+12 Київ
“Майорськ, Донецьк, Горлівка! Машиною їдемо просто зараз!" Це перше, що чуєш, виходячи з поїзда на станції Костянтинівка. І, судячи з ажіотажу навколо водіїв, попит на послугу є. Сьогодні Костянтинівка – крайня точка на донецькому залізничному напрямку. Далі – окупована територія. Звідси до Авдіївки, куди я прямую, майже годину їхати машиною.
“Ми проїдемо кілька контрольних пунктів. Тримайте документи під рукою, – порадив водій Олександр. – Раніше ми в Костянтинівці рідко бували. З Києва їздили через Донецьк, тому що швидко і зручно добиратися – лише 30 хвилин маршруткою, а машиною і зовсім хвилин 15. Тепер пробираємося до свого міста через територію коксохімічного заводу".
Навесні 2014 року до Авдіївки прийшов "русский мир" із козаками і кадировцями, які не соромлячись грабували місцеве населення. І, як розповідають місцеві жителі, від проросійських бойовиків, які прийшли, постраждали навіть ті, хто так наполегливо їх кликав. Наприкінці липня українські військові звільнили місто. Але війна не пішла. Авдіївка опинилася на передовій, а тутешня промзона стала однією з найгарячіших точок Донбасу. Бойовики постійно обстрілювали міські квартали з усіх видів озброєння. Гинули військові та цивільне населення.
Будинок 20 на вулиці Молодіжній найбільше постраждав від обстрілів. Фото: Олена Посканна / Gordonua
Хто хотів і міг, поїхав. Якщо до війни в Авдіївці проживало приблизно 37 тисяч осіб, то зараз, за даними Державної служби статистики, з урахуванням переселенців з окупованих районів – 33 тисячі осіб. Місцеві жителі вважають цю цифру завищеною і стверджують, що в місті залишилося не більше ніж 20 тисяч. І далі працюють чотири школи та чотири дитсадки.
Місто справляє не найкраще враження. У будинках розбиті або забиті фанерою вікна, дірки, що зяють у стінах і дахах будинків, від прямих влучень снарядів, пробиті осколками ворота, паркани і дорожні знаки радше нагадують друшляк. А люди, як і скрізь, зовсім різні. Місцевий таксист розповів, що його машину зі стрічкою-вишиванкою люблять у місті і, на відміну від колег, замовлень у нього завжди багато.
“Три роки із цією стрічкою їжджу, і ніхто жодного разу не спробував її зірвати. Мої пасажири називають її "рушничок". Так що далеко не всі у нас ватники. Хоча і цього лиха вистачає. Нагребти повні сумки гуманітарки, а потім везти її додому на таксі – звичайна річ. Протягом останнього року повернулося багато сепарів, які разом із "ДНР" утекли з міста. Чи то переконалися, що "русский мир" не для них, чи то вже грабувати там нічого", – зазначив таксист.
Місто поділене на дві частини – нова багатоповерхова забудова (селище Хімік) і старий приватний сектор, де також є кілька двоповерхівок, дві школи. Хімік обігрівають завдяки найбільшому у Європі Авдіївському коксохімічному заводу: пара і гаряча вода – побічний продукт виробництва.
По прямій від Авдіївки до Донецька менше ніж 20 км. Фото: Wikimedia.org
Приватний сектор, де живе майже дві третини населення, років 10 тому майже повністю перевели на газове опалення. Через непотрібність люди розібрали старі печі.
За роки війни кілька разів бойовики руйнували системи постачання води, електроенергії, а в старій частині і газопровід. На початку червня цього року під час обстрілу пошкодили основний газопровід, який іде з окупованої території. У підсумку вісім населених пунктів, зокрема Авдіївка, залишилися без газу. І якщо для жителів Хіміка це не критично (люди купили електроплитки і готують їжу на них), то для приватного сектору це катастрофа. Тисячі сімей просто замерзають у своїх будинках.
"Обіцяли відремонтувати газопровід спочатку до Дня Незалежності, потім до опалювального сезону, потім до листопада. Тепер сказали: до кінця грудня. У квартирі, незважаючи на роботу електрообігрівача, температура не піднімається вище за 6°. І як мені жити з немовлям? Ходжу ночувати до бабусі. У неї неподалік приватний будинок. Добре, що поспіхом склали там піч. Тепер є де зігрітися, переночувати і приготувати їжу", – розповіла Інеса Третьякова.
