Радіна: Не відкидаю, що розмови про поглинання Білорусі з боку РФ – спільна гра Мінська і Москви на підвищення рейтингу Лукашенка G

Наталія Радіна – білоруська опозиційна журналістка, головний редактор сайта Charter97.org ("Хартия-97") – уже майже шість років живе в Польщі. Вона очолила видання після того, як у вересні 2010 року було вбито засновника сайта Олега Бебеніна.

У грудні того ж року, після чергових президентських виборів, на яких переміг Олександр Лукашенко, у країні відбулися масові протести. Влада жорстоко розправилася з активістами – тисячі людей побили і кинули до в'язниць. Редакцію видання Charter97.org у Мінську розгромили, Радіну заарештували співробітники КДБ за обвинуваченням у справі про участь у масових заворушеннях. Майже два місяці вона провела в СІЗО КДБ Білорусі.

"Начальник слідчого ізолятора КДБ Білорусі полковник Олександр Орлов на нічному допиті, вимагаючи від мене свідчень, заявив: "Ти вийдеш на волю не раніше ніж через п'ять років. І я тобі обіцяю – дітей після цього ти мати не зможеш..." У в'язниці тебе переконують, що ти – недолюдина, скотина. Їхня мета – розтоптати твою людську гідність. Одразу можна забути, ким ти був на волі. Там ти – ніхто. Істота без прав, із якою можна робити все що завгодно. І в цьому тебе переконують усі: охорона, адміністрація, оперативники, слідчі – щодня, щогодини, щохвилини", – так згадувала свій досвід перебування в білоруській в'язниці Радіна.

Після виходу із СІЗО журналістка провела два місяці під домашнім арештом і втекла через Москву до Литви, де й отримала політичний притулок. Із 2012 року на запрошення польської влади Charter97.org працює у Варшаві. Однак півроку тому керівництво Польщі ухвалило рішення про суттєве скорочення фінансування видання. Щоб вижити, команда сайта звернулася по підтримку до численних читачів.

Із журналістом видання "ГОРДОН" Радіна зустрілася в Києві, де записувала інтерв'ю з українськими політиками. Вона розповіла, як виживають у нинішніх умовах громадяни Білорусі, пояснила, чому протести не збирають так багато людей, як в Україні, та не приводять до зміни влади, утім, як і численні сварки між офіційним Мінськом і Москвою, яка його контролює.

– Наталіє, не так давно ви приїжджали до Києва. Що ви тут робили?

– Хотілося ближче придивитися до вашої політичної ситуації, зробити низку інтерв'ю. Нам дуже цікаво, що відбувається в Україні, як працюють медіа й виборчі штаби кандидатів у президенти. У Білорусі наступного року теж будуть президентські й парламентські "вибори", але їх не можна порівнювати з українськими, оскільки в нас 25 років поспіль усі вибори фальсифікують, а у вас є реальна політична конкуренція.

Під час виборчої кампанії ситуація в будь-якій країні, навіть у Білорусі, змінюється: народ активізується, з'являється шанс на зміни. Білоруси завжди протестували й оскаржували практично всі сфальсифіковані вибори. У 2006-му і 2010-му десятки тисяч людей у Мінську вийшли на площу, не погодившись із підробленим результатом президентських виборів. Думаю, протести можуть повторитися, оскільки жити під час диктатури вже неможливо.

– Хто з українських політиків вас як опозиційного білоруського журналіста настільки зацікавив, щоб приїхати до Києва й узяти в нього інтерв'ю?

– Із першими особами інтерв'ю не планували, а цікавлять лідери президентських перегонів, насамперед Юлія Тимошенко, Петро Порошенко та Анатолій Гриценко. Цікавить колишній посол у Білорусі Роман Безсмертний. Ці люди стоять на демократичних позиціях, говорять про необхідність проведення реформ, дотримуються європейського курсу розвитку країни. Із кандидатами, які стоять на проросійських позиціях, ні зустрічатися, ні записувати інтерв'ю точно не хочу.

