+2 Київ
Про підготовку Росії до окупації Криму
15 січня, коли я повернувся з Афганістану, мені надали довідку про події в Криму. Вона мала загальний характер про певну напругу на півострові. А в довідці розвідки були конкретні дані про виявлення фактів перекидання до Криму БТР-82 і посилення угруповань Чорноморського флоту РФ у Криму.
Я поставив завдання про підготовку сил оперативного реагування. Переважно це аеромобільні війська і сили спеціального призначення з перекиданням на територію Криму з Чернівецької області, що й було реалізовано. Після проведення навчань частина сил і засобів залишилася в Криму, інших повернули до місць постійної дислокації 5 лютого.
В одержаній довідці було зазначено, що звільняють військових Чорноморського флоту за національністю українців, а на їхнє місце призивають військових із територіальної частини Росії. Я точно не пам'ятаю, але була інформація про заміну деяких офіцерів.
Десь після 15 лютого була ще інформація, що російські війська без дозволу переміщуються територією Криму колонами. Ця інформація свідчила про загострення обстановки. Я доповідав про це міністру оборони (до 27 лютого 2014 року посаду міністра оборони обіймав Павло Лебедєв. – "ГОРДОН"). Він відповів: "Мені ця інформація відома".
У мене не було інформації, яка б указувала безпосередньо на підготовку (російських військ). Були вибіркові факти від командувача ВМС, що обстановка напружена і треба ухвалювати якісь рішення політичного врегулювання в Криму, про що я доповідав міністру оборони. Віце-адмірал Сергій Єлісєєв написав рапорт на звільнення. Це теж стало своєрідним сигналом.
Про спроби залучити ЗСУ у придушенні протестів у Києві в лютому 2014 року
16-го чи 17 лютого командир 80-го аеромобільного полку у Львові повідомив мені, що одержав завдання забезпечити охорону будівлі СБУ. Я запитав: хто дав таке розпорядження. Давав міністр оборони. Уточнив у міністра оборони і відповів, що такого розпорядження дати не можу і заборонив виконувати доручення командира полку.
Окрім того, були спроби перенести в Київ підрозділи, які готувалися до посилення угруповання в Криму. Це було в лютому. Були неодноразові спроби підготувати наказ про застосування у Києві конкретних військових частин – 25-ї повітряно-десантної бригади, 79-ї аеромобільної бригади, підрозділи морської піхоти Криму. Про застосування зброї мови не було. Ішлося про посилення охорони об'єктів і наведення конституційного ладу в Києві.
Ініціатива йшла від міністра оборони Лебедєва. Напередодні 18 лютого в будівлі СБУ я спілкувався з керівником Служби безпеки Олександром Якименком і генпрокурором Віктором Пшонкою. На той час було введено в дію план антитерористичної операції. Мотивуючи тим, що такий план діє, намагалися використовувати Збройні сили України (ЗСУ). Вони намагалися переконати мене, що законодавство дозволяє це зробити. Я погодився тільки на перекидання військово-транспортних вертольотів Мі-8 до Василькова, оскільки в законі прописано, що ЗСУ можна перекидати до особового складу частини, яка бере участь в антитерористичній операції.
Колишній міністр оборони Павло Лебедєв (крайній ліворуч) і Володимир Замана (другий праворуч) на навчаннях у листопаді 2013 року. Фото: mil.gov.ua
Розмова була жорсткою. Вони шукали лазівки в законодавстві, щоб застосувати ЗСУ. Я доводив, що якщо буде військовослужбовець зі зброєю, рано чи пізно його спровокують на використання зброї і далі буде некерований процес. І запитав його (Якименка), чому СБУ у Львові не використовувала зброї під час захоплення будівлі. Це ваш об'єкт, і ви мали його захищати. На що відповіді не одержав. На цьому розмова закінчилася. Того самого дня приблизно о 16 годині мені доповіли, що президент України підписав указ про моє звільнення.
Я неодноразово відвідував Кабмін і зустрічався з офіцерами внутрішніх військ. Вони мене знали і постійно запитували, що робитимуть Збройні сили. Зокрема офіцери з Харкова. Я їм чесно сказав, що за законом ЗСУ застосовувати не можуть. Я допускаю, що була умова, якщо Збройні сили не допоможуть, то і внутрішні війська будуть відмовлятися виконувати завдання, які на них покладені.
