Є три версії звільнення міністра оборони. Повернення – неможливе 

Ну що, час підбити підсумки. Минув майже тиждень.

1. Маємо системну кризу, яка послабила всі ключові державні інституції. Цього можна було уникнути, якби моделювати наслідки.

2. Системна криза управління у нас виникла не тиждень тому, а багато років тому. Це просто її прорвало. Добре, що прорвало у липні, а не у жовтні. І загалом, я позитивно оцінюю зміну стилю, запроваджену останні два роки, – щоб кризи проривалися влітку, а не восени. Це явний прогрес української політики порівняно з Януковичем.

3. Усі люди, які пишуть про кимось організовані й проплачені протести, – мені вас просто шкода. Ви пропустили більшу й кращу частину життя.

4. Категорично не підтримую знецінення й обрáзу будь-кого з військових командувачів. Якщо треба це пояснювати, то дуже сумно.

5. Як показує соціологія, ситуація досягла дуже великого розголосу, і критична маса населення її не схвалює. Такий рівень несхвалення ігнорувати неможливо.

6. Так чи інакше, я не вірю в можливість відкотити ситуацію в початкову точку. Ми не в комп'ютерній грі, де можна зберегтися і завантажитися. Можу зрозуміти колишнього міністра, який не погоджується на інші посади, але не думаю, що можна повернутися.

7. Якщо рух лише вперед, то треба рухатися. Час дуже критично впливає, не можна підвішувати ситуацію надовго. Війна не йде на канікули, як було написано на картонках.

8. Очевидно, що міністра оборони чи головнокомандувача не призначають за допомогою картонок. Картонки – це екстремальний спосіб донести сигнал до політиків, які вимкнули зовнішні інтерфейси, в умовах вимушеної відсутності політичного процесу. А призначення високопосадовців – це право, за яке доводиться платити відповідальністю, і воно лежить на президенті.

9. Я чув три версії причини звільнення міністра оборони – конфлікт із головнокомандувачем, конфлікт із зацікавленими особами щодо закупівель, значний політичний рейтинг. Ми не знаємо, що насправді, а може, комбінація всіх трьох. Але тепер усі три проблеми вилізли назовні, і ситуація вимагає дій щодо всіх трьох.

10. Як дослідник управлінських культур я схильний дивитися на подібні кризи з точки зору конфлікту управлінських культур. Це корисна модель, яка дозволяє зрозуміти шлях розрулювання майже будь-якої подібної ситуації.

11. Там, де я викладаю, авдиторія дуже часто складається з військових командирів. Про всі проблеми, пов'язані з управлінською культурою, я чув із перших вуст, і ми годинами дискутували про це на заняттях. Не кажучи вже про сотні моїх друзів та колишніх студентів, що обіймають значні посади у війську. А що таке культура радянської армії, я знаю не з переказів. Проблема є, вона назріла й перезріла.

12. Якщо внаслідок призначень проблему розриву управлінських культур законсервують, вона накопичуватиметься і врешті вибухне ще гірше. Перше правило: само собою нічого не владнається.

13. Я не є нічиїм особистим прихильником чи опонентом. Я прихильник певних принципів, які чимало людей оголошують неможливими під час війни. Я ж натомість вважаю, що навпаки, без них ми не зможемо перемогти.

14. Рік тому протести були підтримані західними партнерами, для яких боротьба з корупцією – це базовий пакет. Казали, що цього року протести будуть сам на сам із владою, бо ж Захід не буде втручатися. Втручатися не буде, але вже ясно каже: "Давайте щось вирішуйте, бо ми вам даємо гроші, а ви нас захищаєте, тож не затягуйте".

15. Люди втомлені і злі, з ними треба говорити. Ось у цій складній системі координат і доведеться шукати рішення.

Побажаємо собі і всім причетним терпіння й мудрості.

Джерело: Валерій Пекар / Facebook