Білорусь теж чекає дискусія про те, що необхідно зробити для розвитку країни у європейському напрямку, як вибратися з-під впливу Росії і стати нормальною державою. Але зараз для нас завдання №1 – звільнитися від диктатури, завдання №2 – побудувати нову країну.

Радіна: Білоруси ненавидять Лукашенка. Було жахливою помилкою в 1994 році обрати його президентом. Фото: EPA

– Дуже несподівана фраза "білоруси завжди протестували й оскаржували вибори". Збоку здається, що мовчать, звикли, ніщо й ніколи не змусить їх вийти на протест.

– Неправда, абсолютно! У 2010-му на майдан, за різними оцінками, вийшло приблизно 70–80 тис. осіб. Вийшли в умовах тотальної інформаційної блокади з боку державних ЗМІ, а інших медіа в Білорусі майже не залишилося.

У нас не як в Україні, де багато телеканалів, не підконтрольних владі. І неважливо, що вони під контролем окремих олігархів. У вас у публічному інформаційному полі є плюралізм думок. У Білорусі цього немає всі 25 років президентства Лукашенка.

У 2010-му соцмережі ще не були так поширені, а пропагандистський тиск на виборців був сильним. І навіть у таких умовах на вулицю вийшла величезна кількість білорусів. Думаю, на початку і першого, і другого Майданів в Україні стільки людей не виходило.

У вас кількість протестувальників наростала через відсутність жорсткої протидії влади, у всякому разі спочатку. У вас була організація та інформаційна підтримка, були сцена, біотуалети, пункти обігріву та роздавання їжі, були медпункти. У Білорусі такого не було зроду. Люди завжди знали, що виходять із ризиком для життя. У 2006-му наші чиновники просто заявляли, що вихід на протести прирівнюється до тероризму, а за цією статтею загрожує покарання аж до смертної кари. Нагадаю, що в Білорусі досі не скасовано смертної кари.

У 2010-му від білоруської влади теж постійно звучали погрози, що вихід на площу прирівняно до організації держперевороту, відповідно, на протестувальників чекає в'язниця. Опозиційні кандидати та члени їхніх штабів дістали серйозні строки. Мені теж висунули офіційне обвинувачення, загрожувало до 15 років позбавлення волі. Але навіть в умовах інформаційної блокади, реальних погроз та репресій білоруси виходили на протести. І будуть виходити.

– Але чому останні дев'ять років, після 2010-го, у Білорусі не було масових протестів?

– Ну як "не було"? Не погоджуся. Так, протягом кількох років серйозної активності не було, тому що у 2010-му Лукашенко жорстко придушив протест: величезна кількість заарештованих, включно практично з усіма лідерами опозиції, кандидатами у президенти, членами їхніх штабів.

Затримали багато рядових активістів, тільки протягом однієї ночі взяли приблизно тисячу осіб. І люди дістали реальні строки – до п'яти років позбавлення волі. У нас зараз планує висунути свою кандидатуру у президенти Микола Статкевич, який загалом відсидів вісім років, останні п'ять років – саме за участь в акціях протесту 2010-го, коли теж був кандидатом.

Білорусів дійсно сильно налякали реальні тюремні строки за вихід на мирний протест. Не кажучи про те, що у в'язниці (це 100% інформація, тому що я сама із цим стикалася) КДБ ламав людей на підписку про співпрацю зі спецслужбами. І більшість підписувала, дістаючи натомість не реальний, а умовний строк. А підпис на папері про співпрацю зі спецслужбами не передбачає активної участі в протестній діяльності.

