0 Київ
У нас якщо політика, то завжди голосно, брудно та якось дуже серйозно. Я люблю, коли люди ставляться до себе з іронією, а в політиці це рідкість
– Олю, привіт.
– Привіт.
– Приблизно 10 років тому в Савіка Шустера виникла ідея взяти як співведучу красиву та розумну білявку...
– І я ходила на тракти (пілотні програми. – "ГОРДОН") із пилососом.
– Так, але ти не знаєш, завдяки кому ти ходила на тракти: я якраз тоді була редактором програми Савіка Шустера та запропонувала спробувати Олю Полякову. Я пам'ятаю цей тракт (ти зараз розкажеш свою версію)... По-перше, треба зазначити: ти прийшла зі своїм тестом, зі своїми ідеями – це тебе дуже відрізняло від інших відомих білявок (не будемо тикати пальцями)...
– Я готувалася! Я ж розуміла, що йду в політичну програму (сміються).
– Ти прийшла з тестом, потім сплела з нього косу і поставила його на голову, сказавши, що ти – Юлія Тимошенко.
– Це був "ранок Юлії Тимошенко": заплела косу і засунула голову в духовку, посипала кунжутом і пішла у Верховну Раду (сміється).
– Савік жарт не дуже оцінив, але я запам'ятала тебе як дівчину без комплексів (сміється).
– У тебе просто розвиненіше почуття гумору. Узагалі мені здається, що в наших політичних програмах не вистачає цього елементу. У нас якщо політика, то завжди голосно, брудно та якось дуже серйозно. Я люблю, коли люди ставляться до себе з іронією, а в політиці це рідкість.
– Уміння сміятися із себе – одне з найцінніших у людині, і мені це дуже подобається. У тобі це є.
– Спасибі.
– Скажи, будь ласка: над якими звичками чи комплексами ти не боїшся сміятися публічно?
– Можу сміятися з усього. Гумор руйнує пафос, а пафос дуже сильно напружує. Коли ти ставишся до себе легше, то й люди ставляться до тебе легше. У мене був тривалий творчий шлях, якщо ти пам'ятаєш, 10 роками він не обмежується – усе почалося набагато раніше. Я перебувала в різних станах, і було дуже складно, коли ти ставишся до себе занадто серйозно, а люди – ні (сміється).
– Ти вчасно зорієнтувалася.
– Постійно відчуваєш когнітивний дисонанс!
– Яке страшне слово!
– Так недовго й до заспокійливих таблеток дійти. Мій чоловік завжди казав (спасибі йому за це): "Якщо ти не можеш змінити ситуацію, зміни своє ставлення до неї". І в один момент я змінила ставлення і почала сміятися з усього. Це так розслабило і мене, і людей навколо мене... Мені стало не тільки легко жити, але й легко працювати.
– Який найвідчайдушніший вчинок ти здійснювала коли-небудь?
– У кар'єрі чи в житті?
– Узагалі.
– (Зітхає і сміється).
– Ти зараз явно щось непристойне згадала.
– Ні-ні. Якщо взяти мою професію й те, як я була до неї готовою від самого початку, то це був відчайдушний вчинок. Те, чого я навчилася за 15 років, – це зовсім не та Оля Полякова, не та співачка, [якою я починала]. Тобто мені дуже мало було дано...
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Природних даних?
– Природних голосових даних. Я дуже сильно над цим працювала, це серйозна 20-річна праця: від однієї октави до чотирьох октав діапазону...
Я хочу бути президентом. Там так багато не зовсім адекватних людей – чим я гірша?!
– Ого!
– Я сама зробила собі голос. Тому коли я вирішила бути співачкою з тими даними, це був дуже відчайдушний вчинок! (Сміється). Навіть моя мама, коли я вступала в музичне училище на вокальне відділення... навіть не вокальне, а диригентсько-хорове – я диригент, за першою освітою, тож можу диригувати хором (усміхається). Оскільки там були уроки вокалу, я пішла туди і сказала мамі, що хочу бути співачкою. Мама на це сказала мені: "У тебе що, голос є?" Я взяла і довела, що є (сміється).
– Мама винна.
– Так! Спасибі їй!
– З огляду на твої часті останнім часом появи з Володимиром Зеленським, я так розумію, що ти з кандидатом у президенти вже визначилася?
– А він уже заявив про це офіційно?
– Треба, щоб заявив офіційно?
– Ну звісно! У нас так багато говорять... Я теж можу заявити! Олесю, знаєш, я хочу бути президентом. Там так багато не зовсім... м-м-м... адекватних людей – чим я гірша?! (Сміється).
