Посол Азербайджану: За участі ОБСЄ заморожено конфлікти в Грузії, Придністров'ї, Нагірному Карабасі. Судячи з усього, до цього прагнуть і на Донбасі G

Унаслідок конфлікту в Нагірному Карабасі 25 років тому Азербайджан утратив свої землі, а 1,2 млн його громадян стали біженцями. Тоді державі, яка формувалася, як і Україні нині, довелося практично з нуля створювати свою армію й у складних економічних умовах вирішувати проблеми вимушених переселенців. Саме тому, коли Росія захопила Крим і розв'язала війну на Донбасі, Азербайджан виступив на захист територіальної цілісності України та підтримав відповідну резолюцію ООН у 2014 році.

В інтерв'ю виданню "ГОРДОН" Надзвичайний і Повноважний Посол Азербайджану в Україні Азер Худієв розповів, як його країна справляється з викликами сепаратизму, домагається уваги міжнародних організацій і завдяки чому змогла досягти економічного успіху та військової переваги у своєму регіоні.

– Пане посол, як ви вважаєте, громадяни Азербайджану, які живуть на території України, почуваються у безпеці?

– Україна – країна чудових людей. Гостинних і толерантних. На мій погляд, навіть у розвинених країнах Європи до нетутешніх ставляться по-іншому, трохи гордовито. А тут високо цінують фундаментальні людські риси: культуру, повагу до релігії й інших націй. Загалом Україна дуже комфортна країна, не тільки для азербайджанців, грузинів, молдаван, але і для представників будь-якого народу, які постійно чи тимчасово проживають тут.

– А війна на Донбасі й анексія Криму на становище азербайджанців уплинули?

– Звичайно ж, країна змінюється. Ми теж свого часу через це пройшли, коли 25 років тому в наші двері так само постукав сепаратизм, тільки вірменський.

Є моменти, яких не можна замовчувати. У 2014–2015 роках було викрадено вісьмох азербайджанських бізнесменів. У них вимагали викуп. Деякі відкупилися, решту спіткала інша доля – вони досі не повернулися додому, їх уважають зниклими безвісти. У нас була зустріч із генеральним прокурором України Юрієм Луценком, його першим заступником, а нещодавно спілкувалися з міністром внутрішніх справ України Арсеном Аваковим. В обох випадках нас запевняли в тому, що розслідування всіх інцидентів буде проведено максимально оперативно й об'єктивно.

На жаль, час іде, а зрушень у слідстві ми не бачимо. Повірте, один із найважчих моментів – коли ми не можемо відповісти на запитання, які надходять із Баку, про те, чому немає результатів розслідування? Керівництво Азербайджану уважно стежить за подіями та висловлює своє занепокоєння долею наших співвітчизників. Адже тут проживає приблизно півмільйона азербайджанців. Окрім того, майже 11 тисяч азербайджанських студентів здобувають в Україні вищу освіту. Україна є нашим стратегічним партнером, і ми хотіли б, щоб між нашими країнами не залишалося невирішених питань.

– Ви сказали, Азербайджан набагато раніше зіткнувся із сепаратизмом. Які уроки, які ви здобули за цей час, можуть бути корисними для України?

– Ми дістали уроки з конфлікту, першопричиною якого є зазіхання сусідньої держави на землі, що історично та юридично належать Азербайджану й ось уже 25 років перебувають під окупацією. На превеликий жаль, Азербайджан досі сам так і не зумів домогтися справедливого вирішення конфлікту в Нагірному Карабасі, яке полягає в повному відновленні територіальної цілісності нашої держави та поверненні всіх азербайджанських біженців і вимушених переселенців до рідних домівок.

Урегулювання карабаського конфлікту на себе взяла Мінська група ОБСЄ, але ось уже чверть століття ми не бачимо від неї реальних кроків для відновлення справедливості. Складається враження, що свою місію ОБСЄ бачить не в досягненні справедливості, а в заморожуванні карабаського конфлікту, що на руку Вірменії, яка продовжує окупацію наших земель, але ніяк не на руку нам. На жаль, така сама "методика" діяльності ОБСЄ і щодо інших конфліктів на території колишнього СРСР. Досить згадати про те, що за участю цієї організації було заморожено конфлікти і в Грузії, і в Придністров'ї, і в Нагірному Карабасі. Цієї ж мети ОБСЄ, судячи з усього, прагне і на Донбасі.

