з використанням сертифікатів кінцевих користувачів, схвалених для продажу в Ізраїль. Водночас прессекретарка міністерства економіки Словаччини Марош Стано зазначила, що "зі Словаччини їх експортували в Ізраїль на умовах, що їх не реекспортують без схвалення уряду. Справжність цього документа було підтверджено дипломатичними каналами".
Виходило, що переадресування вантажу з Ізраїлю в Азербайджан було незаконним.
"Організації ООН, Європейський союз, Північно-Атлантичний альянс та Організація з безпеки і співробітництва в Європі закликали припинити постачання зброї [в Азербайджан і Вірменію]. За даними Європейської комісії та Організації з безпеки і співробітництва, держави-члени оголосили ембарго на експорт зброї учасникам конфлікту", – писала словацька преса.
ЧСГ виступила зі спростуванням, але не стала спростовувати факту постачань: "Помилкові натяки на те, що були підозрілі постачання зброї ЧСГ в Азербайджан, не враховували того факту, що будь-яка компанія в ЄС має право на такі постачання". Представник ЧСГ, відповідаючи на повідомлення про постачання, заявив, що компанія продавала обладнання відповідно до законів та міжнародних правил.
Представник Real Trade Praha теж заявив, що компанії, які входять у ЧСГ, "суворо дотримуються всіх національних і міжнародних вимог, що стосуються торгівлі військовим спорядженням. Тому всі експортні операції відбуваються на підставі чинних ліцензій кінцевого користувача". Посольство Азербайджану оголосило те, що відбувалося, "вірменською пропагандою" і фейковими новинами. Приблизно те саме заявляв американський адвокат ЧСГ Девіс: він не заперечував факту постачань, але повідомляв, що вони були "законними".
Утім, було очевидно, що ембарго де-факто була, і чеська влада використовувала слово "ембарго" у власних повідомленнях. Імовірно, чеський уряд мав право дозволити експорт зброї, але офіційні особи Чехії стверджували, що ніколи не давали дозволу на такий експорт.
Міністерство економіки Словаччини, зі свого боку, ґрунтуючись на рекомендаціях і зобов'язаннях з міжнародного права, у червні 2018 року не продовжило ліцензії на експорт зброї ЧСГ в Ізраїль через те, що її було раніше реекспортовано в Азербайджан із порушенням домовленостей зі словацьким урядом.
Ізраїльська преса, нехай із запізненням, теж не пройшла повз скандал із постачаннями в Азербайджан чеської зброї через Ізраїль. 2 червня 2018 року The Jerusalem Post опублікувала статтю під заголовком "Зброю на продаж: збройові угоди псують репутацію Ізраїлю? Експорт Ізраїлю в Азербайджан викликає юридичні та етичні питання". Газета повідомляла, що зброю було завантажено на транспортні літаки азербайджанської державної авіакомпанії Silk Way Airlines і на них доставлено в Ізраїль. Сертифікат кінцевого користувача, що дозволяє постачати вантаж в Ізраїль, забезпечила компанія Elbit Systems.
Але вантажні літаки Silk Way Airways тільки приземлялися на кілька годин для дозаправляння у другому за важливістю ізраїльському аеропорту "Овда", розташованому приблизно за 60 км від міста Ейлат, після чого без розвантаження продовжували свій шлях в Азербайджан. В Ізраїль же вантаж відправили з аеропорту "Мошнова", того самого, який вчасно підкупили Стрнад і Бєляєв. "Минулого місяця вантажні літаки авіакомпанії Silk Way Airway кілька разів приземлялися в аеропорту "Мошнова". Із зупинками в Ізраїлі вони прямували в Азербайджан. З ракетними установками і гаубицями на борту", – писало 26 вересня 2017 року одне з чеських видань. Вартість угоди становила $50 млн.
