ГОРДОН
 
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Мороз: Протидіяти агресору можна тільки військовою силою і єдністю суспільства. У цьому напрямку влада нічого не робила

Виходом для України може стати перезавантаження держави, зміна конституційного ладу, за якого вищою владою насправді стане народ, написав в ексклюзивному матеріалі для видання "ГОРДОН" засновник Соціалістичної партії України, ексспікер Верховної Ради Олександр Мороз. На його думку, проведена адміністративно-територіальна реформа може створити ризикову ситуацію, про що чинні політики зараз не думають. Мороз також розмірковує про напрям розвитку державної системи, стосунки країни із західними партнерами та найближчими сусідами, про звільнення із тристоронньої контактної групи колишнього прем'єр-міністра Вітольда Фокіна та реакцію суспільства на цю подію.

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Мороз: Стереотипи тин для "патріотів", за яким можна присісти, ховаючись від правди
Мороз: Стереотипи – тин для "патріотів", за яким можна присісти, ховаючись від правди
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

Будь-яке царство, що розділилося
в самому собі, запустіє, і будинок,
що розділився сам у собі, не вистоїть.

Євангеліє від Луки

Журналістка однієї із програм радіо (не запам'ятав назви) попросила телефоном прокоментувати ситуацію з Вітольдом Фокіним. Це було напередодні звільнення його з посади, котру йому майже два місяці до того запропонували (18 серпня президент Володимир Зеленський призначив Фокіна першим заступником голови української делегації у тристоронній контактній групі з урегулювання ситуації на Донбасі, а 30 вересня звільнив із посади. – "ГОРДОН").

– Знаю Вітольда Павловича як прекрасну людину, справжнього патріота України, чудового управлінця, професіонала, – розпочав я, будучи байдужим до оцінок із різних боків, здогадуючись, що питання про усунення його з посади вже вирішене. Вирішене з мотивів... не державних, не політичних, не ідеологічних. З мотивів – пропагандистських. Так і сталося. Відверту риску в дискусії на каналі ZIK підвів представник "Свободи": "Він показав себе абсолютно радянською людиною". Так, принаймні за змістом, звучав його звинувачувальний вердикт.

Ось воно що. Виявляється бути відданим справі, чесним до правди, справедливим до людей, глибоко розуміти суть процесів і аргументовано відстоювати свою позицію (так сприймаю образ керівника радянського типу) є великою вадою для управлінця сучасної доби в Україні. Те, що Вітольд Павлович очолював Кабінет Міністрів України в найнепевніший період руйнування союзної держави (його роль у будівництві саме України відстоювали не лише мої однодумці, а й тверезі політики "демократичної" хвилі з "Руху", Лариса Скорик наприклад), те, що саме його підпис стоїть на стартовому документі з Біловезької Пущі, що він разом із Леонідом Кравчуком підтримав звернення до теперішнього керівництва держави щодо недопустимості перетворення української землі в товар... Усе це не має значення. "Його треба судити за державну зраду", – висловилася демонстративно епатажна представниця Петра Порошенка.

А може, треба судити тих, хто намагається тепер судити Вітольда Павловича? Тих, хто під'юджував протистояння на Майдані, на чиїх руках кров і мітингувальників, і правоохоронців. Хто боявся (і боїться) справедливої кари за злочини, протягуючи закон від 21 лютого 2014 року про нерозслідування обставин цієї трагедії. Хто свідомо, покірно здав Крим, а тепер у вуличних колонах поперед усіх демонструє свій "патріотизм". Хто не дозволив ще на початку 2014 року зупинити бійню на Донбасі, хоча все для того було підготовано. Хто до нинішнього часу блокує розслідування злочинств на Хрещатику, Інститутській вулиці, в Одесі...