Худієв: Наш конфлікт занадто затягнувся, а терпіння азербайджанського народу не безмежне. Фото: Embassy of the Republic of Azerbaijan in Ukraine / Facebook

Що ми спостерігаємо? ОБСЄ не має конкретних механізмів для врегулювання цієї ситуації. На сьогодні в межах ОБСЄ ведуть лише дискусії навколо того чи іншого конфлікту, і жоден із них, зокрема й вірменсько-азербайджанський, Нагірно-Карабаський, не знайшов свого вирішення. Наш конфлікт занадто затягнувся, а терпіння азербайджанського народу не безмежне. І ми завжди залишаємо за собою право вирішення цього конфлікту в межах територіальної цілісності Азербайджану.

– І яким ви бачите вихід із ситуації?

– Ми розвиваємо економіку країни, ми вже створили сильну, здатну вирішувати будь-які поставлені перед нею завдання армію. Ми проводимо активну дипломатичну роботу, щоб привернути якомога більше уваги міжнародної спільноти до того, що ось уже чверть століття триває окупація азербайджанських територій із боку Вірменії, яка ігнорує всі норми міжнародного права, відмовляється підкорятися резолюціям упливових міжнародних органів, зокрема Ради Безпеки ООН. Є чотири резолюції Ради Безпеки ООН, у яких чорним по білому написана вимога про необхідність якнайшвидшого виведення вірменських збройних сил з окупованих територій Азербайджану. Але офіційний Єреван відверто та цинічно ігнорує ці резолюції.

– Сьогодні в Україні приблизно два мільйони людей, які втратили практично все та покинули свої домівки через окупацію Криму та військову агресію Росії на Донбасі. Держава нічим особливо допомогти їм не може. А як ви справлялися з таким напливом людей?

– Унаслідок нагірно-карабаського конфлікту 1,2 мільйона азербайджанців перетворилися на біженців і вимушених переселенців! Можна сказати, що сталася гуманітарна катастрофа. Окрім того, однією з найбільш трагічних сторінок карабаського конфлікту є геноцид мирного азербайджанського населення Ходжали.

Цього року виповнюється 25 років із моменту скоєння цього злочину проти людяності. Злочину, жертвами якого стали понад 600 осіб, серед них жінки та діти. Але нинішній президент Вірменії Серж Саргсян, донедавна – карабаський сепаратист, не тільки не соромиться цього жахливого злочину, але і в інтерв'ю англійському журналістові Томасу де Ваала стверджував: геноцид у Ходжали був важливий із погляду ламання стереотипу про те, що вірмени не можуть воювати проти мирного азербайджанського населення. І з носіями таких поглядів ми змушені вести переговори щодо мирного та справедливого врегулювання карабаського конфлікту.

Спочатку нам було дуже важко. Адже Азербайджан зіткнувся з військовою агресією з боку Вірменії, не маючи ні власної армії, ні тієї економічної могутності, яку має нині. Біженці жили в наметових містечках, землянках, товарних поїздах. Жодних інших умов тоді запропонувати ми не могли. Однак, що парадоксально, світова громадська думка була однозначно на боці Вірменії. Сипалися звинувачення на адресу жертви окупації, а не на адресу країни-окупанта!

– Як удалося впоратися з такими викликами?

– Цей процес почався з моменту повернення до влади Гейдара Алієва. Саме він заклав основи для поступового, але неухильного зростання переваги Азербайджану над Вірменією. Зокрема, було прорвано інформаційну блокаду, дезавуйовано брехню, яку розповсюджували допомогою вірменського лобі, про справжні причини та наслідки карабаського конфлікту. Це, у свою чергу, привело до зміни ставлення до карабаського конфлікту. Наразі вже всім очевидно, що головною перешкодою для справедливого врегулювання карабаського конфлікту є неконструктивна позиція офіційного Єревана.