Дівчині 24 роки. Вона перебралася в Авдіївку з окупованої Ясинуватої ще в серпні 2014-го. Її чоловік працював на коксохімі. Потрапив під обстріл і став інвалідом.
"Минулого року ми платили по 3 тис. грн за комунальні послуги. У жовтні цього року обігрівач намотав 900 кіловат, тобто за електрику ми віддали майже 1,5 тис. грн. Так, у жовтні ще тепло було! Знаю, в інших селищах місцева влада перерахувала тарифи за електроенергію. А у нас усе без змін", – зазначила Третьякова.
Зліва – 24-річна біженка з окупованої Ясинуватої Інеса Третьякова зі своєю дев'ятимісячною дитиною. Крайній праворуч – її 88-річний сусід Анатолій Голубицький. Фото: Олена Посканна / Gordonua
За роки війни люди вже засвоїли, що порятунок – особиста справа кожного. Але їх відверто дратує навіть не бездіяльність влади, а зухвала поведінка чиновників.
"Мені 88 років, я учасник війни. Мені нема чого боятися. У хаті холодно і сиро, стіни мокрі, дах протікає. А тут чимало сімей із дітьми. У нашому будинку двоє маленьких, у сусідньому – четверо, і далі, у тій двоповерхівці, мама з чотирма дітьми – вона їх усиновила. Нещодавно пішла скаржитися в міськадміністрацію на нестерпні умови життя, так наш мер їй сказав: “Дітей заберемо і відправимо в інтернат, а ти підеш на смітниках пляшки збирати". Що це за ставлення до людей?" – обурився Анатолій Голубицький.
З неприхованим роздратуванням його перебила сусідка.
"Дядьку Толю, усе це розмови! Ви краще поясніть, що раз уже немає газу, треба дати більше напруги. У всіх працюють обігрівачі, але, оскільки напруги в мережі недостатньо, вони просто накручують лічильник і зовсім не гріють! І, звичайно, треба зробити перерахування. Тому що 1,68 гривні за кіловат – розоритися можна. Ми вже півтора місяці безуспішно з РЕЗ (районні електромережі. – "ГОРДОН") воюємо через це", – розповіла 60-річна Олена Колосова.
У Донецькій області є установа, де приймають немічних людей похилого віку та інвалідів. Але щоб потрапити туди, треба отримати направлення служби соціального захисту. Усі діти, інваліди і пенсіонери в місті на обліку. Але незрозуміло, чому, знаючи про відсутність опалення у приватних будинках, соціальні працівники Авдіївки не подбали хоча б про лежачих хворих?
На вулиці Сапронова живе сім'я Шуклінових. У двох пенсіонерів на руках паралізований син.
Галина Шуклінова: У старій прибудові у нас залишилася пічка, і ми з будинку перебралися туди. Тут, у дворі, готуємо їжу – купити електроплитку немає можливості. Уже вирубали в саду всі фруктові дерева, щоб зігрітися. Фото: Олена Посканна / Gordonua
"Війна три роки йде. Ні лікар, ні соціальний працівник жодного разу не заглянули. У сина пролежні на спині та на ногах. Раз на місяць медик повинен його оглядати. Але в реальності такого немає. Треба сваритися, щоб лікар призначив лікування. Востаннє мені доктор у вічі сказала: "Ну що до нього ходити? Самі бачите – уже все". Як це розуміти? Нервів не вистачає з усіма сваритися! Я сама інвалід. У нас ще біда трапилася: чоловік зірвав спину. Лікування не допомагає. А нам кожні дві години треба сина ворочати. Якщо чоловік не одужає, не знаю, як буду давати раду", – зізналася Галина Шуклінова.
Господиня запросила до будинку. У крихітній кімнаті з одним вікном, куди помістилися лише ліжко і тумбочка, постійно перебуває її 26-річний син, паралізований унаслідок нещасного випадку у 2006 році.