Протидіяти агресору можна тільки військовою силою і єдністю суспільства. Ні в тому, ні в іншому напрямку протягом шести років влада нічого не робила

Прикладів зради держави, інтересів і сподівань людей можна наводити ще довго. Збайдужілому від брехні суспільству не можна нав'язувати стереотипи, за якими немає змісту. "Чий Крим?" – збиваючи опонента з думки, кричить на черговій дискусії "патріот", знаючи, що він український, тільки українцям туди чомусь зась! "Ми прагнемо в НАТО, це питання народ вирішив..." – продовжує інший, розуміючи, що Україні там не бути і що "вирішив" не народ, а президент разом зі схарапудженими очікуванням виборів депутатами "героїчного" VIII скликання. "У нас найсильніша армія в Європі", – позичивши в Сірка очі, сказав недавній посадовець, і цей абсурд зберігає інерцію тепер, незважаючи на факти протилежного змісту.

Такі стереотипи – тин для "патріотів", за яким можна присісти, ховаючись від правди, від необхідності щось робити з українським трагедією. Поряд із "патріотами" за тином усе частіше маскуються і владці, уникаючи відповідальності за бездіяльність, за неспроможність до дії. А час іде, у частині Донбасу місцевий соціум розвивається за власною ситуативною логікою, однак відмінною від логіки загальнодержавного змісту. Не скажу "чужою логікою", бо ознак державної логіки у нас знайти важко, бо зводити все до антиросійського вектору дрібно, непродуктивно, навіть зважаючи на обґрунтоване визнання сусіда агресором.

Протидіяти агресору можна тільки військовою силою і єдністю суспільства. Ні в тому, ні в іншому напрямку впродовж шести років (як і раніше) влада нічого не робила. Більше того, роздираючи суспільство спробами переінакшити історію, нав'язати контраверсійну ідеологію, чужу для більшості населення і зовсім чужу високим достойникам, влада культивувала "роздрай" поміж людьми.

У таких умовах само собою зрозумілими стають смертельно небезпечні виразки для держави і суспільства: розкрадання бюджету, розтранжирування створених раніше основних фондів, деградація освіти і науки, руйнування системи охорони здоров'я і соціальної сфери взагалі.

Колонія управляється ззовні. Інакше не буває. Це доконаний факт і для України

До незнаних у світі масштабів і форм розрослася корупція. Вона стала інструментом управління, бо корупцією пронизані всі інститути влади, найбільше – правоохоронні та близькі до них структури: СБУ, міліція, суди, фіскальні та митні служби. Останні утворили середовище кругової поруки, куди навіть при бажанні "зверху" (хоч таке бажання і не спостерігається) проникнути не можна, а "знизу", від постраждалих – особливо дрібних і середніх підприємців – добитися справедливості видається фантастикою.

Зв'язані круговою порукою, прикриті законними повноваженнями і погонами, захищені практикою безкарності і вседозволеності, ці сотні і тисячі чиновників стали ядром кримінальної (!) держави. Розбити це ядро, звільнити населення від іга зажерливих представників влади – завдання тепер надзвичайно складне, його непросто забезпечити навіть відновленням смертної кари, до чого, схоже, доведеться вдаватися.

Сутність держави спотворена. Вищі інститути влади формуються олігархатом, тому закономірно держава прислуговує йому. Середня ланка управління поглинута корупцією. Тобто надбудова суспільства йому – суспільству – ворожа. У базисі, який складається з переважної більшості населення, панує безправ'я, безробіття і настрої безнадії. У загальній масі кожен кинутий напризволяще, втрачене почуття причетності до справ держави, колективу, місця проживання. Людей зрідка об'єднує хіба протест проти свого стану, іноді – проплачені акції. Це не згущення фарб песимістом. Це реальна картина квазідержавності, напівколонії.