Радіна: У Білорусі лише співробітників міліції на 100 тис. населення в сім разів більше, ніж у СРСР. Плюс ще вісім спецслужб зі своїми агентами, які заполонили всю країну. Фото: EPA

У 2017 році в Білорусі спалахнули акції протесту проти декрету про "дармоїдів", які швидко переросли із соціальних у політичні. За охопленням міст таких протестів у країні не було з часів перебудови. Влада придушила демонстрації, було заарештовано понад 1000 осіб, 30 людей стали фігурантами сфальшованої кримінальної справи. Але очевидно, що народ диктатора ненавидить і тихо в Білорусі більше не буде.

– Скільки, по-вашому, зараз у країні незадоволених?

– В опозиції до Лукашенка сьогодні до 80% білорусів.

– Але ж це величезна кількість громадян, а їх не видно й не чути...

– Ви не вірите, бо в Україні навіть близько не було тієї диктатури, яка 25 років існує в Білорусі. Якби ви поспілкувалися зі звичайними людьми – таксистами, покупцями в магазинах тощо – відчули б: сьогодні знайти в Білорусі прибічників Лукашенка практично неможливо. Країну розвалено, реальні зарплати в регіонах – $100–150.

Звичайно, опозицію переслідували всі ці 25 років у найжорстокіший спосіб, лідерів опозиції вбивали, багато хто пройшов через великі тюремні строки, журналістів періодично вбивають, включно з головними редакторами, як у "Хартії-97". Водночас у нас тільки співробітників міліції на 100 тис. населення в сім разів більше, ніж у СРСР. Плюс ще вісім спецслужб зі своїми агентами, які заполонили всю країну.

– То треба вставати й виходити на протест!

– Вам легко казати. Куди "встати й виходити"? За 25 років президентства Лукашенка багато політичних структур зруйновано, телебачення під тотальним контролем держави, багато незалежних ЗМІ або закрито, або лягли під владу, опозиційні інтернет-сайти блокують, донести альтернативну думку вкрай складно.

Наш сайт "Хартія-97" був мегапопулярним – до 2,5 млн унікальних відвідувачів на місяць, у Білорусі його заблокували. І в таких умовах нарікати на нібито "пасивність" білорусів неправильно. Точно так само я можу запитати: а чому українці всі 75 років перебування у СРСР масово не протестували?

І навіть у таких умовах сьогодні в Білорусі люди починають локально бунтувати: не витримують регулярних невиплат зарплат, незаконних забудов, брудного китайського виробництва, що розгорнулося в окремих регіонах. Але щоб зібрати справжній Майдан, як в Україні, мають бути зовсім інші умови. Хоча я переконана: стихійні бунти в Білорусі наростатимуть і врешті-решт виллються в щось дуже серйозне.

– Що стане останньою краплею, коли страх перед репресивною машиною держави зникне й білоруси масово вийдуть на протест проти режиму Лукашенка?

– Важко сказати, що стане останньою краплею, яка переповнить чашу терпіння. У Білорусі рівень життя населення серйозно падає, ціни в магазинах у кілька разів вищі, ніж в Україні, а зарплати нижчі, приблизно $100–150 у регіонах і приблизно $300 у Мінську. Підприємства стоять, ні чорта не працює, промисловість розвалено.

У моєму рідному Кобрині працювало приблизно 10 підприємств, зараз прибуткове тільки одне – фабрика іграшок. І так по всій країні. Офіційно низьке безробіття – маніпуляція, тому що люди або не стають на біржу праці, або виїжджають із країни. Приблизно 1,5 млн білорусів уже виїхало на заробітки на Захід або у РФ. Для дев'ятимільйонної Білорусі це суттєво. Багато підприємств працює по два дні на тиждень, людям платять мізерну зарплату, склади завантажені продукцією, тому що вона на фіг нікому не потрібна. У Росії свої підприємства такого плану, а економіка Білорусі весь час була орієнтована на ринок РФ.

