ГОРДОН
 
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Командир полку "Азов" Прокопенко: Коли настане час, ми підемо в контратаку і знищимо всіх, хто стоїть навколо Маріуполя

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Денис Прокопенко: Я ніколи не сумнівався у своїх хлопцях. Але той героїзм, який вони демонструють тут... Бійці дістають третє, четверте поранення і кажуть: "Командире, я готовий іти в бій за кілька днів, коли стану знову на ноги"
Денис Прокопенко: Я ніколи не сумнівався у своїх хлопцях. Але той героїзм, який вони демонструють тут... Бійці дістають третє, четверте поранення і кажуть: "Командире, я готовий іти в бій за кілька днів, коли стану знову на ноги"
Фото: mvs.gov.ua
Дмитро ГОРДОН
засновник проєкту

Командир полку "Азов", Герой України, майор Національної гвардії Денис Прокопенко (позивний Редіс) в інтерв'ю засновнику видання "ГОРДОН" Дмитрові Гордону розповів, яка зараз ситуація в оточеному Маріуполі Донецької області та чому президент РФ Володимир Путін із таким озвірінням накинувся на це місто. Він говорив про свою розмову із президентом України Володимиром Зеленським та деблокаду Маріуполя, про героїзм бійців "Азову", які захищають місто, про те, що окупанти деморалізовані й зазнають великих втрат, а також про гуманітарну катастрофу і про те, як виживають мирні люди, які ще не виїхали з Маріуполя. Видання "ГОРДОН" наводить текстову версію інтерв'ю.

Противник масово здається в полон. Вони холодні, голодні, голі, босі, не мають жодного бажання воювати

Денисе, добрий вечір.

– Добрий вечір.

Я не можу висловити, який я радий вас бачити. Живого і... Боже, дякувати богу, що нам удалося зв'язатися.

– Це взаємно, Дмитре.

Дякую. Знаєте, ми раніше про героїв читали книжки і дивилися кіно. Я хочу вам сказати в очі: ви і ваші хлопці справжні герої. Я пишаюся, що я вас знаю. Я пишаюся тим, що ми спілкувалися. Я пишаюся тим, що моя країна має таких хлопців. І я хочу вам сказати від імені всіх українців: дякую, що ви є. Ми вас любимо, ми на вас покладаємося і ми дуже хочемо побачити вас живими.

– Дякую, Дмитре. Завжди приємно чути теплі слова підтримки. Вони нам зараз украй необхідні у ситуації, що склалася в нас у Маріуполі. Але незважаючи на це, особовий склад не сумує, усі хлопці тримаються бадьоро. Ми готові воювати до останнього, як і обіцяли, виконати бойовий наказ, залишитися вірними присязі. І воюватимемо тут до останньої краплі крові.


Скріншот: У гостях у Гордона/YouTube

Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube


Денисе, я хочу привітати вас із наданням вам звання "Герой України". Ви справжній Герой України. Це таке торжество справедливості, на мою думку. І я хочу, щоб ви розповіли, що зараз відбувається у Маріуполі. Із перших вуст.

– Дякую за вітання. Перш ніж почати, хочу сказати, що це, безперечно, спільна заслуга всього нашого колективу. І не тільки "Азову", а й усіх підрозділів Збройних сил України та суміжних силових структур, які перебувають наразі тут і тягнуть солдатську лямку, незважаючи на всі жорсткі, спартанські й подекуди нелюдські умови. Це абсолютно заслуга кожного бійця, кожного солдата, який бореться з першого дня війни.

Наразі ситуація в Маріуполі вкрай тяжка, але контрольована. Ми не втомлюємося палити ворожі танки, знищувати ворожу піхоту, яка вже вичерпалася, яка втрачає сили з кожним днем, і наступальні темпи згасають.

Противник намагається постійно вводити в бій нові резерви, але весь час дістає по зубах, навіть підрозділи, і масово здається в полон, не бажає йти вперед. Вони холодні, голодні, голі, босі, не мають жодного бажання воювати.

