Юрій Голик: Нація, яка читає книги, переможе націю, що дивиться зомбоящик Актуально

– Хто у Дніпропетровській облдержадміністрації генерує ідеї – ви, облрада, громади і громадські активісти? Чи вам якось вдало спускають указівки "зверху"?

– Я думаю, що більше генеруємо, напевно, ми, тобто ОДА, а також наші друзі і колеги в облраді. Ми, у принципі, єдине ціле, що взагалі рідкість для нинішніх часів. Майже всі проекти – плід нашої щоденної роботи. Але так і має бути.

Ми з першого дня, коли Валентина Резніченка призначили головою адміністрації, почали вирішувати першочергові завдання, наприклад, ремонт водоводів, тому що їх до нас ніхто не робив. А позаминулого року ми зібралися з депутатами і сказали їм: "Слухайте, давайте перестанемо страждати дурницями, давайте визнаємо, що ми не можемо займатися ліфтами, тому що ліфтами повинні займатися самі міста області, а міста не можуть займатися міжобласними дорогами, бо цим повинна займатися ОДА". І ми розділили свої обов'язки за величиною проектів.

Так, школу реконструюємо ми, а якщо хтось із депутатів хоче замінити вікна в амбулаторії, то ми говоримо, що ні, це не до нас. Чому? Тому що вартість управління проектом не повинна перевищувати вартість самого проекту. Не може губернатор і його команда менеджувати заміну вікон в амбулаторії у селі. Побудувати нову амбулаторію? Ми це зробили вже і робимо ще. Але не вікна, вибачте.

– Але ж є у вас якась система, якийсь план робіт?

– Позаминулого року ми створили так званий банк проектів. Ми розділилися на кілька груп із депутатами територій, проїхалися по всіх територіях і поставили собі просте запитання: що буде будувати адміністрація?

У результаті адміністрація будує школи, дитячі садки, басейни, стадіони, лікарні, амбулаторії, парки, дороги. Загалом приблизно 20 напрямів. Ми приїжджаємо на будь-яку територію і говоримо: "Покажіть нам, що ви хочете, щоб було зроблено в цю каденцію обласної ради". І в нас кожен депутат на своїй території точно знає, що все заплановане буде зроблено.

Ось приклад одного з районів: цього року ми робимо Ганнівську школу, Верховцевську незабаром закінчимо. Реконструювали тут садок. Почали будівництво стадіону ім. Федоровського минулого року, а цього закінчимо. Це найбільший верхньодніпровський стадіон, зараз починаємо реконструкцію другого стадіону там само. Просто місцевий депутат поговорив із людьми, і вони самі вирішили, що в них у пріоритеті та в якій послідовності й що потрібно робити.

Або смт Софіївка. Кілька доріг зробили. Шкільний стадіон побудували. Цього року закінчуємо реконструкцію двох корпусів опорної школи – один із них побудований у 1934 році, другий – у 1973-му, так що можете уявити собі їхній стан до реконструкції. І через паркан від школи будуємо величезний стадіон місцевої ДЮСШ із повнорозмірним футбольним полем зі штучним покриттям, професійними легкоатлетичними доріжками і новим будинком самої ДЮСШ. Поруч коштом інвестора побудована нова альтернативна котельня, від якої опалюється понад десяток будівель. У них тепер тепло, а тариф нижчий.

І ось таких прикладів я можу навести десятки за кожним районом.

Юрій Голик: Сподіваюся, що мене не захопить мрія кожного чиновника стати народним депутатом. Я нікуди обиратися не хочу. Фото: прес-служба Дніпропетровської ОДА

– Тобто це не ви самі вирішуєте щось на кшталт "а чи не зробити їм стадіон?", і неважливо, чи потрібен він комусь чи ні?

– Депутат вносить пропозицію, пише лист на ім'я губернатора, мовляв, я хочу ось це і це, тому що так хочуть його виборці. Ми спілкуємося з громадою, аналізуємо і його підтримуємо, як правило. Ми спочатку домовилися про правила гри, і в нас за кожною територією є банк проектів.

Умовно кажучи, приходить до нас депутат від Синельникового і каже: "Хлопці, ви мені школу побудували, ДЮСШ побудували, 15 доріг зробили, у мене з великих об'єктів залишився один – центральний стадіон". Ми дзвонимо меру Синельникового: "Ти такий проект підтримаєш?" – "Так, – каже, – плюс, якщо можна, дві-три дороги, щоб уже все зробити".