Водночас ухвалюють антиконституційні "декрети про дармоїдство", які обмежують права безробітних. Люди і так не можуть знайти роботу, а тепер будуть змушені платити за комуналку в кілька разів більше, ніж ті, хто працює. Крім того, їх позбавляють безкоштовної медицини та освіти у вишах. Якщо людина не влаштовується на роботу після офіційного попередження, її можуть доправити в лікувально-трудовий профілакторій – це фактично концтабір, де змушуватимуть працювати безкоштовно. Плюс зростання цін безперервне й зовсім немає свободи підприємництва.

Радіна: Уже 25 років Лукашенко грає роль скривдженої дівчини, яка погрожує піти від хлопця, але аж ніяк не йде. Йому ніхто давно не вірить, особливо Кремль. Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– А мені українські програмісти із захопленням розповідали, що в Білорусі завдяки Лукашенку відкрито величезний технопарк, де на пільгових умовах працюють IT-компанії з усього світу.

– У країні блокують інтернет-сайти, немає свободи слова навіть у мережі, зате є строго обмежена шарашка із назвою "Парк високих технологій", де 30–40 тис. осіб непогано почуваються. Як довго Лукашенко дозволить працювати цьому технопарку – ніхто не знає. У Білорусі в'язниці практично на третину заповнено бізнесменами й підприємцями, у яких силові структури віджимають або вже віджали бізнес.

У нас майже не залишилося великих бізнесменів, які б не побували у в'язниці. Мало того, що система великого бізнесу працює під дахом Лукашенка й ділиться з ним прибутком, то ще люди змушені платити серйозні відступні за своє визволення з в'язниці, куди їх кидають, коли віджимають бізнес. І цього не приховують, Лукашенко просто говорить: мовляв, якщо людина хоче вийти з в'язниці – нехай заплатить.

– Нічого не зрозуміла. Якщо бізнес під контролем і регулярно платить таксу, навіщо перекривати таке джерело доходу, саджаючи підприємців у в'язниці, якщо можна і далі їх доїти?

– Щоб бізнесмени не заривалися й не перетворювалися на ахметових, коломойських, григоришиних, льовочкіних та інших. Щоб не було умовної семибанкірщини, як у Росії при Єльцині. Будь-який білоруський бізнесмен має знати, хто в домі господар. А господар один – Лукашенко. У нас усі бізнесмени під прожектором спецслужб, крок убік – розстріл. Щоб не розслаблялися, потрібно періодично саджати їх до в'язниці, особливо якщо в бюджеті треба чергову дірку закрити.

IT-бізнесмен Віктор Прокопеня приблизно рік просидів у СІЗО КДБ, вийшов, заплативши величезні гроші, і сьогодні піарить білоруський "Парк високих технологій" на Заході. Думаю, це було однією з умов його звільнення. Для чого це роблять? Щоб показати Заходу "диктатуру з людським обличчям". "Парк високих технологій" – одна з іграшок для Лукашенка. Адже він навіть не вміє користуватися комп'ютером, але створює для Заходу картинку: у нас у Білорусі своя Силіконова долина. Таке поліпшення іміджу йому потрібне для залучення наївних західних інвесторів, які насправді вкладають не у країну, а в режим і диктатуру.

– Із кінця минулого року відносини між Мінськом і Москвою різко загострилися. Кремлівські топ-чиновники мало не відкрито заявляють, що вважають Білорусь територією РФ. Аналітики серйозно обговорюють можливий аншлюс Білорусі, розглядають варіанти від поступового економічного поглинання до прямої військової окупації. Яка із цих версій, по-вашому, найімовірніша?

– Абсолютно очевидно, що Росії сьогодні бракує коштів на утримання білоруської диктатури. Триває серйозне скорочення дотацій із боку Кремля. У цій ситуації Лукашенко починає торгуватися і вмикати класичний шантаж РФ: мовляв, не дасте грошей – піду на Захід. Він уже 25 років грає роль скривдженої дівчини, яка погрожує піти від хлопця, але ніяк не йде. Йому ніхто давно не вірить, особливо Кремль, де чудово розуміють: для Лукашенка розвернутися в бік Заходу – самогубство.