– Я сьогодні переконалася, що крісло, на якому ти сидиш, чарівне. На ньому сиділо вже багато людей...
– І всі хочуть у президенти?
– Зокрема твій колега Іво Бобул, наприклад.
– (Сміється).
– Якщо вже ти цю тему зачепила, уявімо: Оля Полякова отримує булаву і срібну президентську печатку...
– О боже! Ні!
– Що вона зробить?
– Мені настільки подобається моє сьогоднішнє становище, у якому в мене є можливість дарувати людям щастя і радість... А президент – завжди поганий.
– Ну чому ж?! Може, нарешті, буде президент, який зробить усіх щасливими! Адже заслужила Україна?
– Заслужила – це абсолютно точно. Але це, як ти розумієш, усе-таки складно. Мені здається, що не всі люди приходять туди [у владу], щоб зробити гірше, вони ж усе-таки намагаються, але погано виходить.
– Ти так добре думаєш про людей?
– Насправді я думаю про людей добре. Рідко в політику приходять сволотою. Напевно, приходять із якимись альтруїстичними ідеями, але потім їх ламає система. Наче той вампір кусає – і вони всі починають робити одне й те саме (зображує зомбі).
– Ти б змогла пройти випробування мідними трубами, як вважаєш?
– Знаєш, я така відчайдушна, що, можливо, у моєму житті буде що-небудь із цим пов'язане. Мене це все дуже цікавить. Мене цікавить політика, я обожнюю твою передачу, обожнюю передачу твого чоловіка, Дмитра Гордона...
Ситуація з кандидатами у президенти – як у жіночому гардеробі: купа суконь, а вдягнути нема чого
– А я думаю, чому в нас такий високий рейтинг! (Сміється).
– Я дивлюся, слухаю, дослухаюся, намагаюся розбиратися. Я дуже люблю [російського політолога Станіслава] Бєлковського. Я просто закохана в нього!
– Він, до речі, днями буде в Києві.
– Зроби мені, будь ласка, із ним аудієнцію.
– Добре, домовилися.
– Я дуже хочу з ним поспілкуватися. Мені здається, що він місцевий Нострадамус: можна йому будь-яке запитання поставити. У мене є десяток запитань, на які ніхто не може дати відповіді. Я взагалі вважаю, що доросла людина в дітородному віці не може не цікавитися політикою. Тому коли багато наших селебрітіс кажуть "я поза політикою", "мене це не цікавить", "я за мир у всьому світі" – так, я теж за мир у всьому світі, але неможливо цим не цікавитися, будучи дорослою, вдумливою людиною.
– Як ти думаєш, чому не може людина, яка ухвалює рішення, зібрати всіх, хто тримає акції держави Україна (умовно), олігархів, і сказати: хлопці, живемо і працюємо за правилами від завтра? Ти б могла так зробити?
– Ці люди звикли до певного способу життя: усі ці прекрасні яхти, усі ці чудові літаки, відпочинок на Мальдівах. І якогось моменту ти їм кажеш: давайте, ви все це віддасте державі і почнете жити на 40 тис. грн (або скільки вони там отримують, я не знаю)...
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Ти маєш на увазі народних депутатів?
– Так.
– Зараз вони отримують менше: 20–25 тисяч.
– От. А вони звикли до певного стилю життя, їм потрібно утримувати...
– Ні, я кажу про олігархів. Умовно, це 10 осіб, найбагатших в Україні. І ось вони...
– ...кажуть своїм васалам: "Усе, досить жирувати".
– Так!
– Не знаю, мені здається, вони повинні боятися за своє життя навіть...
– Тобто ти була б жорсткою керівницею?
– Я – так! Але чому вони цього не роблять? Мені здається, що вони (крім того, щоб залізти, вибачте, рилом у корито) хочуть ще й щось добре зробити. Хочуть чи ні, я не знаю, але я б, мені здається, хотіла. Але свої гроші я заробляю важкою, каторжною працею...
– Я це знаю.
– Тому я не уявляю, як би я існувала в умовах, коли мені несуть мішки [грошей] за якісь рішення.
– А спокуса велика?
– Величезна!
– До тебе приходили представники якихось партій із пропозиціями місця у списку чи заспівати на концерті на чиюсь підтримку?
– Поки що ні, але я готова розглянути пропозиції (усміхається).
– Ти вже працювала на якихось виборах?
– Колись працювала. На якихось (усміхається).
– І як тобі цей досвід?
– Гарний грошовий досвід, що вже тут приховувати (сміється).