Ми говоримо меру або депутатам від Покрова: "Парк ми вам зробили, школу зробили, садок добудуємо вже влітку, 12 доріг зробили за три роки – що ще у вас за банком проектів?" У них ще дві вулиці, до яких ми не дійшли, ще дві школи зі стадіоном – і все.

І ми точно розуміємо, що ми робимо. У нас кожна територія чітко розуміє, що робити. Так, є, звичайно, такі, які приходять і просять зробити вуличне освітлення. Але ми не робимо вуличне освітлення. Ми – не міськрада. Ми каналізаційні люки не змінюємо, ми водоводи тягнемо тільки до села, а внутрішню розводку робить саме село. Ми не заходимо всередину. Те, що всередині, що на балансі місцевих громад, об'єднаних територіальних громад (ОТГ), рад, міськрад, – це їхня робота, у них є на це гроші. Коли ОДА зникнуть і все буде передано на баланс, наприклад, облради, виконкому облради чи на місця – в ОТГ, це все будуть робити самі ОТГ.

– Може, рано про це говорити, але ви самі не плануєте стати депутатом? А Резніченко?

– Резніченко – не політик, він – менеджер, і я – менеджер. Ми з ним разом 20 років і розуміємо один одного, навіть нічого не кажучи. У нас однаковий менталітет і однакові цінності в житті. Сподіваюся, що мене не захопить мрія кожного чиновника стати народним депутатом. Я нікуди обиратися не хочу. Я не хочу бути політиком. Хоча найчастіше, дивлячись на нинішніх політиків, розумію, що я б точно був у рази кориснішим, ніж вони, і те, що вони творять, – це безумство. Але не хочу.

Ми хочемо весь час працювати або в органах виконавчої влади, де ми можемо робити щось відчутне, як зараз, або в бізнесі, де нам все було зрозуміло, і в нас був успішний бізнес.

Зараз ми розуміємо, що за наступні п'ять років в ОДА ми область змінимо до невпізнання, і до нас будуть їздити на екскурсії і писати книги про наш надуспішний кейс.

– Повернемося до банку проектів. Неодноразово в новинах звучали повідомлення, що Дніпропетровська ОДА робить не тільки школи, але і стадіони біля них – такі, на яких можна проводити чемпіонати, тобто вони розраховані на професійних спортсменів. Це так? Навіщо?

– Уявіть, що в дітей у якій-небудь області з'являється сучасний стадіон поруч зі школою. Уявили? Думаю, що важко. А ми насправді їх будуємо.

Що таке стадіон? Стадіон – це футбольне поле 105 на 68 метрів, повнорозмірне, із шестисантиметровою штучною травою, і так – тут можна проводити чемпіонати. Тут професійне покриття, таке ж покриття лежить на базах провідних клубів світу. У Барселоні є таке саме штучне поле.

Стадіон у Юр'ївці. Фото: прес-служба Дніпропетровської ОДА

– Так навіщо? І чи не дорого це все обходиться платникам податків? Де ми і де Барселона?

– Можна було, звичайно, заощадити, можна було покласти траву 4 см, але я сам футболіст, я розумію, що це не те. Ми хочемо, щоб діти в кожному смт грали на найкращих футбольних полях. У принципі, на це поле може приїхати "Динамо Київ" або "Шахтар Донецьк" і грати.

Зрозумійте, Ліга чемпіонів грається на кращих полях. І чемпіонат світу теж. Якщо ми хочемо, щоб наші діти ставали найкращими футболістами світу, то на точно таких самих полях вони повинні і тренуватися. Таких полів у нашій області має бути сотні.

А якщо держава 20 років не будувала полів і діти грали у футбол на галявинах для випасання корів, то давайте тоді і заявлятися на чемпіонат із гри на таких полях.

Яка була ймовірність, що хтось із дітей Петриківки стане футболістом збірної України? Вона дорівнювала нулю. Тому що дитині ніде тренуватися. Із футболу в багнюці ми найкраща нація у світі: дайте нам болото, ми в болоті будемо номером один. На нормальних полях ми грати не можемо. Ну, немає у нас других Коноплянок, Шевченків і так далі. Тому що немає системи підготовки. А ми хочемо, щоб діти у кожному районному центрі могли тренуватися.

