-1 Київ
Про розгляд його справи в Оболонському суді Києва:
[Президент України Петро] Порошенко зробив усе, щоб не допустити мене до судового процесу. Сьогодні я можу говорити про це тільки через ЗМІ. Той безлад, який коїться в судах (не тільки щодо мене), беззаконня в Україні – це, звичайно... Такого ніколи не було. Ніколи не було, щоб масово вбивали журналістів. Вони закривають рот усім своїм опонентам, не хочуть чути нікого, окрім самих себе.
Про економічний стан України:
Сьогодні ні для кого не секрет, що народ з року в рік убожіє. Жити стає все важче. Мізерні зарплати і пенсії... Наведу маленький приклад: якщо рахувати в доларовому еквіваленті, за мого президентства у 2013 році середня зарплата становила приблизно $400, зараз – приблизно $170. Долар був по 8 грн, зараз – по 27 грн. Яка сталася інфляція! Ціни постійно зростають, послуги ЖКГ та енергоносії [дорожчають]. Як можна виживати в такій ситуації?
Про найближчі плани:
Я планую найближчим часом звернутися до держав – гарантів підписання угоди від 21 лютого 2014 року (йдеться про угоду між владою і опозицією, підпис під якою поставили представники МЗС Німеччини, Польщі і Франції. – "ГОРДОН") і країн, що відіграють основну роль в урегулюванні конфлікту на Донбасі, – США і Росії.
Предметом мого звернення стануть пропозиції щодо пошуку шляхів припинення війни на Донбасі і початку ліквідації наслідків того, що сталося: відновлення зруйнованої інфраструктури, надання всебічної допомоги постраждалим.
Про ймовірне повернення в Україну:
Сьогодні головне – зупинити війну, установити перемир'я, посадити за стіл переговорів дві сторони, які стоять із різних боків барикад. І, звичайно, домовитися, урегулювати цей воєнний конфлікт і мирним шляхом об'єднати Донбас з Україною, зберегти цілісність держави. Звичайно ж, одне з найважливіших питань – надання допомоги постраждалим унаслідок конфлікту. [Допомогти] тим, хто живе на цій території, допомогти повернутися на рідну землю тим, хто змушений був її покинути. Це головне питання, і я зроблю все, що від мене залежатиме.
Перед початком прес-конференції журналістам показали фрагменти сюжету італійського видання Gli Occhi Della Guerra про "грузинський слід" у справі про розстріли на Майдані. Фото: ЕРА
Про втечу з Києва:
21 лютого 2014 року в Києві було підписано угоду про мирне врегулювання конфлікту на Майдані. У ній узяли участь представники опозиції з одного боку, з іншого боку – президент. Гарантами цієї угоди були керівники МЗС трьох країн: Німеччини, Франції та Польщі (насправді з боку Франції угоду підписував не міністр закордонних справ, а глава департаменту континентальної Європи МЗС Ерік Фурньє. – "ГОРДОН").
Цю угоду ми почали обговорювати 20 лютого. Приблизно о 16.00 ми сіли за стіл переговорів, працювали всю ніч і закінчили приблизно о 8.00. 21 лютого ми підписали цю угоду, яку того самого вечора порушила опозиція – почала захоплювати будівлі Кабміну, Адміністрації Президента, Верховної Ради, пізніше і мою офіційну резиденцію – "Межигір'я".
21 лютого приблизно о 23.00 я [вилетів] у Харків двома вертольотами. 22-го я планував узяти участь у з'їзді депутатів усіх рівнів півдня і сходу України, які зібралися в Харкові в Палаці спорту. Але з причин безпеки місцеві служби і моя особиста [охорона] не допустили мене до участі в цьому заході: там могло статися все. Було дуже небезпечно.
Тому я вирішив рухатися далі за маршрутом, він у мене був відпрацьований: Донецьк, потім Крим. Жодної інформації про підготовку збройного захоплення Криму не було. Мені не надходило такої інформації ні від військових, ні від спецслужб, ні від органів місцевої влади. Упевнений, що все це вигадки нинішніх представників влади, спроби виправдати свою бездіяльність і фактичне здавання Криму.