Із підрозділів СБУ і внутрішніх військ у Західній Україні озброєння перекинули в частини Збройних сил України. Жодного факту провокації або захоплення військової частини не було. Я розумів: це тільки тому, що ЗСУ не беруть участі у конфлікті. Я припускав, якби ЗСУ залучили до протистояння, могли бути захоплені бази і склади. А це тисячі одиниць озброєння, мільйони боєприпасів. До чого таке могло призвести, можна лише розмірковувати.
Про дії влади після втечі Януковича
23 лютого на засіданні Верховної Ради я чітко заявив, що активізувалися сепаратистські настрої в Криму і суміжних з Україною країнах, що треба вжити необхідних заходів і ЗСУ готові реагувати на непередбачувані події.
24 лютого від виконувача обов'язків президента (Олександра Турчинова. – "ГОРДОН") я одержав інформацію, що на посаду міністра оборони розглядали адмірала Тенюха. І я тоді сказав, що це помилка. Не тому, що я хочу цю посаду. А тому, що ця людина не володіє ситуацією у Збройних силах.
Я вважаю, тоді треба було реалізувати комплекс дій. По-перше, посилення угруповання в Криму. По-друге, щодо забезпечення охорони та оборони, підвищення (може, прихованого) ступеня боєготовності військових частин у Криму. У разі загострення обстановки застосовувати Збройні сили. Таких дій на той час не реалізували. Для їхнього проведення необхідне було політичне рішення.
Замана дав свідчення у суді Оболонського району Києва. Фото: censor.net.ua
28 лютого мене запросили на засідання РНБО, де було 40–50 осіб. У мене склалося враження, що це суто формальний захід, а рішення вже ухвалнео. Виступив міністр оборони Ігор Тенюх, сказав, що Збройні сили не готові до відбиття агресії. Наприкінці я попросив слово і розповів, які заходи вжито, які сили залучено, але мої пропозиції залишилися без реалізації.
Після цього у мене була жорстка розмова з виконувачем обов'язків президента. Я казав, що там наші люди і треба дати посил, що за них будемо боротися, не кинемо їх. Почув у відповідь, що нібито наші західні друзі пропонують не робити різких кроків, тому на агресію відповідати не будемо, будемо політичними кроками намагатися врегулювати ситуацію.
Оскільки мені вже надійшли дзвінки від воєнкома Криму, від офіцерів, які знали, що відбувається, я попросив дозволу відвідати Крим. І в ніч на 28 лютого на службовому автомобілі виїхав на півострів. Уночі ми перетнули кордон. На перешийку був розміщений особовий склад кримського "Беркуту". Була формальна перевірка, подивилися документи, зайвих запитань не ставили. Тільки запитали, що буде далі і як буде розвиватися ситуація?
Про ситуацію у штабі ВМС України в Криму
1 березня я прибув у штаб Військово-морських сил України (ВМС). Перед територією штабу перебували цивільні особи – козаки, натовп людей. Я безперешкодно заїхав на територію штабу ВМС, зустрівся з командуванням і уточнив ситуацію. Мені доповіли, що ступінь "повної боєготовності" зняли. Доповів Денис Березовський, на той час виконувач обов'язків командувача ВМС. Він одержав завдання від начальника Генштабу. Я набрав Генштаб і почув голос генерала Куцина (Михайло Куцин обіймав пост глави Генерального штабу з 28 лютого 2014 року. – "ГОРДОН"). Він заявив, що я вже не начальник Генштабу і це не моя справа. Після цього до мене підійшов Березовський і повідомив, що начальник Генштабу попросив мене з території штабу. Щоб не напружувати ситуації, я змушений був виїхати.
Після цього я відвідав військкомат у селищі Новоозерне і полк у Севастополі. Там теж на відстані 200–300 м (від території) стояли автомобілі, де сиділи люди у військовій формі. Але вони не перешкоджали переміщенню. Я приїхав до командира полку внутрішніх військ у Севастополі і запитав, що вони (військові в машині) там роблять? Він відповів, що вони спочатку під'їхали до КПП, їх попередили не наближатися. І вони від'їхали від КПП. Я поцікавився, чим займаються люди. Він розповів, що всі в пункті постійної дислокації, перебували на місці зі зброєю. Жодних розпоряджень їм не надходило, вони чекають завдання, організовано охорону частини.