Професійний спорт – це піраміда, де нагорі чемпіони, а внизу сотні тисяч дітей і підлітків, що з дитинства займаються спортом у сучасних умовах. Хтось залишиться на аматорському рівні. Хтось займається спортом для здоров'я. Хтось найбільш талановитий або завзятий стане професійним спортсменом. Це так працює.

Спорткомплекс "Прометей" у Кам'янському. Фото: прес-служба Дніпропетровської ОДА

– Скільки стадіонів ви будуєте?

– Ми побудували стадіони в Юр'ївці, Солоному, Синельниковому, Кам'янському, у Межовій – закінчуємо. І таких стадіонів ми будуємо більше ніж 20. У кожному районному центрі буде стадіон. У Верхньодніпровську ми будуємо два стадіони. Уявіть, як зміниться дозвілля людей там після їх відкриття. Уявіть, скільки з'явиться там команд.

Більше того, навколо футбольного поля покладені професійні бігові доріжки. Тому що не можна бігати по асфальту. Такі ж легкоатлетичні доріжки покладені на стадіоні Трудові резерви, олімпійські резерви, там, де тренуються всі легкоатлети області. Тобто дитина в Юр'ївці тепер бігає по таких самих доріжках, як і учасник збірної України з легкої атлетики.

На кожному стадіоні – окрема будівля з роздягальнями та душовими, тренерськими кабінетами. Обов'язково є поле для міні-футболу, обов'язково є зона для стрибків у довжину, адже це є у шкільній програмі. Обов'язкова зона work out, дитячий майданчик, куди найменші діти можуть приходити і грати.

– І все це – оновлену школу плюс стадіон – ви називаєте сучасним освітньо-спортивним простором. Скільки їх буде?

– Півтора року тому в Петриківці не було нічого подібного, а тут – бах! – школа з'явилася, плиточка лежить, травичка штучна, та ще з поливом. Інтерактивна дошка в кожному класі, нові меблі, нові книжки, комп'ютерний клас, і годують смачно, тому що в їдальні тепер можна готувати, а також є спортзал і футбольне поле. Тобто у жителів Петриківки, татів, мам та їхніх дітей з'явився освітній і спортивний простір.

Ось таких освітньо-спортивних просторів ми зараз робимо приблизно 40 по області – Верхівцеве, Ганнівка Верхньодніпровського району, Лихівка П'ятихатського, Карпівка Широківського, Апостолівська школа №1, Апостолівська школа №3, у Покрові одну вже зробили і починаємо робити другу, у Марганці дві школи робимо, у Межовій робимо, у Синельниковому робимо, у Васильківці, у Покровському, у Томаківці, у Виводовому.

Солонянська школа після реконструкції. Фото: прес-служба Дніпропетровської ОДА

– Почали ми з найбільших шкіл, наприклад, у Жовтих Водах. Це місто – сіре, сумне. Ну, зрозуміло – яким ще воно могло бути, якщо його побудували за часів Радянського Союзу? Коли ми зробили тут найяскравішу у країні школу, з'явилося відчуття, ніби тут приземлився НЛО. Вона дійсно яскрава. І від цього хочеться жити.

Ми створюємо для навчання нормальні умови, гідні людини. Для нас важливо, що діти в Жовтих Водах, які ходять у цю школу й у школу робототехніки, будуть зовсім по-іншому ставитися до життяя.

– А як змінюються вчителі, коли змінюються школи?

– Коли ми відкрили Солонянську школу, у вчителів загорілися очі.

Складно викладати хімію без мікроскопа. Про яку хімію може взагалі йти мова, коли через дірявий дах талий сніг падає на голову, а через старі вікна дме холодний вітер? У якомусь сенсі це теж хімія, але це не та хімія, яку діти хочуть учити, а вчителі – викладати.

Ні в кого й ніколи не буде настрою вчити дітей, коли у школі крива підлога, коли в дитини на інвалідному візку немає можливості в неї потрапити.

Школа в Жовтих Водах. Фото: прес-служба Дніпропетровської ОДА

– Погодьтеся, що система освіти в нас поки не дуже прогресувала. Чи не шкода вам, що ви даєте гідні умови для навчання дітей, але самі педагоги мислять і працюють за старими методами?

– Ми не втручаємося в навчальний процес. Це не наша справа.

Але я наведу один приклад із життя.

У Солонянської школи є поверх початкової школи. І там є басейн із кульками, у яких можна валятися.

