$39.39 €41.96
menu closed
menu open
weather +18 Київ

Лікар-сексопатолог Гурженко: Майже 80% бійців на передовій мають сексуальні проблеми. Серед тих, хто не на передовій, – тільки 60%. Тобто люди воюють на межі можливостей G

Лікар-сексопатолог Гурженко: Майже 80% бійців на передовій мають сексуальні проблеми. Серед тих, хто не на передовій, – тільки 60%. Тобто люди воюють на межі можливостей Гурженко: Афганський синдром у нас уже був. Він зараз повторюється. Але те, що було, і що зараз – це велика різниця. У рази більше
Скріншот: Manero Forte / YouTube

Як впливає війна на сексуальні стосунки й народжуваність, із якими проблемами звертаються до сексопатологів ті, хто побував в окопах, як допомагати жертвам зґвалтувань, скоєних окупантами, чому від рівня тестостерону в крові залежать бійцівські якості чоловіка, чи можна займатися сексом під час повітряної тривоги, наскільки небезпечна розлука для сім'ї і як кохання допомагає виживати й перемагати, розповів головній редакторці видання "ГОРДОН" Олесі Бацман лікар-сексопатолог, доктор медичних наук, професор, віцепрезидент Асоціації сексопатологів та андрологів України Юрій Гурженко. "ГОРДОН" публікує текстову версію інтерв'ю.

Ці свинособаки вже не знають, що нам робити. Кожного дня люди нервують, переживають. А коли переживають, адреналін виділяється. Про яку сексуальність може бути мова?

– Пане Юрію, я вас вітаю.

– Добрий вечір.

– З нами сьогодні Юрій Гурженко, лікар-сексопатолог, доктор медичних наук, професор, віцепрезидент Асоціації сексопатологів та андрологів України. І говорити ми будемо про секс під час війни.

– Добрий вечір. Ну що, сексуальні відносини під час війни фізіологічно не відрізняються від тих, що не під час війни. Але війна свій відбиток накладає обов’язково. Це постійний стрес, це бомбардування... Ці свинособаки вже не знають, що нам робити. Кожного дня люди нервують, переживають. А коли переживають, адреналін виділяється. Про яку сексуальність може бути мова? Вона знижується. І в нас хворі приходять на прийом. Причому приходять хворі ті, що з передової – приходять у відпустку, приходять у відрядженні. Вони приходять на прийом для того, щоб ми допомогли їм вирішити свої сексуальні проблеми в сім’ї чи не в сім’ї.

Зовсім недавно ми закінчили одне дослідження в інституті. Ми проаналізували більше 300 хворих, які звернулися за допомогою до сексопатолога та андролога в Інститут урології з проблемами андрологічними та сексуальними. І виявилося, що це, як правило, чоловіки, які у близько 80% випадків мають запальні захворювання. А що таке запальні захворювання? Це проблема, яка може переростати у прискорену еякуляцію, порушення репродуктивної функції. І досить часто з порушеннями репродуктивної функції до нас звертаються солдати, які хочуть, наприклад, піти і здати свій еякулят, для того щоб можна було... Усе може бути на війні. І якщо є кохання, то жінка зможе завагітніти від того еякуляту, який буде збережений десь. І таке робиться в нас в Україні. І робиться безкоштовно, до речі.

По-друге, вони ходять ще з проблемами сексуальними. А сексуальні проблеми, перше, – це зниження сексуального бажання, не тільки у чоловіків, а й у жінок. Це не тільки викликано гіпогонадизмом. Сексуальне бажання в чоловіків зменшується з віком. Після 40 тестостерон зменшується, бажання зменшується. А тут це відбувається раніше. І ми брали дві групи хворих. Одна була – це ті, які воювали на передовій, які на сході України захищали нашу Батьківщину, нашу незалежність. Це наші кращі сини. І вони приходили, бо в них були проблеми. Майже 80% зверталися із сексуальними проблемами. І брали другу групу – це ті бійці, які були в територіальній обороні або не на передовій. У них відсоток проблем був менший. Якщо там було 80%, то тут було 55–60%, хоча теж це великий відсоток. Адже до війни, коли в нас усе було... Ми не будемо називати це спецоперацією. Це відкрита війна, це агресія.

