+7 Київ
Останні бомбардування України – це вже не війна. Це пролонгація персональної агонії Путіна
– Вітання. Сьогодні традиційна "Невзоровская среда". Мій співрозмовник – Гордон. Мій улюблений співрозмовник. У нього безліч переваг, але є один серйозний недолік. На жаль, незважаючи на всю зовнішню подібність, він не рептилоїд. Якщо говорити про те, хто конче потрібен був би, – звичайно, виникла найгостріша потреба в рептилоїдах. І уяви собі як погано... Ти знаєш, що таке лінія Мохоровичича?
– Ні.
– Це лінія, яка відокремлює у глибині Землі мантію від інших шарів. І там якби в діамантових чертогах, у величезних білих сомбреро, з величезними сигарами сиділи б рептилоїди і вирішували б долю Землі, наскільки все було б у кращому стані. Не те що коли ці долі вирішують усілякі ООН, ОБСЄ та інші міжнародні організації, які повністю закабалені власною бюрократією й нерозумінням, наприклад, того, що Росія бреше... Якби були рептилоїди, світовий уряд, вони здійснили б одразу ж зробили правильно всі потрібні рокіруваннячка персонажів і нікому не дозволили б задурити голови розмовами про ракети. Але, на жаль, світовий уряд придумали конспірологи. А насправді доля людства зараз у руках одного безграмотного старого ідіота, який стільки приніс горя у світ, який зміг напоганити в мільйони життів. Це справді разюче. Він зіпсував життя такій величезній кількості людей... Я не говорю про тих, у кого він життя забрав.
– Я вас слухаю.
– Ні, я тобі хочу сказати, що війни схожі на своїх господарів, як собаки схожі на своїх власників. І війна за всієї огидності цієї події теж буває благородною і дзвінко красивою, коли противники демонструють дивовижну великодушність, дивовижне розуміння болю одне одного. Я вже не кажу про Освальда Бьольке, німецького пілота часів Першої світової війни, не кажу про кондотьєрів Італії, знаменитого Еторрі Ф'єрамоска, який здобув славу немислимою великодушністю до противника. Були римські приклади. Але путінська війна – така сама боягузлива і підла, така сама безглузда, як господар цієї війни. Це відбиток його сутності. І ми бачимо, що, наприклад, учорашнє бомбардування – це вже не війна. Це пролонгація персональної агонії Путіна. Це просто бажання іще кілька днів, іще кілька годин поцарювати. Тому що тактично, стратегічно це не тільки безглуздо, це ще один спосіб і так неймовірно згуртований, неймовірно відважний, неймовірно готовий до будь-яких випробувань український народ об'єднати, згуртувати і загалом позбавити будь-якої жалості до противника і поваги до Росії.
Зрозуміло, що зараз Путін уже не свою репутацію марнує. Залишилися лише так звані залишки, жалюгідні крихти, огризки репутації Росії. І він цю репутацію теж добиває, демонструючи, що це є країна-бандит, країна-терорист. Хоча якби ми спробували з'ясувати, як насправді російське населення поставилося до вчорашнього бомбардування України, варварського, примітивного, безглуздого у воєнному розумінні цього слова і, навіть більше, яке тільки об'єднує українців, – то ми, мабуть, не зможемо нічого сказати. Зрозуміло, що є натовп шизопатріотів, які були в абсолютному захваті від того, що в розпал кардіологічних операцій вирубали світло в операційних, у захваті від того, що в українських пологових будинках приймали пологи при свічках, а бабусі, які опинилися у повній чорноті на сходах, ламали собі ноги і шиї. Були, звісно, й такі. Їх кілька тисяч, а може, кілька десятків тисяч. Але реальну реакцію Росії розповісти неможливо, тому що в Росії бреше не лише пропаганда. У Росії бреше що керівництво, що уряд, що президент – у Росії брешуть усі, включно з народом. Будь-які ВЦВГД безглузді, марні. Немає інструмента, яким можна було б сьогодні заміряти російський настрій. А це важливо для України. Це страшенно важливо. Тому що від тих тектонічних подій, від тих розривів, які можуть і мають статися в Росії, дуже багато життя залежить на фронті.
Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube
Розумієш, коли я кажу, що не жалію "мобіків", не жалію російських солдатів, – я однаково не жалію будь-яких ґвалтівників, убивць, грабіжників. Мені байдуже, як їх називають і які відзнаки на них повісили. Війна – це місце, де можна загинути, а можна здохнути. І українські воїни, безперечно, гинуть на цій війні. І ця вся нечисть, яку туди зігнали з Росії, безумовно, дохне. Але ми бачимо, що в день, коли звільнили Херсон і ЗСУ зайшли до міста – ти собі не уявляєш, скільки щастя було в Росії. У мене однаково зв'язок із купою пітерських знайомих і друзів. У мене ломився Telegram від повідомлень. Навіть охоронці, зовсім незнайомі люди, на підприємствах билися кулаками, реготали... Дуже популярний був анекдот: "Херсон?" – "Хер с ним". І насправді не зрозуміло, що зараз відбувається і які реальні настрої: чи вже підійшла Росія до тієї межі, за якою починається заперечення дій Путіна і розуміння дій Путіна. Ну, ми бачимо, що вчора відбувалося божевілля, біснування. Але цей конфлікт електрики і Путіна завершиться тим, що до останнього стільця Путіна таки буде підведено 2700 В дуже гарного змінного струму. А оскільки ми знаємо, що історія дуже любить показувати язик, дуже любить гримасувати, не можна відкидати, що цей струм буде вироблено на українських ТЕС або АЕС. Чому це він не поїхав на саміт до Індонезії? У нього вистачило розуму збагнути, що якби він приїхав, то в обличчях було б розіграно старе прислів'я "Ласкаве теля у двох тигрів смокче".
– (Сміється).
– Зрозуміло, що в ролі тигрів був би китайський глава й американський президент. А Путін більше не гравець. Для нього закінчилася і велика, і мала, і середня політика. Він дістав пенделя, яким його вибили абсолютно з усіх геополітичних ігор. Ця історія з електрикою, історія з пролонгацією його персональної агонії, звісно, не може тривати довго. Хоча я думаю, що свій чекістський злісний патологічний кураж він не розгубить. Завтра, до речі, по-моєму, оголосять вирок щодо Boeing?
– Так.
– Щодо того самого малайзійського Boeing із дітьми і засмаглими бабусями, що летіли з курорту. І я думаю, що Гіркін, звісно, уже колупає собі в піджачку дірку. Він вважає, що щойно вирок оголосять, на нього одразу навісять "героя Росії". Але я гадаю, що він зірки не здобуде. Тому що більшість деталей збитого ним Boeing опинилася в некондиційному стані, а частину деталей взагалі проґавили, дозволили її вивезти для експертизи до Нідерландів. А російська авіація зараз, як відомо, категорично потребує запчастин для тих Boeing, які ще в строю, і зірки героя даватимуть за теракти, унаслідок яких деталі збитих літаків можна буде використовувати для решти парку так званих бортів, які ще можуть літати.
Напевно знайдуть майстрів... Літак Качинського грохнули... І, до речі, жодних деталей не віддали. Тоді вже розуміли, чим вся ця історія може скінчитися. І не відкидаю, що наразі частина авіапарку використовує те, що тоді вдалося зібрати на Смоленщині.
– Олександре Глібовичу, ви заговорили про Херсон. Путін же вголос заявив, що Запорізька, Херсонська, Донецька і Луганська області – це тепер Росіюшка. Закріпив це в конституції. І тепер російська армія ганебно драпала з Херсона. То що, вона драпала з російської території?
– Я думаю, зараз уже немає сенсу це перетирати. Бо й ти, і всі наші глядачі знають відповідь. Вони розуміють, що шукати в путінських діях логіку абсолютно безглуздо і, я сказав би, патологічно. Я б хотів звернути твою увагу, що в усій херсонській історії, окрім знаменитого єнота, окрім того, що псковські десантники їли мавп у місцевому зоопарку... До речі, ти знаєш, що коли в Херсонській області звільняли позиції, викидали з лісосмуг російські мобілізовані підрозділи, то там знаходили повішених червонокнижних хом'ячків?
Уся путінська камарилья політично абсолютно нічого собою не являє. Це в чистому вигляді лупа Путіна
– О Боже...
– Так. Зрозуміло, що коли "мобіків" витіснили в ці лісосмуги, там ґвалтувати, вибачте, і розстрілювати нема кого. А відпрацьовані в Бучі руки сверблять і шукають собі застосування. Тому вони взялися за хом'ячків. Але, до речі, природоохоронна українська експертиза ще не з'ясувала, чи були хом'яки, до речі, зґвалтовані перед смертю. Ще доведеться дізнатися багато цікавого, мабуть, про російську армію. Але це неважливо. Зверни увагу, як маніакально було спрямовано всю російську військову машину, щоб вивезти, викорчувати кістки і мощі Потьомкіна Таврійського. Вивозили у спеціальних сейфах, опечатані, аж до особливої посиленої охорони. Чи не дивує тебе це?
– Дивує.
– А я тобі скажу чому. Тому що Гриша своєрідний колосальної сили талісман, фетиш російської влади. Це дуже знаковий персонаж. Це скріпа. В історію він увійшов як винятково спритний злодій, розпилювач і водночас згноювач армії. Зазвичай російські воєначальники вміли або згноїти власну армію, або її розікрасти. Гриша був приголомшливою істотою, умів поєднати. Як він, наприклад, під Очаковом і згноїв армію, і водночас її розікрав. Ну, ти знаєш історію піднесення Григорія. Мабуть, тобі не треба розповідати. Єдиною Гришиною гідністю був неймовірних, немислимих розмірів статевий орган, якому він і зобов'язаний був своєю кар'єрою. Жодних інших чеснот за капралом Гришею не значилося. Це був, я підозрюю, спосіб такої мутаційної макропенії. Це страшне прокляття. Не смійся. Це жахливо. Саме з Потьомкіна було колись змальовано знамениту історичну поему "Лука Мудищєв".