– Чому?

– Тому що треба буде припинити переслідування опозиції, провести чесні вибори, запустити реформи, повернути свободу слова. Лукашенко на це не здатний, дуже боїться втратити владу, а отже, гра в шантаж триватиме.

– І який можливий підсумок такої гри зараз?

– Я зовсім не відкидаю варіанта, що розмови про ймовірне поглинання Білорусі з боку РФ – це спільна гра Мінська й Москви на підвищення рейтингу Лукашенка. Можливо, його навмисно припудрюють, щоб на Заході почали видавати кредити, а РФ, відповідно, не так сильно фінансово витрачалася на підтримку режиму.

– Несподівана версія, конкретизуйте, будь ласка.

– Подивіться, що з'являється навіть у світових ЗМІ: усі раптом увірували, що Лукашенко – єдиний захисник незалежності й суверенітету Білорусі перед путінською загрозою. Я зустрічаюся з політиками на Заході й навіть від них чую щось таке: мовляв, Лукашенко хоч якось утримує ситуацію, якщо його не буде – Росія захопить Білорусь.

Радіна: Ні для кого не таємниця, що стосунки між Путіним і Лукашенком завжди були поганими, вони на дух одне одного не переносять. Водночас білоруський диктатор став занадто дорого коштувати Кремлю. Фото: ЕРА

До того ж чомусь забувають, що Лукашенко – сателіт Кремля, вирощений і поставлений Росією. Він проект КДБ і ФСБ. Їм потрібна була своя підконтрольна людина на чолі незалежної республіки. Лукашенко забурів на російських грошах, практично знищивши Білорусь. Він гадки не має, що таке ринкова економіка, конкуренція, реформи тощо.

Лукашенко ніколи нічого не робив для зміцнення незалежності Білорусі. У нас же повна інтеграція з РФ у військовому плані. Крім того, що білоруські та російські спецслужби щільно співпрацюють, то ще й білоруська армія – фактично частина російських збройних сил. Протягом багатьох років різні "війни" між Білоруссю і Росією були спектаклем, який Мінськ і Москва розігрують для Заходу, щоб залишити Лукашенка при владі.

Але в будь-якому разі, якщо Росія зважиться на анексію Білорусі, то вона зіткнеться і з опором усередині країни, і зі ще серйознішими міжнародними санкціями.

– Чому ви не розглядаєте версії, що Лукашенко став занадто дорого коштувати Кремлю і було вирішено поставити на Білорусь нового, поміркованішого, "наглядача"?

– Ні для кого не таємниця, що стосунки між Путіним і Лукашенком завжди були поганими, вони на дух одне одного не переносять. Водночас білоруський диктатор став занадто дорого коштувати Кремлю: маючи народ, який біднішає, бездарно розбазарює російські гроші, весь час будує собі нові й нові резиденції. На дев’ятимільйонну Білорусь таких резиденцій уже штук 15. Величезні гроші вбухують в улюблені іграшки, наприклад, у хокей. Лукашенко живе як нувориш східного типу, звичайно, це викликає в зубожілого населення величезне роздратування. Усім зрозуміло, що спокійно в Білорусі не буде хоча б тому, що народ ненавидить Лукашенка.

– З одного боку, ви говорите, що Лукашенко з Путіним на дух одне одного не переносять, а з іншого – переконані, що загострення відносин між Мінськом і Москвою – спільна гра Білорусі та Росії...

– Одне іншому не заважає, особливо якщо при владі ті, хто давно працює разом. Двоє диктаторів, у кожного свої ґешефти, обидва хочуть залишитися при владі до скону.

– Але чому Кремлю не простіше прибрати Лукашенка й посадити у крісло президента Білорусі лояльнішого й дешевшого партнера?