Про зустріч із керівником ВМС РФ Вітком і співробітником ФСБ
Поки я був у штабі (ВМС України), відбулася зустріч із представником ФСБ Росії. Оскільки хтось доповів, що я перебуваю у штабі, на КПП підійшов полковник, його провели для зустрічі зі мною. На цій зустрічі були присутні віце-адмірал Дмитро Шакуро, я і представник прес-служби ВМС. Розмова була такою: ви розумієте, що ми одна держава, ми пропонуємо вам не допустити кровопролиття, об'єднатися тощо. Я відповів, що давав присягу Збройним силам України та проходив службу у ЗСУ, порушувати присягу не буду.
Шакуро весь час мовчав. А потім набрав Аксьонова (лідер партії "Руська єдність" Сергій Аксьонов, якого 27 лютого незаконно проголосили "прем'єр-міністром" Криму. Пізніше він очолив окупаційну "Раду Республіки Крим". – "ГОРДОН"). У мене була з ним коротка розмова. Він почав говорити, що жителі Криму висловили бажання об'єднатися з Росією, і повторив пропозицію про перехід. Я дав приблизно таку саму відповідь (як працівникові ФСБ), і на цьому розмова закінчилася. Я покинув штаб ВМС.
Перед цим я встиг зустрітися з командувачем Чорноморського флоту РФ Олександром Вітком. Зустріч відбулася на півострові Херсонес. Розмова була напруженою. Я питав його, що відбувається. Він був у нервовому стані, напружений. Відповів: "Ми одержали завдання і будемо йти до кінця". Я уточнив: “До якого кінця? Дрібні частини ви ще можете захопити, але великі, як штаб, – буде кровопролиття, і за це доведеться відповідати". Він сказав: “Я цього не вирішую. Я одержав завдання і зобов'язаний його виконувати".
Командувач Чорноморського флоту РФ Олександр Вітко (крайній ліворуч), командувач Військово-морських сил України Юрій Ільїн (другий ліворуч на задньому плані), Володимир Путін і Віктор Янукович під час святкування Дня флоту України і Дня Військово-морського флоту Росії 28 липня 2013 року в Севастополі. Фото: PHL
Я був ініціатором цієї зустрічі. Із Вітком зв'язувався через Ільїна (Юрій Ільїн, колишній командувач ВМС України. – "ГОРДОН"). Він подзвонив Вітку і домовився про зустріч. Оскільки ми були знайомі з Вітком, я хотів його послухати.
Про всі зустрічі після прибуття з Криму я доповів виконувачу обов'язків головнокомандувача Турчинову.
Про боєздатність українських військ
Проблеми забезпечення, комплектації і підготовки Збройних сил були. Загалом ЗСУ були боєздатними. Чисельність сягала 165 тисяч осіб. Тисяч 90–100 боєздатних, забезпечених, екіпірованих. Це сили негайного реагування – приблизно 30–35 тисяч, сили постійної готовності, які потребували доукомплектування, і сили нарощування – кадрові з'єднання і військові частини, які вимагали мобілізації та приведення у бойову готовність. На це було передбачено 30–45 діб. Тоді чисельність сягнула б 220 тисяч осіб. За наявності волі протягом одного тижня можна було призвати людей, доукомплектувати Збройні сили і виконувати будь-які завдання.
У Криму перебувало угруповання чисельністю приблизно 12 тисяч. Корабельний склад, призначений для виконання завдань на морі (2,5–3 тисячі), сили берегової охорони (1,5 тисячі), авіація і ППО.
Я вважаю, якби командири частин і особовий склад відчували, що держава, Збройні сили проводять якісь заходи зі стабілізації обстановки і припинення агресії, вони діяли і виконали б поставлені завдання. Але оскільки минав час, завдань не ставили, у частинах до кінця березня закінчилися продовольство і паливо, постійно був психологічний тиск, люди не бачили перспективи.
Зараз кажуть, тоді знали про підготовку агресії Росії. Що вона ось-ось нападе. Але тодішня атмосфера у Верховній Раді нагадувала мені дещо інше. Розподіл портфелів, рефінансування банків – це було для них важливішим.
Насправді ситуація, у яку потрапив виконувач обов'язків президента, – серйозна. І в цій ситуації не знайшлося людей, які б йому підказали, а може, волі не вистачило, може, рішучості.
[MULTIMEDIA][/MULTIMEDIA][MULTIMEDIA_DESCRIPTION]Відео: Генеральна прокуратура України / YouTube[/MULTIMEDIA_DESCRIPTION]
