+17 Київ
Навесні 2022 року наша команда розпочала роботу над найамбітнішим, найважливішим і найепічнішим фільмом, який будь-хто з нас коли-небудь намагався зняти
– Як Україна опинилася в центрі вашої уваги?
– Коли в лютому 2022 року Росія неспровоковано вторглася в Україну, я, як і багато людей у світі, був вражений і не міг повірити, що таке можливо. Коментатори новин припускали, що Україна програє і швидко впаде. Було складно усвідомити, що сучасну демократичну країну можуть так легко захопити і зруйнувати.
Однак, коли я став свідком стійкості України в цьому протистоянні Давида й Голіафа, мій сумнів змінився на захоплення. Україна кинула виклик розбіжностям і твердо протистояла російським загарбникам. Це розпалило в мені глибоке бажання допомогти Україні в будь-який можливий спосіб. Наприклад, невдовзі після цього я приєднався до колег-фотографів із National Geographic, які онлайн продавали друковані видання. Увесь виторг – $800 тис. – спрямували на гуманітарну допомогу Україні.
Зараз я працюю над фільмом Human Unity про волонтерів, які допомагають Україні й українцям. Це відрізняється від теми будь-якого фільму, над яким я коли-небудь працював. Зазвичай це були проєкти, присвячені пригодам чи довкіллю. Я також беру участь у розробленні кількох фільмів, зокрема фільму про першу в історії пригоду в Гімалаях і ще одного про новаторське життя й роботу видатного американського вченого й дослідника. Мабуть, до цього я повернуся у своїх наступних проєктах.
– Як ви обрали тему й героїв для свого фільму про волонтерів?
– У процесі того, як війна розвивалася, у новинах почали з'являтися незліченні історії про людей, які, як і я, поділяли сильне бажання допомогти Україні, про людей, котрі перетворили свої емоції на конкретні дії.
Одна група історій привернула увагу нинішнього директора і продюсера Human Unity Патріка Свіні – про керівників компаній, які робили набагато більше, ніж просто здійснювали фінансовий внесок здалеку. Кілька відомих багатих людей, які загалом жили дуже комфортним життям, кинули все й повезли вантажі в Україну, іноді навіть наражаючи себе на небезпеку. Ці історії навели нас на думку, що довкола реакції світу на російське вторгнення, на підтримку України відбувається щось унікальне, навіть безпрецедентне. І саме із цих історій почала формуватися ідея Human Unity.
Оскільки кінематографісти, захоплені силою розповіді, можуть сприяти позитивним змінам і висвітлювати гарні події у світі, ми усвідомили можливість здійснювати вплив, який виходить за межі негайної матеріальної допомоги Україні. Ми прагнули зафіксувати й поділитися незвичайними історіями людей, які робили чудові речі для підтримки України. Нашою метою було продемонструвати їхній вплив, надихнути інших і в такий спосіб спровокувати нові хвилі дій.
Навесні 2022 року наша команда розпочала роботу над найамбітнішим, найважливішим і найепічнішим фільмом, який будь-хто з нас коли-небудь намагався зняти. Тоді ми ще не знали, куди заведе нас цей шлях. У липні 2022 року ми вирушили в самофінансовану виробничу поїздку в Європу з нечітким планом, щоб вивчити потенціал документального фільму про видатних особистостей, які добровільно покинули все й використовували свої зв'язки та ресурси, щоб допомагати Україні. На той час ми навіть не знали, чи в'їдемо ми в Україну, оскільки ніхто з нас ніколи не був у країні, де триває війна, і не були впевненими в ризиках, із якими можемо зіткнутися.
Знімальна група фільму Human Unity в Ірпені. Фото з архіву Марка Фішера
Уже в Європі, коли ми почали брати інтерв'ю в людей, наша початкова ідея фільму швидко стала розвиватися. Невдовзі ми зрозуміли, як багато різних людей з усіх верств суспільства роблять неймовірні речі, щоб підтримати Україну в її боротьбі. Новим напрямом фільму стало висвітлення зусиль усіх типів волонтерів – від тих, хто допомагає біженцям за межами України, до тих, хто надає гуманітарну допомогу всередині України, і тих, хто ризикує життям, щоб підтримати оборону України на передовій.