– Звичайно.

 – Я думаю, що тоді воно було в середньому 35% – сексуальні проблеми. І ми надаємо цю допомогу. Адже він прийшов у відрядження, він повинен розуміти, що його чекає кохана дружина чи кохана дівчина, і в них повинні бути якісь відносини. Ми їм допоможемо в цьому, для того щоб вони ще краще воювали, ще швидше наближали перемогу. І ми будемо їм допомагати. Адже ми воюємо на своєму фронті. Ми нікуди не їхали. Я і моя сім’я працювали в Україні, у себе на робочому місці, для того щоб наблизити перемогу. Ми це все розуміємо. І так повинно бути. Я як українець розумію, що я нікуди не поїду звідси, поки не закінчиться війна, поки ми не переможемо. І я буду надавати допомогу, яку я знаю, яку я можу, для того щоб наші солдати приїжджали, щоб вони раділи, що вони ще щось можуть, що вони можуть мати сексуальні відносини, що можуть порадувати своїх дружин чи дівчат. І це правильно. І хай вони приходять. Ми допоможемо.

Я скажу, що в них це перша проблема: зниження сексуального потягу. Адже коли людина постійно у стресі, у неї виділяється адреналін – і потяг знижується. У неї виділяються гормони стресу – це кортизол й інші гормони, які знижують потяг, знижують еректильну функцію. Тому що адреналін викликає централізацію кровообігу й забезпечує тільки життєво важливі органи. Ну, ви бачите: статеві органи до життєво важливих не належать. Це периферичні органи, які забезпечують іншу стадію. І ми їм допомагаємо в цьому. І ще бувають патології оргазму: вони не відчувають оргазму. Це я говорю тільки про тих хворих, які не мають поранень. Вони звертаються за допомогою в Києві. А в нас же дуже багато хворих по Україні. У нас же Інститут урології займається патологіями урологічними та сексологічними по всій Україні. У нас вони лікувалися до війни, під час війни. Вони дзвонять: "У мене зараз запальний процес – я не можу помочитися. У мене болить... У мене якісь сексуальні проблеми. Що мені робити?" Ми надаємо й таку допомогу. Ми розуміємо. Ми їх бачили раніше і знаємо, що їм треба робити.

Лікар-сексопатолог Гурженко: Майже 80% бійців на передовій мають сексуальні проблеми. Серед тих, хто не на передовій, – тільки 60%. Тобто люди воюють на межі можливостей фото 1 Скріншот: Алеся Бацман / YouTube

Я думаю, це нормально. Так повинно бути. І жінки звертаються теж. У нас є гінеколог-сексопатолог, до якого теж звертаються їхні жінки із тими ж проблемами. Але в нас і жінок там дуже багато. Я думаю, що їх не менше 10% – наших захисниць, якими ми можемо пишатися. Тому що без цього не можна. Ми всі повинні захищати нашу Батьківщину, нашу неньку, від загарбників. Ми поговорили тільки про статевий потяг. У нас ще ж є еректильна функція. І от 90% тих чоловіків, які були на передовій, її мають. Це здорові пацієнті, у яких немає травм. І вони приходять – і ми допомагаємо. Ми надаємо їм і психологічну допомогу. Адже кожен лікар – а особливо сексопатолог – повинен мати підготовку психологічну. Якщо хворий вийшов від лікаря і йому не стало легше, то лікаря треба міняти. Такий лікар не годиться. Це ще вчив професор Бехтерєв, невропатолог відомий. У нас більше 90% таких скарг. А із тих пацієнтів, які були у теробороні, – тих тільки 60%. Бачите, яка велика різниця? Тобто там напруження сягає своєї межі – і люди воюють на межі своїх можливостей, на межі можливостей організму. Це сильний стрес.

Буває, приходить воїн і каже: "Моя поїхала в Іспанію, вже знайшла собі іспанця й уже просить у мене розлучення". Про який патріотизм тоді може йти мова?

– Пане професоре, ми вже заговорили одразу про наших воїнів. Які поради ви можете дати тим дружинам, що чекають своїх чоловіків, які приїздять додому і які повернуться після перемоги також? От як себе правильно поводити із тими, хто прийшов із передової, щоб сексуальне життя також не постраждало, щоб максимально його відновити?