– Може, і простіше. Питання – куди прибрати Лукашенка? Людина патологічно хворіє владою. Чи ви всерйоз вважаєте, що Лукашенко добровільно поступиться президентським кріслом комусь, а сам спокійно піде на пенсію картоплю вирощувати? Неможливо.

Ви в Україні реально не розумієте, хто такий Лукашенко. Згідно з розслідуванням спецдоповідача Ради Європи Христоса Пургурідеса, у Білорусі за Лукашенка діяли "ескадрони смерті", які вбивали його політичних опонентів. Якщо Лукашенко бачить, що якийсь білоруський політик може стати для нього конкурентом, його нейтралізують. У кращому разі людину кидають за ґрати й катують, як це було з незалежними кандидатами у президенти після виборів 2010 року. Думаєте, така людина спокійно віддасть владу?

– Але ж є приклад Єльцина, теж досить такого собі амбітного політика, який любив владу, але добровільно покинув президентський пост в обмін на гарантії недоторканності, зокрема нажитого сім'єю капіталу.

– Не порівнюйте Лукашенка і Єльцина, це абсолютно непорівнянні фігури. Єльцин був не таким амбітним. Так, йому подобалося почуватися царем, але він не чіплявся за владу, за нього не вбивали опонентів.

– Протягом 25 років президентства Лукашенка скількох його опонентів було вбито чи вони померли дивною смертю?

– Крім тих, кого вже назвала, було вбито бізнесмена Анатолія Красовського, засновника сайта "Хартія-97" Олега Бебеніна, відеооператора Дмитра Завадського, журналістку Вероніку Черкасову, яка, зокрема, розслідувала зв'язки режиму Лукашенка з режимом Саддама Хусейна. Ці імена в усіх на слуху, але є ще величезна кількість людей, про яких ми взагалі нічого не знаємо, зокрема бізнесмени й чиновники, які дуже дивно пішли із життя.

Упродовж перших років при владі Лукашенко жорстко розправився із кримінальними авторитетами, він сам про це говорив. Точну кількість смертей підрахувати складно, але колись обов'язково буде трибунал і ми дізнаємося багато жахливих речей про режим Лукашенка.

– Я так розумію, питати про засилля і вплив кремлівської пропаганди всередині Білорусі безглуздо, відповідь очевидна?

– Лукашенко їй ніяк не протистоїть. Ніяк! Російські телеканали абсолютно безперешкодно мовлять на всій території країни, і не один-два, а до 10: ТБ, інформагентства, радіо, сайти. Вони не просто поширюють російську пропаганду, а ставлять під питання незалежність і суверенітет Білорусі. Зате сайт "Хартії-97", який завжди стояв на ідеях незалежності Білорусі й реально протистоїть путінській пропаганді, заблоковано. Офіційні білоруські медіа Путіна не критикують навіть у світлі нинішнього конфлікту Мінська та Москви, максимум, що роблять, – мовчать на цю тему. Боягузливо мовчать.

А чому це відбувається? Тому що сам Лукашенко боїться Путіна. Тому що Лукашенко – жалюгідний жебрак, який бундючиться перед телекамерами, а сам стоїть розкарякою перед президентом РФ. Нещодавно з'явилася фотографія, де Лукашенко, щоб своїм зростом не височіти над Путіним, сів перед ним ледь не на шпагат.

Радіна: Хочете реально нам допомогти запобігти загрозі нападу ще й з території Білорусі? Закликайте своїх політиків відповідальніше ставитися до Білорусі, розповідайте, що там насправді відбувається. Фото: EPA

Ми можемо годинами розмірковувати, чим закінчиться протистояння Білорусі та Росії, і все одно правильно нічого не спрогнозуємо. Зате точно можемо сказати вже зараз: за Лукашенка Білорусь у будь-якому разі нічого доброго не чекає, навіть якщо не буде аншлюсу, окупації чи поглинання з боку РФ. Так само як нічого доброго не чекає Україну, Польщу, Литву й Латвію, які межують із Білоруссю, поки Лукашенко сидить там, де сидить. Тому що він – ставленик Росії, маріонетка Кремля й іншим ніколи не стане.

