ГОРДОН
 
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Близький друг Віктюка, продюсер Перман: Роман Григорович завжди говорив, щоб його поховали в рідному Львові. Інших варіантів не допускав

17 листопада 2020 року в Москві помер видатний театральний режисер, народний артист України й Росії, уродженець Львова Роман Віктюк. Йому було 84 роки. Наприкінці жовтня його госпіталізували з COVID-19. В інтерв'ю "ГОРДОН" близький друг режисера, продюсер Сергій Перман розповів, як той ставився до смерті, де заповідав себе поховати й чому протягом останніх років так і не зміг потрапити до рідного Львова, куди дуже прагнув.

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Роман Віктюк помер на 85-му році життя в московській лікарні імені братів Бахрушиних, до якої його госпіталізували 27 жовтня з коронавірусною інфекцією
Роман Віктюк помер на 85-му році життя в московській лікарні імені братів Бахрушиних, до якої його госпіталізували 27 жовтня з коронавірусною інфекцією
Фото: Феликс Розенштейн / Gordonua.com
Наталя ДВАЛІ
редакторка, журналістка
Роман Григорович давно і багато говорив про власну смерть

– Коли ви востаннє спілкувалися з Романом Григоровичем?

– Приблизно місяць тому і довго говорили. Я гуляв Львовом навколо його будинку, а він слухав мою розповідь про своє рідне місто. Він же довго хворів, лежав у лікарні.

– Чому він потрапив до лікарні?

– Госпіталізували ще в жовтні. У нього була коронавірусна інфекція, але причиною смерті, за словами лікарів, став тромб, що відірвався.

Він дуже хотів повернутися до рідного Львова. І страшенно страждав, що не може потрапити додому. В останній нашій із ним розмові ми вчергове обговорювали, як би йому все ж таки потрапити додому до Львова. І от зараз він уже потрапить. Назавжди.

– Бути похованим саме у Львові – це останнє бажання Романа Григоровича чи його рідні так вирішили?

– Він сам завжди говорив, щоб його поховали вдома, у рідному Львові. Жодних інших варіантів навіть не допускав.



00_89
Роман Віктюк та Сергій Перман. Фото: sergeiperman / instagram


Роман Григорович давно і багато говорив про власну смерть. Точніше, не про смерть, а про свій відхід. Говорив абсолютно спокійно, де поховають і як саме. Років 10 тому ми з ним навіть пам'ятник на його майбутній могилі обговорювали. Він не боявся смерті, не боявся відходу із цього світу.

– А який надгробний пам'ятник він собі придумав?

– Років 10 тому ми були у Львові, і він уже тоді говорив про пам'ятник. І мені навіть здається, що він його обрав.

– Чому він не хотів бути похованим у Москві?

– Він був абсолютно українським режисером, який жив і працював у Росії. Колись Україна й Росія були однією країною, а центр театрального життя був саме в Москві. Саме туди Роман Григорович і поїхав спробувати щастя. І домігся всього, навіть театру свого імені.

У Москві, у Росії, та й в усьому світі його неймовірно любили та цінували і як режисера, і як людину. І незважаючи ні на що, Роман Григорович вважав себе тільки українським режисером зі Львова.

Поставити "Украдене щастя" на честь 50-річчя СРСР міг лише Роман Віктюк

– Ви сказали, що він не міг потрапити додому. А що йому заважало приїхати до Львова?

– Він людина немолода, йому дуже тяжко давалися всі ці авіапересадки й очікування літака. Я пропонував йому приїхати поїздом до Києва, а потім до Львова. Ми продумували різні маршрути. Він весь час думав і не покидав надій, що вдасться приїхати, часто повторював: "Я так хочу до Львова. Я так давно не був удома".

До всієї цієї трагедії, яка сталася між нашими країнами, він бував і в Києві, і у Львові дуже часто. Приїжджав в Україну раз на два місяці – гастролі, зйомки, якісь справи... Він дуже любив Київ, постійно був із нами на зв'язку. У нього тут дуже багато близьких друзів і знайомих. Востаннє він був в Україні 2014-го, здається...

– Коли будуть похорони, ви вже знаєте?

– Поки нічого не зрозуміло, він тільки-тільки пішов. Його родичі в Москві, там його племінниця. Зараз вирішуватимуть питання про дату прощання. Звичайно, ми в Києві будемо всіляко допомагати.

– Що вам запам'яталося найбільше з останнього спілкування з Романом Григоровичем?

– Він завжди був готовий до того, що рано чи пізно піде із цього життя. Працював до останньої хвилини. Не мислив себе без театру, без вистав. Він був неймовірним щасливчиком, а ще – великим провокатором і революціонером. Він завжди примудрявся пройти між молотом та ковадлом і не втратити себе.

Згадав один епізод, про який розповідав Роман Григорович. Це були часи закостенілого Радянського Союзу. Він робив постановку у МХАТ. Раптом його викликав керівник театру, знаменитий радянський актор Олег Єфремов і почав на нього кричати: "Що ти зі мною робиш?! Хочеш у могилу мене звести?!" Виявилося, на театрі вивісили афішу: "50-річчю утворення СРСР присвячується. Іван Франко "Украдене щастя".

Знаєте, поставити "Украдене щастя" на честь 50-річчя СРСР міг лише Роман Віктюк. Він був українцем від початку й до кінця. Вічна пам'ять…

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 

 
 
Більше матеріалів
 

Публікації

 
усі публікації