– Я вам скажу, що кохання – воно творить чудеса. Там, де є кохання, де дружина чекає, вона надіється, він приходить – і вона йому допоможе сама наладити цю функцію. Якщо вони не можуть, то вони прийдуть разом – і ми їм допоможемо обов’язково. Але кохання є кохання. Якщо вона із розумінням до цього ставиться, якщо вона розуміє, що може бути... Якщо він прийде і заспокоїться, йому стане краще, він побачить, що все вдома добре, що діти нагодовані, що дружина радіє, що він прийшов, то в нього все буде добре.

Але, на жаль, таке ж не завжди буває. Буває, дружини повиїжджали за кордон, і я думаю, що багато з них не вернеться звідти. Мало того, уже є таке, що приходить воїн і каже: "Моя поїхала в Іспанію, вже знайшла собі іспанця й уже просить у мене розлучення. Уже іспанця хоче собі". Про який патріотизм тоді може йти мова? Давайте працювати на перемогу. Давайте переможемо свинособак, а потім будемо вже робити все, що треба. І якщо він розуміє, що його чекають... Ви ж пам’ятаєте Другу світову війну: "Жди меня – и я вернусь". Правильний був вірш. Так воно і є. Якщо він знає, куди він вернеться, він ще краще буде воювати. Він ще буде воювати завзятіше. І воно стимулює для того, це мотивація для того, щоб повернутися живим. А коли людина дуже хоче жити, вона й буде жити обов’язково.

Поранених дуже багато звертається. Я періодично консультую в нашому військовому шпиталі пацієнтів. Приїжджаю туди, щоб їх подивитися, надати їм і психологічну допомогу, і фізичну. І ми розуміємо, що це. І я вам скажу: там, куди приїздить кохана жінка чи дружина, реабілітація йде набагато швидше й набагато ефективніше, ніж там, де її нема. Адже вона працює як співтерапевт, допомагає нам. Тобто якщо лікар і дружина допомагають удвох подолати хворобу одного, то це завжди получається правильно. А якщо сам лікар буде, а вона не хоче брати в цьому участі, то в нас нічого не вийде. Таке буває.

– Пане Юрію, скажіть, будь ласка, про українські родини: наскільки сьогодні це гостра проблема? Чи багато родин розпалося, коли дружини з дітьми виїхали чи коли залишилися тут, а чоловіки пішли на фронт? Чому розпадаються? І як цьому зарадити? І одразу ж спитаю: стосунки на відстані, стосунки онлайн – більше того, секс онлайн – чи відбувається це? І як правильно збудувати, з вашої точки зору, ці стосунки?

– Відбувається, якщо дружина підтримує свого чоловіка, якщо вона чекає від нього дзвінка чи плюсика, якого він напише, коли він ще живий, але коли він не може говорити. То це ж підтримує стосунки, це підтримує його боєздатність. Адже коли в людей є кохання, то розлука тільки підкріплює це кохання. Якщо кохання немає, а там була тільки мінімальна закоханість, то там таке кохання розпадається. І таке буває досить часто. У нас такої статистики немає, але я думаю, що 20% або 25% уже такого є: людина залишається тут, знаходить собі іншого, і все на тому закінчується. Навіть на дітей не дивиться. А для батька важливо, щоб була дружина вдома, щоб були діти, які його кохають, які з ним говорять по телефону, спілкуються регулярно тоді, коли він може. Адже він не завжди може й не завжди зв’язок є. Вони цього чекають. І де є така підтримка – там проблеми не буде.

У нас є статистика довоєнна: у сім’ях, де є кохання, сексуальні розлади бувають у 14–15% людей. А де нема його – до 45%. Це статистично достовірна різниця. У відсотках. А за відсотками в нас людські долі знаходяться – долі наших воїнів, долі наших людей, долі наших українців. І ми повинні їм допомогти в цьому, для того щоб зберегти сім’ю, для того щоб зберегти відносини, для того щоб зберегти нашу націю й наш генофонд. Адже там найкращі сини наші. Це наш генофонд, і ми його повинні берегти. І це правильно.