– Наскільки, по-вашому, Захід, особливо після анексії Криму і війни на Донбасі, усвідомлює реальну загрозу окупації Білорусі російськими "ихтамнетами"?

– А де Захід був у 1930-ті роки, коли Гітлер окупував Австрію та Чехословаччину? У Заходу позиція, як завжди, – краще не лізти. Вони починають долучатися, коли все вже сталося, а до того висловлюють "глибоке занепокоєння". У мене щодо цього немає ілюзій. Збройне вторгнення Росії в Україну й подальші переговори в Мінську допомогли Лукашенку легітимізуватися на Заході: із вигнанця і диктатора він перетворився на цілком рукоподаваного політика. І тут не останню роль, на жаль, відіграли українські політики, і це вже не дивує.

– Що ви маєте на увазі?

– Президент Ющенко свого часу був адвокатом диктатора Лукашенка на Заході. Президент Порошенко запросив диктатора Лукашенка до себе на інавгурацію, незважаючи на те, що білоруса Михайла Жизневського одним із перших убили на Майдані.

Порошенко або Турчинов їдуть до диктатора Лукашенка й запитують: "Ти ж нас попередиш, якщо Путін запланує напасти на Україну з території Білорусі?" І Лукашенко їм відповідає: "Звичайно, за день обов'язково попереджу". Ну це ж маразм, тому що Білорусь давно під контролем Росії, а Лукашенко ніколи в житті не відірветься від РФ!

В Україні ніхто системно не висвітлює ситуації в Білорусі, українці буквально нічого не знають, що в нас відбувається. Хочете реально нам допомогти запобігти загрозі нападу ще й з території Білорусі? Закликайте своїх політиків відповідальніше ставитися до Білорусі, розповідайте, що там насправді відбувається. Українським політикам має бути соромно за те, що вони їздять до Білорусі й тиснуть руку Лукашенку. Журналістам узагалі варто розслідувати контрабандні схеми й торгівлю між Україною та Росією через Білорусь, а також хто з української влади й олігархів активно це "кришує".

– Ви про російські нафтопродукти, які завозять в Україну під виглядом білоруських?

– Ну звичайно! Їх же не Лукашенко один продає, а разом із Сєчиним. Треба розслідувати, хто тут, в Україні, збагачується на цій неофіційній торгівлі з країною-агресором. І відразу стане зрозуміло, чому українські телеканали мовчать на цю тему. Мовчать, бо, можливо, власники телеканалів мають у Білорусі бізнес, зав'язаний на Лукашенку.

Також необхідно підтримати білоруські незалежні медіа та організувати мовлення на територію Білорусі українських телеканалів і радіостанцій, щоб білоруси дізнавалися про події у вашій країні не з російського телевізора.

– Останні шість років ви живете і працюєте в Польщі. Що вам зараз загрожує під час перетинання кордону Білорусі?

– Арешт. Я ж утекла фактично напередодні суду. Утекла, незважаючи на підписку про невиїзд. У мене була стаття до 15 років позбавлення волі. Кримінальну справу проти мене в Білорусі зупинили, коли я вже опинилася на Заході й оголосила, що мені надали політичний притулок у Литві. Зверніть увагу: не закрили справи, а саме зупинили. У разі повернення в Білорусь справу поновлять і додадуть нову статтю за втечу.

– Чому вас не оголошують у міжнародний розшук?

– Оголошувати опозиційного журналіста в міжнародний розшук – це повний ідіотизм навіть для режиму Лукашенка. Хоча зараз російський і білоруський режими використовують Інтерпол із політичною метою, переслідуючи своїх опонентів.