– Є кандидат у президенти, за якого ти б ніколи не пішла агітувати чи співати?
– Звісно.
– Хто це?
– Уже є заявлені кандидати?
– Звісно. Можна загинати пальці: Порошенко, Тимошенко, Ляшко, Бойко, Гриценко, Рабінович, Безсмертний, Наливайченко, Тарута. Обирай будь-кого.
– Розумієш, це як у жіночому гардеробі: купа суконь, а вдягнути нема чого. Так і з цими президентами. Ну так, щоб віддати стовідсотково свій голос, повірити... Ну, послухай, ці люди вже давно в політиці.
Творчість Олі Полякової настільки збиває пафос, що танцюють усі: і дуже серйозні, і не дуже, і дуже багаті
– До речі: Зеленський і Вакарчук. Якщо підуть.
– Ну якщо підуть... Хто дасть мені посаду міністра поп-культури, за того і буду голосувати (сміється). Чому, до речі, немає такого міністерства?
– Спочатку треба буде заснувати.
– Уже час! Так от: усі люди, про яких ти говориш, були в політиці довгі роки, вони обіймали найголовніші позиції – що їм заважало тоді робити? Коли вони, умовно кажучи, були прем'єр-міністрами тощо... Розумієш, про що я?
– Звісно.
– Одні й ті самі на манежі. Мені здається, час туди нову кров пускати.
– Щось ти темниш. Напевно, хочеш сама туди ввійти у вигляді нової крові?
– Не сьогодні. Дайте пожити (сміється). Усе-таки професія президента – це ні собі, ні людям.
– Ти зараз часто береш участь у гумористичних програмах. Як уважаєш, наші політики – гумористи?
– Є смішні. Наприклад, для мене Ляшко – смішний.
– Він тобі подобається?
– Він смішний.
– Так він же не жартує, він – серйозно! (Усміхається).
– Ну, може, усе-таки жартує? Не може бути, Олесю! (Сміються). Мені здається, що це високий левел тролінгу.
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Який президент України за всі роки незалежності тобі найбільше подобається і чому?
– Леонід Кравчук.
– Чому?
– Кравчук же?
– Так, Леонід Макарович.
– Який "між крапельками" – це ж він?
– Так, усе правильно (сміється).
– Це так давно було, що могла й забути. Чому він? Я з ним багато спілкувалася у приватних розмовах, і він мені подобається.
– Це були корпоративи?
– Так. Він дуже позитивний.
– Напевно, танцював під твої пісні?
– Вони всі танцюють під мої пісні! Творчість Олі Полякової настільки збиває пафос – зі всіх! – що танцюють усі: і дуже серйозні, і не дуже, і дуже багаті. Я красивий великий аніматор, і я вмію залучити їх у ці веселощі. До речі, щодо концертів. Я хочу розповісти, як змінюється наша країна. Ще чотири роки тому основними замовниками в артистів були народні депутати, судді та інші можновладці. Зараз ситуація зовсім інша. Це великий бізнес, великі будівельні компанії, якісь цегельні заводи...
– Аграрні компанії?
– Аграрії, звісно. Якісь продавці бананів... З одного боку, ці клієнти скупіші, бо гроші їм не несуть мішками, а вони самі заробляють, але і ставлення зовсім інше. Немає цього "ану давай, розважай нас". Я бачу ці зміни. Про що це свідчить? Про те, що великий бізнес розвивається.
– Може, ті, хто зараз у владі, просто стали жадібнішими?
– Або так.
– Були в тебе корпоративи, коли виходиш у зал, а там – одна-дві людини?
– 10 було.
– Тобто корпоратив замовили лише для 10 осіб?
– Є компанія, яка замовляє мене вже багато років... (ми ж не говоримо, хто це: можновладці чи бізнес)... У них така тема: вони пиячать в одному залі, а танці – в іншому. У них завжди дуже багато артистів, штук (назвемо нас штуками) шість-сім, тобто велика банда. І ці люди [приходять з одного залу] – зазирнули – і йдуть далі вживати міцні напої. А артист залишається сам – і він не розуміє, що йому робити: припиняти концерт чи далі співати в порожньому залі. Я – єдиний артист, який каже: "Ей, секундочку, усі повернулися, дівчатка – у коло..."
– Там і дівчата є?
– Ну так. Це якась фірма. Я точно не знаю їхньої спеціалізації.
– Зрозуміло.
– Так, тут можна вмикати білявку (усміхається). Так от: чому вони мене стільки років уже замовляють? Я не пускаю їх вживати міцні напої: усі 10 людей залишаються тут, дивляться на артистку. Артистка не може виступати за порожнього залу!