Окрім цього, якісно змінилася й азербайджанська армія. Її визнано найсильнішою в регіоні. За даними Global Firepower Index – рейтингу, який оцінює військову міць держав світу, армія Азербайджану посідає 59-те місце, для порівняння: Грузії – 80-те, Вірменії – 95-те. Неможливо порівнювати й економічну міць Азербайджану та Вірменії. Наша країна – загальновизнаний економічний лідер регіону, який ініціює та реалізує найбільші проекти за участі сусідніх держав. Вірменія ж – визнаний економічний аутсайдер регіону, відрізаний від участі в усіх найбільших регіональних проектах. Усе це позначається і на демографічних показниках. Населення Азербайджану збільшується, а Вірменії – зменшується.

Природно, зростання економічної могутності Азербайджану привело до вирішення соціально-економічних проблем біженців і вимушених переселенців. У нашій країні проводять активну роботу з покращення умов їхнього життя. Можна відзначити будівництво сучасних селищ і містечок, забезпечення їх сезонною чи постійною роботою, надання одноразової чи постійної фінансової допомоги та пільгових кредитів.

Так, поки не можна говорити про те, що вирішено всі проблеми біженців і вимушених переселенців, але ніхто з них уже не живе в тих умовах, у яких жив два десятки років тому.

– Тобто в людей уже з'явилося власне житло?

– Так. Кілька місяців тому міністр соціальної політики України Андрій Рева відвідав із візитом Азербайджан та ознайомився з тим, як вирішували проблеми біженців і вимушених переселенців у нашій країні. Йому продемонстрували спеціально складену дорожню карту з поліпшення якості життя біженців і переселенців, забезпечення їх роботою.

Це дуже важко! Ви тільки уявіть: мільйон людей без роботи! Можна сказати, це майже половина населення Словенії. Але ми змогли впоратися з цим завданням. Тепер загальний рівень безробіття в Азербайджані на рівні 6%. Щодо біженців і вимушених переселенців, можна говорити, що практично вирішено багато їхніх проблем, зокрема і з працевлаштуванням. Та про що говорити, якщо навіть у прифронтовій зоні у нас побудовано прекрасну інфраструктуру – прокладено якісні дороги, побудовано спортивні комплекси, і дитсадки, і школи, і містечка – усе на найвищому рівні.

– Російська пропаганда впливає на азербайджанських слухачів, читачів, глядачів?

– У нас транслюють деякі російські телеканали, але не всі. Частину ми заглушили з тих чи інших причин. Але залишилися громадські та державні канали, які дивляться, зокрема, й тому, що в Росії проживає більше ніж мільйон азербайджанців.

– Але, бачачи агресивну зовнішню політику Росії, ви вживаєте заходів із захисту своїх громадян?

– Якби ми не враховували цього моменту, у нас не було б такої стабільності, ідеологічна складова була б слабкою. Я можу запевнити, що жодна пропаганда не стане перепоною для відносин між Азербайджаном та Україною. Наші люди розуміють, що йде інформаційна війна. Окрім того, телебачення втрачає колишню популярність. Спілкування йде через соціальні мережі, через Facebook. Надворі століття глобалізації. Інформація так блискавично проходить, що ви не встигаєте за нею стежити. Тому я думаю, не варто турбуватися, що на якомусь каналі йде недостовірна інформація. Є альтернатива телебаченню, і дуже гарна.

– В Україні велика вірменська діаспора. Чи не конфліктують між собою вірмени й азербайджанці, які живуть тут?

– Ми, як дипломатична місія, робимо все, щоб не допустити провокацій і конфліктів між представниками наших народів на території третьої країни. І завжди будемо працювати над запобіганням зіткнень на міжнаціональному ґрунті. Ні в Україні, ні в Росії таких інцидентів немає.

Те, що трапилося в Нагірному Карабасі – це результат вірменського ультранаціоналістичного руху. У зв'язку з цим змушений нагадати, що другий президент Вірменії Роберт Кочарян є автором тези про "генетичну несумісність" азербайджанців і вірменів. Кажу про це, щоб ви зрозуміли, які сили перебувають при владі у Вірменії. Так, саме перебувають. Адже Серж Саргсян є наступником Роберта Кочаряна. Вони обидва – представники карабаського клану, що захопив владу у Вірменії.