Лікар-сексопатолог Гурженко: Майже 80% бійців на передовій мають сексуальні проблеми. Серед тих, хто не на передовій, – тільки 60%. Тобто люди воюють на межі можливостей фото 2 Скріншот: Алеся Бацман / YouTube

– Пане Юрію, а як не боятися народжувати під час війни? От дуже багато питань про це сьогодні було.

– А чого боятися? Боятися нічого. Кохання продовжується. Війна війною, а все за розкладом: і сексуальні відносини, і народжуваність... Я їжджу мимо пологового будинку на роботу і я бачу: у нас сьогодні народилися чотири хлопчики і п'ять дівчаток. І кожен день воно є. І це правильно. Не може нація не народжувати своїх синів та доньок. У нас демографічна криза у країні вже давно. Особливо під час війни. У нас із початку війни, десь через пів року, народжуваність впала. Тому що жінки повиїжджали, чоловіки поїхали на фронт, зосталися тільки ті, що не можуть воювати. А зараз народжуваність потихеньку піднімається – тому що чоловіки приїжджають до своїх дружин і вони радіють цьому. Вони приходять, кажуть: "Лікарю, я вам дуже вдячний за те, що в нас усе получилося, за те, що я прийшов сюди". У нас були воїни з наших елітних підрозділів, які й у полоні були. Адже полон – це взагалі жах. Те, що вони розказують... Ми не можемо навіть передати, як це жахливо. Але вони потроху відновлюються. Вони відновлюються і психологічно. Із ними працюють психологи, із ними ми працюємо. І обов’язково їм допоможемо.

У шпиталі таких хворих багато. Руки немає, ноги немає або двох ніг немає, а дружина приїжджає. Вона його не кинула. І в них нормальні стосунки. І навіть я знаю таку, яка вже завагітніла від того, що не має ноги. І що? І вона його кохає, вона хоче мати його дітей, хоче мати здорових патріотів. Генофонд... Це ж патріоти. Син буде ж такий самий, як батько. І це зрозуміло. Він буде пишатися своїм батьком. Головне – не забути їх. Тому що наші воїни, які є інваліди... Поки є шпиталь, поки він лікується, а потім за нього забудуть – такого не можна робити. Ні в одній державі такого не може бути. Навіть Наполеон мав будинок інвалідів. Я вам скажу, що в нас в академії наук у кожному академічному інституті – їх у нас 36 – є завдання побудувати реабілітаційне відділення, де будуть проходити реабілітацію наші воїни. Наприклад, Інститут урології казав: "Ну, що там урологія?" А що таке урологія, сексологія? Це життя. І якщо людина не може правильно помочитися чи не може правильно здійснити статеві відносини, то їй треба допомогти в цьому. І таке відділення буде працювати. Буде мультидисциплінарна команда, у яку буде входити і психолог, і логопед, й ерготерапевт, який допомагає пристосуватися до того життя тим інвалідам, які будуть. І ми допоможемо в сексуальному плані наладити його, підібрати ключик до його серця, щоб воно відкрилося, щоб не ховалися, там, у собі.

Адже це призводить до великих психологічних проблем. Ви ж бачите: афганський синдром у нас уже був. І ми це бачили неодноразово. І він зараз повторюється. Але те, що було тоді, і що зараз – це зовсім велика різниця. Це в рази більше. Я не знаю навіть, у скільки сотень разів це більше і страшніше. Тоді воно було десь далеко, а тепер воно стосується кожного з нас. І незалежно від того, чи будуть ракети літати, ми на роботу підемо й будемо надавати допомогу, будемо працювати для перемоги. 

– А от якщо в цілому брати всю нашу країну – українці під час війни стали більше чи менше займатися сексом?

– Ну, звичайно, менше. Про це навіть і мови нема. Менше. Наскільки, ми не можемо сказати – такої статистики немає. А те, що менше, – то зрозуміло. У них зараз більше проблем. Їхня основна задача – вижити в цих умовах і добитися перемоги, перемогти агресора. А тоді воно все наладиться, і буде все добре. Я надіюся, що ми цього дочекаємося й будемо посміхатися нашим захисникам, будемо їх зустрічати з радістю й надавати допомогу, для того щоб вони теж відчували себе повноцінними людьми, повноцінними патріотами нашої Батьківщини. Головне, щоб наша держава про них потурбувалася – і буде все нормально потім.