Я вважаю, що саме телебачення вбило український шоу-бізнес. Московських зірок ми пестили і плекали, возили їх бізнес-класами, селили у прем'єр-готелях, годували в найкращих ресторанах. А нам – мало того, що потрібно було залізти в ефір, так ще безкоштовно!
– Мені здається, твій злет почався, коли з'явилися знаменитий кокошник, високі труси, ноги від вух.
– Так.
– Це збіглося з початком російської агресії...
– Іронія долі...
– ...а кокошник же асоціюється з російською культурою. І виходить, що твій найвпізнаваніший атрибут, який міг дати квиток у великий світ...
– І давав!
– ...раптом перетворився на ворожий символ. Як це на тебе вплинуло, як ти перелаштувалася?
– У мене, як я вже говорила, був дуже тривалий творчий шлях, і багато років нічого не виходило: я і те співала, і це співала...
– І водночас не здавалася!
– Я, до речі, знаю, що ти теж співаєш.
– Співаєш ти, а я бавлюся (усміхається).
– Ти чудово співаєш! Я потім запитаю, що тебе зупинило (сміються).
– Я продовжую бавитися!
– От мене нічого не зупинило! Так от: у мене довго не виходило, і це був момент, коли нарешті я знайшла! Я почала працювати із Secret Service, [продюсером] Михайлом Ясинським, я придумала цей головний убір (я наполовину росіянка)...
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Це Михайлик придумав?
– Ми разом (усміхається). Узагалі в нас заведено в компанії, що все гарне придумую я (сміється).
– Якщо команда перемогла, то тренер – молодець, а якщо програла, то футболісти – сволота (сміються).
– Точно! Я наполовину росіянка, у мене російське прізвище – це було на поверхні... І коли я наділа цей головний убір, коли ми застрибали під балалайки, тоді ми ще дуже любили росіян, усіляко вилизували... Згадайте наше телебачення... Можна, я підніму цю тему?
– Звісно.
– Я вважаю, що саме телебачення вбило український шоу-бізнес. Росіян ми пестили і плекали (я маю на увазі московських зірок), возили їх бізнес-класами, селили у прем'єр-готелях, годували в найкращих ресторанах. А нам – мало того, що потрібно було залізти в ефір, так ще безкоштовно! "Ми українським артистам грошей не платимо". Що це, блін, таке?! Чому якомусь [російському виконавцю], що спився, із 10-го ешелону, ви платите, а мені – ні?! І ми всі на це погоджувалися, усі це хавали, тому що нам потрібні були ефіри... Це сьогодні в мене є свій канал у YouTube, півтора мільйона підписників у Instagram – мій глядач мене почує. А тоді це було дуже важливо, і ми погоджувалися на все. Коли ти погоджуєшся, ти вже в переможеній позиції – до тебе так і ставляться: тебе виганяють вагітну з проекту (було й таке в мене), не платять грошей. Це дуже неприємно. І водночас бачити колег, які приїжджають із Москви і вивозять звідси бабло... І не працюють! Навіщо?! Вони приїхали на проект, попивають коньячок у гримерці – гроші забирають і вивозять. А ми працюємо, хочемо, щоб нас побачили: "Подивіться на мене! Ось вона я!" Українським зіркам було важко...
– І щоб бути в мейнстрімі, а, можливо, потрапити і на російську сцену, ти й придумала цей кокошник?
– Так, звісно. І коли ми зробили першу пісню Russian Style, коли я застрибала під балалайки, це було дико популярно. На нас у Росії відразу з'явився попит. Я зрозуміла: "Ось воно! Я знайшла свою тему!" Потім ми зняли "Шлепки", "Люлі". І тут...
– Росія анексує Крим, нападає на Донбас...
– Так. Трапляється анексія, починається війна на Донбасі... І це ніби моя розмова зі Всесвітом: "Усе, що ти придумала, – у тебе знову не виходить". Скільки можна?! Утім, я дуже швидко і свідомо зробила свій вибір. Не було в мене проблем із носінням кокошника. Спочатку я жартувала, що кокошник – не "калашник" [автомат Калашникова]...
– І кокошник у тебе трансформувався. Я так розумію, ти почала додавати в нього українські мотиви.
– Він трансформувався у просто великі головні убори, якісь корони. А після того, як я стала "Королевою ночі", я нарекла себе єдиною королевою шоу-бізнесу – і тепер у мене на голові корона. І навіть зараз, хоча ти її не бачиш, вона там є (сміється).