Літак компанії Silk Way Airways. Фото: Юрій Фельштинський / Gordonua/com
Схоже, що літаки Silk Way Airlines літали в Ізраїль не тільки з Мошнова, а ще й із Брно та Братислави. Усього протягом попередніх трьох років (на кінець липня 2017 року) авіакомпанія Silk Way Airlines здійснила 350 "дипломатичних польотів", що перевозили зброю під дипломатичним прикриттям Азербайджану", – писало одне з видань.
За інформацією болгарської газети "Труд", ЧСГ Стрнада разом із десятками інших компаній стала частиною чорного ринку торгівлі зброєю, яку "прикривав" Азербайджан, видаючи дозволи на дипломатичне доправлення літаків зі зброєю. Болгарська газета опублікувала детальний звіт про дуже дивні польоти, супроводивши їх відвантажувальними деклараціями, планами рейсів, номерами бортів і назвами компаній, що брали в цьому участь. У статті зазначали, що частина зброї, доправленої в такий спосіб, потрапила в руки сирійських екстремістських угруповань, включно із "Фронтом ан-Нусра" та "Ісламською державою". Так само вражало те, що одна з названих компаній зізналася у скоєному: ЧСГ повідомила ЗМІ, що здійснювала постачання в Ізраїль.
"Дипломатичне прикриття для польотів означало, – пише один з авторів, – що жоден митний працівник не перевіряв вмісту вантажу; час, проведений у дипломатичній частині аеропортів, означав, що вантаж може бути завантажено або вивантажено без нагляду за дотриманням законності". До того ж, відправляючи зброю цивільними рейсами, ЧСГ порушила міжнародні авіаційні угоди.
За твердженням сайта Real Clear Defense, зброя потім потрапляла на Близький Схід і в руки "Ісламської держави". Саме це, на думку видання, стало однією із причин негативного ставлення президента Трампа до Земана. Одне з видань навіть вказувало, що постачання зброї ЧСГ почалися 2015 року з відома Земана, називало Земана через це "російським агентом" і стверджувало, що ініціатором проєкту із продажу зброї ЧСГ був Путін: "Президент Земан має репутацію рупора Володимира Путіна і троянського коня в Європі. Він просував угоди зі зброєю в Азербайджані 2015 року, а в його команди є досвід роботи на чорному ринку озброєнь, особливо з використанням фальшивих пунктів доставки для обходу міжнародних обмежень на постачання зброї в зону воєнних дій...
Його єдина послідовна політична позиція полягає в тому, що він підтримує політику Росії... Історія підтримки Земаном підозрілих угод зі зброєю відкриває двері для сумнівів у його судженнях і пріоритетах та припускає, що він більше дбає про те, щоб допомогти своїм політичним прибічникам заробляти гроші, ніж про розумну міжнародну політику... Схоже, у цій схемі реекспорту зброї ми знову бачимо, як Земан і його люди працюють над російськими операціями... Ми бачимо угоду, яку просуває Земан (російський агент), яку виконав Стрнад (російський партнер), на рейсах із дипломатичною обкладинкою з Азербайджану (колишня радянська республіка, яка належить до російської сфери впливу). Це угода, в якій вуха Росії стирчать звідусіль".
Проблема з допуском до секретної інформації та наймання американських лобістів
У жовтні 2017 року через скандал із постачанням зброї в Азербайджан, ЧСГ найняла американське лобістське агентство Foxtail Group для захисту і просування у США своїх інтересів. Maryland LLC Foxtail Group обслуговувала клієнтів Арчібальда Гелловея Другого (Archibald Galloway II), колишнього радника з оборони на той момент сенатора Джеффа Сешнса (Jeff Sessions), потім генерального прокурора в адміністрації президента Трампа. Згідно з базою даних FARA, у якій лобістським агентствам Америки доводиться повідомляти інформацію про свою діяльність, ЧСГ сплачує Foxtail Group $15 000 на місяць. На думку одного з видань, "вона мала попрацювати над поліпшенням образу холдингу ЧСГ у ЗМІ... Збройовий холдинг ЧСГ, очевидно, хоче бути в очах своїх партнерів кращим, ніж він є насправді".