Одного разу я приїхав у цю школу. І я був у костюмі. Діти мене не знають. Вони бавилися в цьому басейні. А коли побачили мене, відразу схопилися і стали по стійці смирно. "Чого ви встали?" – питаю. Але вони бояться – дядько в костюмі, отже, начальство приїхало. А на той час у них уроки вже закінчилися, я їх лаяти не буду – як їх можна лаяти? Навіщо ми тоді це все будували? Але вони цього поки не розуміють. Їх так навчили. І знадобиться час, щоб вони позбулися цього. Умови для цього ми створили і продовжуємо створювати.

– Ви особисто дуже захоплені таким рухом, як буккросинг, тому за свої гроші купуєте книги для шкіл. Ідеться про тисячі книг. Це так?

– Так, ми за свої гроші встановлюємо буккросинги у школах і лікарнях, даруємо книжки. У будь-якій школі, у кожній рекреації стоять полиці креативного дизайну, і ми привозимо і даруємо тисячу книг, дві тисячі книг. Президент Петро Порошенко теж приїжджав і дарував книги. Ми просто вважаємо, що нація, яка читає книги, переможе націю, що дивиться зомбоящик сусіда нашого за "поребриком".

У видавництві "Фоліо" ми купуємо книги з великими знижками, фахівці їх підбирають для дітей, діти читають. Це гарні дитячі книги, а також книги для дорослих – для вчителів.

– Як ви оцінюєте інтерес дітей і дорослих до книг, особливо безкоштовних? Їх дійсно читають?

– 25 травня минулого року ми відкрили Солонянську школу. Приїжджав заступник міністра освіти. Він був "приголомшений", як він сказав, тому що ніколи такого не бачив. Але коли ми його тільки запрошували туди, він мені говорив: "Чого ви мене туди везете? Ну, сільська школа – що я там не бачив?" Я кажу йому: "Подивіться – і ви все зрозумієте". І у нього різко змінилося ставлення, коли він цю школу побачив на власні очі.

Реконструкція школи тривала і після цього, і я регулярно в неї приїжджав подивитися на перебіг робіт. В один із днів я вирішив заглянути в буккросинг. Стоїть. Полиці на місці. А книг немає.

У моєму уявленні це здорово, що книги зникли: отже, діти їх забрали, і це круто – нехай читають. Я відразу телефоном попросив приготувати мені ще 300 книг. Але повз проходила директор школи. І я з нею поділився радістю, мовляв, як здорово, що тепер книги в руках дітей, і що я привезу ще. А директор переминається з ноги на ногу. У чому справа?

І вона каже мені, що це не діти розібрали книги, а вчителі вирішили їх прибрати, щоб діти їх не розтягнули. Але в тому ж і був сенс буккросингу! Як це пояснити?! Я настільки сторопів від цього, що порадив директору ще формуляри завести, як у бібліотеці, може, так швидше дійде до божевілля.

– Тобто вчителі бояться, щоб чогось не зникло?

– Так, вони так звикли. Хоча іноді трапляються реальні крадіжки. Ось, наприклад, Петриківська школа, у ній ми зробили медіатеку, купили ноутбуки. Три дні до відкриття школи після реконструкції, усі бігають, іде клінінг приміщень, залишилися останні штрихи. Заходжу в медіатеку – немає ноутбуків. Питаю у голови райадміністрації: "Андрію, де ноутбуки?" – "Украли". – "Як украли"?" – "Не знаємо". Так що ми терміново за свої гроші купили ноутбуки і привезли їх до Петриківки. Але це стосується не тільки шкіл та вчителів. Зі свідомістю багатьох людей є певні проблеми.

Солонянська школа, 8 березня, 200 будівельників на об'єкті, щоб якомога швидше закінчити. Тут працювали, зокрема, і місцеві. Їм платили білу зарплату, укладали трудові угоди. Приходять вони на об'єкт уранці, а інструментів вартістю 300 тис. немає.

Генпідрядник починає з'ясовувати, хто вкрав інструменти. А село це маленьке, і він швидко з'ясував, що їх узяв будівельник Вася, який на будівництві працює та там і живе. Будівельники йдуть до Васі. Вася напівп'яний після 8 Березня. І він каже: "Це моя школа, для мене будували, там усе моє". Обурені таким підходом робочі дають Васі по голові. Розбивають ніс, око і забирають інструменти. Вася обурюється, йому ще раз дають по голові. Вася йде до свого кума, заступника начальника місцевої поліції, пише заяву, і цих будівельників починають тягати на допити.