– Ти підняла важливу тему: як змінився український ринок шоу-бізнесу після війни? Наскільки українським артистам стало легше?
– Це жахливий час для країни (хочу це підкреслити) і прекрасний час для українських (і не тільки для українських) артистів. Люди, які були в російському шоу-бізнесі багато-багато років і не пускали нікого, пішли з наших ефірів, оскільки всі вони дуже сильно підтримують чинну російську владу. І з'явилося багато молоді навіть звідти [з Росії]. Зараз бум скрізь: і в російській музиці (я маю на увазі молодіжну), і в нашій. З'являються нові імена... Коли в сім'ї є бюджет на один концерт, і приїде хтось із Росії, типу Лепса чи когось ще...
Я приїжджала до Росії, знімалася і їхала. Але мені було дуже важко морально. У мене були постійні скандали з усіма. "Що ж ви так із нашими?" "У вас бабусю-епілептичку зґвалтували просто в автобусі!"
– Загалом, раніше ходили на Лепса, а зараз ходять на Полякову, правильно?
– Так. Якщо є бюджет на один концерт, то вони витратять його тут.
– Ти ж бізнес-людина – як ти зробила вибір?
– Дуже легко.
– Адже там ринок більший. Наприклад, Ані Лорак зробила вибір не на користь України, незважаючи на те, що вона, як і ти, – громадянка України. "Та мені все одно, що війна. Я поїхала в Росію – у мене там кар'єра". Ти ж залишилася тут і, наскільки я знаю, не їздиш у Росію.
– Я не їжджу навіть до мами.
– Що тобою рухало?
– Я багато років їздила в Москву, усі ці 15 років хотіла там виступати, і коли ти закусив вудила і гребеш-гребеш, тобі дуже складно зупинитися, навіть коли ти розумієш, що навколо палають станиці (сміється)... Коли почалася війна, я все-таки там допрацьовувала: у мене був проект і був контракт на великому російському музичному каналі. У цей проект вкладали великі гроші, і я їздила туди на зйомки. Це тривало, мабуть, півроку. Але як я там жила, із чим мені доводилося стикатися з морального погляду... Я ж чудово розуміла, що відбувається, і в мене була своя правда...
– Російська пропаганда тебе не торкнулася?
– Узагалі. Я ж не дивлюся телевізор.
– Окрім нашого каналу і нашої програми (усміхається).
– Скажу чесно: я не дивлюся вас по телевізору я дивлюся в інтернеті. Я взагалі все дивлюся в інтернеті. Тому російська пропаганда мене не зачепила. Я туди приїжджала, знімалася і їхала. Але мені було дуже важко морально. У мене були постійні скандали з усіма, тому що тоді це була животрепетна тема і всі хотіли про це поговорити. "Що ж ви так із нашими?" "У вас бабусю-епілептичку зґвалтували просто в автобусі!" Я кажу: "Ну, як ти думаєш, хто воює [на Донбасі]? Що має статися із 20-річним хлопчиком, щоб йому захотілося зґвалтувати епілептичну бабусю на очах у здивованої публіки?!" Я там постійно була у скандалах, навіть [у контракті] прописали, що ми не обговорюємо політики. Було морально важко, а потім стало [страшно]: ти їдеш і пригинаєш голову, щоб не впізнали... Я чудово розумію, що люди роблять усвідомлений вибір: кожного разу перетинаючи кордон, утискують голову в плечі...
Якось це саме [вирішилося]. Якогось моменту ми зустрілися і сказали: "Хлопці та дівчата, усе. Ми зістрибуємо із цього проекту". Ми навіть заплатили штраф, бо гроші було витрачено, а проект не вийшов. Загалом, це рішення далося важко...
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Зараз про це шкодуєш?
– Ні. Це усвідомлений вибір. Я не могла там бути.
– Уяви собі ситуацію: ти виходиш на сцену, і в першому ряду сидить Путін. Що ти йому скажеш?
– О боже! Як він там опиниться? У Рівному, чи що?! Я б йому туди не радила [їхати]! (Сміється).
– Ну а раптом?
– Ти думаєш, він нічого не розуміє? Чи йому не кажуть?
– Можливо, у тебе накипіло до нього особисто, як до людини, яка це все заварила?
– Мені б дуже хотілося сказати: "Зупинись!"
– Твої пісні переважно російською мовою...
– Так.
– Є кілька українською, але переважно – російською. Чому? Тому що так ринок складається? Чи в тебе є інші плани і ти розвиватимеш українську мову у своїй творчості?