Крім поліпшення медійного образу, лобісти мали допомогти холдингу знайти фірми, зацікавлені у співпраці під час виробництва або постачання зброї – насамперед у країни Вишеградської четвірки, яка об'єднує держави Середньої Європи, і забезпечити політичну підтримку в американських політиків.
У Гелловея був дуже обмежений досвід такої роботи, але його стосунки з генеральним прокурором (який потім несподівано пішов у відставку) були вирішальним аргументом, особливо якщо компанія побоювалася розслідування. (Один із колишніх урядових співрозмовників США, який також говорив на умовах анонімності, припустив, що ЧСГ може спробувати в такий спосіб запобігти розслідуванню своїх зв'язків із Росією.)
Не маючи прямого партнерства з Пентагоном, у ЧСГ проте з'явився дуже впливовий американський консультант. Лобісти мали домовитися про можливості для ЧСГ постачати зброю курдам для боротьби з "Ісламською державою"; про постачання зброї до Ізраїлю; укласти договір з американською фірмою AM General і спільно із цим виробником автомобілів Hummer і Humvee випускати машини на ресорах "Татри". Зрештою ЧСГ розраховувала отримати замовлення у країнах, армії яких Америка підтримувала, оскільки вважали, що ЧСГ є головним, хоча і не безпосереднім, постачальником зброї американським країнам – клієнтам та групам через Південне командування США (SOCOM).
Стрнад вочевидь так зріс, що став переорієнтувати свій бізнес на країни НАТО та їхніх союзників. Девіс пояснив своє наймання на роботу результатом співпраці ЧСГ із Пентагоном, включно із субпідрядною роботою для Raytheon. "Ми завжди продавали більше в західні країни, ніж у Росію, – заявляв прессекретар ЧСГ Андрій Чіртек. – "Татравагонка" після виникнення конфлікту в Україні жодних торгових відносин із Росією не має, а орієнтується переважно на ринки Західної Європи... Ми хочемо продемонструвати, що ми проамериканські і нам важливий союз зі Сполученими Штатами".
Андрій Чіртек не випадково опинився на посаді прессекретаря ЧСГ. Раніше він був прессекретарем чотирьох міністрів оборони Чехії. Він не приховував свого захоплення Бабічем і працював радником руху ANO, коли міністерство оборони Чехії очолював Мартін Стропніцький. Одночасно він був членом ради директорів компанії PP Partners Prague, яка, зокрема, дбала про захист інтересів ЧСГ і "Татри", чиї продажі лобіював за кордоном сам Земан.
3 травня 2018 року ЧСГ оголосила про початок постачання чеського озброєння в Україну: "Десятки бронемашин і самохідних гаубиць чеська компанія Excalibur Army передасть українській армії. Вартість замовлення становить сотні мільйонів крон. Постачальник працює з польською компанією Wtorplast... У постачання входять бойові машини піхоти BVP-1, виготовлені в Чехословаччині до 1989 року, після капітального ремонту, і рушниці 2S1 Gvozdika, також виготовлені в Польщі, вони були на озброєнні чеської армії".
Крім того, ЧСГ прагнула розширити своє пряме співробітництво з американськими військовими або намагалася використати американський вплив, щоб тиснути на чеський уряд у питанні про видавання допуску до секретності Ярославу Стрнаду. Із середини 2017 року в Чехії почав діяти новий закон, згідно з яким усі фірми, що постачали озброєння армії, мали пройти відповідну перевірку й дістати допуск до роботи із секретними матеріалами (хоча колишній керівник чеської розвідки, який розмовляв зі мною, вважав, що надання допуску – суто внутрішня чеська справа й американці не мають у цьому питанні жодного впливу на чеські структури і права голосу).