Історія доходить до нас. Ми телефонуємо туди, говоримо: "Ви заспокойтесь там, тому що ви з одного боку закрутили, а ми з іншого зараз закрутимо – і Вася сяде. Зараз ми опишемо, що він вкрав, знайдемо свідків, і Вася буде сидіти, ми це особисто проконтролюємо". Васю через тиждень заспокоюють, але Вася так і не зрозумів, що був неправий.

Школа в Магдалинівці – така ж яскрава, як у Солоному. У межах реконструкції з'явилася котельня. Місцева газова котельня, маленька, власна, хороша. Поставили нові насоси та фільтри. В один прекрасний день відкриваємо котельню – ні насосів, ні фільтрів.

Кому вони потрібні? Кому їх у Магдалинівці можна продати – там же немає таких котлів? Підрядник за свої гроші купив нове обладнання, але чекати його довелося три тижні. Добре, що встигли до перших холодів.

Коли ми будуємо і реконструюємо об'єкти, ми завжди думаємо про те, що після цього хтось буде їх експлуатувати. І це проблема.

– Чому? Через таке ставлення людей, через крадіжки?

– Не тільки. У Солоному реконструкція школи тривала 11 місяців, і місцеві жителі спочатку дивилися на це з недовірою. А коли вони побачили, що вийшло, вони були дуже здивовані: ох, нічого собі!

Але нам довелося привчити місцеву влада до того, що якщо на воротах стадіону висить порвана сітка – отже, треба купити нову. За свій рахунок.

За проектом, на кожному поверсі дитячого садочка, який ми будуємо або реконструюємо, підлоги з підігрівом. Ось у мене вдома немає килимів. У мене маленька дитина – майже три роки. Я не хочу, щоб вона повзала по килимах. По-перше, вони збирають пилюку, по-друге, це комуністичне мракобісся. У мене вдома підлоги з підігрівом. Тому ми запроектували садки з такими ж підлогами.

Дитячий садок в Обухівці побудовано з нуля. Фото: прес-служба Дніпропетровської ОДА

Приїжджаємо на відкриття садочка в Обухівці, а там лежать килими. Ми запитуємо: "Навіщо?" Вони нам: "Опалення увімкніть!" А мені зранку двоє людей написали, що директор садка сказала, що не ввімкне опалення, поки батьки дітей не здадуть гроші.

Я кажу директору: "У вас водяні підлоги, правильно зроблені, у вас енергоефективний садок, у вас сонячні панелі на даху! Мінімум 30% енергії за рахунок сонця, її акумулятори накопичують. У вас власна котельня на альтернативних видах палива, ви не витрачаєтеся на газ. У вас садок із точки зору утримання коштує копійки порівняно зі звичайним дитячим садком! То як тут могли з'явитися килими?!"

Але що я можу зробити для обурених жителів Обухівки? У них є запис, як директор вимагає здавати гроші. У моєму розумінні, як людини, що прагне до Європи, якщо в тебе вимагають гроші, треба писати заяву у прокуратуру або поліцію. А мені кажуть: "Ну, ви ж радник губернатора, і ви розберіться". Секундочку! Ми садок побудували і передали його на баланс місцевої ради, ця місцева рада обрана особисто вами, так що змусьте голову вашого місцевої ради працювати.

– Вам пишуть листи з претензіями та вимогами?

Ні, пишуть не листи, а у Facebook. Я часто пишу пости про те, що ми робимо, і люди реагують. Іноді мені дорікають, мовляв, "ваше завдання побудувати незрозуміло що, фото у Facebook опублікувати, і вам потім хоч трава не рости". Я відповідаю: так, мені важливо побудувати, мені важливо фотографії у Facebook запостити, щоб люди бачили, що влада працює. Ви знали, чим [екс-президент України Віктор] Янукович займався? Адже він на роботу приїжджав о другій години, а о третій їхав. А я хочу, щоб усі знали, що ми приїжджаємо на об'єкти, ми намотуємо пекельні кілометражі на власних машинах по області, а не на службових, за свій особистий рахунок заправляємося.