– Я ж не просто вирішила співати – і все. Це бізнес-план: коли ми напрацьовували свою аудиторію, вона полюбила ці пісні. Робити щось на догоду квотам [я не хочу]. У мене є своя публіка – вона любить мене із цими піснями. Звичайно, я буду розвивати український напрям у своїй творчості, але і для своєї публіки...
– До речі, хто твій слухач?
– Насамперед це діти...
– Ого!
– А ти не знаєш?! Тобі потрібно просто подивитися мій концерт.
– Я була.
– Найбільша кількість дітей – на моїх концертах. Це абсолютний факт. У мене в тисячному залі може бути 300 дітей. Тобто третина – це маленькі діти. Звичайно, їхні матусі (жінки приблизно 30 років)...
Я подорослішала нещодавно. Років до 29–30 я була справжньою дитиною
– Зараз багато дітей україномовні, оскільки у школі викладають українською.
– Немає проблем. Мої діти теж чудово розмовляють українською. Отже, [мої слухачі] це діти років до 10. Потім, коли настає тінейджерський вік, вони починають слухати всяких реперів. І це, звісно ж, російські репери. І стосовно цього ми програємо війну (у плані музики). Нам обов'язково треба мати, розвивати свою молодіжну реп-культуру. І це люди 30+. Я з кожним концертом помічаю, як дорослішає мій зал. Три дні тому ми закінчили шоу, яке катали два роки, воно називалося "Я люблю вас". І ми з ним проїхали тричі Україною! І я помічаю, як дорослішає глядач: раніше це були якісь дівчата, потім – жінки, потім вони привезли своїх чоловіків. Я завжди питаю: "Хлопці, хто тут із власної волі?" Дуже рідко руки піднімають (сміється).
– Ти говорила, що для тебе немає жодних заборонених тем, немає табу, немає комплексів, тому можемо говорити про все.
– Так.
– Зокрема можемо говорити про вік. Хочу перевірити одну чутку: нібито тобі насправді не 30 із невеликим хвостиком, а 40–45 років, але ти маєш такий чудовий вигляд, що ти собі в паспорті поміняла рік народження.
– 45 усе-таки?!
– Скільки тобі років насправді?
– Мені 34.
– Тобто немає жодної сенсації?
– Сенсації немає. Але! Мені здається, я знаю, чому виникають такі чутки. Я доросла.
– Сильно розумна.
– Я подорослішала нещодавно. Років до 29–30 я була справжньою дитиною. Мені здавалося, що всі люди навколо дорослі, а я... Це стосувалося всього: я сиділа на шиї в чоловіка, нікуди не лізла, а потім якогось моменту (клацає пальцями)... Це сталося із кризою в моїй сім′ї, коли, умовно кажучи, усе стало не так солодко, коли я сама почала керувати своїм бізнесом, коли сама почала заробляти гроші. Я тоді дуже подорослішала, і це сталося дуже швидко.
– Кажуть, що твій чоловік, який спочатку був дуже заможною людиною, у якийсь момент усі ці гроші вклав у твою творчість...
– Трошки не так, звісно, але багато вклав.
– І певного моменту ти почала заробляти більше. Можна сказати, що ти – головний годувальник у сім′ї...
– Це абсолютна правда.
– Його це влаштовує, тебе це влаштовує?
– Оскільки ми з ним уже 15 років разом, ми вже реалізована пара і в нас немає поділу твоє/моє. Спочатку він мені все віддав, знав, що я не така, що візьму й піду далі. Вірив у мене (сміється). Сьогодні в мене виходить заробляти гроші. Ну круто! Я із задоволенням їх витрачаю на нього. Ну не те щоб на нього. На сім'ю. Він не так дорого мені коштує – я коштувала йому набагато дорожче! (Сміється).
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Твій чоловік працює чи займається дітьми?
– Він щось там робить... Я не знаю, що він робить, – я на гастролях, я не бачу (сміється).
– Я знаю кілька сімей, у яких дружина – співачка, а чоловік – багата, впливова людина, але...
– Нічого не виходить?
– Але він під жодним соусом не дозволяє займатися кар'єрою, тому що панічно боїться відпускати на гастролі. Твій чоловік тебе не ревнує?
– По-перше, це люди, невпевнені в собі. У нас із чоловіком абсолютна довіра. Він мені дозволяє все, а коли тобі дозволяють усе, тобі нічого не треба...
– А ти приводів для ревнощів не даєш?
– А в мене є час на приводи?! Люди сильно помиляються, коли думають, що співачка – це така професія, що вона може на гастролях щось робити...