Водночас Азербайджан і азербайджанський народ не проти Вірменії та вірменського народу. У нас є історія мирного, добросусідського співіснування у складі спільної держави. Азербайджанці мали чималий уплив на культуру Вірменії, а вірмени, які жили в нашій країні, мали вплив на культуру Азербайджану. Ми все це пам'ятаємо, ми не заперечуємо. У центрі Баку, наприклад, стоїть вірменська церква.

Худієв: Азербайджан – не та країна, із якою можна говорити з позиції сили чи мовою ультиматумів. Фото: Embassy of the Republic of Azerbaijan in Ukraine / Facebook

Загалом Азербайджан сьогодні – це мультиетнічна, мультиконфесійна держава, у якій представники різних релігій живуть у мирі та гармонії. Країна пишається своєю толерантністю, релігійною терпимістю. Сьогодні мечеті, церкви, синагоги на території країни охороняє та відновлює держава. Саме в цьому, у нашій толерантності, запорука того, що азербайджанський і вірменський народи зможуть знову жити в мирі та добросусідстві. І, до речі, відсутність конфліктів між азербайджанцями та вірменами, які проживають в Україні, – також свідчення того, що є шанс на мирне співіснування наших народів. Але потрібна політична воля офіційного Єревана, щоб почалося нарешті справедливе врегулювання карабаського конфлікту, щоб почався процес установлення миру. На жаль, цієї політичної волі у керівництва Вірменії не видно.

– Що нині відбувається в Нагірному Карабасі?

– Триває окупація наших земель. Щодня вірменська сторона здійснює обстріли нашої території з різних видів зброї. Нещодавно трапилася трагедія. Унаслідок обстрілу вірменськими окупантами села Алханли Фізулінського району з гранатометів і мінометів було вбито дворічну Захру Гулієву та її бабусю Сахібу Гулієву. Це трагедія для кожного азербайджанця, незалежно від країни, у якій він проживає.

Немає гарантій, що такі трагедії не повторяться знову. Тому що вірменська сторона не бажає підкорятися чотирьом резолюціям Ради Безпеки ООН і виводити свої війська з окупованих територій та щодня продовжує обстріли наших позицій, стріляючи, зокрема, і по мирному населенню. Показово, що активізація провокацій із вірменського боку відбувається якраз напередодні чергової зустрічі між главами МЗС наших країн. Точно так само сталось і цього разу. Вірменська сторона провокує Азербайджан на сильний удар у відповідь.

Те саме сталось у квітні 2016 року, коли відбулася так звана чотириденна війна. Причиною став обстріл цивільного населення. Тоді, 1 квітня, унаслідок вірменського артилерійського удару по Тертерському району загинула ціла родина, просто в машині. Азербайджанській армії дали команду відкинути вогневі точки противника від населених пунктів. Це завдання наша армія виконала – звільнила дві стратегічні висоти, які мають велике оперативно-тактичне значення на фронті. Але, мабуть, вірменська сторона не винесла уроків із минулорічної поразки. Вона і далі здійснює провокації. Це помилка. Азербайджанська армія, повторюся, здатна вирішити всі поставлені перед нею завдання та відновити територіальну цілісність нашої держави.

– Ви сказали, активізація провокацій із вірменського боку відбувається якраз напередодні чергової зустрічі між главами МЗС країн. Просто напрошується пряма аналогія: як тільки переговори з українського питання підходять до логічного продовження, одразу ж починаються провокації, обстріли – і домовленості зриваються. Виходить, є стратегія, імовірно, написана в одному місці?

– Утримаюся від конкретної відповіді на це запитання, бо мова про припущення, а не про доведені факти. Але скажу, що регіон Південного Кавказу є дуже важливим для зовнішніх гравців. Він стратегічний і у військовому, і в геополітичному, і в геоекономічному плані. Передусім через наявність тут енергоресурсів, можливості їх транспортування до Європи. Та й суто географічно наш регіон розташований на стику Заходу та Сходу. Подивіться на карту та побачите, скільки там проходить важливих артерій...

– ...і комусь дуже вигідно створити в цьому місці осередок нестабільності...