І ми намагаємося навіть, незважаючи на переважні сили противника, проводити успішні операції, проводити контратаки. Не сидимо у глухій обороні. Намагаємося нав'язувати ініціативу, виявляти можливості та користуватися ними щодня для того, щоб погіршити становище противника у місті. Незважаючи на те, що вже другий тиждень точаться міські бої, ми намагаємося повністю контролювати ситуацію, тримаємо все на контролі. І з кожним днем відправляємо в пекло дедалі більше окупантів, які намагаються захопити будинок, вулицю. Вибиваємо їх назад.

І Маріуполь буде українським. Ми його триматимемо до останнього. Ми віримо і знаємо, що рано чи пізно відбудеться деблокада. Я не хочу розповідати зараз багато військових таємниць. Нехай це залишиться все під грифом "таємно". Над цим працює і найвище військово-політичне керівництво. Однозначно буде успіх у цій операції і ми вистоїмо.

У Маріуполі каменю на камені не лишилося. Ми навіть не можемо порахувати, скільки мирних жителів загинуло під руїнами. Тому що їх просто неможливо розкопати

Денисе, я бачив жахливі кадри, яким є сьогодні Маріуполь. Я пам'ятаю, влітку, коли ми були на базі "Азову" і спілкувалися, Маріуполь красиве місто, доглянуте – красень-місто було. Те, що я зараз побачив, і те, що показують закордонні агентства, це просто жах. Скажіть, що залишилося від Маріуполя? Чи міста немає?

– Знаєте, Дмитре, зараз каменя на камені не лишилося. Противник використовує тактику випаленої землі. Він без розбору працює авіацією, артилерією, тактичними ракетами, крилатими ракетами, тактичними ракетними комплексами. Абсолютно без розбору на всі об'єкти критичної інфраструктури. Зруйнували багато лікарень, шпиталів, драмтеатр, дуже багато об'єктів критичної інфраструктури. І зараз вийти на вулицю і побачити хоча б один цілий, не зруйнований будинок – це дуже складно. Це просто руїни. Можна їх порівняти із Дрезденом 45-го.


Маріуполь після бомбардування російськими окупантами, 26 березня. Фото: АЗОВ - Маріуполь/Telegram

Маріуполь після бомбардування російськими окупантами, березень 2022 року. Фото: АЗОВ - Маріуполь / Telegram


Але таке відчуття, що ми перебуваємо в якійсь постапокаліптичній країні чи в якомусь сюрреалістичному місті, де немає каменю на камені. І зараз дуже багато громадян страждають через це. Ми не можемо зараз навіть порахувати, скільки мирних жителів загинуло під руїнами. Тому що їх просто неможливо розкопати. За офіційними даними, ця цифра сягає 4 тис. осіб. Але насправді оцінити реальні втрати дуже складно. Серед них діти, пенсіонери і багато інших людей, котрі, на жаль, загинули тут.

Безперечно, необхідно залучати міжнародні гуманітарні місії, щоб розкрити всі ці воєнні злочини з боку Російської Федерації. Тому що цього просто так залишити не можна. Із 24 лютого, коли почалося широкомасштабне вторгнення Російської Федерації, жоден гуманітарний конвой так і не дійшов до Маріуполя. Противник його повністю блокує для того, щоб приховати всі ці злочини.

Ми максимально намагаємося це висвітлити у ЗМІ, медіа. Багато сюжетів, я думаю, ви бачите по телебаченню: фото-, відеороботи, зокрема з наших безпілотників, і того, що просто знімають бійці з позицій. Це, звісно, страшне видовище – що сталося із цим прекрасним містом: наскільки воно зараз зруйноване, наскільки неможливо тут перебувати цивільним, тому що люди не мають медикаментів, вони непритомніють від голоду на вулицях, тому що харчуватися їм немає чим. Вони перебувають у сховищах, але туди падають авіабомби – і просто ховають живцем. Дуже багато немовлят, дуже багато дітей загинуло на вулиці.

Ми як солдати, виконуючи свій обов'язок, намагаємося максимально допомогти: і харчовими продуктами, і медикаментами. Навіть забираємо їх у шпиталі. Але ресурс – не гумовий, і, на жаль, він вичерпується. Завезти його якось з огляду на те, що противник повністю блокує гуманітарні коридори, неможливо.