"Я спілкуюся із хлопцями з інших областей. Вони на День інваліда завжди отримують допомогу, їх щороку відправляють до санаторію. У нас же путівки не вибити. Я востаннє був у санаторії у 2015 році. Цього року мені робили операцію на сечовому міхурі. У лікарні залишили 12 тисяч гривень. Мати насилу вибила у соцзахисту допомогу 500 гривень. Так на День інваліда мене без виплати залишили – сказали: "Ви вже отримували гроші", – розповів Максим Шуклінов.
Максим Шуклінов: Якби дали направлення в санаторій чи інтернат, я б не був проти. Батькам уже просто не вистачає сил за мною дивитися. Але нам ніхто не запропонував допомоги. Фото: Олена Посканна / Gordonua
Не всі жителі Авдіївки згодні їхати й залишати свої оселі без нагляду. Останнім часом збільшилася кількість крадіжок. Є випадки, коли із залишених будинків виносили не тільки побутову техніку та речі, але навіть батареї та газове обладнання.
"Найбільш прикро, що на відновлення постачання газу було досить часу й умов. Червоний Хрест ще влітку 2016 року пропонував побудувати газопровід, що подавав би газ із боку України. Тоді влада йому відмовила, мовляв, у підрядника труби російського виробництва, годі годувати окупанта. І ось підсумок: тисячі людей мерзнуть у своїх домівках", – розповів директор ресурсного центру "Схід" Вадим Янковський.
Янковський: В Авдіївці відстояли Україну. Але бездіяльність влади дискредитує саму ідею державності. З людьми треба працювати, розмовляти, а не поводитися як зі сміттям. Фото: Олена Посканна / Gordonua
За його словами, з приходом холодів із приватного сектору почався відтік людей до району Хімік. Але якщо раніше здавали житло на умовах оплати комунальних послуг, то тепер оренда зросла до 2–3 тис. грн на місяць. А такі гроші є не у всіх.
“Сумно, що ситуація в Авдіївці 2014 року нічому не навчила. Так, нам поміняли губернатора і мера. Але цього мало. Знаєте, якщо в банку з кислими огірками покласти свіжий огірок, незабаром він неминуче стане кислим. Те саме сталося у нас. В адміністрацію і комунальні підприємства понабирали навіть тих, кого колись регіонали виганяли з міста, тих, хто допомагав "ДНР" тут влаштовувати референдум, і тих, хто спочатку втік із сепаратистами, а потім повернувся. Вони добре почуваються у кабінетах військово-цивільної адміністрації. Вони ходять, усміхаються, ніби і не було зради. А у СБУ до них чомусь питань немає. Ось ми вже й не дивуємося, що змін у місті жодних немає", – зазначив Янковський.
Цю п'ятиповерхівку (вул. Молодіжна, 17) відключено від опалення та газу. У ній безліч повністю зруйнованих квартир, але люди продовжують тут жити. Фото: Олена Посканна / Gordonua
Протягом трьох років війни в Авдіївці внаслідок обстрілів було пошкоджено понад тисячу будинків. Одні мешканці самі займаються відновленням – міняють вікна та двері, ремонтують стіни, інші чекають допомоги від влади або Червоного Хреста. Найбільше постраждали багатоповерхівки, розташовані на вулиці Молодіжній. Їхні розбиті вікна якраз дивляться в бік донецького аеропорту. Але і в цих напівзруйнованих будівлях, де немає ні тепла, ні електрики, і досі залишаються люди. Багатьом просто нікуди виїхати.
Георгій Тука, заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб:
"Зараз завершуються роботи з будівництва газопроводу. Він фактично зробить газопостачання Авдіївки і ще кількох селищ незалежним від окупованих територій, тобто газ постачатимуть із нашого боку. На останній нараді було озвучено дату закінчення робіт – 15 грудня.
Проблеми з постачанням газу є не тільки в Авдіївці, але і ще в кількох населених пунктах Донецької області. У різних місцях – різні ситуації. Є випадки, де пошкоджено газопровід і для його відновлення потрібно отримати рішення Спільного центру з контролю та координації щодо припинення вогню. А цього не так просто добитися".
Меморіал пам'яті загиблим воїнам біля Авдіївської промзони. Фото: Олена Посканна / Gordonua