ЧСГ подала заявку на одержання такого допуску в серпні 2017 року. "За новим законом постачальники спеціальних армійських замовлень мають дістати доступ до секретності, – писало одне з видань 2018 року. – Деяким фірмам, що входять у ЧСГ, його надали; інші подали заявки ще в серпні минулого року, але поки безуспішно чекають відповіді. Якщо вони її не дістануть, ЧСГ може попрощатися з мільярдними замовленнями для армії".
Саме так і було. У квітні 2017 року компанія Стрнада Tatra Trucks одержала замовлення на модернізацію 33 самохідних гаубиць Dana на 1,3 (за іншими даними – 1,5) млрд крон, про яке попередньо домовився із ЧСГ міністр оборони Мартін Стропніцький. Але Карла Шлехтова, яка змінила його, скасувала замовлення на модернізацію гаубиць, оскільки Tatra Trucks із холдингу ЧСГ не мала допуску до секретності: "Якщо хтось не має допуску до секретності, то тим самим не відповідає формальним критеріям для одержання замовлення, тому він його одержати не може. Саме так сталося у випадку ЧСГ", – повідомляла про цю ситуацію міністерка оборони.
Самохідна гаубиця Dana. Фото: Czechoslovak Group / Facebook
Та сама компанія Tatra Trucks відповідала у ЧСГ за приблизно половину в 10-мільярдному замовленні (одержаному без конкурсу) на постачання 62 бронетранспортерів "Тітус" (частка ЧСГ становила майже 5 млрд крон), автомобілів "Татра", спеціальної системи радарів MADR і 20 бронетранспортерів "Пандур" (на приблизно 2 млрд крон). Але й це замовлення зупинили рішенням уряду 24 липня 2017 року, хоча в ньому як виробник узяла участь французька фірма Nexter Systems.
Це було найбільше армійське замовлення тодішнього кабінету, що становило майже половину озброєння, яке армія планувала придбати протягом наступних двох років. Після такого провалу ЧСГ сама попросила про перевірку деяких своїх дочірніх фірм: "Деякі компанії попросили про перевірку й зараз є в адміністративному провадженні Управління національної безпеки, – підтверджував цю інформацію прессекретар холдингу Андрій Чіртек. – Через конфіденційність перевірки на одержання допуску до секретності ми не будемо повідомляти, про які компанії йдеться".
"Так, це правда. Нам довелося зупинити роботу із замовленнями від ЧСГ, і це ускладнить нам програму закупівель та реалізацію інвестицій", – підтверджував відсутність допуску до секретності Стрнада прессекретар міністерства оборони Ян Пейшек. "Якщо ці замовлення затримаються, то армія матиме серйозні проблеми з виконанням стратегічних планів, і я не можу собі уявити, що б сталося, якби фірма ЧСГ не дістала допуску. Імовірно, це завдало б шкоди армії", – заявив Іван Габала, колишній чеський сенатор і член комісії з питань оборони, який затверджував ці замовлення.
У Чехії для таких компаній є чотири рівня секретності. Стрнад подавав на "другу з кінця" і вважав, що за законом перевірка має тривати не більше ніж шість місяців. Дійсно, за інформацією Управління національної безпеки, перевірка на одержання допуску до секретності на нижчий ступінь тривала мінімум пів року, але для найвищого ступеня перевірка могла зайняти рік. Однак минули всі терміни, а Стрнад допуску так і не дістав. На офіційній сторінці Управління національної безпеки, де було опубліковано дані про 452 фірми, яким надали печатку, що підтверджувала дозвіл на здійснення торговельних угод, які потребують допуску до секретності, підприємств Стрнада не було: ні ЧСГ, ні її дочірніх компаній.
"У найбільшого зброяра нашого часу і головного партнера чеської армії Ярослава Стрнада виникли серйозні проблеми, – писав 16 липня 2017 року Ян Хрбачек (Jan Hrbáček). – За інформацією тижневика Euro, що надійшла з кількох джерел оборонної промисловості і сил безпеки, Управління національної безпеки розглядає допуск до секретності однією з його компаній".