І що найстрашніше: навіть коли робили якісь "зелені коридори" і люди намагалися евакуюватися з міста, багато хто потрапляв під розстріл. Тому що навіть якщо це було в темну пору доби, противник без розбору веде вогонь абсолютно по всьому автотранспорту, який намагається проникнути в будь-яку щілину і виїхати з Маріуполя. Це складно описати коротко словами, але повірте мені: видовище жахливе. І в людей просто немає шансу на порятунок. Залишитися в місті під завалами після авіабомб, яких протягом доби майже 100 авіаударів припадає на Маріуполь... Противник просто без розбору б'є "Точками-У", реактивними системами залпового вогню, танками зносить абсолютно все, що тільки можна. Б'є по кожному поверху, по кожному сходовому прольоту. Бо боїться просто так запускати піхоту вперед.

Ну, у них, звісно, гарматного м'яса теж досить, дуже багато. Воюють і кадрові військові, воюють і бойовики "ДНР", і багато потрапило під амністію ув'язнених, яким дали в руки зброю. У них, звісно, мотивації вкрай мало. Вони йти вперед не хочуть. Є загороджувальні загони, які їх просто женуть у шию. Вони потрапляють під наш шквальний вогонь, гинуть на вулиці. Вони кидають свої трупи, не хочуть їх евакуювати. Видовище насправді не для людей зі слабкими нервами.

Мотивації, духу в них дуже мало для того, щоб нас перемогти. Якщо коротко, можна сказати, що станом на сьогодні Маріуполь просто перетворився на величезну руїну. Заводи зупинилися – не працюють, гуманітарна катастрофа, абсолютно все розмародерено, пограбовано, розбито всі об'єкти критичної інфраструктури, госпіталі не функціонують. Украй складно надавати медичну допомогу як цивільним, так і військовим. Ось такі зараз обставини склалися у місті.

ВІДЕО
Наслідки бомбардувань Маріуполя. Відео: Guardian News / YouTube

Тобто, наскільки я розумію, Маріуполя більше немає як міста?

– Маріуполь був, є і буде. Ми його обов'язково відновимо, відбудуємо. Але станом на сьогодні тут просто цивільній людині неможливо перебувати. Вона не має шансу евакуюватися, бо це теж великий ризик. Єдине, що їй залишається, – це залишитися в бомбосховищі і чекати, поки у неї закінчаться продукти. Досить агресивний клімат у місті: поряд море, вогкість, волога. Вони хворіють. Немає медикаментів. І вони просто приречені. І допомогти їм, на жаль, ніхто не може.

Потрібно звертати увагу міжнародних гуманітарних місій, тому що тут порушують абсолютно всі правила ведення війни. Противник не дотримується міжнародного гуманітарного права: він відкриває вогонь по цивільних і просто не зважає на це. Це не може залишитися поза очима світової спільноти. Це обов'язково треба все висвітлити. Ми максимально намагаємося це зробити. І на це варто звернути увагу не лише військово-політичного керівництва нашої країни, а й наших західних партнерів.

Так це залишатися не може. Видно, що противнику поставили завдання стерти Маріуполь із лиця землі. Як і для Росії, так і для нас це питання важливе. Ми звідси не збираємося нікуди відходити, відступати. Стоятимемо тут до останнього. Незважаючи на ті сили та резерви, які противник хоче залучити на цьому напрямку, ми битимемося до останнього.

Приблизно 100 тис. жителів Маріуполя евакуювалися. Хто встиг поїхати до 1 березня, тому пощастило

Денисе, скільки цивільних сьогодні у Маріуполі перебуває приблизно?

– Знаєте, важко оцінити. Були спроби евакуації. Я знаю, що приблизно 100 тис. усе-таки евакуювалися. Ще на той момент, коли кільце не було таким щільним. Тобто місто опинилося у повному оточенні орієнтовно з 1 березня. Хто встиг виїхати із 24-го до 1 числа, тому пощастило. Хто вирішив залишитися й усе-таки не виїхав – не було або фізичної можливості, або було ухвалено якесь вольове рішення – у цих людей ситуація склалася зовсім інакше. Це бомбосховища, це якісь підвали, де люди можуть бути.