Була одна випадкова зустріч у кафе у Празі, яка зрештою привела нас до рішення поїхати в Україну. Ми снідали, у нас було трохи часу, перш ніж вирушити до наступного пункту призначення у Варшаві. Ми завели розмову із двома жінками за столиком поруч із нами, запитали, чи є сайт, який вони порекомендували б подивитися, якщо в нас є лише приблизно година до того, як вирушити в дорогу. Вони сказали, що вони не з Праги. Ми дізналися, що насправді вони – українки. Ми розповіли їм про наш фільм і нашу невпевненість щодо поїздки в Україну. На що вони відповіли: їдьте у Львів, там безпечно, і вони нам навіть усе покажуть. Просто тоді ми вирішили поїхати. Багато в чому саме це стало початком усього, що пізніше перетворилося на фільм Human Unity. Ця зустріч також стала провісницею винятково дружнього і привітного духу, втіленого в багатьох українцях, яких ми зустрічали відтоді.
– Що вас найбільше вразило в людях, яких ви знімали?
– Створення документального кіно іноді може бути чимось на зразок спроби видобути золото. Ви можете сформувати загальне уявлення про те, які історії ви шукаєте, але ви можете ще не знати або не мати доступу до конкретних історій, гідних стати частиною фільму. Спочатку в нас була ідея фільму: історії волонтерів, звичайних людей, які роблять неймовірні речі для України, – і ми дотримувалися її, налагоджували зв'язки, збирали інформацію про можливі історії, проводили інтерв'ю і знімали допоміжні кадри.
Із липня 2022-го ми здійснили вісім виробничих поїздок Україною, зокрема шість поїздок нашої американської знімальної групи і дві поїздки двох українських режисерів – Дена Манжосова й Івана Віссаріонова, із якими час від часу працюємо з жовтня 2022 року. Останньою поїздкою була та, яку я очолив із нашою американською командою на початку травня 2023 року.
Ми відзняли понад 200 годин відеоматеріалів й дістали винятковий доступ до численних історій і героїв, узяли інтерв'ю й попрацювали з деякими з найвідоміших і найвпливовіших постатей та волонтерів, які підтримують Україну, зокрема з мером Києва Віталієм Кличком, заступником глави Офісу президента Олексієм Кулебою, колишнім радником президента Володимира Зеленського Ігорем Новіковим, українським громадським діячем Сергієм Притулою, різними міжнародними керівниками й незліченною кількістю окремих волонтерів та учасників благодійних організацій.
Що найбільше вражає, то це те, наскільки важливою була робота цих людей і наскільки потужною й натхненною була кожна з історій. Зважаючи на те, як ми просуваємося до етапу постпродакшну і звужуємо коло героїв та історій, які зрештою потраплять у фільм, найбільшою проблемою є вибір – який обмежений набір цих незвичайних людей та історій можна вмістити в один повнометражний фільм.
Наразі ми зосередилися на п'яти історіях, які мають стати центром фільму. Ці п'ять є спектром волонтерських зусиль, зокрема підтримки біженців за межами України, гуманітарної підтримки України й підтримки оборони України, а також типами волонтерів, включно як з українцями, так і неукраїнцями. Однак, маючи інтерв'ю й кадри з багатьма іншими дивовижними людьми, ми також шукаємо способи додати деяких із них як допоміжні ілюстрації до загальної історії та як підтримку до п'яти основних персоналій.
Ми обираємо людей та історії зі стратегічних причин, зокрема щоб уявити масштаб добровольчих зусиль, потужності й унікальності історій, глибину доступу, який у нас був. І ще з розрахунку на те, які історії, на нашу думку, матимуть найбільший резонанс в аудиторії.
Фішер: Я бачив і чув із перших вуст про найкраще й найгірше в людстві одразу від дуже багатьох неймовірних людей, як українців, так і неукраїнців, але особливо українців. Фото з архіву Марка Фішера
– Що для вас було найскладнішим у роботі над українською темою?