"Не всіх у Чеській Республіці можна купити", – коментував ситуацію в розмові зі мною колишній керівник чеської розвідки.
Тепер могло бути відкладено підписання договору про постачання зброї чеській армії на мільярди крон. Треба було оголошувати новий конкурс і вести нові переговори. Старі – про постачання армії 60 бронетранспортерів "Тітус" – тривали три роки.
Той факт, що Стрнад не оскаржив неодержання допуску в суді, також свідчив про наявність у ЧСГ реальних проблем, до яких Стрнад-старший зайвий раз не хотів привертати увагу суду і громадськості. Водночас відсутність допуску до секретності позначилася і на відносинах Стрнада із президентом. Вони були вже не такими близькими, і обидві сторони менше покладалися одна на одну, ніж раніше. Коли Стрнад укотре спробував одержати замовлення міністерства оборони, спираючись на офіс президента, Земан допомагати відмовився: "Ви маєте організовувати це самостійно. Ви не можете розраховувати на допомогу з нашого боку... Ви маєте все робити самі".
"Мені це свідчить про те, – коментував колишній керівник чеської розвідки, – що підтримка президента тепер була обмежена... Він не хотів бути залученим у щось, що могло його скомпрометувати... Я не можу пригадати жодного важливого документа, або бізнесу, або публічного тендера, який би не сприйняли громадськість або журналісти як чесний. Для президента було б самогубством бути залученим до підтримки особи, яка не дістала допуску секретності, необхідного для роботи з міністерством оборони... Земан не міг дозволити собі нові труднощі з підтримкою когось, хто не пройшов перевірки. Земан не призначає глави Управління національної безпеки. Він не призначає глави УІБ... Не він призначає їх керівниками. Він може надавати звання генерала. Це його право... Але всі вони підкоряються уряду".
"Ще залишилися країни, які відрізняються від Росії. Деякі установи в таких державах незалежні. Чеське Управління інформаційної безпеки (УІБ) досить добре працює в наш час. Нинішній директор на своїй посаді вже два-три роки. До цього він був головою антиросійського відділення УІБ. Тому не всі установи нашої держави проземанівські або корумповані. Ви не можете купити тут усе, що хочете", – коментував Кундра.
Утім, міністерство оборони розв'язало проблему по-своєму. Деякі компанії Стрнада, що входили до його холдингу, наприклад Retia або Eldis, дістали допуск ще до того, як їх придбав Стрнад. Щодо Eldis допуск залишили чинним. Інакше сталося з Retia, оскільки Управління національної безпеки почало перевірку одержання Retia доступу до секретності на найвищий ступінь секретності "Таємно".
Управління почало перевірку на підставі того, що у Retia, яка раніше пройшла перевірку, з'явився новий власник – ЧСГ із Міхалом Стрнадом у ролі господаря. Розслідування NBU 2016 року побічно підтвердила сама ЧСГ, коли випустила облігації на 1,5 млрд крон: "NBU 8 вересня 2016 року попросило компанію Retia надати протягом 30 днів інформацію про власника фірми Czechoslovak Group BV, яка є єдиним акціонером Retia". "Незважаючи на те, що компанія Retia під час перевірки і далі зберігає сертифікат секретності, відкликання сертифіката не можна відкидати", – зазначали в документації про облігації.
Проте допуску до секретності у Retia не відкликали.