Запоріжжя, евакуйовані українці з Мелітополя та Маріуполя. Фото: Roman Pilipey/ЄРА

Запоріжжя, евакуйовані українці з Мелітополя та Маріуполя. Фото: Roman Pilipey / ЕРА


Напевно, складно знайти у Маріуполі підвали й бомбосховища, які залишилися цілими та неушкодженими, де не сидять люди. Противник навіть на це не звертає уваги: ці підвали та бомбосховища закидає гранатами, працює туди далі артилерією.

Йому однаково, сидять там військові чи мирні громадяни, які без зброї. Він на це не зважає. Оце найстрашніше, що відбувається сьогодні тут. Тому що невинні люди потрапляють під кулі, потрапляють під ворожі снаряди. І зупинити це у якийсь спосіб дуже складно.

Єдине, що ми можемо робити, – це проводити контратаки, відтягувати потім уже із цих підвалів поранених чи вбитих мирних громадян – і просто їх намагатися ховати десь на цвинтарях.

Хоча із цим теж дуже величезні проблеми зараз. Діставати людей із-під завалів... Наскільки ви знаєте, навіть під драмтеатром... Туди впала величезна фугасна авіабомба ФАБ-500 – завалило майже 800 людей. Кого ми змогли дістати, того дістали. Інші просто залишилися поховані живцем. Драмтеатру вже як такого немає.

Така сама ситуація була і з 61-м госпіталем. Де і військових, і цивільних, і медпрацівників поховало живцем. І багато інших установ: і медичні, й інші об'єкти критичної інфраструктури. Дуже багато випадків, куди без розбору били росіяни.

Тобто йдеться, як я розумію, про те, що в місті й далі залишаються ще сотні тисяч цивільних людей?

– Сотні тисяч. Саме сотні тисяч. І я повторюся ще раз: дуже складно оцінити кількість загиблих. Офіційні цифри кажуть: 4 тис. Але я розумію, що вони набагато більші. І фізично це оцінити, тому що частково в місті перебуває противник... Ми просто фізично цього перевірити не можемо.

Треба залучати громадськість для того, щоб ці воєнні злочини однозначно було розкрито, для того, щоб ці справи розглядали в Гаазі. Тому що норм міжнародного гуманітарного права та Женевської конвенції тут абсолютно не дотримуються.

На вулицях Маріуполя сотні трупів. Противник не заморочується над тим, щоб евакуювати тіла своїх загиблих, так само вони ставляться і до мирних жителів

Чи правда, що сотні трупів лежать на вулицях і немає кому їх прибрати вони розкладаються?

– Так, на жаль, це правда. Я повторюся ще раз: коли місто повністю контролювали наші сили, ми максимально цьому сприяли і супроводжували. Ми це робили. Робили це разом із місцевою владою, але із часом, коли противник уже вплутався у вуличні бої, це стало робити дуже-дуже складно.

Окрім того, що вони навіть не зважають на особисті втрати і не особливо заморочуються над тим, щоб евакуювати тіла своїх загиблих бійців і їх десь ховати, то так само вони ставляться і до цивільних мирних жителів, які тут проживали.



Денисе, чи є у Маріуполі зараз електроенергія, вода і тепло?

– Із цим теж украй складно. Люди не мають змоги нормально вести життєдіяльність, бо електрики у місті практично немає. Технічна вода, може, місцями залишилася. Люди змушені навіть технічну воду просто кип'ятити та вживати. Із харчовими продуктами, медикаментами абсолютно така сама ситуація. Так, можна говорити, що в місті гуманітарна катастрофа, яка триває вже досить: не перший день.

Після 15 березня ситуація дійсно стала критичною. Тому що електростанції вийшли з ладу: їх просто знесло з лиця землі. Продуктів стає дедалі менше. Абсолютно всі магазини розбиті, розмародерені. Уже немає жодної можливості просто прогодувати мирних громадян. У кого якісь запаси, може, залишилися. Але якщо згорів у людини будинок, їй немає куди прибитися. Якщо вона йде кудись у бомбосховище, ви самі розумієте, що відбуватиметься, якщо воно розраховане на 150 людей, а там сидітиме 300, а то й більше. Люди, перепрошую за сленг, сплять штабелями. І харчових продуктів, медикаментів, води їм дуже бракує.