– Проблеми бувають різними. Одна з них – це величезна кількість людей, котрі надихають, і насичених, зворушливих історій, із якими ми зіткнулися. І ми й далі дізнаємося про нових людей та історії, що однаково гідні додавання у фільм. Ми хотіли б додати всі історії, із якими зіткнулися, бо всі вони дуже потужні й важливі. На жаль, часу і грошей на те, щоб зафіксувати все, не так багато, і місця у фільмі не так уже й багато.
Коли ми вперше приїхали в Україну, то не розмовляли українською мовою і майже нікого не знали. Це створювало різні проблеми. Наприклад, коли наш фургон з усім обладнанням усередині зламався на вулиці в центрі Львова за 20 хвилин після початку комендантської години нашої першої ночі в Україні. Або під час нашої другої поїздки, коли механічна коробка передач нашого фургона почала ламатися, щойно ми в'їхали в Україну з Польщі. Через це знадобилося знайти механіка, який після нашого прибуття у Львів погодився б працювати у вихідні. А був уже пізній вечір п'ятниці! Але наш двотижневий план не було порушено. На щастя, ми зустріли чудових українців, які надали нам життєво важливу допомогу, загальну інструкцію, допомогу в перекладі. Наприклад, львівську журналістку Віру Лабич, яка, зокрема, здійснила диво, знайшовши для нас цього механіка у Львові.
До речі, на початку роботи над цим фільмом ніхто з нас не мав великих знань про Україну. Отже, ми мали швидко вчитися, щоб дізнатися більше про історію, культуру й геополітичне значення України. Але це був довгоочікуваний, багатий і приємно дивовижний досвід.
Фінансування було нашою найбільшою проблемою в цьому проєкті. Ми запустили Human Unity на чистому натхненні, щоб змінити світ на краще, і досі це був переважно самофінансований захід. Ми продовжуємо зусилля зі збирання коштів для фільму, але це складне завдання. Може бути нелегко переконати людей зробити пожертву на фільм, а не на безпосередню, негайну, відчутну допомогу. Така підтримка абсолютно необхідна, і ми самі не хочемо применшувати її, навіть якщо кінцевою метою нашого фільму є надихнути і примножити постійну матеріальну підтримку України. Ми, до слова, плануємо пожертвувати весь прибуток від фільму.
Багато людей цінує силу документальних фільмів і засобів масової інформації, їхню здатність впливати на серця й голови людей, але мало хто цінує кількість часу, грошей і зусиль, необхідних для успішного виконання такого проєкту. Оскільки самофінансування наближається до межі, ми й далі працюємо над забезпеченням фінансової підтримки, щоб цей фільм побачив світ якнайшвидше, щоб він міг вплинути на підтримку України.
Я виріс у період холодної війни між США і СРСР, я не знав, чого очікувати від України, і вона в усіх розуміннях перевершила мої очікування
– Ви особисто відвідали Україну. Як цей досвід змінив ваше сприйняття людей і країни?
– До минулого літа в мене не було прямого зв'язку з Україною зовсім, і я ніколи там не бував. Після цього я особисто відвідав Україну тричі – у липні й вересні 2022 року і у травні 2023-го. Цей досвід змінив моє життя. Усе, із чим я зіткнувся, було комбінацією повчального, відчайдушного, підбадьорливого, руйнівного, мотивувального, такого, що доводить до сказу, натхненного і всього, що між ними. Я бачив і чув із перших вуст про найкраще і найгірше в людстві одразу від дуже багатьох неймовірних людей, як українців, так і неукраїнців, але особливо українців.
Я виріс у період холодної війни між США та СРСР, я не знав, чого очікувати від України, і вона в усіх розуміннях перевершила мої очікування. Від різноманітних ландшафтів до історичних міст і розкішно прикрашеної архітектури. Було дивовижно бачити, наскільки чудова країна Україна. Я виявив, що українці – дивовижні, сильні серцем, дружні, прямі, сміливі й натхненні люди. І у процесі завів багато нових друзів. Я став цінувати багатство української культури й унікальність українського духу. Я з ентузіазмом кажу всім, із ким розмовляю про Україну: щойно Україна виграє цю війну, вони обов'язково мають додати Україну до свого списку місць, які необхідно відвідати.