– Не може?
– А як?!
– Розкажи.
– От уяви: у тебе стався адюльтер із кимось із Дніпропетровська, а він же ж замовк і нікому не розказує! За п'ять хвилин про це будуть знати всі! Для жінки-співачки це взагалі трагедія. Чому вони самотні? Тому що це складно. Звичайній жінці легко: сказала, що пішла в булочну, зробила свої справи – і ніхто не дізнається. Для публічної людини це неможлива історія. І він [чоловік] це розуміє. Тому що я вийшла заміж за розумну людину.
Чоловіки мене бояться! Уяви, зріст 180 см, плюс 12 см каблука, плюс півтора гектара на голові якогось газону. Ну як до такої підступитися?! Я ж можу і брикнути!
– Він старший за тебе?
– Так.
– На скільки?
– На 14 років.
– І на голову чи дві нижчий від тебе. Не бентежить це?
– Ну що ти таке кажеш?! У нього зріст – 176 [см], у мене – 180. Я просто на підборах ходжу! Нормальна в нас парочка. Шикарна!
– Тобто не бентежить.
– По-перше, він не маленький! Він гарний, накачаний мужичок.
– Я ж не кажу, що він не гарний. Я мала на увазі зріст.
– Слухай, у мене 180! У мене ніколи не було чоловіка, вищого за мене! Де вони взагалі є?! Це тільки тобі пощастило!
– Кличко, наприклад, один і другий.
– Один – це [одружений], другий – теж. Усі розібрані. Гарні мужики хіба на дорозі валяються?
– Треба самим вирощувати.
– Та й узагалі не у зрості ж щастя. Однозначно. Я вже 15 років із цим чоловіком – напевно, мені там щось сильно подобається (сміється).
– Програму треба після опівночі продовжувати. Для багатьох заможних чоловіків, які можуть собі дозволити замовити корпоратив, наприклад, з Ольгою Поляковою, як казала Лоліта, "дуже важливо спати з телевізором". Тобто з дівчиною, яка дуже популярна, із зіркою. Ти коли-небудь стикалася із чіпляннями?
– Ніколи!
– Чому?
– Я теж ставлю собі це запитання! Я як жінка, яка вважає себе симпатичною (мій чоловік так уважає, мама каже, що я красуня!)...
– Не можуть же вони удвох помилятися!
– Так! І я разом із ними. Уже троє людей так вважають! (Сміється). Потім – журнал Viva, який – на секундочку! – визнав мене найкрасивішою жінкою України. І я завжди думала: чому? Що таке?! А потім я зрозуміла: вони бояться! Уяви, 180 см, плюс 12 см каблука, плюс півтора гектара на голові якогось газону (сміється). Ну як до такої підступитися?! Я ж можу і брикнути! Або буцнути.
– Тобто взагалі? Мені Руслана, наприклад, розповідала, що були випадки.
– Ніколи. Дивна річ. І навіть образливо, якщо чесно. По-перше, я імпозантна, гучна, якщо хто бачив мої виступи, я дуже енергетична. Мене бояться. Ну, уяви: до такої баби підступитися?! "Що ж їй треба? О Господи! Може, у мене там не доросло чи грошей мало. Та ну її!"
– Не таємниця, що є окремий вид бізнесу, коли гьорл-бенди створюють, щоб спочатку співати, а потім надавати ескорт-послуги.
– Я нічого про це не знаю.
– Знову вмикаємо режим білявки (сміється).
– Не знаю. Мені не треба.
– Колеги говорять, напевно, обговорюють.
– Я ніколи не стикалася з такими розмовами. Припустімо, та сама група "ВІА Гра". Я точно знаю, що в них пекельна дисципліна: вони сидять у номерах, закриті, у них навіть ключів немає! Їх випускають тільки на сцену.
– Я поставлю запитання, на яке ти точно знаєш відповідь. Скільки коштує сьогодні концерт Ольги Полякової?
– Багато! Найвищий прайс, який є у країні.
– Тобто ти найвисокооплачуваніша артистка України?
– Одна з. Є ще одна. Але він чоловік.
– Олег Винник?
– Так.
Кліп "Шлепки" знімали на позичені гроші, бо чоловік сказав: "Звиняйте, ви вже випатрали бюджет сім'ї – більше немає! Давай, доцю, якось сама"
– Двоє блондинів...
– Так, двоє блондинів скооперувалося – і вивозимо грошенята. Люди, ви повинні зрозуміти: я насправді стільки витратила, що маю це заробити (сміється).