Маріуполь для Путіна – важливе питання. Тому що Маріуполь став форпостом України

Я хочу для себе зрозуміти, чому Путін із таким озвірінням накинувся на місто Маріуполь, у якому більшість жителів розмовляла російською мовою, є росіянами за національністю. Що відбувається, от на вашу думку?

– Я думаю, для нього це важливе питання. Тому що Маріуполь став форпостом України. І зараз, скажімо так, столицею Донецької області, якщо ми не беремо до уваги тимчасово окупованих територій. Для нього це важливе питання. Тому що, знову-таки, це місто входить у Донецьку область.

Не розумію, чому саме таким методом і способом він вирішив узяти його під контроль і повністю заволодіти. Я не розумію, кому навіть це місто буде потрібне з такими руйнуваннями, з такими руїнами. Що він хоче довести насамперед собі після таких варварських методів ведення бойових дій тут? Як йому спало на думку поставити своїм підлеглим такий наказ? Я логічно не можу цього зрозуміти, якщо чесно. Тому що існувати і просто перебувати в цьому місті для будь-якого громадянина – чи то України, чи Росії – це просто неможливо. Це нелюдські умови. Особливо в таку пору року. Надворі досить холодно, і людям ніде жити.

Людям немає де жити. Вони живуть під землею, у сховищах: там, де сиро, волого і температура вночі падає до нуля градусів. Схожі речі трапляються і в інших містах України. Ви бачите, що у Києві, Харкові та інших містах схожа ситуація. Просто є нюанс блокади міста, яка не дає змоги завозити якийсь гуманітарний вантаж. І люди просто тут приречені. Цивільним подітися немає куди. І зараз прорватися через блокаду для того, щоб вижити, – шанси з кожним днем зводяться нанівець. І людям просто нікуди подітися. Їм залишається молитися, мабуть, сподіватися на щось краще. Ось. Але за моїми прогнозами, не планує противник пропустити хоча б один гуманітарний коридор.

У нас виявилося дуже багато талановитих молодих офіцерів, сержантів та солдатів, які мають силу волі повести за собою людей, які на межі людських можливостей ідуть у бій, не сплять цілодобово на морозі, під кулями, під снарядами... Вони нічого не бояться

Денисе, скажіть, будь ласка: за всі ці дні моменти розпачу у вас були? Коли здавалося, що все: далі вже чинити опір неможливо?

– Знаєте, я зі своїм особовим складом ніколи не сумую. І я ніколи не сумнівався у своїх хлопцях. Але той героїзм, який вони демонструють тут... Коли бійці дістають третє, четверте поранення – у кого ампутація пальців, у кого тяжке осколкове поранення – вони кажуть: "Командире, я готовий іти в бій за кілька днів, коли я встану знову на ноги". Це складно описати словами. Люди виявляють такий героїзм, такий порив... У них настільки сильна мотивація і сила духу для того, щоб боротися і воювати далі... Мені це складно описати словами. Хотілося б, щоб усіх бійців, які виявляють таку волю до перемоги, героїзм, обов'язково нагородили, вони заслуговують на це.

Я дуже радий, що в нас під час цієї війни виявилося дуже багато талановитих молодих офіцерів, сержантів і солдатів, які мають таку силу волі повести за собою людей, котрі вірять їм, які готові боротися до останнього, які просто на межі людських можливостей ідуть у бій, не сплять цілодобово на цьому холоді, морозі, під кулями, під снарядами... Вони нічого не бояться. Вони настільки мотивовані...

Ми на своїй землі, ми знаємо, що ми переможемо, і битимемося до останньої краплі крові. Ворог абсолютно не страшний. Ми з кожним днем завдаємо величезних втрат противнику. У нас із підтверджених знищених танків 32, які ми нарахували. Це не враховуючи того, що стара радянська техніка, яка старша за мене, яка дорогою десь глохне, застряє у бруді. Щодо БТР, БМП та іншої бронетехніки цифру можна помножити на два. Щонайменше 60 одиниць було знищено.