Про свій лист президенту РФ Володимирові Путіну:
[1 березня 2014 року] я написав звернення до Путіна. Таке саме звернення, яке 22 лютого написав у Донецьку до трьох держав – гарантів мирної угоди. Різниця була тільки в тому, що в листі Путіну я посилався не на мирну угоду [від 21 лютого], а на Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Росією. Я запропонував провести консультації, цю процедуру було передбачено договором. І я вносив пропозицію під час консультацій розглянути питання про введення поліцейської миротворчої місії. Друге питання, із яким я звернувся до Путіна: поінформувати світову спільноту про те, що сталося в Україні, оскільки мої можливості були дуже обмеженими.
Відповідаючи на інші запитання, Янукович пояснив, яку саме процедуру передбачено Договором про дружбу між Росією і Україною. Спочатку сторони мають напрацювати пропозиції, потім їх ратифікують парламенти двох країн, після чого рішення набуває чинності.
Екс-президент стверджує, що ця процедура так і не почалася через те, що 27 лютого (за два дні до його листа Путіну) МЗС України звернулося до МЗС РФ з аналогічною пропозицією про початок консультацій. 28 лютого МЗС Росії надіслало МЗС України ноту з відмовою. Звернення Януковича до Путіна датовано 1 березня, але "розділити ноту на дві частини вони не могли", тому жодних консультації не відбулося.
Додатком до цього звернення була заява Януковича з проханням застосувати збройні сили РФ "для відновлення законності, миру, правопорядку, стабільності і захисту населення України". Цю заяву згодом оприлюднив постпред РФ в ООН Віталій Чуркін.
Янукович стверджує, що його заява мала "суто інформаційний характер" і її більше ніяк не використовували. Повний текст звернення Януковича до Путіна після сьогоднішньої прес-конференції опублікував його адвокат Віталій Сердюк.
Про те, за які кошти він чотири роки проживає в Росії:
Я вам скажу, що мені ніхто не заздрить сьогодні. Ви в це вірите? Ніхто не заздрить. Те, що жодних "грошей Януковича" немає в жодному банку світу – це загальновідомий факт, який не потребує особливих доказів. Це підтвердила і Генпрокуратура України, і Європейський союз. А коштом чого я живу... У мене є сім'я, є син, досить молода і здорова людина. Я живу із сім'єю. Як кажуть, я ваших грошей не рахую – ви не рахуйте моїх. Мені вистачає на життя, але я не можу сказати, що всім задоволений.
Про те, хто оплачує охорону Януковича на прес-конференції:
З мого боку було б неправильно, якби я коментував, чиїм коштом утримують цю будівлю... Я все-таки в гостях у Росії, тому маю з повагою ставитися до господарів. Поставте їм запитання – вони на нього дадуть відповідь.
Про взаємини з політтехнологом Полом Манафортом:
Ми почали працювати у другій половині 2005 року. Виборча кампанія до парламенту навесні 2006 року проходила за участю Манафорта і його людей, які працювали з апаратом Партії регіонів в Україні. Потім були позачергові вибори до парламенту восени 2007 року, потім – президентські вибори у 2010 році. Весь цей час Манафорт мав справу з апаратом Партії регіонів. Я особисто не підписував із ним жодних угод, не встановлював жодних сум оплати за його роботу, і цю тему ми з ним ніколи не обговорювали – скільки він має отримувати. Тобто у стосунках між нами питань про його фінансову винагороду або оплату взагалі не було.
Після виборів 2010 року Манафорт був моїм радником на громадських засадах. Я з ним зустрічався завжди, коли були зустрічі з позаштатними радниками, їх було дуже багато. Коли відбувався розгляд міжнародних питань, Манафорт як радник брав у них участь. Як таких особистих контактів із ним у мене не було. Він працював переважно з Адміністрацією Президента. Був такий порядок. Після того, як я виїхав з України, Манафорта не бачив і не чув.