Україна стала частиною мене. Тепер я регулярно і з гордістю ношу вишиванку, яку купив під час поїздки в липні 2022 року. Під час моєї поїздки у вересні 2022 року я зробив татуювання в українському стилі на лівій руці, яке розробив спільно з українським художником-татуювальником у Львові. Дизайн містить український тризуб і соняшник.
– А як ваше оточення у США сприймає війну, що кажуть рідні й колеги?
– Майже всі, кого я знаю – сім'я, друзі, колеги – нажахані від російського вторгнення й несправедливості того, що відбувається в Україні. Усі вони дуже підтримують українців, а також підтримують і надихають Human Unity, історії, які він розповідає, і кінцеву мету фільму – надихнути на постійну й щоразу більшу підтримку України. Я сказав би, що підтримка України – це настрій більшості людей у Сполучених Штатах.
Фішер: Я працюю над фільмом Human Unity вже понад рік. Це назавжди змінило мене в багатьох сенсах. Фото з архіву Марка Фішера
– Ви вірите, що ваш фільм зможе підтримати інтерес до теми війни й не дасть змоги людям на всіх континентах говорити про втому від війни?
– Мета фільму – мотивувати й дати глядачам можливість скористатися силою волонтерства, відмовитися від безнадійності й долучитися до руху на підтримку України в будь-який можливий спосіб. З огляду на силу персонажів і їхніх історій, які ми зафіксували і якими поділимося за допомогою Human Unity, я вірю, що це буде абсолютний успіх. Я також сподіваюся, що фільм допоможе людям зрозуміти величезний потенціал майбутнього України, коли вона виграє війну й почне відновлюватися для нового майбутнього.
Я дійшов висновку, що позитивна сторона цієї жахливої і трагічної війни може полягати в тому, що Україна в якомусь аспекті стає новим світовим лідером. Наприклад, коли розпочнуть відновлення, є можливість зробити це з використанням найсучасніших і найбезпечніших для клімату технологій та практик, зробивши в такий спосіб Україну зразком для всього світу. Окрім того, з огляду на те, через що пройшли українці, і об'єднання країни, яке відбулося в підсумку, я також бачу майбутнє, у якому Україна стане провідною світовою демократією.
– Де і як можна побачити фільм Human Unity?
– Зараз ми закінчуємо виробництво й переходимо до постпродакшну. Ми розраховуємо, що пізно восени 2023 року фільм буде готовим до трансляції. Сподіваємося, що прем'єра відбудеться в Києві чи у Львові. У нас є попередня угода із Sony Pictures як нашим глобальним партнером із розповсюдження. Ми прагнемо того, щоб фільм випустили на потокових сервісах по всьому світу і якнайшвидше після прем'єри – можливо, у четвертому кварталі 2023 року або в першому кварталі 2024 року.
25 травня відбувся спеціальний захід, де ми презентували свою роботу над фільмом. Прийшло безліч людей, нам надійшло багато позитивних відгуків про новий трейлер, який презентували. Усі, хто знає про Human Unity, дуже підтримують мене. Цей захід став одним із багатьох кроків із пошуку фінансової підтримки для роботи над фільмом.
Я працюю над Human Unity вже понад рік. Це назавжди змінило мене в багатьох сенсах. Я й решта команди вклали величезну кількість часу й ресурсів у цей фільм, бо віримо: ця історія та її послання дуже важливі.
Окрім допомоги Україні, фільм також містить потужне послання для нашої світової спільноти. У світі, де конфлікти й розбіжності, здається, домінують у заголовках, я вважаю, що історії українських волонтерів є маяком. Вони розкривають силу людської єдності поряд із потенційними шляхами вирішення більших, колективних світових проблем. Усе можливо, коли люди об'єднуються навколо нашої спільної людяності.