Фото: АЗОВ - Маріуполь/Telegram

Знищена в Маріуполі техніка окупантів, березень 2022 року. Фото: АЗОВ - Маріуполь / Telegram


Я вам скажу так: десь після 15 березня ми просто перестали рахувати ворожу піхоту. За добу йде на той світ щонайменше по 50 людей, якщо брати по всьому Маріуполі. Втрат противник зазнає колосальних. Збиваємо літаки, гелікоптери, вчора у Бердянську потопили один великий десантний корабель, кілька було підбито, противник втратив артерію постачання, якою він живив угруповання на південному напрямку з Криму і Єйська, тому зараз стало трохи простіше, але кількість, звісно, авіації, яку застосовують тут, – це понад, повторюся ще раз, 100 авіаударів на добу, це масовані удари і тактичними ракетами, і крилатими ракетами, і реактивними силами залпового вогню і ствольної артилерії...

Противник намагається застосувати тактику випаленої землі і знищити все навколо живе та неживе: для того, щоб просто проходити вперед на руїнах. Ну, незважаючи на ці шквальні вогні артилерії, "Градів" і всього іншого, наші бійці не здригнуться і далі триматимуть кордони.

Денисе, скажіть, ви надивилися такого, чого багато людей навіть у кіно за все життя не побачать. Ви надивилися за ці дні.

– Це правда.

Ви хоч раз плакали?

– Чесно сказати, коли втрачаєш дуже близьких друзів, своїх братів, які з тобою на фронті вже багато років, сльозу можна пустити. Але треба тримати холодний розум, робити все виважено, розважливо, не вестися на будь-які емоції й далі робити свою роботу. Власне, те, чим ми сьогодні займаємося і будемо займатися.

Я знаю, що вчора ви розмовляли із президентом Зеленським. Про що йшлося?

– Так, це правда: розмова відбулася. Ініціатива була не лише з мого боку. Розмова була досить короткою, але конструктивною. Знову ж таки, не хочу розкривати таємниці військові: не маю на це права, – але дуже багато позитивних речей, які ми обговорили. Я радий, що найвище військово-політичне керівництво зацікавлене у питанні Маріуполя, у питанні деблокади, і я знаю, що рано чи пізно це відбудеться.

Чим сьогодні Україна може допомогти Маріуполю та полку "Азов"?

– Я вам скажу так: що полк "Азов" і Маріуполь можуть допомогти Україні, тому що колосальні сили противник скинув сюди, стягнув на цей напрямок, і що довше ми будемо тут триматися, що більше ми тут стоятимемо, то простіше буде дихати і нашій столиці, і всій Україні загалом. А потім, коли настане час, ми підемо в контратаку і знищимо всіх довкола, хто тут стоїть, – у Маріуполі.


Скріншот: AZOV media/YouTube

Скріншот: AZOV media / YouTube


Денисе, я хочу подякувати за інтерв'ю. Я розумію, в яких умовах зараз воно відбувається з вашого боку. І я взагалі не люблю пафосу, а тим паче неправдивого пафосу, але я хочу від себе сказати: тримайтеся. Тримайтеся. І хлопці нехай тримаються. Ми за вас молимося, ми вас любимо...

– Дякую.

Ви герої.

– Коли війна закінчиться, ми обов'язково запишемо ще одне інтерв'ю.

Я приїду на базу "Азову", як раніше, і ми погуляємо Маріуполем.

– Обов'язково.

Я в це вірю.

– Я вас запрошу, Дмитре.

Дякую, Денисе. Дякую. Ми з вами.

– Ми вистоїмо. Ми вистоїмо. За нас не хвилюйтеся, ми вистоїмо.

Дякую. До зустрічі.

– Слава Україні.

Героям слава.

ВІДЕО
Відео: В гостях у Гордона / YouTube


Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 
 

 
 
Більше матеріалів
 

Публікації

 
усі публікації