– Добре. А от які ви поради людські, професійні можете дати українцям сьогодні для того, щоб сексуальне життя було, і було якісне?

– Кохайте одне одного. У коханні сенс життя. Кохання – це і психологічні відносини, і сексуальні відносини, і взаємодопомога, і розуміння. Це навіть передати складно: що це таке. Кохання – це краса, це здоров’я, це життя.

– Ще одне питання, яке наші глядачі попросили поставити, – це про почуття провини, яке виникає у декотрих, хто... От, здається, хочеться позайматися сексом, але людина каже: "Ну а що? Зараз комусь важко, хтось гине, а хтось ще щось, а ти тут про задоволення".

– При правильному підході цього питання не буде стояти. Головне – як до цього підійти. Якщо немає кохання й людина не хоче, то заставити ж нікого не можна. І зрозуміло, що, яка б не була війна, усе одно є сексуальний потяг. І сексуальне тяжіння сильніше за земне тяжіння. Це зрозуміло. Якщо є гормони, то вони виділяються. Бачте, тестостерон – це гормон сексуальності й гормон агресії. Чим більше тестостерону, тим краще воюють. Тому там воюють молоді здорові люди, які це можуть робити, у яких є та агресія. І якщо в них є мотивація, якщо вдома є діти і дружина, то він за них буде робити все – для того щоб перемогти і прийти живим сюди, до них, обійняти їх, відчути їхнє тепло, відчути те, що його чекали. І це нормально. Цим вони там живуть. Вони мають і фотографію, вони мають і телефонні знімки й вони пишаються тим, що в них є дружина, яка їх кохає, що є діти. А не та, що поїхала в Іспанію і знайшла собі іспанця. Ви представляєте, як воювати тому чоловіку зараз? Він уже не знає, із ким йому воювати – тут воювати чи там воювати – і що йому робити. І йому треба допомогти. Ну, я думаю, що найкращі ліки – це кохання. Якщо там його нема, то воно буде в іншому місці.

– Ну звичайно. А які найчастіше зараз питання вам ставлять? Якщо декілька виділимо.

– Ну, ви розумієте, у наших хлопців, які воюють, є психологічна проблема велика. Психологія, нерви – якщо це все пройде, то можна заспокоїти, і буде все нормально. У нас і психологи із цим працюють, і сексопатологи працюють для того, щоб заспокоїти й показати, що вони здорові, що вони все можуть. Як тільки вони в себе повірять, то тоді проблеми ніякої не буде.

Їй незручно зізнатися собі, що її зґвалтував якийсь бурят, якась тварина, яку навіть людиною рахувати не можна, бо це жахливо. Не треба закриватися в собі – треба йти до лікаря

– Ще одне питання із чату. Про секс під час повітряних тривог. Рекомендуєте ви чи ні?..

– Я вам скажу, що все залежить від індивідуальності. Люди мають три статеві конституції: слабку, сильну й середню. Середньої – від 90%. Це буває рідко: під час тривоги він більше хвилюється. А там, де сильна статева конституція, їх, на жаль, зовсім мало – це альфа-самці. Лише 3–4% населення тривога не заважає. І навпаки – може, це їх заспокоює. Тому що тривога виділяє гормони стресу, а під час статевого акту гормони стресу зменшуються – і йому стає легше. Навіть від обіймів він відчуває тепло душі тієї людини, яку він кохає, – і йому вже буде легше. Я вам скажу: коли людина сама у квартирі, а йде повітряна тривога, вона собі місця не може знайти. А коли їх двоє, їм легше. Вони зігрівають одне одного теплом своєї душі, теплом свого погляду, обіймами. І їм уже легше від того. І вони краще переживуть. Ми розуміємо, що тривога це таке: може прилетіти, а може й не прилетіти. Може повезти, а може не повезти. Комусь більше повезе, а комусь – менше. Ми це розуміємо, але ми все одно будемо воювати для того, щоб отримати перемогу.

– Зрада як елемент того, що незрозуміло, що буде наступної хвилини. І людина пускається в усі тяжкі. А потім як це впливає на сімейне життя? І наскільки це допомагає або руйнує?