Можливо, проблеми Retia виникли не тільки через зміну власника, але й через те, що Retia стала учасницею виставки Interpolitex у Москві, яку ФСБ Росії назвало ярмарком. Ця щорічна виставка відкривала можливості для російських і закордонних компаній вступати в ділові відносини з російською державою загалом і ФСБ зокрема. У підсумку чеська армія стала закуповувати бронетранспортери "Тітус" не через Retia, а через Eldis. Одне з видань повідомляло: "Очікувані бронетранспортери "Тітус" на суму приблизно 6,7 млрд крон чеської армії в підсумку надасть компанія Pardubice Eldis, що спеціалізується на виробництві радарів. Початковий постачальник – Tatra Export – ще не дістала дозволу на допуск... Ідеться загалом про 62 бронетранспортери..." "Tatra Export ще не одержала дозволу на допуск, тому міністерство оборони погодилося на пропозицію про зміну постачальника", – сказав представник міністерства оборони Ян Пейсек.
"Я працюю над усім цим від першого дня свого перебування на посаді [міністра оборони] і радий, що ми просуваємося вперед. Озброєння автомобілями "Тітус" було одним із пріоритетів армії протягом кількох років. Солдатам потрібна ця техніка, і моя мета – успішно і швидко завершити цей проєкт. Найближчим часом я проінформую уряд про зміну постачальника", – говорив міністр оборони Любомир Метнар.
Ярослав Стрнад. Фото: Czechoslovak Group / Facebook
Вважаючи, що проблема може бути в самому Ярославі Стрнаді, наприкінці січня – у лютому 2018 року Стрнад переоформив усі свої 59 компаній на 25-річного сина Міхала: "Я розумію, що моє ім'я пов'язане із цілою низкою дій і людей, які можуть негативно позначитися на фірмі та її репутації. Бог знає, хто за цим стоїть. Ми дуже успішні, а цього не прощають, – сказав Ярослав Стрнад в інтерв'ю чеському журналу Respekt. – Протягом останніх місяців ми стали мішенню для цілої низки атак, за якими можуть стояти конкуренти".
14 лютого 46-річний Ярослав Стрнад повідомив громадськості, що оформив бізнес на 25-річного молодика, який не має досвіду керування військовими підприємствами: "Настав час передати управління дітям, ми все робимо заради них", – не надто переконливо пояснював він своє рішення чеським ЗМІ.
ЧСГ зв'язок між заявою на одержання допуску до секретності й переданням прав власності цілого холдингу від батька до сина категорично заперечувала. "Передання прав власності не має стосунку до перевірки на допуск до секретності, – повідомляв прессекретар компанії Чіртек, – Міхал Стрнад уже три роки керує холдингом як генеральний директор, і поступово йому передали права, які мав засновник компанії. Тож ідеться про завершення процесу. Компанія виросла, і нею не може керувати одна людина. Правило звучить так: хто керує, той і власник".
По суті, Стрнад-старший зробив з усієї ЧСГ те саме, що за рік до того зробив із Retia – переписав її на сина, сподіваючись, що це поліпшить ситуацію з одержанням допуску. У підсумку ЧСГ зуміла пробити заслони, що виникли на її шляху через відсутність допуску, переважно завдяки оформленню держзамовлень на свої ж фірми, які мали секретність. Публічно ж ЧСГ звинувачувала в усіх своїх нещастях конкурентів.
Одне з видань писало: "Основна проблема ЧСГ у Чехії – це вплив не Путіна, а чеських лобістів, які представляють закордонних виробників зброї. Стрнад був крутим на поворотах, бо завдяки йому частково відновили й об'єднали потужності колишньої чехословацької оборонної промисловості, тож ввезення зброї з-за кордону... раптово виявилося непотрібним... Ярослав Стрнад, засновник "Чехословацької групи", звичайно, жорсткий бізнесмен, якому не подобалися деякі його партнери на шляху вгору. Але це не має бути причиною заборони на подання заявок на внутрішні військові контракти. Якщо ERA, яка належить Omnipol... може мати допуск до рівня секретності Т, ні в кого немає серйозних причин шантажувати "Татру" або інші компанії Стрнада перевірками з безпеки".
Початок розслідування 1 травня і 2 травня. Продовження 4 травня.
Думка автора може не збігатися з думкою редакції