– Так, так.
– Насправді вона мала назву "Потьомкін". І якщо хтось не читав... Там Олеся поруч? Ні?
– Ні.
– Ну взагалі в будь-якому разі прошу панянок тоді заткнути вуха, тому що я змушений процитувати для створення повноти образу Потьомкіна: "Один Мудищев был в порфире, при Иоанне службу нес и, поднимая х...ем гири, порой царя смешил до слез. Второй Мудищев звался Саввой. Он при Петре известен стал за то, что в битве при Полтаве елдою пушки прочищал". І ми пам'ятаємо трагічний фінал історії Луки Мудищєва: "Лежит Мудищев без яиц, и в жопе 10 медних спиц". І саме з князя Потьомкіна змалювали Луку Мудищєва. Історія його піднесення була дуже веселою. Він понівечив кількох дівчат. Одна з них померла. І Потьомкін, ридаючи, шукав лікаря. Про це доповіли імператриці. Імператриця побажала особисто оглянути, отже, надбання імперії. Привели переляканого Потьомкіна, змусили все викласти на стіл. Виміряли – й імператриця, отже, оголосила себе хранителькою цього унікального артефакту. Річ у тім, що в Катерини теж була так звана вагінальна гіперплазія. І коли її коханцями були ще особи духовного звання, вони зі здивуванням писали потім у листах, що туди "опускається кадило велике і виймається без проблем". Ну ці дві самотності зустрілися, а потім Гриша вирушив підкорювати ті простори, які не чинили спротиву. І там він виявив себе з абсолютно унікального боку: набудував на шляху мандрів імператриці "потьомкінські села", частково намальовані, частково їх складали зі звичайної декорації. Там же, до речі, було зібрано так звану роту амазонок, гречанок місцевих, які ніфіга не розуміли російською мовою і не могли відповісти на жодне запитання. Їм пошили однакову форму, дали кремнієві рушниці й навчили протягом трьох днів марширувати. Вважали, що це войовниці надзвичайної мужності, хоробрості й смертоносності. І Григорій показував імператриці цих грецьких амазонок. Такий фуфлогон, злодюга, та ще й прототип Луки Мудищєва, який є чи не центральною фігурою усієї російської літератури, – зрозуміло, що за його мощі готова була побитися російська армія. Вона їх благополучно виламала із церковної підлоги і вивезла.
– Зараз наші глядачі скажуть, що ви просто заздрите чоловічій гідності Григорія Потьомкіна.
– Ні. Там не можна заздрити. Тому що ми говоримо дійсно про макропенію. Це найважче каліцтво, яке повністю позбавляє стандартну, звичайну, нормальну людину можливості жити статевим життям. Там дійсно потрібне хірургічне втручання. Але на той час не було настільки майстерних фахівців, які могли б допомогти Григорію. Ми розуміємо, що заздрити тут абсолютно нема чому. Я перепрошую за те, що я змушений був вимовити кілька матюків. Як ти знаєш, мені це абсолютно не властиво. Так, до речі, жінки можуть знову слухати. Гаразд, окрім Гриші, окрім єнотів, Херсона, нескінченної ганьби Росії за всіма статтями, вималювалася ще одна, як то кажуть, проблемка: у Росії в очікуванні змін, які в ній відбудуться внаслідок війни з Україною, немає зміни влади.
Фото: nevzorovofficial / Instagram
– Так.
– Немає сили, яка могла б цю владу прийняти. Тому що вся путінська камарилья політично абсолютно нічого собою не являє. Це в чистому вигляді лупа Путіна. І навіть від того, що ми спостерігаємо хуртовину із цієї лупи, повір мені: лупа не складеться в якусь самостійну політичну фігуру, яка зможе хоч щось говорити.
– (Сміється).
– Опозиції в Росії теж немає. Варшавський з'їзд показав юрби романтиків і білоручок, які у відповідь на абсолютно реалістичні пропозиції Осовцова, Фейгіна, Пономарьова... Ці молодці, так, але їх замало. Вони демонстрували готовність зомліти й абсолютну непідготовленість у питанні влади. Вони не розуміють, що Росія не вціліє в нинішньому вигляді. Загалом, я тебе готую до одного неприємного...
– Так.
– Так. Ти не усміхайся. Він справді малоприємний. Ні, прибирай усмішку, Гордон, прибирай. Тому що найнеприємніша річ: виникає чорна діра на місці майбутнього лідера. І ця діра, на жаль, має таку властивість, що вона всмоктуватиме, як і всяка чорна діра, події, дні, і ця діра безжальна. Я до чого? За реальної відсутності лідера на цих просторах імовірно, що Україні доведеться поділитися. Річ у тому, що на дуже великих повоєнних територіях більш значущої, сильнішої, реальнішої та перевіреної у справі фігури, ніж Зеленський, не буде. Я нічого не хочу сказати. Ну, відомо, що усе, за що береться Путін, закінчується лихом і ганьбою. І я підозрюю, що боротьба Путіна за російську мову призведе до того, що російській мові доведеться забезпечувати право хоча б другої державної на територіях від Бєлгорода до Єкатеринбурга.
– (Сміється).
– Загалом, є сенс поборотися. Далі вже немає значення. Далі вже китайці. А в Китаї й так 297 мов, і частина з них має статус напівдержавних, є всякі тибетські мови, є маньчжурські групи мов, і на своїх територіях вони мають свою вагу. Тож я думаю, що десь збоку і російська присусідиться. Узагалі потихеньку починайте себе готувати, що, можливо, доведеться відпиляти і передати тим, хто потребуватиме реального лідера і реального керівника країни.
– Тобто Зеленський може стати президентом Росії?
– Я не думаю, що якщо закінчиться війна без ядерних подій, що малоймовірно досі, на мій погляд, і може мати високу ймовірність лише в одному випадку: якщо парк ядерної зброї, яким так довго хизувалася Росія, наразі в дещо небоєздатному стані. Тому що ми бачимо такі ондуляції, такі виляння державним задом... І знаючи характер Путіна, ми розуміємо, що, найімовірніше, є якісь великі скріпи в можливостях застосовувати цю ядерну зброю. Адже ядерна зброя – це серйозна річ. Це тобі не коньяк і не старе вино: від зберігання кращою не стає. Це потребує дуже наукомісткого процесу постійного підтримування тонусу і статусу цих боєприпасів. Наскільки ти розумієш, був занадто великий період у 90-х роках, коли це було абсолютно неможливо. І чи не став цей період фатальним для цієї зброї? Ми не знаємо, але, втім, припускати ми маємо право. Ще постало питання важливе, окрім долі російської мови та її ймовірної ролі. Я боротимуся за її право бути другою державною, тому що яка-не-яка мова, але прикро. Незважаючи на це, ми бачимо, що в Херсоні херсонські діти насамперед скористалися свободою й деокупацією міста для того, щоб величезні білборди Пушкіна й Тютчева закидати брудом. І я тобі можу сказати, що це абсолютно справедливо. Тому що цього Пушкіна на багнетах принесли кримінальні злочинці із ПВК "Вагнер".
– Так.
– Принесли злодії та ґвалтівники міністерства оборони. Вони мають право його ненавидіти. Але й треба розуміти, що, мабуть, доведеться з якоюсь частиною, а може, і з усією російською культурою розставатися. Чому я це говорю? Тут у "Ла Скалі" скандал: вирішили відкрити сезон оперою "Борис Годунов". Негайно італійська, загалом досить байдужа громадськість заволала, що не місце російській культурі в цивілізованій країні. І я тобі можу сказати, що насправді в цьому є сенс. Тому що культура – дуже переоцінене явище. Вважають, що ми взагалі живемо тільки для того, щоб створили кілька віршиків і написали якісь опери й оперети. Та ніфіга такого. Культура – абсолютно утилітарна, прикладна річ. Їй навигадували усіляку значущість, таємничість. Насправді це добриво, з якого можна сформувати той чи інший стиль поведінки народу. Ми знаємо, що якщо стандартні добрива породжують стандартну редиску, то спроби удобрювати розчиненими кислотами чи якимись рідкісними біхроматами можуть призвести до створення цілком немислимих мутантів.
Українці – це команчі Європи. Коли все закінчиться, Україна матиме найсильнішу в Європі армію з найвищою, найнеймовірнішою репутацією
Так само культура як добриво не завжди працює так, як зазвичай. Так, це важлива річ. Тому що це цілісна система, яка визначає стиль, характер поведінки великої кількості народу. Але ми бачимо, що та культура, на яку звикли молитися, забезпечила Бучу, Ізюм, масові розстріли, злодійство, боягузтво, підлість, немислиму, дурну покірність. Є сенс покопатися в цій культурі. Адже коли завантажується в телеекран Лавров і починає з білими, як Балтійське море, очима читати "Клеветникам России" Пушкіна… задумайтеся, адже в цьому вірші скільки спресовано трупів заради того, щоб ідеї цього вірша стали домінувати і тріумфувати. Розумієш, культура від культури різниться. Ацтеки, як ти пам'ятаєш, насолоджувалися своєю культурою пірамід, зроблених для того, щоб із них було зручніше скочувати трупи з вирваним серцем. Це теж була культура, яка мала багатосотрічну історію. Вони робили спеціальні обсидіанові ножі для розтину грудних клітин. Вони складали унікальні за своєю стрункістю гімни, які оспівують уміння вирвати серце. Це також була культура, котра формувала поведінку народу.
Я боюся, що російська культура має в собі дуже токсичний початок, тому що нічим іншим поведінку російського народу в цю війну ми пояснити не можемо. Зрозуміло, безглуздо це пояснювати з погляду генетики, це абсолютна безграмотність. Ми бачимо, що навіть у XXI столітті Росія довела своє небажання мирно жити й розвиватися. Чому, наприклад, так легко було сприйнято Бучу в Росії? Чому вона не перевернула свідомості мільйонів людей? Чому тисячі не вийшли у сльозах і каятті? Чому жодного ефекту це не справило? Усі все знали, що це так, усі знали, що пропаганда бреше. Усі дивляться Telegram-канали. Росія знає правду про те, що відбувається, але на неї це не справило враження. У контексті тієї культури, яка існує, Буча – це не трагедія. Буча – це практично норма, право завойовника, право домінантної нації, право нациста укорінювати свій порядок таким, як він його бачить. Це, до речі, не лише в Пушкіна. Якщо ти згадаєш Достоєвського, котрий любив вигукувати: "Жидишко-поличишко"... Ми розуміємо, що культура абсолютно шовіністична. І це пов'язано з тим, що в Росії незалежних письменників ніколи не було...
– Так...
– Завжди це певною мірою керували або поліцейські, або безпосередньо цар. Ну, окрім Герцена, який сидів у Лондоні. У Росії письменник – це, даруйте, інженер людських душ, який має ідеологічні обов'язки. І це стосується і письменників так званих дореволюційних. І, зверни увагу, єдиний персонаж, який вибився трохи із цього ладу, – Чаадаєв. Як його запрасували, як його знищили... Він шаговий філософ порівняно з Декартом, порівняно з Монтенем, порівняно зі Спінозою. І знищувала його не тільки держава, не тільки цар... Ти знаєш, як Язиков став божевільним?
– Так.
– До нього приїхали посадовці після видання його творів і буквально зачитали з папірця, що "за рішенням уряду, вас визнано божевільним і щодня до вас навідуватиметься психіатр". Але тоді ще не було хлорпромазинової групи, і його не могли катувати цими препаратами. Тому його просто тримали на ланцюзі. І це всього лише людина, яка вибилася з контексту. А поети того часу типу Язикова брали участь у цькуванні... Писали вірші про Чаадаєва: "И ты стоишь", – пардон, – "плешивый идол строптивых душ и слабых жен". Тобто ми бачимо, що російській культурі, як і російській мові, доведеться шукати якусь місцинку збоку і ще пробивати право на існування, якщо в цьому є якийсь сенс. Я, щиро кажучи, у цьому жодного особливого сенсу не бачу.
– Олександре Глібовичу, після Херсона, після Балі, після того, що російська ракета впала на територію Польщі, країни – члена НАТО, що на душі в Путіна? Чи йде діло до розв'язки? Чи ще до розв'язки далеко?
– Ні, діло йде до розв'язки вже давно. Ти, до речі, подивився "Наповал" із набором моїх пророцтв? Те, що я говорив за пів року до війни, за два місяці до війни та в перші тижні війни?
– Ой, ще не подивився.
– А ти подивися. Невипадково Юлія Латиніна і тепер Ніка Білоцерківська, у якої вбили Instagram... Уже відновили щойно, каже Ліда. А Ніка – великий боєць. А мені сьогодні вбили Facebook. Ну і фіг із ним. Чи не фіг із ним?
Фото: nevzorovofficial / Instagram
Лідія Невзорова: Ні, не фіг із ним.
– Не фіг із ним.
Лідія Невзорова: Якщо хтось може допомогти...
– Якщо хтось може допомогти відновити мій Facebook, було б дуже добре.
Лідія Невзорова: І Twitter забрали.
– Клітор забрали?
Лідія Невзорова: Twitter.
– Twitter забрали. Я здивувався: як могли забрати те, чого в мене ніколи не було? Неважливо. Важливо, що Ніка мене тоді прозвала Кассандрою. І ми могли переконатися, подивившись 123-й "Наповал", де зібрані пророцтва, які справді й мене самого дещо шокували, що я справді вмію бачити вектор розвитку подій. Але це всього лише... Ти теж, до речі, вмієш. Але тебе ніхто не питав? Твоя думка нічого не варта, бо ти справжній, природний українець і не можеш думати й відчувати інакше, а я як людина абсолютно без коріння, не пов'язана ні з ким і нічим, відчув колосальну правоту України, її колосальну жертовність, колосальну велич. І те, що сталося пізніше, мене лише зміцнило щодо України. Звісно, немислиму, дику хоробрість виявлено... Тільки не ображайтеся. Я знаю, що українці надзвичайно уразливі, але з моїх вуст такі слова – це найвищий комплімент. Це справді команчі Європи. Мужність немислима. І коли все закінчиться, в України буде, напевно, найсильніша у Європі армія з найвищою, найнеймовірнішою репутацією. До того, що мужність українських солдатів дуже високої якості.
У мене свого часу були роботи, присвячені мужності. Є, знаєш, така кошмарна мужність, жахлива мужність. Загалом є два види мужності. Мужність персональна, особистісна і мужність колективна, командна. Персональна мужність – це дуже важка річ, майже патологічна форма. На жаль, вона позбавляє можливості носія цієї мужності грати в команді, союзничати. Це некерована людина, її несе мужність, вона одержима хоробрістю. Не вона керує хоробрістю, а хоробрість керує. Це дуже важкий дар. Доводиться докладати серйозних зусиль, щоб її глушити і з нею якось жити. А психіатрія це формулює як синдром Урбаха – Віте. Це пошкодження корпусу мигдалеподібного тіла. Проте ми знаємо багато виняткових прикладів, коли люди були одержимі персональною мужністю. Зазвичай це злочинці на кшталт ганфайтерів Дикого Заходу Білла Гікока, знаменитих вождів чи піратів, там. У Росії це були Каляєв, Каракозов. У Німеччині це були знамениті аси-льотчики, наприклад, Альфред Гартманн. Але це важка форма мужності, яка не дає на війнах, як не дивно, серйозного результату.
Але є колективна хоробрість. І вона набагато вища. Вона базується на абсолютній впевненості в тому, що той, хто поряд із тобою, такий самий, як і ти, такий самий самовідданий, рішучий, надійний. І випробувавши, відчувши цей дотик, військову, бойову єдність, підрозділи можуть чинити неймовірні дива. Це набагато дорожче, ніж та сама персональна хоробрість, яка несе і яка, можливо, базується на синдромі Урбаха – Віте. І ми бачимо, що армія України неймовірна, звісно. Армія настільки безжально і чітко перемелює будь-яку перешкоду, яка зустрічається на її шляху, що я навіть не можу назвати жодних аналогів. Мої слова про те, що це команчі Європи прошу сприймати як комплімент, оскільки я сам команч.
– Олександре Глібовичу, проте Путін розуміє, що настав час зливати воду, чи він ще на щось сподівається?
– Розумієш, я вже сказав, що Путін профнепридатний. Адже який обов'язок пекаря? Який обов'язок трунаря? Який обов'язок електрика? Який обов'язок балерини? У них є обов'язок передбачати наслідки своїх вчинків. У будь-якого президента найпершим обов'язком є необхідність передбачати наслідки своїх вчинків. Путін зовсім позбавлений цієї здібності. Він не бачить, не розуміє наслідків того, що робить. Він не здатний не лише до багатоходівок, не лише до стратегічного мислення – він не бачить того, що розташоване на відстані кількох міліметрів від нього. Подивися: він відвідував федеральний центр мозку в Москві, і там хтось із нього, можливо, зі зла, а можливо, із властивого фізіологам тролізму, пожартував: "Погляньте, Володимире Володимировичу, наше російське наукове досягнення: ми робимо нейрохірургічні операції на відкритому мозку – і пацієнт водночас залишається при тямі". Путін випадає в осад, мчить на якусь чергову ідіотську засідалівку... Він дуже любить поговорити перед публікою. Прямо як Нерон любив співати, Путін любить поговорити. Він обожнює замилювати очі. І тут Путін із сяйливими очима видає операцію, за якої пацієнт перебуває при тямі, за новітнє разюче відкриття російських нейрохірургів.
Навіть без колосальних збройових постачань, навіть без допомоги Україна б перемогла. Просто завдяки неймовірній непохитності й мужності, і дуже, я б сказав, якісної жорстокості своєї армії
І водночас він не знає, що ці операції практикував Гарві Кушинг ще на початку XX століття, 1924 року. Свого часу не було жодних суттєвих анальгетиків. Мало того, значна частина нейрохірургічних операцій потребує абсолютного контролю за станом пацієнта. І всі, починаючи від Вайлдера Грейвса Пенфілда, робили операції, залишаючи пацієнта при тямі. І це абсолютна норма. Ба більше, навіть у клініці Бурденка це протягом багатьох десятків років практикують. А цей бовдур видає за досягнення російської нейрохірургії. І зал віддано аплодує, зал розчулено дивиться. Тобто ми бачимо, що мало того, що він жахливо сірий і неосвічений, він не вміє користуватися навіть своїм апаратом. Він має 300 консультантів у різних галузях. І в кожного консультанта зарплата по пів мільйона рублів. Це ніби серйозний в історії світу державний апарат, який мав би постачати йому дані. Але він і сам нічого не знає, і, з огляду на все, не здатний слухати і сприймати.
Він абсолютно сліпий був, починаючи війну з Україною. Йому кілька ідіотів нашепотіли про те, що ви вже готуєте галушки і збираєтеся зустрічати путінських солдатів і будете в захваті. Він повірив. Він нічого не знає, він не здатен планувати і проєктувати. Це дивовижна властивість, але ми бачимо на кожному кроці докази саме цієї властивості. Він уплутав Росію в ситуацію, у яку найстрашніші, найпатологічніші з правителів ніколи її не засовували. Тому що глибина дупи, у яку Путін засунув Росію, неповоротна. У тому вигляді, у якому вона існувала протягом 400 років, її більше не може бути. І варіантів немає. Коли ми бачимо патріотів, коли ми бачимо військовослужбовців, солдатів, "мобіків", задурманене населення, коли ми розуміємо, що зараз директори шкіл пишуть на 10-річних дівчаток доноси до поліції за те, що ті відмовляються вислуховувати так звані розмови про важливе, коли ми бачимо деренчливий, із по-заячому складеними лапками слідчий комітет, який радісно слухає хруст черепа, розтрощеного кувалдою, який із задоволенням спостерігає цей самосуд і не збирається порушувати жодної справи, ми розуміємо, що пошкоджень державі завдано настільки суттєвих, що вона відновленню не підлягає.
– Олександре Глібовичу, я вас запитаю як Кассандру: скільки Путіну залишилося?
– Я не знаю. Розумієш, Кассандра тобі каже, що так багато приплутується, з'ясовується, так багато оголюється чинників... Хто б думав, що Європа виявиться настільки імпотентною й бюрократичною? Європа, яка зобов'язана розуміти, наскільки для неї особисто, наскільки для цивілізації смертельно небезпечний Путін і сьогоднішня Росія, жуватиме виділення слизової оболонки носа. І жує, і жує, і збирається навіть жити в цій історії з ракетами, які прилетіли на територію Польщі. Це також чинник. Вони нас привчили зовсім до іншого. Вони обіцяли зовсім іншу рішучість. Я скажу найстрашніші слова. Не проклинай мене за них. Я розумію, що навіть без тих колосальних збройових постачань, навіть без допомоги Україна б перемогла. Просто завдяки неймовірній непохитності й мужності, і дуже, я б сказав, якісної жорстокості своєї армії. Мені дуже подобається, що вони не розмовляють, що це все ніколи не напоказ, ніколи не для TikTok, але вбивають, не розбираючись, убивають тисячами й масово. Звісно, є якісь сподівання на внутрішні процеси, які відбуваються в Росії. Ми не розуміємо цих процесів. Ми лише зобов'язані усвідомлювати, що життя там у звичному значенні слова не залишилося. Кожен бачив, мабуть, фільм Люби Соболь...
– Так.
– Яка спробувала аналізувати Ксюшу Собчак. Але не говоритимемо про Ксюшу. Це сильно не той персонаж, який має право на нашу увагу, але треба просто розуміти, коли люди кажуть, що "ми остання вільна преса в Росії"... Ти уявляєш той реальний, справжній, описаний Джоном Роналдом Руелом Толкіном Мордор? Ти уявляєш собі газету "Вільний Мордор"? Орки, які читають газету "Вільний Мордор"... Це просто Толкін не прописав деяких особливостей державного ладу Мордора, але там теж була преса, яка вважала себе вільною, преса орків. "Ранок Мордора". Адже, напевно, в орків була своя спілка письменників і була своя академія наук, була своя естрада. І якийсь орич Філіп Кіркоров у щільних лосинах розважав аудиторію орків. Була своя оркська Оля Бузова... Сподівань на те, що там залишилося якесь життя, не має бути. Я просто не дозволяю собі думати в напрямі "Новой газеты", тому що розумію, що думки мої чорні й нереально, певна річ, вижити в тих умовах. Бо ще перед лютим уже бігав, трусячи кулачками, Кирієнко, і я його просто серйозно не сприймав, дурня, що пресу, яка не працюватиме на війну, буде знищено. І в них така можливість є. Вона і тоді була й зараз є. Тому припускати, що якесь життя і якась правда залишилися в Росії, – ні. І це теж чинник, який ми зобов'язані брати до уваги, говорячи про те, скільки залишилося Путіну. Ми бачимо, що, на щастя, вийшов із гри Михалков. Він оголосив, що все, скасовують "Оскар". Він оголошує особисту, персональну премію, яка матиме назву "Хероскар". Це буде премія імені Михалкова з величезним фінансовим фондом. Це що означає? Це означає, що Михалков перейшов у повне розпорядження дядечка маразму. І наступне, що він робитиме, – їсти на трибуні з'їзду кінематографіста лампочки і з цього з'їзду мочитися. Це, загалом, добре.
Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube
– Геніальна роль.
– Їх стає менше. Зверніть увагу, у нас з'являється разом із тим, що зникають і анулюються деякі персонажі ідеологічного характеру, яскраво розгорається зірка лисого витязя Пригожина, який став глобальною фігурою федерального значення, здатний впливати на події й політику держави.
– Так.
– До того ж, я тобі хочу сказати, що основні струми ненависті до Пригожина – Україна просто не розуміє – ідуть із Росії. Маючи Telegram-канал, з аудиторією 1,06 млн осіб, тобто один із найбільших і найпопулярніших, найотруйніших, найгостріших каналів у всьому Telegram, мені весь час надходять звідусіль посилочки, мені весь час надходять звідусіль ексклюзивчики й інформація, і тобі можу сказати, що основні зливи на Пригожина йдуть із Росії. Саме звідти зливають у всіх подробицях його кримінальні справи про сережки за 50 руб., кого він душив, на скільки був засуджений... У Росії, зрозуміло, є якась суттєва опозиція, але я тобі можу сказати зі свого досвіду: це, загалом, замовлення вбивства офіційно. Це дико бюрократична тягомотина. У Росії стільки потрібно підписати будь-яких обхідних аркушів, паперів, бюлетенів і доповідних, що плюнеш зрештою. І я думаю, що генерали будуть змушені відмовитися від своєї ідеї, хоча цю ідею під кашкетами зараз, зрозуміло, виношують. І не дивно. Тому що тих принижень, яких завдає генералітету Пригожин... Їх ще так ніхто на пенісі ніколи не крутив. До того ж це стосується всього Генерального штабу, міністра оборони й решти. Але розумієш, у будь-якому разі він у зоні величезного ризику. І тому, хто оточений зрадниками (а він оточений зрадниками, як і будь-який кримінальний персонаж), звісно, не варто було заявляти про вплив на американські вибори.
– Так. Це взагалі якась дурість.
– Дуже нахабна заява. Тому що в американців почуття гумору в цьому сенсі немає. Це не російські генерали, для яких замовити офіційне вбивство персонажа – великий бюрократичний і головний біль. Американців дуже мало хвилює Пригожин як африканський лиходій, як "жах ЦАР", як "донбаський кат", як кривавий упир путінський. Це їх абсолютно не турбує. Але якщо він спантеличив двох підсліпуватих луїзіанських фермерів, які через його втручання не так проголосували, то, імовірно, розправа буде майже гарантовано. Невипадково вони так замовкли. Тому що ніколи не треба приймати серйозно ситуацію, яка передує погрозам. Якщо хтось погрожує – його можна не боятися. Це абсолютно залізний закон. Я думаю, що ми обговорили найголовніше.
– Олександре Глібовичу, насамкінець скажіть: ставки піднято до межі, здається...
– Це ще не межа, почекай. Це не межа. Гордон, ми лише на порозі жахливих, глобальних подій. І українська війна – початок цих подій. Усю архітектоніку світу, на жаль, буде зруйновано. Це був чудовий світ, це був світ, де всім було затишно. І росіянам було затишно 20 років тому.
– Звісно.
– І українцям було затишно, і американцям, і полякам. Усім. Доки це гаденя не зіпсувало життя всім. Але абсолютно неважливо, скільки звивини в ідіота, який запалив бікфордів шнур під гігантською міною. Абсолютно неважливо. Важливо, що він це зробив і не зможе контролювати цей вибух. І вибух однаково змістить усі центри уявлень і цінностей, які є на цю мить. Однаково розпад Росії не буде безкровним, благополучним. Це однаково буде спільне величезне лихо всього світу. Але він неминучий, тому що Росія сама себе викреслила зі списку цивілізованих країн і зі списку можливих сусідів для всього людства. Не май жодних ілюзій: усе найжахливіше, любий мій, ще попереду.
– Олександре Глібовичу, на цій оптимістичній ноті...
– Звісно. Слава Україні!
– Героям слава!
– І живе Білорусь!
– Так.
– "Живе вічно" треба говорити.
– Живе вічно.
– І підписуйтеся, звісно, на мій Telegram-канал. Я їду із циклом лекцій в Америку. Але про це і про ті міста, де я лекціонуватиму, я розповім докладніше в Telegram і найближчих випусках "Наповала". Ти коли побачиш Олесю?
– Ну, за кілька тижнів, можливо.
– Чорт забирай, не скоро. Я хотів доручити тобі її поцілувати.
– Я це виконаю.
– У тебе справді офігезна Олеся. Ну, потім колись після війни, коли це буде доречно, ми покажемо мої привітання тобі до дня народження. Але це буде вже після війни.
– Дякую, Олександре Глібовичу. Дякую вам.
– Щасливо, милий.
– Дякую.