– Я кілька разів їздила до Білорусі, особливе враження на мене справили місцеві митники – працюють швидко, чітко і скоординовано. Як вам удалося перетнути білоруський кордон без паспорта, який у вас відібрали ще під час відсидки в СІЗО?

– По-перше, після виходу із СІЗО я два місяці сиділа тихо й виконувала всі інструкції, передбачені підпискою про невиїзд, ознак втечі не виявляла. По-друге, утекла саме в той момент, коли викликали на допит. Мені ж заборонили жити в Мінську, вислали в місто Кобрин, де живуть мої батьки, і заборонили без дозволу його покидати. За два місяці мене викликали на допит у КДБ до Мінська. Я сіла на поїзд і вночі зійшла на маленькій станції.

Я не відразу перетнула кордон, а більш ніж тиждень сиділа в абсолютно незнайомих людей в абсолютно незнайомому місті без зв'язку, без телефонів, без виходу в люди. Потім мене вночі вивезли через кордон РФ одним із лісових переходів. Коли я зійшла з поїзда, мене оголосили в розшук, провели обшуки в будинку батьків, бабусь і моїх друзів.

Радіна: Місце Білорусі – у Європі, де вона завжди історично була. Сьогодні всім необхідно долучатися до звільнення Білорусі від лукашизму й путінізму. Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Якби залишилися в Білорусі, що б вам загрожувало?

– Я чітко розуміла: навіть якщо дістану умовний строк, усе одно буду під контролем КДБ, мені вказуватимуть, що робити і що писати. Мене ж у в'язниці змушували підписати папір про співпрацю зі спецслужбами. Я відмовилася. Щойно вийшла із СІЗО – продовжила працювати редактором сайта "Хартія-97". Міліція приходила щодня й перевіряла – на місці я чи ні. Фактично це було не звільнення під підписку про невиїзд, а майже домашній арешт.

Я все одно продовжувала писати. Щойно публікувала статтю, де розповідала про тортури у в'язниці, які мені довелося витримати, або закликала ввести санкції проти режиму Лукашенка, мене одразу везли в місцевий КДБ у Кобрині. Туди приїжджав начальник відділення й погрожував, що якщо і далі писатиму те саме – мене повернуть у в'язницю, говорив: "Наталіє Валентинівно, одумайтеся".

Мені офіційно заборонили писати статті "з оцінними думками". Буквально було таке формулювання. Стало цілком зрозуміло: якщо залишуся у країні, буду в них на короткому повідці. Тобто формально, може, і матиму вигляд незалежного журналіста, але на практиці доведеться узгоджувати теми публікацій. Власне, сьогодні в Білорусі так змушені працювати незалежні медіа: у всіх темники, усі точно знають, про кого можна писати, про кого – не можна, крок убік – дзвінок від куратора із КДБ.

– Якщо і після президентських виборів 2020 року Лукашенко залишиться при владі, що будете робити?

– Боротися. Ще раз повторю головне: білоруси ненавидять Лукашенка. Було жахливою помилкою 1994 року обрати його президентом. Але, по-перше, це був проект РФ, у який угепували величезні гроші. По-друге, нація була політично незрілою, люди не розуміли, що вибрали популіста і божевільного. Лукашенко тоді всім обіцяв повернути "все назад". Пам'ятаєте знамениту картину Васі Ложкіна? Так і вийшло, "в зад"... У підсумку сьогодні абсолютно всі розуміють, що треба терміново звідти вибиратися.

Стабільно більше не буде. Саме тому так важливо вже зараз вибудовувати політику і стратегію Білорусі без Лукашенка. Саме тому треба робити все, щоб звільнити країну від диктатури і впливу Росії. Місце Білорусі – у Європі, де вона завжди історично була. Сьогодні всім необхідно долучатися до звільнення Білорусі від лукашизму й путінізму. Тим паче, що між цими режимами знак рівності. Тільки вільна й демократична Білорусь може бути гарантом стабільності в регіоні.