– Це руйнує. Воно ніколи не допомагає. Але може й допомагати. Адже людина потім починає думати: "Як це я так могла?" – чи "міг". – "Чого так сталося? Чого так вийшло?" Але ж деякі люди ще про це люблять і розповісти: "Давайте я розповім. Вам легше стане". А легше не стане. Стане гірше. Тобто зрада є зрада. Ви ж розумієте, що це проблема і психологічна, і фізична. Одні можуть пробачити цю зраду, а інші не можуть. І ще зради різні бувають. Є ситуаційна зрада: один раз – і на тому все закінчилося. Другий вид – це у нас лавсторі: це курортний роман. Курорт був, курорт закінчився – і все закінчилося. Ці види на сімейні відносини мало впливають. А от там, де зрада вже у душі, яка триває роками... Жінка-коханка надіється, що він розведеться й перейде до неї в сім’ю – такого не може бути в нормального чоловіка. У нього є своя сім'я – і нічого не зробиш. От там це проблема буває. У таких випадках сім'я може зруйнуватися. Страх – це звичайно. У нас війна, і люди живуть під страхом, під гнітом цього страху.

– Зрад побільшало?

– Ви знаєте, їх скільки було, стільки й залишилося. Я думаю, що не побільшало й не поменшало. Хіба що те, що поїхало кудись – там може бути, а може й не бути. Це все залежить від відносин. Бачте, у сексуальності немає ніякої норми. Вона індивідуальна. Те, що для одного норма, – те для іншого патологія. І це нормально. 

– Питання від мами підлітка: "Ще про підлітків цікаво. Чи не поспішатимуть вони жити? Бо хто зна, що завтра. І чи погано це? Чи, можливо, навпаки?"

– У нас іде сексуальна революція. Тут війна на підлітків мало впливає. Тут впливають засоби масової інформації, те, що вони бачать у нас в інтернеті, те, що вони порнуху дивляться... Це все негативно впливає на той молодий організм, який ще не розуміє, що для цього треба. І це проблема не та, що якраз під час війни це сталося. Він підліток – у нього гормони зашкалюють, у нього період юнацької гіперсексуальності. Тестостерон там три норми дає. І його тягне на всі пригоди, які можна придумати.

Звідки проблеми починаються? "Зараз я покажу, як я можу", – оце ти кажеш, як ти можеш. Це перша проблема. Друга – як показав, як може, а потім щось не так виходить. Або взагалі загинути можна, або ще якась проблема, або якась може бути хвороба. Адже в нас розбещеність і рознузданість у школі – це жах. У наші часи, коли я ще був молодий, здоровий та красивий, такого не було.

У нас був моральний кодекс будівника комунізму. А зараз – тільки аморальний. Акселерація плюс до того йде. Ви подивіться, яка в нас молодь зараз. Якщо дівчинка, там, у сьомому класі чи у восьмому, то вона вже з вигляду як доросла жінка. У деяких народів у 12 років уже можна й заміж виходити. У нас такого не прийнято. І в нас це було неправильно, я так розумію, з точки зору моралі. Ми не беремо точку зору фізіології – там своя точка зору і свої відносини.

– Пане Юрію, страшна тема: про жертв зґвалтування, про їхніх родичів. Ця проблема на повний зріст встала тоді, коли почалося широкомасштабне вторгнення.

– Коли буряти приїхали й почали ґвалтувати наших жінок... Це велика психологічна проблема. І не тільки для жінок, а й для дівчат. Тому що приїхав чоловік, якого вона не хоче бачити, якого вона ненавидить, який агресор, який тварина, і від неї щось хоче. Від такого ні одна жінка не отримає задоволення. Він сам не отримає, якщо він нормальний. А якщо він ненормальний, то все, тут нічого не зробиш.

Із такими жінками треба працювати психологам обов’язково, сексопатологам. Тому що потім їх тяжко відновлювати: реабілітація у них тяжка, особливо психологічна. Особливо в тих, у яких це була ініціалізація сексуальних відносин. Я вам скажу, що ще коли й не було війни і було зґвалтування, то це вже проблема, яка накладала свій відбиток на сексуальність жінки до кінця її життя. Частіше так і буває. Хіба що попаде в хороші руки, і чоловік буде люблячий, нормальний, турботливий, розуміючий – то тоді ще, може, хоча не обов’язково, щось виправиться.