Колонія управляється ззовні. Інакше не буває. Це доконаний факт і для України. Зважте на продемонстровані діалоги [п'ятого президента України Петра] Порошенко і [колишнього віцепрезидента США Джозефа] Байдена, потуги формування бюджету за рахунок озлиднення населення і позик, на цинічну зневагу до людей оборудками на зразок "Роттердам плюс", на невиправдані ціни й тарифи, на підготовку продажу землі, абсолютну деградацію виробництв із доданою вартістю, на вивезення природних сировинних ресурсів і капіталу... Формування колоніальної залежності майже завершене.

Чи бачать це наші зарубіжні "наставники"? Безперечно. Чи розуміють вони, що відбувається знищення держави? Поза всяким сумнівом. Звідси висновок: їм це й потрібно. Потрібно, щоб у центрі Європи знаходилася країна (чи хоча б територія), не здатна на ефективну суб'єктність, повністю залежна від зовнішнього управління, із достатнім резервом дешевої робочої сили і досить містким споживачем імпортованої продукції та джерелом сировини. Ідеться про буфері між Заходом і Росією, орієнтація якого проти останньої буде підтримуватиметься і далі збройними сутичками на Донбасі і анексією Криму. Власне, втрата Криму, цілком імовірно, була санкціонована Заходом, як і протидія локалізації воєнних дій на Донбасі. Це могли б підтвердити недавні очільники державних інституцій Петро Порошенко, Олександр Турчинов, Арсеній Яценюк...

А вони (чи такі, як вони) розуміють, що їхня роль зводиться до функції козла на скотобійні? Напевно, розуміють, але багато хто з них залежні від контролю за їхніми статками. У нинішнього президента такої залежності не існує, і в цьому його перевага. Але така ж форма залежності стосується всього олігархату (десятка сімей), який визначально впливає на суть зовнішньої і внутрішньої політики.

Передчуття ще більшої невизначеності, занепаду, недодержавності пригнічує насамперед людей старшого віку, "совків" – із вуст нинішніх липових політиків

А для нинішнього президента у "наставників" є інші методи впливу. Не випадково ж він мириться з очевидним безглуздям зарубіжних наглядових рад у державних кампаніях, у тому числі в тих, що мають бути закритими (секретними). Невипадково простягується вкрай ризикована для державності афера із продажем землі. Зовсім не випадково зберігає свій вплив на стан медицини недавня виконуюча обов'язки міністерка (так за новою граматикою?). Вона боролася ніби з корупцією при поставках фармпрепаратів. Тепер вона створила систему, яка (при допомозі наших спецслужб) монополізувала цей ринок разом із його збільшеною корупційної складовою.

Невипадково готується подальша масштабна приватизація, хоч рівень роздержавлення економіки (якщо вважати, що вона в нас є) випереджає провідні капіталістичні країни. Навмисне використовую це політекономічне визначення, бо чимало років тому писав про те, що Україні відведена роль країни із системою відносин, яка називається капіталізмом периферії. "Що це таке?" – запитає небайдужий до дефініцій. Відповідь проста – це те, що є в нас сьогодні, а перспектива уготована ще гірша.

Передчуття ще більшої невизначеності, занепаду, недодержавності гнітить найперше людей старшого віку, "совків" – із вуст теперішніх липових політиків. Вони вживають це слово, коли нічим заперечити правді, заперечити очевидного – стан справ у країні кричущий, а вони в тому винні найперше. Не знаючи, що робити, вони копаються в минулому, зводять із ним рахунки, незважаючи на те, що там були не лише голодомори, репресії та інші гріхи, але й велич народу, яка дозволяла кожному відчувати свою причетність до державності.

Не згадуватиму про загальновідоме (суцільна грамотність, передова наука, сучасна медицина, повна зайнятість, безкоштовне житло, помірні тарифи, майже безплатні енергоносії...), багато чого варто було змінити і вдосконалити, але за кожним здобутком була праця конкретних людей, моїх, вважай (і, до речі, Фокіна), ровесників, було їхнє життя. Вони заслуговують на повагу і вдячність від молодшого покоління, без такого ставлення і його культивування через школи, громадське життя, ЗМІ, владні дії і так далі сподіватися на успіхи для суспільства не варто, вони неможливі.