– Азербайджан – не та країна, із якою можна говорити з позиції сили чи мовою ультиматумів. Ми здатні обстоювати свої національні інтереси, прекрасно розуміючи цілі всіх сил, що намагаються використовувати Карабаський конфлікт як важіль для посилення власних позицій у регіоні.

– Цікаво, що про Україну знають в Азербайджані та навпаки. Є взаємний інтерес?

– У Баку найбільший круг названо Українським. Є вулиця Лесі Українки, пам'ятник Тарасу Шевченку. Окрім того, функціонує Бакинський слов'янський університет, де готують філологів-педагогів, зокрема й української мови.

Розмірковуючи ширше, скажу, що коли стався розпад СРСР і ми зіткнулися з утратою територіальної цілісності, однією з тих країн, яка була завжди поруч, виявилася Україна. Ми це пам'ятаємо. Як пам'ятаємо і про те, що серед національних героїв Азербайджану, які віддали своє життя в боротьбі за територіальну цілісність нашої держави, були українці. Окрім того, Україна допомагала у створенні азербайджанської армії. Військово-технічне співробітництво між нашими країнами завжди було на дуже високому рівні. Прекрасний політичний діалог завжди йшов між президентами України й Азербайджану.

Нарешті, велика кількість азербайджанців відвідує Україну з туристичною метою. Ще з радянських часів популярні Трускавець, Миргород та інші курорти. Я думаю, кожен другий азербайджанець хоч раз бував в Україні. На жаль, цього не скажеш про українців. Вони набагато рідше відвідують Азербайджан. Сподіваюся, із часом ми побачимо зміни і в цьому питанні. Адже Азербайджан активно розвиває сектор туризму. У нас є на що подивитися, і до українців у нашій країні традиційно тепле ставлення.

– Як ви оцінюєте нинішній стан двосторонніх відносин?

– Потенціал дуже високий. Особливо економічний. Але поки товарообіг не відповідає духу обох сторін. Він утричі впав.

– Із чим це пов'язано?

– Зі збройним конфліктом на Донбасі. Раніше багато товарів експортували зі східної України – метал, медичні препарати тощо. Нині з тими підприємствами немає співпраці. Водночас політичні відносини між нашими країнами на найвищому рівні. Нагадаю, що у 2014 році Азербайджан визнав територіальну цілісність України та підтримав відповідну резолюцію Ради Безпеки ООН.

До речі, Вірменія тоді вибрала іншу політичну лінію. Але це її справа. Ми ж говоримо про те, що є розвиток відносин між нашими країнами. Торік відбувся візит Петра Порошенка до Азербайджану. Він був досить плідним, під час нього було підписано важливі документи. Нині чекаємо візиту нашого президента до України у відповідь.

– І коли планують візит?

– Поки конкретики немає, але, найімовірніше, у другій половині 2017 року. Наразі ми активно розвиваємо відносини в економічному плані. Нещодавно в Києві побувала економічна делегація на чолі з міністром економіки Азербайджану Шахіном Мустафаєвим. Ми домовилися про відкриття Торгового дому Азербайджану. Є велике бажання реалізувати цю ідею, щоб збільшити товарообіг та експорт в Україну, а також координувати компанії, які тут працюють.

Зі свого боку українське керівництво попросило розглянути можливість відкрити Торговий дім України в Азербайджані. Чому це важливо? Багато української продукції не доходить до Середньої Азії чи Ірану. А Азербайджан міг би лобіювати ці процеси чи займатися ретрейдингом. У нас історично гарні відносини з Іраном. 35 мільйонів азербайджанців живуть на його території. У нас прекрасні добросусідські відносини, немає ні мовного, ні ментального бар'єрів. Ми можемо українську продукцію через наші транспортні коридори постачати в Іран і Середню Азію – це великий ринок.

За підсумками візиту наш міністр економічного розвитку пропонує стратегічне бачення того, як виводити українські товари на ринок Ірану та країн Середньої Азії. Восени, найімовірніше, буде обговорення цього питання на засіданні міжурядової комісії. Думаю, буде підписано відповідні документи. Ми – за всебічний, взаємовигідний розвиток відносин з Україною.