Це проблема дуже велика, і з нею теж треба працювати. І не треба закриватися в собі, а треба йти до лікаря. Лікар допоможе. Він може допомогти, він знає, як це зробити. Адже жінка сама собі не допоможе. Їй незручно признатися собі, що її зґвалтував якийсь бурят, якась тварина, яку навіть людиною рахувати не можна, бо це жахливо. Але воно є. Нічого ми із цим не зробимо.

Лікар-сексопатолог Гурженко: Майже 80% бійців на передовій мають сексуальні проблеми. Серед тих, хто не на передовій, – тільки 60%. Тобто люди воюють на межі можливостей фото 3 Скріншот: Алеся Бацман / YouTube

– З якими проблемами зараз найчастіше звертаються до вас, якщо перелічити?

– У нас в основному три проблеми. Перша – це запальні захворювання: там, якийсь уретропростатит чи простатовезикуліт. І дзвонить через місяць: "Мені знову погано. У нас в окопі була вода, я переохолодився – і мені знов погано". Це одна проблема. Друга проблема – це сексуальні розлади: зниження статевого потягу, еректильна дисфункція, порушення оргазму – або прискорена еякуляція, або порушення задоволення під час оргазму. І третє – це больовий синдром, який ще може бути. Ну, і ще одна проблема – це безпліддя. Воно було, є і буде. Ми не можемо сказати, зараз його більше чи менше, але особливо там, де були травми органів малого таза, – там теж може бути. Там може бути якийсь рубчик чи що. Тобто там теж є проблеми.

Лікар був десь у Луганську, який кастрував полонених. Як таке можна придумати? Ну, його правильно покарали. Ти як людина, як чоловік – як ти таке міг зробити? Я вже не говорю про клятву Гіппократа. Це взагалі дикість. Ну, дикі люди – це дикі люди. Ми тут нічого не зробимо. Їх треба покарати, щоб вони самі відчули, що це таке. І це велика проблема.

Оце такі три великі проблеми, якими займається і наш відділ, і сексопатологія, і чим далі, тим більше зараз ці патології зустрічаються. Особливо у військових. Менше тестостерону – не буде відчуття задоволення такого, як треба. А якщо є запальні захворювання, то відтягується оргазм, людина швидко закінчує статевий акт – вона не може. Тестостерону мало – вона закінчити не може. Триває довго статевий акт – ерекція впаде, а оргазму не буде. Тобто це теж проблема, і нервова в тому числі. Ну, і фізична теж.

– Пане професоре, мені подобається, що ви оптиміст, що ви говорите: "Будь-яку проблему ми вирішимо". Так і треба. Особливо зараз.

– А як же? Я так і хворим своїм кажу: "Вам стане краще. У будь-якому разі стане краще. Але наскільки краще, ви мені самі розкажете наступного візиту. Обов’язково. Якщо буде мало, ми ще постараємося. Ми завжди знайдемо вихід". А що? Якщо приходить хворий до лікаря-песиміста, то його песимізм заражає того хворого. Правильний лікар ще навіть проблему не почав вирішувати, а хворому вже стало краще. Це не тільки психотерапевти так роблять – таке й у сексопатологів є. Я думаю, що кожен лікар такий повинен бути.

– Пане Юрію, тому я на фіналі нашої розмови хотіла б вас попросити, щоб ви побажали нашій аудиторії – усім, хто нас дивиться, – як себе поводити, щоб бути щасливим навіть під час війни, хоча б інколи.

– Як сказав класик: "Хочете бути щасливими – будьте щасливими". Будьте сексуально здоровими, будьте красивими. Тому що краса і здоров’я – це дві сторони однієї медалі. І надійтеся, живіть оптимізмом, що Україна переможе, що всі ми будемо здорові й щасливі й будемо жити в мирі, у добрі й у добробуті. Усе як положено. Я хочу побажати сексуального здоров’я, загальносоматичного здоров’я, репродуктивного здоров’я, щоб відновити нашу українську націю. Слава Україні. І героям, які нас боронять і дають можливість нам відпочивати і працювати на перемогу.

– Героям слава. Я вам дякую за цю розмову.

– Я вам теж дуже вдячний, Олесю.

Відео: Алеся Бацман / YouTube