Ми хочемо показувати зміни, щоб усі розуміли, за кого треба голосувати: не за міфічний новий економічний курс, який насправді старий і нікчемний, а за продовження тих змін, які вже є.

Але я не можу жінкам з Обухівки пояснити, що в мене немає юридичних повноважень дати по голові директору садка. Я не прокурор, я не генерал поліції, я не голова СБУ. Я не їхній  учитель, я не можу їх навчити, що потрібно просто ввімкнути кнопку обігріву підлоги.

А інша жінка пише мені: "У нас килими вкрали". У вас, а не в нас! Пишіть заяву в поліцію. Але я радий, що їх украли, тому що тоді ввімкнуть підігрів підлоги. Так, ми садок побудували, але треба навчити ще всім цим займатися.

Дитячий садок "Соти" із сонячними панелями на даху. Фото: прес-служба Дніпропетровської ОДА

– Здається, мине ще багато часу, перш ніж усі зрозуміють, що правила змінилися.

– Знаєте, є така гарна фраза: немає правил, тільки принципи. Це про нас.

Ми не догматики, у нас добре працює асоціативне мислення. Коли ми дивимося на існуючі норми і державні будівельні норми, хочемо кричати. Як можна таку відверту маячню досі тримати за правила? Чому якщо в дитячому садку буде більше, ніж 90 дітей, він обов'язково повинен мати два поверхи? Що за маразм?!

Але в нас є принципи. І вони – основа всього. Наприклад, у Резніченка дуже проста позиція – будувати такі дитячі садки, парки та школи, щоб ми хотіли привести в них власних дітей.

У Підгороднє я готовий віддати свою дитину, в Обухівку готовий, у будь-який реконструйований нами садок я б віддав. Тому що я розумію, що йому там буде комфортно, адже ми все передбачили.

– Але незадоволені є і їх чимало, правильно?

– Багато хто хоче всього і відразу. Проблема в тому, що багато хто хоче, щоб усе було ще й безкоштовно. Якщо зараз зробити замір, яка партія переможе на виборах, то з'явись там Комуністична партія – і ви здивуєтеся результатами. Якщо додати трохи комуністичної риторики, то 10-відсотковий бар'єр комуністи подолають із великим запасом.

Але ми самі як держава насправді робимо помилку. Адже коли ми, наприклад, призначаємо людині субсидію, цим ми позбавляємо її мотивації платити. Уявіть: я отримую субсидію, я знаю, що мені держава погасить частину суми, але яка моя мотивація економити на опаленні? Я відкрию вікна й увімкну його на максимум, адже мені все одно погасять борги. Мені ж не виділяють якусь певну суму на монетизацію субсидій, я не вирішую, як нею розпорядитися. Може, на ці гроші я міг би купити нові вікна, утеплити квартиру і будинок. Може, я міг би почати економити? Але ні. Популізм у нас засів дуже глибоко.

Ми воюємо, у нас нова армія, у нас будується 184 гуртожитки для військових по всій країні, у нас починають будувати житло для солдатів, сержантів, у нас будують 612 нових сільських амбулаторій по всій країні, у нашій області – 18, у нас робиться багато доріг. Але коли ми дивимося іноді на рейтинги, ми просто охрініваємо.

Буккросинг у Петриківці. Фото: прес-служба Дніпропетровської ОДА

– А які в ОДА відносини з облрадою та її політичними фракціями? У вас там є опозиція – не в сенсі Опоблок, а опозиція у традиційному значенні, така, яка критикує вас?

– Це геній Резніченка – він за три з половиною роки зумів налагодити стосунки з усіма фракціями облради. Навіть з опозицією. Але парадокс у тому, що ми впевнені, що чим менша територія, тим менша ймовірність появи опозиції. Ну ось до чого може бути опозиція в обласній раді? До нових доріг у Кривому Розі?

Коли ми верстаємо бюджет, ми розподіляємо гроші за пріоритетами на цей рік. Але за новим законом виходить цікава ситуація.

У нас є території, які голосували погано і в результаті не отримали своїх представників в обласній раді. Візьмемо, наприклад, Петропавлівський район. Ну, ось немає депутатів від Петропавлівського району, бо там явка була низька, ніхто з тих, хто балотувався, не набрав голосів стільки, щоб пройти до обласної ради. Що пропонуєте? Забути про Петропавлівський район? Ні, звичайно. Ми все одно ним займаємося безпосередньо. До чого тут ставати опозиціонером?