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Тобто ти віддаєш борги?
– Ні. Слава богу, ми віддали борги. Я розповім тобі історію щодо боргів. Мій кліп "Шлепки" знімали на позичені гроші, бо чоловік мені сказав: "Звиняйте, ви вже випатрали бюджет сім'ї – більше немає! Давай, доцю, якось сама". (Сміється). Ми позичили $25 тис...
– Слухай, він у тебе святий.
– (Киває). Це правда. (Дивиться в камеру і хреститься). Бачиш, молюся на тебе! Він юдей, до речі, не зрозуміє (сміється). Так от: позичили гроші, зняли кліп "Шлепки" – і сидимо чекаємо на концерти. А замовлень немає! "Шлепки" лунають із кожного чайника, на кожному пляжі, із кожної ятки – а ми сидимо без роботи. Я телефоную, кажу, віддам на місяць пізніше. Потім – ще на місяць... Три місяці я відкладала... Й у вересні відкрився краник – і в моє життя прийшов шоу-бізнес. Гроші віддали – і більше боргів у мене немає. До речі, про пташок: 26 жовтня, Палац спорту (програма вийшла в ефір 18 жовтня. – "ГОРДОН")...
– Я чула, що ти готуєш щось грандіозне. Розкажи, що там буде.
– Це дуже дороге шоу. Я вкладаю туди вдвічі більше грошей, ніж у будинок (а будинок я вже побудувала).
– Чудовий анонс! (Сміються).
– Це буде високотехнологічне круте шоу. Ми до цього довго йшли. У глядача буде можливість подивитися Полякову на всіх її стадіях: від хвацьких "Шлепок" до абсолютно нової Полякової, яку вони не бачили і не знають, але я такою є. І мені б хотілося відкритися їм – і з цього боку теж. Є потенціал, є жіноча мудрість – час уже дорослішати. Буде багато нових музичних експериментів, будуть неймовірні трюки. Наприклад, живе розпилювання (на втіху моїм конкурентам).
– Розпилювання бюджету країни?
– Ні-ні, бюджет країни розпилюють навпроти мене... Ми будемо розпилювати артистку.
– Якби всі політики цим займалися, українці були б багатшими! (Сміється).
– Так. Так от: ми замовили за кордоном устаткування: це пила, яка на абсолютно прозорому столі під час пісні "Любовница" буде мене розпилювати...
– Збожеволіти!
– Так, це дуже дорогий номер, дорогий реквізит. І це тільки один номер, а їх буде багато. Буде 30 номерів, у яких буде відбуватися все! 193 костюми, 680 осіб працює над шоу, 257 тонн світла, обладнання та реквізиту. Це по-справжньому велике світове шоу, а не просто концертик. Ми готуємо його вже протягом року!
– Звук живий чи фонограма?
– Обов'язково! Я не вмію співати під фонограму: відкриваю рот не в такт. Це так жахливо!
– Це просто заява. Може, підтвердимо?
– Що?! Уже закінчується передача? Ми ж не встигли поговорити!
– Заспіваймо – а потім подивимося.
– Що ж заспівати? Яку пісню: нову чи стару? Чи хітову? Скажи!
– "Бывший"?
– Може, "Королеву ночи"?
– Так!
– Допомагаєш мені?
– Ні, я слів не знаю.
– (Співає) Вытру слезы, стану красивой
Я сегодня хочу быть счастливой
Я королева ночи – сегодня точно...
Ні, давайте не цю. Давайте нову заспіваю. У мене є дуже гарна пісня про любов.
– Там, де розпилюють?
– Ні, там я буду літати. Це ще один дорогий трюк за ціною однієї кімнати в будинку.
– Слухай, скільки коштують квитки на концерт?
– Я не знаю!
– Так і знала!
– Ну як... Є під різний бюджет. Тебе який цікавить? Є фан-зона, яка буде коштувати недорого...
– Давай співати, щоб ми встигли.
– (Співає) Тогда не устану я небу кричать
Послушай, я его люблю, я его люблю
Но гордость связала мне руки, доплыть бы до берега скорей
Я его люблю, я его люблю
И нету печальнее повести, чем о любви моей…
– Дякую тобі!
– Ось така пісня.
– Я бажаю, щоб концерт пройшов так, як ти його проанонсувала...
– Я мало проанонсувала! Ти мало мене запитала, а там буде багато-багато всього!
– Щоб люди одержали таке саме задоволення, як я від твого анонсу. Спасибі тобі велике!
– Дякую!
Записав Дмитро НЕЙМИРОК