"Не судіть минуле, – приблизно на цьому наполягає східна мудрість. – Ви не знаєте свого майбутнього".

Ми сподівалися на те, що законами вдасться розвинути ідеї, сформульовані в Декларації, яка разом з Актом про незалежність отримала підтримку на референдумі. Не вдалося

Є ще одна визначальна для ближчого майбутнього обставина – вихід українців з України. Він масштабніший, ніж вихід євреїв із Єгипту. І відмінний від того біблійного зрушення. Бо там ішов народ у землю обітовану, довіряючи при тому Мойсею. А в нас люди поодинці тікають із землі обітованої, від фальшивих месій. Уже небагато лишилося до 40-річного поневіряння. Народ тане, як сніг навесні, вірити статистиці про умовно 40 мільйонів можна, це неправда. Вихід поки що стримується пандемією, а за інших обставин він був би ще більш стрімкішим.

Цей світовий феномен у багатьох наслідках трагічний. Але один із наслідків узагальнюючий. У селах і невеликих містах залишається населення, малоздатне до суб'єктності. Простіше кажучи, мало придатне і до суспільної праці, і до відстоювання своїх прав, і до громадянської позиції. І зовсім далеке від свого призначення за Конституцією – як джерела влади. Є небезпека проминути точку неповернення, тоді можна поставити хрест на всіх наших сподіваннях на національній ідеї, зокрема, котру не варто видумувати, а прочитати у ст. 1 Конституції. Потреба ж не в необхідності прочитати, а в тому, щоб здійснити записане: правова, соціальна, демократична...

Зробити це можна, лише запровадивши реальне народовладдя. Незважаючи на правильні передвиборчі заяви чинного президента, фактично ним керована влада до такого повороту нездатна, вона в ньому не зацікавлена, тим паче, боячись незадоволеного окрику від соросів та іже з ними.

Це замкнуте коло, безвихідь? Ні. У нашій, загалом прогресивній, Конституції не визначені конкретно форми, інструменти, функції народовладдя. Ми сподівалися на те, що законами вдасться розвинути ідеї, сформульовані в Декларації, котра разом з Актом про незалежність одержала підтримку на референдумі. Не вдалося. Винуватці відомі, але мова не про них.

Мова про необхідність зміни конституційного ладу. А це виключне право народу. Мій колега по Конституційній асамблеї, блискучий юрист і філософ професор Олексій Ющик підкреслює: "...Народ для реалізації свого виняткового права має отримати юридичну можливість змінити існуючу Конституцію України в такий спосіб, щоб у ній була втілена суверенна воля народу з усіх питань життя країни". Ідеться про референдум за народною ініціативою, котрий зобов'язаний проголосити президент на підставі ст. 72 Конституції України.

Власне, текст удосконаленою чинної Конституції підготований давно. Його треба доповнити деякими положеннями, створити для того позапартійну науково-експертну групу (яка згодом буде дорадчим інститутом при найвищому представницькому органі – Всеукраїнських установчих зборах).

Ще раз процитую Ющика: "Україні необхідна народна республіка, у якій парламент не тільки обирається, а й контролюється народом".

Додам: і не лише парламент. Народ має контролювати всі структури і ланки влади. Інструменти для цього слід передбачити в Основному законі: вибори з відкритими списками (депутати проживають серед виборців, ті можуть їх відкликати при потребі), референдуми, вотум довіри, реальна спроможна самоврядність, виборність суддів та прокурорів і так далі.

Можу висловити своє передбачення про те, що вже недалекі наслідки організованої адміністративно-територіальної реформи змусять і суспільство, і органи влади (президента в тому числі) шукати вихід із легковажно створеної ризикової ситуації. Вважаю за доцільне підказати: вихід – у перезавантаженні держави, у зміні конституційного ладу, при якому вищою владою насправді стане народ.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook