+1 Київ
HIMARS раптово повернули війну в більш-менш прийнятне русло для України
– Савіку, добрий вечір.
– Доброго вечора, Дмитре.
– Я радий тебе бачити. Давно ми не спілкувалися, а стільки змінилося за цей час... І я хотів би, звісно ж, поговорити про війну. Що, на твою думку, відбувається сьогодні на фронтах і що буде далі?
– Ну, я, мабуть, нічого нового не скажу. Просто, з огляду на мій досвід... на щастя або на жаль, у мене 40 років досвіду воєн, починаючи з Афганістану, Лівану, Латинської Америки та інших країн, включно з іракською війною... Я можу сказати, що, звісно, західне озброєння, яке надходить в Україну, дуже сильно змінює перебіг війни. Це очевидно. Я дам один приклад. Ось, здавалося б, 9–12 HIMARS раптово взяли та повернули війну в більш-менш прийнятне русло для України. "Прийнятне русло" – для війни це, знаєте, такий евфемізм, якого краще не вживати. Так от, я пам'ятаю, що мене запросили до Вашингтона на засідання в Сенаті десь 1984 року. Мене запросили як людину, яка знається на війні в Афганістані. І мене запитали: "Якщо ми доправимо афганському спротиву Stinger, що буде?" Я їм чесно і щиро сказав: "Я знаю, що радянські війська навчилися воювати в горах. Якщо раніше вони боялися десантуватися на вершинах гір і потім спускатися, як ми говоримо сьогодні, розвідувальними групами, то, звісно, якщо в [афганців] будуть Stinger..." – А я вже трохи про Stinger знав. – "То, звісно, вони висаджуватися перестануть. Радянські "сушки" літають дуже низько. Вони зовсім не бояться вогню у відповідь. Тому вони бомблять як хочуть, де хочуть, що хочуть. Тому, звісно, цього теж не буде". Кажу: "Але є одна загроза. Звісно ж, ви розумієте, що якась кількість цих Stinger опиниться в Ірані".
Я не знаю, які зустрічі ще були в цієї сенатської комісії, кого вони ще слухали, але вони надали Stinger афганським моджахедам. Реально це змінило перебіг війни. Повністю, абсолютно. Був абсолютний перелом 1985 року, коли Михайло Сергійович Горбачов став генеральним секретарем КПРС. І цей перелом війни в підсумку і привів до виведення [військ]. Коли радянські війська, особливо десант, уже зрозуміли, як воювати... Там була велика теоретична підготовка. Якщо хтось колись читав радянські воєнні журнали, а мені доводилося, то там цю війну постійно обговорювали. І Руслан Аушев, майбутній президент Інгушетії і майбутній герой Радянського Союзу, із яким потім ми потоваришували, вирішивши, що я проти них узагалі-то не воював, а розповідав усі жахи, які вони там коїли... У підсумку він теж писав ці теоретичні статті про війну в горах. Але Stinger зламав усі теоретичні дослідження, усі плани. Stinger зламав війну Радянського Союзу. І зрештою Горбачов не мав іншого виходу, воєнного і політичного, як піти з Афганістану.
Моє відчуття: Україна поступово переламує перебіг війни. По-перше, фантастичний бойовий дух, на який ніхто не очікував. Ми з вами бачилися буквально за кілька днів до початку війни. Ми обговорювали [можливий початок війни] з багатьма відомими в Україні людьми. І я маю сказати, що ніхто з нас такого оптимізму не висловлював. І ніхто не чекав цих черг у військкоматах... Ні, я був переконаний, що ніхто з квітами і хлібом та сіллю зустрічати нікого не збирається, але те, що народ став за свою землю, – це побачили всі. Це був перший дуже потужний сигнал, особливо для західного світу, що Україна своєї землі не віддасть. Далі, звісно, виникли проблеми. У воєнному питанні Україна до війни була не готовою. І те, що російські війська опинилися практично відразу біля воріт Маріуполя, відразу опинилися біля підходу до Києва, – це, звісно, свідчить, що підготовка була дуже сумнівною. Але жертв, звісно, було дуже багато. Дуже багато людей загинуло, тому що тілами закривали поступ противника. Нині ситуація радикально інша. Зараз Україна вже, на мій погляд, де-факто – не де-юре, але де-факто – уже армія НАТО, це член НАТО фактично.
– Так.
– За всіма параметрами та ставленням інших країн НАТО до України. І Україна, я думаю, у найближчому майбутньому матиме достатню кількість людей і досить сучасної зброї, щоб реально переламати перебіг війни і змусити Росію зробити те, чого вона б робити не хотіла, – піти. Приблизно так бачу війну.
Якщо дивитися в іншому наближенні, Росія не досягла своєї мети на другому етапі війни. Про перше ми вже й говорити не будемо, бо бліцкриг – це, з погляду воєнного, узагалі незрозуміла витівка. Усе це пояснюють тим, що Путін не знав і що помилилася розвідка, і що його, загалом, підставили, і він зараз проводить усякі кадрові зміни – і нічого не відбувається. Мені важко повірити, що верховний головнокомандувач ядерної держави не знав нічого, не міг передбачити нічого з того, що потім сталося...
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Я трохи відволічуся і вам скажу таку річ. Я слухаю дуже багатьох у всіх можливих джерелах інформації, зокрема, звісно, усі ваші програми. І я можу сказати, що я Росію розглядаю зовсім інакше, ніж інші: примітивніше, скажімо так. Бо заглиблюватися в усі ці тонкощі... Ми нічого не знаємо. Про політбюро ми знали більше, ніж про оточення Путіна. Ми реально нічого не знаємо. Про здоров'я: то у нього рак, то у нього якась ендокринологічна хронічна хвороба, то нам сьогодні директор ЦРУ каже, що він узагалі-то здоровий і не треба паритися. А проблема Росії в тому, що вперше в історії, я навіть сказав би, в історії сучасного людства, країною керує картель. У сенсі мафія, як колумбійський або мексиканський картель. Замість кокаїну в них газ і нафта, але, у принципі, тунелі вони риють. Називають їх "потоками". Дуже зацікавлені в ринку збуту. Вони намагаються купити всіх поліцейських і політиків, яких тільки можуть. І коли я прочитав фразу Пабло Ескобара, який сказав священникові, водночас будучи, як він вважав, глибоким вірянином: "Якщо я не зможу жити в Колумбії, я готовий її підірвати". А Путін каже: "Якщо немає у світі місця для Росії, мені цей світ не цікавий". Чим відрізняються ці фрази? Нічим.
Я у військовий складник Росії не дуже вірю, чесно кажучи. І переважно тому, що в них немає бойового духу
– Звісно.
– Картель керує Росією. Я розумію, що це примітивно. Є нюанси. Ну, в Аль Капоне був свій бухгалтер – у Путіна є свій Центральний банк. Є Московський патріархат. Для Путіна це одне з державних підприємств, яким керує патріарх Кирило. Це його державне підприємство, він так із цим підприємством і спілкується, й обходиться. Це люди, які, у принципі, не можуть мислити стратегічно. Їхнє стратегічне мислення закінчується на тих ринках, на яких вони продають свій продукт. А ліберальна інтелігенція та ліберально-демократично помірковані люди – там чисте поле. Операцію "Чисте поле" було проведено абсолютно свідомо, навмисно. І більшість демократично, ліберально поміркованих людей сьогодні або не в Росії, або в...
– У в'язниці.
– У в'язниці, так. Із політичного боку залишається, я сказав би, неонацистська суміш. Чому я їх називаю нацистами? Вони націонал-більшовики по-справжньому. Це група стрєлкових, пригожиних, золотових тощо.
– Так.
– Це люди, які відкрито кажуть, що Україну має бути зруйновано, Україна не має існувати, українців не має існувати, і все це заради відродження Росії. Ось це я вважаю справжнім, абсолютним, відкритим неонацизмом. Отже, з одного боку в нас мафіозна структура, у якій може статися все, що завгодно. Люди вважають, що зараз буде транзит: Путін піде – хтось прийде. Але синів у Путіна немає. Щонайменше офіційно. Може прийти син Патрушева. Це було б логічно з погляду картелю. Із погляду політики – не зовсім. Але всі основні гравці – це картель та неонацисти. Лібералів і решту вигнали нафіг. Картель може стратегічно планувати війну? Я думаю, що ні. Я думаю, що у картелю спектр мислення дуже вузький. "Розбомбімо Харків, вдармо по Вінниці, знесімо нафіг із лиця землі Маріуполь, вдармо по Києву, злякаймо українців, усіх шокуймо, зробімо так, щоб усі боялися, усі жили у страху". Пабло Ескобар робив те саме в Колумбії. Мексиканські картелі роблять те саме на своїх територіях.
Тому я у військовий складник Росії не дуже вірю, чесно кажучи. І переважно тому, що в них немає бойового духу. Його не може бути. Не вмиратимуть вони за Херсон. Чесно вам скажу: мені складно собі уявити пілота, який летить над Харковом, чи Маріуполем, чи Вінницею, натискає на кнопку – і бомби падають. Мені важко уявити його нутро. Навіть якщо ти читаєш мемуари того льотчика, який скинув атомні бомби на Хіросіму, а інший – на Нагасакі, то там відбувається цілий духовний переворот. Людина практично божеволіє. Але я думаю, що багато людей у російській армії цього робити не хочуть. І я сподіваюся, не будуть.
Далі щодо війни... Ну, Дмитре, ви ж бачите: у Луганській області їм удалося, але не до кінця, що багато про що свідчить саме собою. У Донецькій області нічого абсолютно такого російська армія не створила і не може зробити. А українці досить, мені здається, організовано і оборонялися, і де могли – робили невеликі наступи. Звісно, це війна-тертя: кілометр туди, кілометр туди. В очікуванні третьої фази. Як вони називають, "війна за ініціативу".
– Так.
– Найбільше мене непокоїть, чесно кажучи, південний напрямок. Тому що південний напрямок ніколи не мав опинитися в руках Росії. Цього не мало статися. Наприклад, Олег Жданов... По-моєму, він вам це сказав.
– Так.
– Що маленькі спроби, ніби розвідка боєм, дають результат... Ти візьмеш село і бачиш, що вони не обороняються, а просто йдуть на укріплені позиції. Але, наскільки ми розуміємо, у них там кілька ярусів укріплених позицій. І тому так уже просто взяти Херсон не буде. Я був трошки здивований, чесно скажу, коли міністр Резніков у інтерв'ю західному засобу інформації сказав, що президент дав вказівку звільнити південь. Мені не здається, що це обов'язково треба говорити публічно. Деякі речі ніби можуть публічно й не оголошувати. Але це моя думка. А так – на фронтах зараз підготовка, як багато хто думає, до вирішальної фази. Напевно, вона буде вирішальною.
– Добре, Савіку. Коли ж, на твою думку, ця війна закінчиться?
– Мені навіть складно скласти всі чинники, які на це вплинуть... Ми звикли до кліше, що війна – це продовження дипломатії. Хрін собачий. Це вже не так. Може бути війна без дипломатії. Може бути спочатку війна, а потім дипломатія. Усе може бути. Усі ці кліше полетіли. 8 листопада, найважливіша дата – вибори у Сполучених Штатах (вибори до Конгресу США. – "ГОРДОН").
– Так.
– Отже, ці вибори багато продемонструють. Ось перед нами ситуація: є Байден, який допомагає Україні відкрито і відкрито заявив, що Путін не має права керувати такою країною, як Росія. Якщо ми порівняємо цей вислів, скажімо, з висловлюванням Рузвельта після Перл-Гарбора: "Тільки беззаперечна капітуляція. Інших результатів цієї війни бути не може". Так воно й сталося. Байден сказав, що Путін політикою, керуванням країною з ядерною зброєю займатися не може. Я вважаю, це його поставлена мета. До 8 листопада мають бути якісь результати, які можна показати американцям.
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Я бачу заяву Трампа. Ну, Трамп – це Трамп, людина екстравагантна і досить політично небезпечна. Він каже: "Демократична партія дає $40 млрд Україні, а нашим людям, нашим батькам нема чим дітей годувати". І з цією позицією вони підуть на вибори. І от якщо ця позиція переможе, то тоді трошки речі можуть змінитися з погляду союзницьких відносин між Україною та Сполученими Штатами. Я гадаю, що це важливий момент.
Вибори в Італії 25 вересня – теж важливий момент. Європа – абсолютна невизначеність. Бо у Франції досить складна політична ситуація після двох виборів. На президентських виборах друге місце посіла Марін Ле Пен, тобто украй права, а на парламентських друге місце посіли вкрай ліві. Ось іди розбирайся із цією ситуацією. Тож політика однаково впливатиме. Тому що європейські, американські рішення ухвалюють від імені народу. Це не Путін, який усе вирішує сам, і йому зовсім не важливо, хто як думає. Політика дуже сильно впливатиме і трошки навіть, можливо, квапитиме Україну. Але я думаю, що якщо, як вважає багато експертів, до кінця вересня ми побачимо просування України у бік кордонів 1991 року, то... Якби було звільнення півдня, це була б дуже серйозна заявка на продовження контрнаступу, звільнення і Луганська, і Донецька. Крим… Я вже тут цитую президента: даймо цьому питанню 15 років. Ось із Кримом розбиратимемося. Але те, що Україна може вийти на кордони 1991 року і звільнити Луганськ та Донецьк, я думаю, це можливо.
Вихід Ахметова з медіабізнесу – це величезна втрата для України
– Ну, Савіку, війна війною, а обід за розкладом. Поки триває війна, вводять у дію закон проти олігархів так званий. І в підсумку перші ластівки ми вже бачимо: Рінат Ахметов здав ліцензії своїх телеканалів. Телеканал "Україна", "Україна 24", "Футбол" – це чемпіони на українському телепросторі. Це найпопулярніші канали, з найбільшою кількістю переглядів. $1,5 млрд Ахметов витратив на становлення своєї медіаімперії. 4 тис. журналістів опинилися на вулиці внаслідок цього дискримінаційного, на мою думку, закону. І що цікаво: Рінат Ахметов виплатив людям від одного до 12 місячних окладів. Це взагалі безпрецедентна історія.
Одним із людей, які постраждали від закону про боротьбу з олігархами, став ти. У тебе була робота. Ти видатний журналіст. Я завжди про це говорив і повторюю знову: видатний журналіст. Ти вів програму "Свобода слова Савіка Шустера" на каналі "Україна". Тебе дивилися мільйони людей у всьому світі завдяки YouTube, який також закрито. Скажи, будь ласка, як ти розцінюєш цю всю ситуацію?
– Ну, як я розцінюю? Я розцінюю погано, дуже погано. Вважаю, що, по-перше, для України це величезна втрата. Дуже велика інтелектуальна втрата для початку. Тому що 4 тис. осіб, які, загалом, уже певної освіти, певного статусу, у них певні сім'ї, певні діти... Це вже мотор нового суспільства. Так, нехай це лише 4 тис. – це не 40 млн. Але суспільство створюється з таких острівців, де по 4 тис. людей, улаштованих, які працюють собі на втіху...
– І в них сім'ї.
– І в них сім'ї, так. Це перша величезна втрата. Друга величезна втрата – це саме свобода слова. Ну добре, війна: ми розуміємо, що мають бути обмеження. Ми розуміємо, що не все противник має знати. Але, розумієте, коли я чую: "Треба вводити цензуру. У нас тут безлад"... Правильно. Шановний Агіль Рустамзаде, азербайджанський військовий експерт, каже, що у нас спочатку був безлад, усе фотографували, усе показували, усе це було противнику відомо. Це правда. Але коли я висвітлював війну в Лівані... В ізраїльській армії є воєнна цензура. І всі це знають. Тобто твої статті, які йдуть на публікацію, спочатку проходять воєнну цензуру. І якщо у твоєму репортажі є будь-які дані щодо місцеперебування чи озброєння ізраїльської армії, це приберуть. Ну, я гадаю, що це цілком зрозуміло.
– Звісно.
– Але я вам наведу приклад. Я пам'ятаю, під час війни я поїхав до [Бірзейтського університету], це найвідоміший палестинський університет на окупованих територіях. І я сидів там зі студентами-палестинцями, ми обмінювалися думками. Вони мені казали, що думають про війну, про Ізраїль тощо. І одна палестинська дівчинка встала і сказала: "Усе ж Гітлер мав рацію". І я цю фразу вставив у репортаж. Ізраїльська цензура її не зачепила. А ізраїльській цензурі було зовсім байдуже те, що кажуть палестинці. Їй було важливо, щоб я не вказав, де їхні війська розміщуються.
Україна – сучасне суспільство. Люди йдуть на війну, вони жертвують собою. Вони також мають знати правду. І канал "Україна" – це один із тих каналів, який працював абсолютно незалежно від примх влади.
– Так.
– Він був вільним. І третє – звісно ж, це особистість Ріната Ахметова. Оскільки я з ним познайомився ближче останніми роками, я можу сказати, що це людина, з якою працювати, як мед пити. Тому що він реально... Сказати "не втручається" – це не правильно. Втручається, не втручається... Адже коли люди розмовляють... Люди ж можуть розмовляти? Може власник каналу говорити зі мною про те, що я збираюся робити, чи що я зробив, чи як я взагалі бачу Україну? Ну, звісно, у нас нормальні людські стосунки, ми все обговорюємо. Але коли ми доходимо до професійних рішень, Рінат чудово розуміє, що у нього тренер "Шахтаря" займається "Шахтарем", а Савік Шустер займається "Свободою слова". І все ніби... Але як із людиною... Втратити таку людину для медіаринку – на мою думку, це величезна втрата. Вона абсолютно невиправна. Тому що таких людей не так багато. І взагалі, він один. Людей в Україні, готових інвестувати в те, що не дасть результату одразу...
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Так.
– Але потім робить країну такою, у яку можна буде інвестувати і прийдуть інвестиції. Свобода слова – один чинник, дуже важливий для того, щоб інвестиції надходили. І він стане багатшим у підсумку. Він же це розуміє – свобода слова конвертується у багатство, тобто добробут. Але таких людей я в Україні не знаю. Я знаю людей в Україні, які себе захищають завдяки своїм каналам, які вибори намагаються виграти завдяки своїм каналам, які людей обманюють завдяки своїм каналам, які крадуть завдяки своїм каналам... Але людей, які це роблять заради того, щоб капіталізувати країну, – ось таких людей я не знаю, крім Ріната.
Я думаю, що Рінат Ахметов ніколи не погодився б на жодні підкилимні домовленості.
– Ну, сумно. Правда?
– Ну, сумно, звісно.
– До сліз.
– Не те, що сумно, а дуже сумно. Війна сама настільки страшна і драматична, що якісь речі сьогодні не здаються ось такими вже доленосними. Так? Але ось це рішення Ріната – воно доленосне для України, на мою думку. У майбутньому, коли буде виграно війну, коли Україна повернеться у свою територію, коли нарешті почне і працювати, і заробляти, і бути частиною європейської цивілізації, – тоді Ріната Ахметова реально бракуватиме. Ось тоді ми все це побачимо і зрозуміємо дуже чітко.
– То що далі, Савіку? Одна точка зору буде у країні – державна? Ну, завтра ще інші власники каналів віддадуть ліцензії. Що буде?
– Ну, інші власники каналів якось не поспішають віддавати ліцензії...
– Домовляються із владою?
– Домовляються із владою. Я думаю, що Рінат Ахметов ніколи не погодився б на жодні підкилимні домовленості. Проблема в тому, що нинішня влада... Не можна критикувати президента та його оточення у момент, коли країна на межі виживання. Я це розумію. Але з іншого боку, думати одночасно про те, як виграти війну і як виграти наступні вибори, – цього я не розумію. Це не зовсім натуральна дихотомія мозку. Виграти війну – і потім виграти вибори. Тобто дуже багато роблять для піару, я це маю на увазі. А не для реальної інформації, коли люди одержують те, що їм треба, щоб зберігати в собі сили, чинити спротив, виживати, вигравати.
– Савіку, а чому Рінат Ахметов, на твою думку, не домовився з владою? Ну, це найпростіше, здавалося б. Інші он, будь ласка. "Чого бажаєте?" Чому він так виявив себе і зайняв таку позицію?
– Ну, мабуть, Дімо... Напевно, я візьму на себе занадто багато, якщо спробую зрозуміти глибинні мотиви Ріната. Але, наскільки я його знаю, для нього це така принципова позиція. Ну ось не буду... Він же багато вже пройшов і до війни.
– Звісно.
– І багато чого бачив. І стикався із ситуаціями, які взагалі просто висмоктали з пальця. Висмоктали всякі люди, які тільки й уміють інтригами займатися. Я думаю, що життя його зробило таким. Я не думаю, що він від самого початку життєвого шляху вірив у якісь західні цінності. Я не думаю. Але зараз Рінат – людина, яка реально, по-справжньому вірить у те, що ми називаємо "західні цінності". Тобто незалежність суду, свобода слова, незалежність парламенту, чесні, відкриті, прозорі вибори, чесний, відкритий, прозорий бюджет... Це його вже цінності. І його канал для цього: щоб усі ці цінності захищати. Якщо треба йти на компроміс і якщо треба сказати: "Знаєте, у нас тут буде людина, яка вам щоранку телефонуватиме і говоритиме, що, на нашу думку, найважливіше. А наша думка – вона, як ви знаєте, єдина. Тому тут обговорювати нема чого". Тобто я думаю, що на таке приниження він погодитися не міг. Не міг просто.
– Я поставлю останнє запитання, Савіку. Немає каналу "Україна", немає програми "Свобода слова Савіка Шустера", але є Савік Шустер, слава богу...
– Є ми з тобою!
– Ми є.
– Ну чимало ж.
– Чимало, звісно. Скажи, будь ласка, чим ти займатимешся далі?
– Дімо, дуже чесно тобі скажу: я не знаю. Я тобі можу сказати, чим я займаюся зараз. Зараз я допомагаю українській IT-компанії, яка розробила, на мою думку, феноменальний застосунок для людей, які були змушені покинути Україну. Ця програма їм дає можливість у будь-якій країні, у якій вони перебувають, негайно одержати інформацію про всі юридичні аспекти, медичні аспекти, працевлаштування тощо. Ось це ми робимо. Потім індивідуальна допомога: скільки можу, як можу.
Політично, там... Мене Микола Катеринчук попросив від імені Європейської партії бути присутнім на двох конгресах депутатської групи у Європарламенті. Я туди поїхав і спробував представити реально позицію України та українців. Я сподіваюся, що нічого непотрібного не сказав. Третє: я намагаюся прибрати з моєї території будь-яку краплю російського газу. Тобто повністю переходжу на сонячну енергію. В Італії – російський газ... Ні за що! Від мене жодної копійки. Ну це, звісно, простувато, але кожен робить те, що може.
Далі: я займаюся самоосвітою. Ну і сподіваюся, що колись настане день і, можливо, я виявлюся затребуваним. А якщо ні – ти знаєш, є безліч ідей, які можна здійснити.
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Савіку, для мене свобода слова в Україні розпочалася з твоїм приходом в українську журналістику. Ти приніс свободу слова в українські ЗМІ, український телепростір. Для багатьох це був шок. Ми ж не знали наших керівників, ми ж не знали, якими вони бувають, що вони думають, що говорять. Ти скинув завісу – ти просто показав їх такими, якими вони є. І це було чудово, це тривало протягом довгих років. Так, із проблемами для тебе то від президентів деяких, то від олігархів деяких. І все-таки. І я дуже не хочу, щоб свобода слова в Україні на тобі закінчилася.
– Дімо...
– Так.
– Так, так, я тебе слухаю.
– Я вірю, що ми переможемо у війні. Це зараз найголовніше: здолати це фашистське падло. І я абсолютно вірю, що Україна – не Росія, у нас ніколи не буде однієї – державної – думки, отже, буде свобода слова, і, отже, буде Савік Шустер.
– Дімо, дякую. Ти один із дуже небагатьох, хто уже не вперше говорить, що я маю стосунок до свободи слова в Україні. Дякую тобі дуже. До речі, у Росії теж.
– Так.
– Поки не викинули. Дякую тобі дуже за ці слова. Чесно кажучи, у тому, що Україна переможе, я також не сумніваюся, бо інакше бути не може. Тобто якщо програє Україна, програємо ми всі. І тоді вже не до свободи слова. А коли Україна переможе і коли почнеться відновлення, і коли ми говоритимемо вже про конструктивні, а не деструктивні речі – звісно, мені хотілося б у цьому брати участь. Ти сам розумієш.
– Так.
– Ну, тим, чим можу. Те, що вмію, – те роблю. Звісно, мені б дуже хотілося, це правда. Але зараз я душею і серцем з українцями. Ну, друзі, ви переможете – ми всі переможемо.
– На цій життєствердній ноті ми, Савіку, і закінчимо. Дякую тобі дуже.
– Дякую тобі, Дімо.
